Ухвала

від 18.01.2024 по справі 225/4995/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 січня 2024 року

м. Київ

справа № 225/4995/15

провадження № 61-390ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Стрикалем Олександром Васильовичем, на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» (далі - ПАТ «Банк Фамільний») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором у розмірі 510 496,84 грн.

Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фамільний» заборгованість у розмірі 510 496,84 грн, що еквівалентно 24 303,33 дол. США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року скасовано, ухвалено нове про задоволення позову частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фамільний» заборгованість за кредитним договором від 31 березня 2009 року № 904 станом на 01 липня 2015 року у розмірі 496 630,88 грн, що еквівалентно 23 643,21 дол. США, яка складається: з заборгованості за кредитом 427 815,82 грн, процентів за користування кредитом 55 980,59 грн, три відсотки річних 12 834,47 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У січні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Стрикаля О. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 920,00 грн.

Позивач просив стягнути борг за кредитним договором у розмірі 510 496,84 грн. Отже, зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 920,00 грн*250=730 000,00 грн).

Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа не підлягає касаційному оскарженню.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме статтей 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо ненастання відповідальності у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення та процентів річних віч простроченої суми особи, яка є внутрішньо переміщеною особою; щодо скасування відповідальності особи за іпотечним кредитом та нарахованих відсотків за ним, оскільки об`єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такою іпотечного договору була тимчасово окупована; щодо заборони нараховувати пеню та/або штрафи на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Також ця справа має виняткове значення для заявника, оскільки він вимушений виїхати з міста Донецька, у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на підконтрольну Україні територію з 30 вересня 2014 року та з цього часу є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Заявник не зазначив в чому полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зазначення підстав касаційного оскарження є вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільно процесуального закону, проте не є безпосередньою підставою для відкриття провадження у справі.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має для нього виняткове значення, зводяться до незгоди з судовими рішеннями. Ці доводи не можуть бути предметом оцінки щодо обставин, за наявності яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у малозначній справі

Отже, підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, немає.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судового рішення, що оскаржується, у касаційній скарзі не зазначені.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані заявником рішення судів попередніх інстанцій ухвалені у справі, яка не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Стрикалем Олександром Васильовичем, на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська