Постанова

від 13.12.2023 по справі 225/4995/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8382/23 Справа № 225/4995/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Геря О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №225/4995/15-ц за позовом Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року (суддя Геря Г.О.),

в с т а н о в и в:

В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» (на теперішній час Приватне акціонерне товариство «Банк Фамільний») звернулося до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 31 березня 2009 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Банк Фамільний» із заявою про надання кредиту у розмірі 100000 доларів США на споживчі цілі, про що був укладений кредитний договір № 904 на умовах не відновлюваної кредитної лінії. Відповідно до кредитного договору банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 100000 доларів США, що підтверджується заявою про видачу готівки №764-111 від 31 березня 2009 року та № 764-92 від 06 квітня 2009 року зі сплатою 13% річних на строк 72 місяці з 31 березня 2009 року до 30 березня 2015 року, у порядку визначеному розділом 1 договору. Згідно пункту 1.3 кредитного договору відповідач зобов`язався щомісячно не пізніше 28 числа місяця наступного за розрахунковим, здійснювати погашення кредиту й відсотків за користування кредитом рівними частинами по 2007,41 доларів США, починаючи з квітня 2009 року. Відповідач зобов`язався в порядку і на умовах, що визначені кредитним договором, повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі та строки на умовах, що передбачені кредитним договором. В порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 01 липня 2015 року має заборгованість за кредитом 510496,84 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 24303,333 доларів США, яка складається з: заборгованість по основній сумі 427815,82 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 20367,12 доларів США, заборгованість за відсотками 69846,55 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 3325,20 доларів США, заборгованість за відсотками (3% річних) в сумі 12834,47 грн. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 510496,84 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 24303,33 доларів США.

Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» суму заборгованості в розмірі 510496,84 грн, (що за курсом НБУ на 01 липня 2015 року складає 24303,33 доларів США), а також судові витрати в сумі 3654,00 грн.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 17 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

З вказаним заочним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , та оскаржив його їх в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскільки, об`єктом іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна № 1-904 від 31 березня 2009 року є недобудована будівля магазину з продажу меблів літ. 1М1 готовністю 80 %, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке після укладення даного договору з 07 квітня 2014 року є тимчасово окупованою територію, ОСОБА_1 , який має зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , де він проживав до моменту переміщення з тимчасово окупованої території України з 30 вересня 2014 року в АДРЕСА_3 та 18 грудня 2014 року був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, звільняється від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за кредитним договором № 904 на умовах невідновлювальної кредитної лінії від 31 березня 2009 року. З цих же підстав є безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 69846,55 грн, що за курсом НБУ встановлено на 01 липня 2015 року складає 3325,20 доларів США за період з 31 березня 2015 року по 01 липня 2015 року. Крім того, відповідач зазначає, що неправомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12834,47 грн, посилаючись на статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та частину 2 статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Посилається на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, судові повідомлення про виклик у судове засідання на його адресу не надходили, повідомлення у газеті «Урядовий кур`єр» свідчило про першу неявку відповідача у судове засідання.

У відзивіна апеляційнускаргу позивач ПАТ «Банк Фамільний» просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача ПрАТ «Банк Фамільний» Крилов М.Д. в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що змінено тип публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» з публічного на приватне та перейменованого його на Приватне акціонерне товариство «Банк Фамільний.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до кредитного договору на умовах не відновлюваної кредитної лінії № 904 від 31 березня 2009 року ТОВ «Банк Фамільний» та ОСОБА_1 уклали договір, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 100000 доларів США зі сплатою 13% річних на строк 72 місяці з 31 березня 2009 року до 30 березня 2015 року. Згідно пункту 1.3 кредитного договору відповідач зобов`язався щомісячно не пізніше 28 числа місяця наступного за розрахунковим, здійснювати погашення кредиту й відсотків за користування кредитом рівними частинами по 2007,41 доларів США, починаючи з квітня 2009 року (а.с. 15-16).

Згідно із заявами про видачу готівки № 764-111 від 31 березня 2009 року та № 764-92 від 06 квітня 2009 року ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Банк Фамільний» 100000 доларів США, що еквівалентно 770000 грн (а.с. 13, 14).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 01 липня 2015 року відповідач має заборгованість за кредитом 510496,84 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 24303,333 доларів США, яка складається з: заборгованість по основній сумі 427815,82 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 20367,12 доларів США, заборгованість за відсотками 69846,55 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 3325,20 доларів США, заборгованість за відсотками (3% річних) в сум 12834,47 грн (а.с. 3-4).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Таке рішення суду першої інстанції частково не відповідає нормам законодавства та обставинам справи.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 - 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитними договорами згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так позивач у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків, та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що підтверджується розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що ОСОБА_1 здійснював платежі за кредитними зобов`язаннями до травня 2014 року.

Водночас відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов`язань перед банком, в тому числі не спростовано розмір заборгованості заявленої до стягнення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, апеляційний суд погоджується, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов`язань призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, тому вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні, вимоги задовольнили. До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України»).

Посилання відповідача на вимоги частини 6 статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», як на підставу звільнення його від погашення основної суми заборгованості та відсотків за користування кредитом, є безпідставними, оскільки вказану норму статті 15 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1618-IX від 01 липня 2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, частина 6 статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» набрала чинності 22 грудня 2021 року, тобто після звернення до суду позивача із цим позовом, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.

Щодо посилання відповідача на статтю 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» як на законодавчу заборону нараховувати 3% річних апеляційний суд зазначає наступне. Зазначена стаття забороняє нарахування пеню та/або штрафи на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Цивільний кодекс України відносить неустойку (пеню та штраф) до заходів забезпечення зобов`язань, в той час як три відсотки річних, встановлені статтею 625 ЦК України, має компенсаційний характер та підлягає нарахуванню за неправомірне користування боржником утримуваними грошовими коштами. Таким чином, норма статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не розповсюджується на правовідносини щодо нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Щодо посиланняапелянта начастину 2статті 9-2Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб»,вказана нормабула прийнятаЗаконом №1646-ІХ,який набувчинності 06вересня 2021року,тобто післяукладення кредитногодоговору тазакінчення строкуйого дії 31березня 2009року до30березня 2015року.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до кредитного договору банк надав відповідачу грошові кошти на строк 72 місяці з 31 березня 2009 року до 30 березня 2015 року, тобто строк дії договору зазначено до 30 березня 2015 року.

Апеляційний суд виходить з того, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне визначити суму заборгованості за відсотками за період з 31березня 2009року до30березня 2015року (закінчення терміну дії договору кредиту) в сумі 55980,59грн,що закурсом НБУвстановленим на01липня 2015року складає2665,08доларів США, згідно наданого позивачем розрахунку.

З аналізу наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на 01 липня 2015 року відповідач має заборгованість за кредитом з урахуванням розміру відсотків в межах строку дії кредитного договору 496630,88,84 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 23643,21 доларів США, яка складається з: заборгованість по основній сумі - 427815,82 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 20367,12 доларів США, заборгованість за відсотками 55980,59 грн, що за курсом НБУ встановленим на 01 липня 2015 року складає 2665,08 доларів США, заборгованість за відсотками (3% річних) в сумі 12834,47 грн.

Вказані суми заборгованості відповідачем не спростовано.

Разом з тим, розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині неналежного повідомлення відповідача у даній справі апеляційний суд зазначає наступне.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина 2 статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Зі справи вбачається, що Дзержинський міський суд Донецької області призначив розгляд справи на 15 жовтня 2015 року.

Відповідача ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи 15 жовтня 2015 року шляхом повідомлення в газеті «Урядовий Кур`єр, у відповідності 9 статті 74 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення рішення).

15 жовтня 2015 року учасники справи в судове засідання не з`явились, розгляд справи відкладено на 18 листопада 2015 року.

Зі справи вбачається, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи на 18 листопада 2015 року.

Отже, ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, судове рішення суду першої інстанції ухвалене за його відсутності.

Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно неї порушені через її непоінформованість про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, скаржник посилався на неповідомлення його судом першої інстанції про судове засідання.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, а й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення.

Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені під час розгляду справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справі № 692/565/21, від 04 травня 2022 року у справі №759/15052/19, від 01 червня 2022 року у справі № 2-1673/2010.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

На підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, з огляду на викладене рішення суду першої інстанції від 18 листопада 2015 року підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову ПрАТ «Банк Фамільний».

Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, фактично результати ухваленого судом першої інстанції судового рішення фактично залишаються незмінними, тому підстав для нового розподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року скасувати.

Позов Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний», ЄДРПОУ 20042839, заборгованість за кредитним договором на умовах не відновлюваної кредитної лінії №904 від 31 березня 2009 року станом на 01 липня 2015 року в сумі 496630 (чотириста дев`яносто шість тисяч шістсот тридцять) гривень 88 коп., (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2015 року складає 23643 (двадцять три тисячі шістсот сорок три) доларів США 21 цент, яка складається: з заборгованості за кредитом в сумі 427815,82 гривень, процентів за користування кредитом в сумі 55980,59 гривень, 3% річних в сумі 12834,47 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний», ЄДРПОУ 20042839, понесені витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, в розмірі 3654,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2023 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста