Постанова

від 29.11.2023 по справі 910/6137/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р. Справа№ 910/6137/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

Секретар судового засідання: Гудько А.В.

За участю представників учасників справи:

від АТ «Українська оборонна промисловість»: Павленко О.В. - за довіреністю № Д-419/2023 від 03.07.2023;

від ДП «Завод «Генератор»: Толсторебров І.М. - за довіреністю № 50/60 від 12.01.2023.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» (правонаступник Державного концерну «Укроборонпром») на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 (головуючий суддя Мандичев Д.В., судді: Івченко А.М., Ягічева Н.І.; повний текст рішення складено та підписано - 13.05.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс»

до Державного підприємства «Завод «Генератор»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість»

про стягнення заборгованості у розмірі 88 378 677,80 грн

в межах справи № 50/155

за заявою Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

до Державного підприємства «Завод «Генератор»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

04.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» (надалі також ТОВ «Рітейл Мастерс»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Завод «Генератор» (надалі також ДП «Завод «Генератор»/відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 88 378 677,80 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Звернувшись з даним позовом до суду, ТОВ «Рітейл Мастерс» нарахувало (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) за період з 21.07.2008 по 20.10.2019 на внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача в сумі 30 351 195,60 грн, що визнана постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 50/155, інфляційні втрати в сумі 78 134 396,13 грн та три проценти річних у сумі 10 244 281,67 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 (головуючий суддя Мандичев Д.В., судді: Івченко А.М., Ягічева Н.І.; повний текст рішення складено та підписано - 13.05.2021) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства завод «Генератор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» 63 835 993,80 грн та судові витрати в розмірі 3 036,55 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судове рішення прийнято з посиланням на приписи ст.ст. 11, 15, 16, 20, 256, 263, 267, 509, 524, 533-535, 550, 589, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції Закону про банкрутство № 2343-ХІІ) та мотивоване тим, що нарахування компенсаційних виплат можливе лише на суму основного боргу (тіло кредиту) та процентів, оскільки пеня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не підпадають під визнання поняття грошового зобов`язання, а відтак, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 56 436 540,47 грн інфляційних втрат та 7 399 453,33 грн 3 % річних за період з 21.07.2008 по 20.10.2019.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що мораторій введений в рамках провадження у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор», який є підставою зупинення перебігу позовної давності та який діє до дня закриття провадження у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор», не має для Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» правових наслідків у вигляді пропущення ним строку позовної давності щодо вимог, заявлених у даній справі.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду Державний концерн «Укроборонпром» (якого в процесі розгляду справи було замінено правонаступником - Акціонерним товариством «Українська оборонна промисловість») звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просив суд, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс за весь час прострочення грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми, тощо.

Також, на переконання скаржника, суд першої інстанції посилаючись на редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чинну до 19.01.2013, дійшов помилкового висновку про зупинення строку позовної давності на період дії мораторію.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

08.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким позивач просить суд, апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 - без змін.

10.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) від Державного підприємства «Завод «Генератор» надійшли письмові пояснення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2021 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Сотніков С.В., судді: Остапенко О.М., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 у справі № 910/6137/20, зокрема, апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 залишено без руху.

05.07.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) від Державного концерну «Укроборонпром» надійшла заява № UOP 2.2-5658 від 01.07.2021 про усунення недоліків.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2706/21 від 05.07.2021 у зв`язку з перебуванням судді Остапенка О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2021 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Сотніков С.В., судді: Отрюх Б.В., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 910/6137/20 клопотання Державного концерну «Укроборонпром» задоволено та поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 13.09.2021; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 (в межах справи № 50/155) до закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 27.09.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 25.10.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 08.11.2021.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5667/21 від 08.11.2021 у зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2021 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Сотніков С.В., судді: Копитова О.С., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 у справі № 910/6137/20 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/6137/20 по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Копитова О.С., Отрюх Б.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2021; призначено розгляд справи № 910/6137/20 у судовому засіданні на 17.11.2021.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/721/21 від 17.11.2021 у зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В., який є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2021 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Копитова О.С., судді: Остапенко О.М., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі № 910/6137/20 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 22.12.2021.

22.12.2021 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 не відбувся у зв?язку з перебуванням суддів Копитової О.С. та Остапенка О.М. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2021 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 05.01.2022.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/14/22 від 05.01.2022 у зв`язку з перебуванням суддів Остапенка О.М. та Отрюха Б.В., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2022 у справі № 910/6137/20 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 19.01.2022.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/205/22 від 18.01.2022 у зв`язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 910/6137/20 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 19.01.2022.

19.01.2022 оголошено перерву у даній справі до 26.01.2022.

26.01.2022 судове засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді Копитової О.С. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 23.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 910/6137/20 оголошено перерву у даній справі до 15.03.2022.

У зв`язку з введенням Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану в Україні та Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022 та перебуванням головуючого судді Копитової О.С. у відпустці з 26.03.2022 по 27.05.2022 розгляд 15.03.2022 справи № 910/6137/20 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 15.06.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2022 у справі № 910/6137/20 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс», адвоката Загороднього С.В. про відкладення розгляду справи; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 06.07.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 910/6137/20 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс», адвоката Загороднього С.В. про відкладення розгляду справи; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 19.07.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/6137/20 визнано заяву Державного підприємства «Завод «Генератор» про відвід складу колегії суддів від розгляду справи № 910/6137/20 необґрунтованою; відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства «Завод «Генератор» про відвід складу колегії суддів від розгляду справи № 910/6137/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/6137/20 заяву суддів Північного апеляційного господарського суду Копитової О.С., Грека Б.М. та Остапенка О.М. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 задоволено; відведено суддів Північного апеляційного господарського суду Копитову О.С., Грека Б.М. та Остапенка О.М. від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; матеріали справи № 910/6137/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ст. 32 ГПК України.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/277/22 від 25.07.2022 у зв`язку із задоволенням заяви суддів Північного апеляційного господарського суду Копитової О.С., Грека Б.М. та Остапенка О.М. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

У відповідності до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 25.07.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Пантелієнко В.О., судді: Кравчук Г.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 у справі № 910/6137/20 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Пантелієнка В.О. про самовідвід у справі № 910/6137/20 задоволено; справу № 910/6137/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень п.п. 17.4 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/280/22 від 28.07.2022 у зв`язку із задоволенням заяви судді Північного апеляційного господарського суду Пантелієнка В.О. про самовідвід у справі № 910/6137/20, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.07.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Доманська М.Л., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 910/6137/20 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Доманської М.Л. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 задоволено; відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Доманську М.Л. від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; матеріали справи № 910/6137/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2236/22 від 03.08.2022 у зв`язку із задоволенням заяви судді Північного апеляційного господарського суду Доманської М.Л. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Поляков Б.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 у справі № 910/6137/20 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Полякова Б.М. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 задоволено; відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Полякова Б.М. від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20; матеріали справи № 910/6137/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2335/22 від 15.08.2022 у зв`язку із задоволенням заяви судді Північного апеляційного господарського суду Полякова Б.М. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Зубець Л.П., Тарасенко К.В.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2374/22 від 19.08.2022 у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Зубець Л.П., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 у справі № 910/6137/20 прийнято дану справу до провадження у складі колегії суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя), Зубець Л.П., Чорногуз М.Г.; призначено справу до розгляду на 24.10.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 28.11.2022.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3712/22 від 24.11.2022 у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2022 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Зубець Л.П., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі № 910/6137/20 прийнято дану справу до провадження у складі колегії суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя), Зубець Л.П., Отрюх Б.В.; призначено справу до розгляду на 18.01.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 910/6137/20 розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 відкладено на 01.03.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/663/23 від 28.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці та рішенням Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 про звільнення судді Зубець Л.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Отрюх Б.В., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі № 910/6137/20 прийнято дану справу до провадження у складі колегії суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя), Отрюх Б.В., Сотніков С.В.; призначено справу до розгляду на 12.04.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1337/23 від 11.04.2023 у зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2023 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді: Кравчук Г.А., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 910/6137/20 прийнято дану справу до провадження у складі колегії суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя), Кравчук Г.А., Отрюх Б.В.; призначено справу до розгляду на 12.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 910/6137/20 оголошено перерву у даній справі до 17.05.2023.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/386/23 від 04.05.2023 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6137/20.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 04.05.2023 апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 у справі № 910/6137/20 прийнято апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів: Майданевича А.Г., Суліма В.В.; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на14.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/6137/20 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» про зупинення провадження; зупинено провадження у справі № 910/6137/20 за апеляційною скаргою Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 до ухвалення рішення у справі № 366/203/21 Великою Палатою Верховного Суду та оприлюднення повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду; зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 366/302/21 та надати відповідні докази (копію судового рішення).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 у справі № 910/6137/20 поновлено провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 призначено на 29.11.2023.

Явка представників учасників справи

29.11.2023 у судове засідання з`явилися представники Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» та Державного підприємства «Завод «Генератор».

Клопотання/заяви заявлені учасниками справи

18.10.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» надійшла заява про процесуальне правонаступництво, згідно з якою останнє просить суд, залучити Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» у справу № 910/6137/20 як правонаступника Державного концерну «Укроборонпром».

За наслідками розгляду вищевказаної заяви, постановлено ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 910/6137/20, якою задоволено заяву Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» про процесуальне правонаступництво; замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державний концерн «Укроборонпром» на його правонаступника Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість».

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 29.11.2023 представники Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» та Державного підприємства «Завод «Генератор» підтримали доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній та просили її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2008, зокрема, порушено провадження у справі № 50/155; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду міста Києва від 20.02.2009 у справі № 50/155 визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України», який подав заяву про порушення справи про банкрутство Державного підприємства завод «Генератор» на суму 5 404 160,77 грн; призначено у справі № 50/155 з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів розпорядником майна арбітражного керуючого Кравчука В.І.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 21.12.2011 у справі № 50/155 визнано кредиторами Державного підприємства завод «Генератор» 24 особи; затверджено реєстр вимог кредитора боржника - ДП завод «Генератор» на загальну суму 56 700 798,42 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 у справі № 50/155, визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» до боржника у загальній сумі 30 351 195,60 грн, з яких 15 094 443,99 грн включено в першу чергу окремо як такі, що забезпечені заставою; 15 218 249,25 грн - в четверту чергу; 38 502,36 грн - в шосту чергу.

23.08.2017 Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3738, 3768 затверджено умови продажу активів Публічного акціонерного товариства «АКБ «Київ». До прав вимоги були включені: право вимагати належного виконання Боржником зобов`язань, сплати грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах за Договором № 29 про надання кредиту від 07.04.2003; право вимагати належного виконання Боржником зобов`язань, сплати грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах за Договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004. Право вимоги забезпечене: Договором № 5-06/26 застави товарів на складі від 07.04.2003; Договором № 5-06/44 застави майна від 14.04.2003.

19.10.2017 відбулись торги, організатором яких була товарна біржа «Електронні Торгові Системи», ідентифікаційний код 30949125, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15а, оф. 316 (номер лоту: Q80737b16989).

За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-10-05-000096-b від 19.10.2017, переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс».

16.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «АКБ «Київ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» укладено договори про відступлення права вимоги за договором застави, про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, про відступлення права вимоги за договором застави.

Згідно з п. 2.2 Договору № 16/11-2017 від 16.11.2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Публічним акціонерним товариством «АКБ «Київ» у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4.1. цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання Боржником своїх зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойки у розмірі 42 665 668,17 грн (за Договором № 29 про надання кредиту від 07.04.2003) та 3 255 904,34 грн (за Договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004). Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржника, що надане Публічному акціонерному товариству «АКБ «Київ» відповідно до умов Основних договорів.

В силу п. 4.1 Договору ціна договору сплачується Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до п. 6.5. цього Договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів, переможцем яких стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс».

У відповідності до п. 6.5. Договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору є чинними за умови підписання їх Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін.

З огляду на перехід до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» всіх прав кредитора за Договором № 29 про надання кредиту від 07.04.2003 та Договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор» замінено кредитора - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» новим кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» на суму 30 351 195,60 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства завод «Генератор» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та договорів відступлення права вимоги за договорами застави.

Постановою Північного апеляційного господарський суду від 27.10.2020 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 залишено без змін.

За змістом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, звернувшись до суду з даним позовом, ТОВ «Рітейл Мастерс» нарахувало (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) за період з 21.07.2008 по 20.10.2019 на внесену до реєстру вимог кредиторів конкурсну заборгованість відповідача в сумі 30 351 195,60 грн, яка визнана постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 50/155, інфляційні втрати в сумі 78 134 396,13 грн та три проценти річних у сумі 10 244 281,67 грн.

За результатами розгляду даної позовної заяви, місцевим господарським судом прийнято судове рішення, яке наразі оскаржуються в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» та Державного підприємства «Завод «Генератор», обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Разом з тим, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Також, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, за яким дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Таким чином, приписи ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

У рішенні суду визнано грошові зобов`язання, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження тощо».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц встановила, що ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відтак, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Слід також зазначити, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 159/4848/15, зроблено висновок, що 3 % річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором.

З урахуванням вищезазначених висновків Великої Палати Верховного, слід вказати таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 550 ЦК України проценти на неустойку не нараховуються.

Приписами ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України передбачено, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Близький за змістом висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Таким чином, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з ст.ст. 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому, за приписами ч. 5 ст. 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання, визначеного в судовому рішенні, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням.

Разом з тим слід зазначити, що визнані постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор» кредиторські вимоги включають в себе: 14 000 000,00 грн основного боргу (тіло кредиту) за Договором № 29; 6 332 548,21 грн процентів за Договором № 29; 1 094 443,99 грн основного боргу (тіло кредиту) за Договором № 38/2004; 495 702,08 грн процентів за Договором № 38/2004; 38 502, 36 грн пені за порушення строків оплати відсотків; 708,00 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В той час як, аналіз приписів ст.ст. 524, 533-535, 550, 625 ЦК України свідчить про те, що нарахування компенсаційних виплат можливе лише на суму основного боргу (тіло кредиту) та процентів, оскільки пеня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не підпадають під визначення поняття грошового зобов`язання.

За таких обставин, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» правомірно нараховано 3% річних та інфляційних втрат, починаючи з 21.07.2008 по 20.10.2019 на суму основного боргу (тіло кредиту) та процентів за Договором № 29 про надання кредиту від 07.04.2003 у розмірі 20 332 548,21 грн та основного боргу (тіло кредиту) за Договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004 у розмірі 1 590 146,07 грн.

Здійснивши арифметичний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду з 21.07.2008 по 20.10.2019, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 56 436 540,47 грн інфляційних втрат та 7 399 453,33 грн 3% річних.

Стосовно заперечень відповідача про те, що в силу ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного до 21.10.2019) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо, слід зазначити наступне.

Так, провадження у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор» порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 за заявою ініціюючого кредитора відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ в редакції Закону України № 309-VI від 03.06.2008 за загальною процедурою із введенням щодо боржника цією ж ухвалою процедури розпорядження майном.

Прийнявши нову редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 4212-VІ від 22.12.2011, яка набрала чинності 19.01.2013 та діяла до 20.10.2019 включно, законодавець передбачив існування періоду, протягом якого буде діяти попередня редакція Закону про банкрутство № 2343-ХІІ щодо окремих боржників у справах, де боржника визнано банкрутом до 19.01.2013 або тривають процедури розпорядження майном чи санації.

Вказане відповідає п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство в редакції Закону України № 4212-VІ, згідно з яким під час розгляду справ про банкрутство, які порушені до набрання ним чинності 19.01.2013 та які перебувають на стадії ліквідаційної процедури боржника, мають застосовуватися положення останньої редакції Закону України № 2343-ХІІ.

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 21.10.2019 № 2597-VIII.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу визнати такими, що втратили чинність: Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Відомості Верховної Ради України, 1992 № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України « Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 31, ст. 441). Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Відомості Верховної Ради України, 2014, № 28, ст. 940; 2015, № 43, ст. 386) втрачає чинність через один рік з дня введення в дію цього.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, встановлено, що дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2019, з поміж іншого, припинено процедуру розпорядження майном Державного підприємства «Завод «Генератор»; припинено повноваження розпорядника майна Державного підприємства «Завод «Генератор» арбітражного керуючого Кравчука В.І.; введено процедуру санації боржника - Державного підприємства «Завод «Генератор» на дванадцять місяців; призначено розпорядником майна Державного підприємства «Завод «Генератор» арбітражного керуючого Кравчука В.І.; керуючим санацією Державного підприємства «Завод «Генератор» призначено керівника боржника Ольшанського В.О.; визначено інші процесуальні питання.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 апеляційні скарги Державного підприємства «Завод «Генератор» та Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі № 50/155 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 касаційну скаргу Військової прокуратури Центрального регіону України задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі № 50/155 скасовано; справу № 50/155 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду на стадії розпорядження майном.

Таким чином, до процедури банкрутства Державного підприємства «Завод «Генератор» до 19.12.2019 застосовується остання редакція Закону про банкрутство № 2343-ХІІ, чинна до моменту внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011.

В силу ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону про банкрутство № 2343-ХІІ) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовується інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Відтак, згідно з приписами Закону (у редакції Закону про банкрутство № 2343-ХІІ), що застосовувався до процедури банкрутства Державного підприємства «Завод «Генератор» не заборонялось застосування нарахування трьох процентів річних та інфляційний нарахувань за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань.

З огляду на вищевикладені обставини, відповідач помилково застосовує до спірної заборгованості нову редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 4212-VІ від 22.12.2011, яка набрала чинності 19.01.2013, якою дійсно визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, необхідно вказати таке.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: має юридичний склад; позначає сплив строку; має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Приписами ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В силу наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

Разом з тим, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Близька за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, в п. 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в п.п. 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права; таке обмеження повинно мати легітимну мету; має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.96 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.95 у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07).

У пп. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру» визначено, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактом, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Зупинення позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто, враховується тільки час, що минув до і після зупинення позовної давності.

Положеннями ст. 263 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності зупиняється, серед іншого, у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений щодо якогось окремого виду зобов`язань або за всіма зобов`язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову.

Водночас правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 668/8830/15-ц.

До того ж, виняток з передбачених ЦК України правил перебігу позовної давності у спорах, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, становлять особливості перебігу позовної давності у спорах щодо вимог кредиторів, які визначені в ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство, відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію (постанова Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

Мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Категорія мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Разом з тим, наведене в п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України правило щодо зупинення позовної давності не поширюється на вимоги та правовідносини, що не пов`язані з грошовими вимогами кредиторів у справі про банкрутство, а тому закріплене в ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство правило щодо зупинення позовної давності не може застосовуватися як передбачена законом підстава у межах загального правила щодо зупинення позовної давності відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України, а саме до всіх інших правовідносин та спорів, що виникають у справі про банкрутство, і не пов`язані зі спором про грошові вимоги кредиторів.

Викладений підхід є виправданим з урахуванням необхідності дотримання балансу між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідносин у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у Постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012.

Так, мета мораторію в законодавстві про банкрутство розглядається в контексті завдань такого законодавства, а саме у збереженні маи?на боржника від маи?нових вимог кредиторів, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Зі місту п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України випливає, що зупинення перебігу позовноі? давності внаслідок мораторію є можливим лише у разі и?ого запровадження на підставі відповідного нормативно-правового акта, яким є закон, а не іншии? акт цивільного законодавства.

Мораторіи? може мати як загальнии?, так і спеціальнии? характер, бути поширеним як на певну територію, так і на певнии? вид зобов`язань.

Одним з таких прикладів є Закон Украі?ни «Про введення мораторію на примусову реалізацію маи?на», яким встановлено мораторіи? на застосування примусовоі? реалізаціі? маи?на державних підприємств та господарських товариств, що контролюються державою.

Так, відносини банкрутства складаються між боржником та його кредиторами, між названими особами та учасниками провадження у справі про банкрутство, а також господарським судом у зв`язку та внаслідок неплатоспроможності боржника і з приводу розмірного задоволення вимог кредиторів у порядку черговості за рахунок майна боржника шляхом врегулювання боргів боржника, або відновлення його платоспроможності, або його ліквідації.

Статтею 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Спеціальний законодавчий акт (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов`язаних з банкрутством суб`єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, норми ЦК України про позовну давність повинні застосовуватися у відносинах банкрутства із врахуванням цієї публічно-правової природи, цілей правового регулювання, особливостей порядку провадження у справах про банкрутство, правового статусу учасників тощо, за відсутності спеціальних норм у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В українському законодавстві термін «мораторій» не має універсального - однакового для різних законів - визначення, тому норми, в яких він вживається, мають застосовуватися відповідно до термінології конкретного законодавчого акта та його цілей.

Слід зазначити, що у п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України термін «мораторій» вживається як синонім іншому терміну - «відстрочення виконання зобов`язання», тобто пов`язується законодавцем із строками виконання зобов`язання. Таке розуміння мораторію для цілей застосування ст. 263 ЦК є усталеним в судовій практиці, в тому числі Верховного Суду.

Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти) які або перешкоджають уповноваженій особі своєчасно пред`явити позов або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Стаття 263 ЦК України містить вичерпний перелік підстав зупинення перебігу позовної давності і спрямована на захист інтересів кредиторів у цивільно-правовому зобов`язанні, які не можуть звернутися до суду із відповідним позовом в силу обставин об`єктивного характеру, що від них не залежать.

Згідно з ч. 1 ст. 19 «Мораторій на задоволення вимог кредиторів» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів як зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Законодавець також визначає види вимог, на які дія мораторію не поширюється (ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство.

Мета мораторію на задоволення вимог кредиторів має розглядатися крізь призму цілей Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Вона полягає у збереженні майнових активів боржника та захисті боржника від кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Відтак, мораторій у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є елементом механізму правового регулювання відносин боржника та конкурсних кредиторів. З моменту набуття боржником за грошовими зобов`язаннями статусу боржника у справі про банкрутство кредитори, з одного боку, позбавляються права самостійно здійснювати дії, спрямовані на задоволення їх вимог в індивідуальному порядку, з іншого, їм надаються особливі - передбачені Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» - певні права, сутність яких визначається саме особливим характером відносин банкрутства і не описується в категоріях цивільного права.

Норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначають правові наслідки введення мораторію, в тому числі зупинення перебігу позовної давності на період дії мораторію.

Захист порушених майнових прав кредиторів у провадженні у справі про банкрутство, на відміну від захисту порушеного права кредитора у позовному провадженні, ґрунтується на особливих принципах, серед яких - принцип рівномірного та розмірного задоволення вимог усіх кредиторів неспроможного боржника із належного йому майна. Інститут мораторію на задоволення вимог кредиторів має публічно-правову природу і дає можливість реалізувати зазначені вище принципи.

Так, мораторій, введений в рамках провадження у справі про банкрутство, є підставою зупинення перебігу позовної давності.

Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 у справі № 50/155 про банкрутство Держаного підприємства «Завод «Генератор» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому перебіг строку позовної давності зупинено.

Отже, щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» зупинено перебіг позовної давності на період дії мораторію у справі № 50/155 про банкрутство Держаного підприємства «Завод «Генератор».

Таким чином, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини.

Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Відтак, суд надає оцінку, що наведене в п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України правило щодо зупинення позовної давності поширюється на вимоги та правовідносини, що пов`язані з грошовими вимогами кредиторів у справі про банкрутство, а тому закріплене в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правило щодо зупинення позовної давності застосовується як передбачена законом підстава зупинення позовної давності на час дії мораторію.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що мораторій, введений в рамках провадження у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор», який є підставою зупинення перебігу позовної давності та який діє до дня закриття провадження у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства «Завод «Генератор», не має для Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Мастерс» правових наслідків у вигляді пропущення ним строку позовної давності щодо вимог, заявлених у даній справі.

В силу ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 вказано, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Також, ч. 1 ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Разом з тим, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов`язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Kraska v. Switzerland» від 19.04.1993).

Приписами ст. 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п. 145 рішення від 15.11.96 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5.04.2005 (заява № 38722/02).

В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відтак, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його «ефективність» з точки зору ст. 13 Конвенції.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 07.02.2018 у справі № 923/970/16.

Як вбачається із усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд належним чином дослідивши матеріали справи, дотримуючись норм процесуального та матеріального права, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховано, що у постанові від 26.11.2020 у справі № 914/1028/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що якщо додаткова до основної вимога щодо сплати інфляційних та річних у порядку статті 625 ЦК України виникає як акцесорне зобов`язання у період процедури розпорядження майном чи процедури санації боржника, яка здійснюється за нормами Закону про банкрутство в редакції до 19 січня 2013 року, така вимога за своєю правовою природою є поточною і на неї не поширюються правила мораторію у справі про банкрутство, визначені статтею 12 Закону про банкрутство в редакції, що застосовувалася до боржника.

На відміну від ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство в редакції, яка діє з 19 січня 2013 року та передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3 % річних від простроченої суми, частина четверта статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 18 січня 2013 року, яка застосовувалась до боржника під час провадження у справі про його банкрутство, не містила прямої заборони щодо застосування індексу інфляції та річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України як грошових вимог до боржника за додатковими (акцесорними) зобов`язаннями, що можуть бути конкурсними чи поточними, залежно від періоду їх виникнення щодо моменту відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відтак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 914/1028/19 дійшов висновку, що вимога стосовно сплати інфляційних та річних у порядку статті 625 ЦК України за своєю правовою природою є поточною вимогою, а тому нараховані суми підлягають стягненню на користь позивача.

При цьому, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання даної апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/6137/20 залишити без змін.

3. Справу № 910/6137/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 11.12.2023.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім