Постанова

від 05.12.2023 по справі 920/659/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 920/659/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Преміум Актив"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 (судді: Владимиренко С. В. - головуючий, Євсіков О. О., Демидова А. М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Преміум Актив"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРПІ-2012"

про визнання договору оренди розірваним та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Преміум Актив" (далі - ТОВ "ФК "Преміум Актив") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРПІ-2012" (далі - ТОВ "АРПІ-2012") про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 26.07.2021 (далі спірний договір/договір від 26.07.2021) розірваним з 31.05.2022 та зобов`язання відповідача повернути належне позивачеві майно, яке знаходиться в об`єкті оренди, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 15, перелік якого наведено у позовній заяві.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення, зокрема, статей 525, 526, 531, 617, 785, 762 Цивільного кодексу України, статей 193, 218, 283, 286 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що 26.07.2021 між сторонами було підписано договір оренди нежитлового приміщення на термін до 31.07.2022 під розміщення офісу. Позивач належним чином виконував зобов`язання за договором.

З 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні. 24.02.2022 в м. Суми увійшли окупаційні війська, місто було в окупації, велися бойові дії, а тому позивач не мав можливості користуватися орендованим приміщенням та потрапити до нього, у зв`язку з чим керівництвом товариства було прийнято рішення про часткове зупинення діяльності.

26.02.2022 позивач через засоби електронного зв`язку Telegram відправив на телефонний номер бухгалтера ТОВ "АРПІ-2012" лист від 24.02.2022 № 2402/03, в якому просив звільнити від орендної плати на час дії воєнного стану та у зв`язку із форс-мажорними обставинами.

У телефонній розмові бухгалтер ТОВ "АРПІ-2012" повідомив про отримання листа та погодження про звільнення від орендної плати, а також про неможливість направити відповідний лист.

Однак, 22.06.2022 ТОВ "ФК "Преміум Актив" поштою отримав лист ТОВ "АРПІ-2012" від 31.05.2022 № 05/361 про відмову від договору та його припинення на майбутнє у зв`язку з несплатою позивачем орендної плати та комунальних платежів протягом трьох місяців. До листа надані рахунки про сплату коштів.

У листі від 27.06.2022 № 2706/04 ТОВ "ФК "Преміум Актив" повідомило про незгоду з листом від 31.05.2022 та оплатою рахунків, звернувши увагу на умови договору про заборону односторонньої відмови від договору та засвідчення Торгово-промислово палатою України (далі - ТПП) настання форс-мажорних обставин та окупацію міста Суми, запропонувавши шляхи вирішення питання. Зазначений лист ТОВ "АРПІ-2012" залишило без відповіді.

Позивач зазначав, що з червня 2022 його працівники не допускаються до приміщення, змоги забрати належні позивачеві речі немає, що свідчить, на думку позивача, про наявність підстав для звернення до суду з цим позовом.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "АРПІ-2012" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що позивач помилково вважає, що з моменту введення воєнного стану всі боржники автоматично звільняються від виконання взятих зобов`язань. Внаслідок невиконання орендарем зобов`язань з оплати орендних платежів, орендодавець скористався своїм правом на відмову від договору та нарахував заборгованість.

Відповідач акцентував увагу на тому, що в момент підписання акати приймання-передачі об`єкта оренди, ТОВ "ФК "Преміум Актив" самостійно заніс у приміщення своє майно, інвентаризація якого не проводилась, перелік майна до орендодавця не доводився, а тому невідомо достовірно що саме, в якому асортименті та в якій кількості перебувало в орендованому приміщенні.

Відповідач наголошував, що в переліку доданих до позовної заяви документів відсутній документ, який би підтверджував наявність (перебування у власності) орендаря конкретного майна згідно з того переліку, за яким позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути майно.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.06.2023 позовні вимоги задоволені частково, зобов`язано ТОВ "АРПІ-2012" повернути позивачу належне йому майно, яке знаходиться в об`єкті оренди, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Супруна,15, перелічене у резолютивній частині рішення суду.

В частині позовних вимог про визнання розірваним договору оренди, укладеного між ТОВ "ФК "Преміум Актив" та ТОВ "АРПІ-2012" від 26.07.2021 з 31 травня 2022, відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції установив, що договір закінчився 31.07.2022, а тому позовна вимога про розірвання договору, строк дії якого закінчився, не є належним та ефективним способом захисту.

Задовольняючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути належне позивачу майно, суд першої інстанції виходив із стандарту доказування вірогідності доказів.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 рішення Господарського суду Сумської області від 22.06.2023 скасовано частково, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що позивач всупереч вимог законодавства не надав суду доказів проведення інвентаризації своїх активів з оформленням інвентаризаційного опису комісією в присутності матеріально відповідальної особи за їх зберігання, яка прийняла такі активи за розпискою про отримання активів із зазначенням їх найменування, стану, оцінки, кількісних одиниць виміру за місцезнаходженням таких цінностей в орендованому у відповідача приміщенні, відображених у бухгалтерському обліку та річній звітності позивача. Позивачем не надано суду правовстановлюючих документів на вказані активи, що унеможливлює встановлення наявності/відсутності такого індивідуально визначеного рухомого майна в орендованому приміщенні, а надана позивачем довідка від 24.08.2022 № 24 про балансову вартість основних засобів в орендованому приміщенні відповідача не є належним та допустимим доказом згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України про наявність в орендованому приміщенні вказаного майна позивача відносно якого заявлена позовна вимога.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023, ТОВ "ФК "Преміум Актив" у касаційній скарзі просить її скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача повернути належне позивачу майно, а рішення Господарського суду Сумської області від 22.06.2023 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287, пункти 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що апеляційним судом при винесенні рішення не враховано та не зазначено жодного правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права (частини 1 статті 321, статті 388 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, щодо повернення майна, а саме не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19, у справі № 725/1824/20, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 30.08.2019 у справі № 914/970/18, від 22.06.2023 у справі № 200/606/18, від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19 щодо витребування (повернення) чужого майна власнику, а також заявлених клопотань позивача, які судом були відхилені.

Скаржник вважає, що суд безпідставно не застосував статтю 652 Цивільного кодексу України та статтю 188 Господарського кодексу України, та не врахував Пленум Вищого господарського суду України, Пленум Верховного Суду України, правові позиції Верховного Суду у справах № 914/1131/18, № 910/11888/19, № 910/15484/17, № 910/7495/16, № 924/1473/15.

На думку заявника касаційної скарги суд апеляційної інстанції порушив статті 73 та 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зробив висновки в рішенні без жодного доказу зі сторони відповідача, тобто рішення ґрунтується лише на припущенні.

Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційним судом визнано подані докази позивача недопустимими лише з власних міркувань. При цьому апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази з приводу належності майна позивачу та того, що відповідач цей факт не оспорював. Крім того суд апеляційної інстанції зробив необґрунтований висновок про те, що позивачем не надано документів на підтвердження права на майно у відповідності до положень про бухгалтерський облік. Суд зробив хибний висновок стосовно важливої обставини, яка має суттєве значення, а саме що позивачем під час розгляду справи не надано первинних бухгалтерських документів на майно. Тому підставою для касаційного розгляду також є пункт 4 частини З статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АРПІ-2012" зазначає про законність постанови суду апеляційної інстанції та необґрунтованість доводів скаржника.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Преміум Актив" відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав - касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 26.07.2021 між ТОВ "ФК "Преміум Актив" (орендар) та ТОВ "АРПІ-2012" (орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає орендарю в оренду (тимчасове платне користування) нежитлове приміщення, загальною площею 77,2 м2 з офісним ремонтом, обладнане кондиціонерами та частково забезпечене меблями, розташоване на 2-му поверсі за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 15 для розміщення офісу.

За змістом пункту 2.1 договору орендодавець у термін не пізніше 01.08.2021 передає, а орендар приймає приміщення у користування за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору.

Не пізніше одного робочого дня з дати закінчення строку оренди, орендар повертає приміщення орендодавцю. Факт прийому-передачі приміщення засвідчується актом прийому-передачі приміщення (пункт 2.3 договору).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що цей договір укладається на строк з 01.08.2021 по 31.07.2022.

4.3. ТОВ "ФК "Преміум Актив", звертаючись з позовом до суду, вказувало на те, що з 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан в Україні і в місто Суми увійшли окупаційні війська російської федерації, місто опинилось в окупації, на його території йшли бойові дії, а тому позивач не міг користуватись орендованим приміщенням та потрапити до нього, оскільки це було небезпечно.

4.4. Як свідчать матеріали справи, 26.02.2022 орендар за допомогою менеджеру Telegram повідомив бухгалтера орендодавця (лист від 24.02.2022 № 2402/03) про припинення діяльності, відправлення працівників у відпустку та просив до закінчення воєнного стану в Україні звільнити орендаря від сплати орендної плати на підставі статей 614, 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України.

22.06.2022 ТОВ "ФК "Преміум Актив" поштою отримало лист орендодавця від 31.05.2022 № 05/31 в якому його було повідомлено про відмову від договору та його припинення на майбутнє у зв`язку несплатою орендної плати та комунальних послуг за три місяці (березень, квітень та травень), та додано відповідні рахунки для сплати.

ТОВ "ФК "Преміум Актив" у листі від 27.06.2022 № 2706/04 повідомило, що не погоджується з листом від 31.05.2022 № 05/31, виставленими рахунками, та запропонував свої варіанти вирішення спірного питання, відповідь на яке не отримав.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "ФК "Преміум Актив" про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 26.07.2021 з 31.05.2022 та зобов`язання відповідача повернути належне позивачеві майно, яке знаходиться в об`єкті оренди, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 15, перелік якого наведено у позовній заяві, а саме: ноутбук-НP 15-db0031 nr CND9402V1T -1 од.; монітор Philips 220bw9cs - 20 од.; мікрокомп`ютер Raspberry Рі4 В - 18 од.; клавіатура SVEN 303 - 18 од.; клавіатура Logitech К120- 1 од.; клавіатура A4Tech KR83 - 1 од.; мишка Genius NetScroll 120 - 20 од.; мишка Frime -6 од.; навушники Logitech 906 - 11 од.; навушник Sennheiser - 9 од.; маршрутизатор Mikrotik 95IG - 1 од.; маршрутизатор Mikrotik RB 750 GR3 - 1 од.; некерований свитч - 1 од.; Роутер TP-Link Archer А6 - 1 од.; холодильник Elenberg IMF 143 - 1 од.; микрохвильова піч Panasonic NNST34414- 1 од.; камери спостереження Hikvision - 3 од.; телефони ZTE Blade L8 -5 од.; офісні кабінки (столи з перегородками) - 20 од.; офісні стільці - 20 од. (далі - спірне майно).

4.6. Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини сьомої статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

За змістом статті 651 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22 зазначено, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.

4.7. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 6.1 спірного договору цей договір укладається на строк з 01.08.2021 по 31.07.2022.

Отже, станом на час звернення ТОВ "ФК "Преміум Актив" з позовом до суду (31.08.2022) спірний договір, про розірвання якого позивачем заявлено вимогу, припинено 31.07.2022.

4.8. ТОВ "ФК "Преміум Актив" судові рішення у справі в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 26.07.2021 до суду касаційної інстанції не оскаржує.

4.9. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

4.10. Звертаючись з касаційною скаргою ТОВ "ФК "Преміум Актив" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 та залишити в силі рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог про зобов`язання ТОВ "АРПІ-2012" повернути належне позивачеві майно, яке знаходиться в об`єкті оренди, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Супруна, 15, перелік якого наведено у позовній заяві.

4.11. Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, дійшов висновку, що надана позивачем довідка від 24.08.2022 № 24 про балансову вартість основних засобів ТОВ "ФК "Преміум Актив", виходячи зі стандарту доказування вірогідності доказів, підтверджує правомірність позовних вимог в цій частині.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути майно, установив, що довідка від 24.08.2022 № 24 про балансову вартість основних засобів ТОВ "ФК "Преміум Актив" не є належним та допустимим доказом згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та не свідчить про наявність в орендованому приміщенні вказаного майна позивача відносно якого заявлена позовна вимога, натомість доказів проведення інвентаризації активів зі складенням опису таких активів та перебування їх в орендованому приміщення позивачем не надано.

4.12. За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

4.13. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об`єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов`язків щодо них.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 зазначеного Кодексу).

За змістом частини 2 статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Статтею 184 вказаного Кодексу передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

4.14. Як вбачається з матеріалів справи, у довідці про балансову вартість основних засобів ТОВ "ФК "Преміум Актив" на 01.07.2022, підписаною директором товариства та головним бухгалтером, визначено найменування, кількість, ціну за одиницю обладнання та загальну вартість обладнання (том. 1, а. с. 46-47).

Натомість, ТОВ "АРПІ-2012", заперечуючи проти вимог про повернення майна, вказувало у відзиві на те, що інвентаризація майна в орендованому приміщенні не проводилася, перелік майна до орендодавця не доводився, а тому достовірно невідомо асортимент та кількість майна, яке перебувало в орендованому приміщенні.

4.15. У Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яким визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 № 419 затверджено Порядок подання фінансової звітності, відповідно до якого, у свою чергу, наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 затверджено Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, яким визначається порядок проведення інвентаризації активів і зобов`язань та оформлення її результатів.

За змістом пункту 4 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає об`єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов`язковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.

Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання (пункт 5 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань).

Згідно з Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань проведення інвентаризації активів будь-якої юридичної особи є обов`язковим, зокрема, перед складанням річної фінансової звітності в обсязі, у порядку визначеному вказаним Положенням із складанням необхідних документів у відповідності до Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

4.16. Суд апеляційної інстанції установив, що виходячи з приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Порядку подання фінансової звітності та Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, ТОВ "ФК "Преміум Актив" не надав доказів проведення інвентаризації своїх активів з оформленням документації в присутності матеріально відповідальної особи за їх зберігання, яка прийняла такі активи за розпискою про отримання активів із зазначенням їх найменування, стану, оцінки, кількісних одиниць виміру, за місцезнаходженням таких цінностей в орендованому у відповідача приміщенні, відображених у бухгалтерському обліку та річній звітності позивача, як не надано позивачем правовстановлюючих документів на вказані активи.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність інвентаризаційної документації унеможливлює встановлення наявності чи відсутності індивідуально визначеного рухомого майна, про повернення якого заявлено позов в орендованому приміщенні.

Довідка ТОВ "ФК "Преміум Актив" від 24.08.2022 № 24 про балансову вартість основних засобів в орендованому приміщенні не свідчить про перебування спірного майна в орендованому приміщенні.

Суд апеляційної не взяв до уваги посилання позивача про перешкоди у допуску його працівників до приміщення з червня 2022 року, на підтвердження чого позивачем надано флеш-карту з відеозаписом, у зв`язку із ненаданням позивачем доказів перебування в орендованому приміщенні спірного майна позивача.

4.17. ТОВ "ФК "Преміум Актив", оскаржуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказувало на те, що суд апеляційної інстанції не врахував та не зазначив правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме частини 1 статті 321, статті 388 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, щодо повернення майна, а саме суд не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19, від 14.11.2018 у справі № 725/1824/20, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 14.11.2018 у справі № 183 1617 16, від 30.08.2019 у справі № 914/970/18, від 22.06.2023 у справі № 200/606/18, від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19 щодо витребування (повернення) чужого майна власнику, а також заявлених клопотань позивача, які судом були відхилені.

4.18. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.19. У справі № 362/2707/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи - приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є. В., про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння, Верховний Суд зазначив, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна. З посиланням на положення статей 388, 400 Цивільного кодексу України суд касаційної інстанції вказав на те, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 362/2707/19 виснувала, що право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 Цивільного кодексу України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 Цивільного кодексу України і є обмеженим.

Схожі висновки щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19.

У справі № 725/1824/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядався позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю подружжя (по частці за кожним) та витребування майна з чужого незаконного володіння.

У справі № 183/1617/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018) за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_9 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Державного підприємства "Новомосковське лісове господарство", Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки, вирішувалося питання витребування земельної ділянки, яка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП "Новомосковське лісове господарство".

У справі № 914/970/18 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2019) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новодім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бачинських" про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову, зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не встановили обставин, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому спірного майна із чужого незаконного володіння, зокрема фактів, які доводять право власності на витребуване майно. Як з`ясували господарські суди, позивач не надав, і відповідно, у матеріалах справи немає належних, достатніх і допустимих доказів наявності (у тому числі переходу від ВАТ "Облпаливо" як від власника спірного майна) права власності на спірні об`єкти нерухомості станом на час розгляду справи по суті. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій наголосили, що витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтями 16, 387 Цивільного кодексу України саме як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право, яке може відчужуватися в порядку положень статті 656 цього Кодексу, на користь інших осіб, зважаючи, що речові права безпосередньо пов`язані із конкретною річчю і переходять у зв`язку з переходом зазначених об`єктів; на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна із чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно, чого, як уже зазначалося, ним зроблено не було.

У справі № 200/606/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021) за позовом ОСОБА_10 до Акціонерного товариства "Банк кредит Дніпро", приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В. про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, за яким власником земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва індивідуальних гаражів є Публічне акціонерне товариство "Банк кредит Дніпро" та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем, а також про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку.

Водночас, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути належне позивачеві майно (рухоме), яке знаходиться в орендованому позивачем приміщенні, дійшов висновку про ненадання позивачем доказів на підтвердження складу, кількості та перебування визначеного позивачем рухомого майна в орендованому ним приміщенні.

При цьому, як свідчить зміст позовної заяви, ТОВ "ФК "Преміум Актив", звертаючись з позовом про розірвання договору оренди приміщення та зобов`язання відповідача повернути майно, свої вимоги не обґрунтовувало необхідністю витребування спірного майна на підставі статей 387 або 388 Цивільного кодексу України.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував статтю 652 Цивільного кодексу України та статтю 188 Господарського кодексу України, та не врахував Пленум Вищого господарського суду України, Пленум Верховного Суду України, правові позиції Верховного Суду у справах № 914/1131/18, № 910/11888/19, № 910/15484/17, № 910/7495/16, № 924/1473/15, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що зазначена норма права, якою врегулюване питання зміни або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, не була визначена позивачем як підстава його позовних вимог.

При цьому колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі ТОВ "ФК "Преміум Актив" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області, яким, у свою чергу, ТОВ "ФК "Преміум Актив" було також відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди.

4.20. З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судом апеляційної інстанції стосовно ненадання позивачем доказів на підтвердження складу, кількості та перебування визначеного позивачем рухомого майна в орендованому ним приміщенні, та обставини, встановлені судами у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.21. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які він посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду, отже наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова Компанія "Преміум Актив" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 920/659/22.

4.22. Стосовно доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для касаційного розгляду також є пункти 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із ухваленням оскаржуваного судового рішення на підставі недопустимих доказів та відхилення клопотань позивача, колегія суддів зазначає таке.

Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційним судом визнано подані докази позивача недопустимими лише з власних міркувань. При цьому апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази з приводу належності майна Позивачу та того шо Відповідач цей факт не оспорював. Крім того суд апеляційної інстанції зробив необґрунтований висновок про те, що позивачем не надано документів, шо підтверджують право на майно у відповідності до положень про бухгалтерський облік. Суд зробив хибний висновок стосовно важливої обставини, що має суттєве значення, а саме про те, що позивачем під час розгляду справи не надано первинних бухгалтерських документів на майно.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Скаржник не конкретизує, які саме докази, на його думку, є недопустимими, не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскарженого судового рішення.

Скаржник у касаційній скарзі також вказує на те, що до клопотання від 02.08.2023 подано довіреність від 31.07.2023 № 07/31, якою директор ТОВ "АРПІ-2012" уповноважив Пономаренка В. П. представляти інтереси в суді, однак не надано доказів про пов`язаність вказаної особи трудовими відносинами, а отже і наявність права представляти інтереси товариства в суді.

Як свідчать матеріали справи ТОВ "АРПІ-2012" в апеляційній скарзі було заявлено клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи, яке було розглянуто судом та відмовлено в його задоволенні у зв`язку з тим, що такого клопотання відповідач не заявляв під час розгляду справи у суді першої інстанції, зазначивши також, що поставленні відповідачем на дослідження судовому експерту питання не входять до предмету дослідження за бухгалтерською експертизою. Інших клопотань ТОВ "АРПІ-2012", заявлених у суді апеляційної інстанції, матеріали справи не містять.

4.23. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ "ФК "Преміум Актив" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване у справі судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 920/659/22 слід залишити без змін, а касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Преміум Актив" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 920/659/22, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Преміум Актив" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 920/659/22 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак