Постанова

від 05.12.2023 по справі 369/10088/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/585/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2023року місто Київ

справа № 369/10088/20

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретарів судового засідання - Савлук І.М., Дячук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальності «Дошкільний навчально-виховний заклад «КАПІТАН» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Дошкільний навчально-виховний заклад «КАПІТАН» про стягнення заборгованості за договором оренди, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ТОВ «Дошкільний навчально-виховний заклад «КАПІТАН» на його користь:

388435 грн. - основного боргу;

121640,30 грн. - пені;

37134,39 грн. - інфляційних втрат;

21609,83 грн. - 3% річних.

В мотивування вимог посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Чайки, с/т «Чайки-2», кадастровий номер 3222485900:05:001:5019, площею 0,0571 га.

Вказував, що 12 квітня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди, відповідно до якого та на виконання якого за актом прийому-передачі від 10 серпня 2018 року, він передав відповідачу у строкове платне користування вказану земельну ділянку.

Відповідно до п.3.1. вказаного договору, він укладений на 15 місяців з 10 травня 2018 року до 10 серпня 2019 року. У разі якщо орендодавець не надавав жодного письмового повідомлення про продовження дії договору, або його розірвання, договір вважається подовженим на наступні 12 місяців, на умовах, визначених у цьому договорі.

Зазначав, що місячна плата за оренду майна становить 20000 грн. та окремо сплачуються комунальні платежі.

Посилався на те, що взв`язку з тим, що за період з 10 травня 2018 року по 17лютого 2020 року відповідач здійснював оплату лише частково, ним було направлено відповідачу вимогу з рахунками на сплату за вказаний період суми по оренді у розмірі 388435 грн.

Вказував, що оскільки відповідач прострочив свої зобов`язання зі сплати орендної плати, останній повинен сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Дошкільний навчальний заклад «КАПІТАН» на користь ОСОБА_1 388435 грн. заборгованості за договором оренди земельної ділянки, 45097,51 грн. - пені, інфляційні втрати у розмірі 37134,39 грн. та 3% річних у розмірі 21609,83 грн.

Стягнуто з ТОВ «Дошкільний навчальний заклад «КАПІТАН» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5688,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Дошкільний навчальний заклад «КАПІТАН» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції здійснено розгляд справи за відсутності відповідача, за наявності клопотання про відкладення судового засідання та повідомлення суду про поважні причини за яких він не міг з`явитися в судове засідання; встановлено обставини на підставі недопустимих доказів; відкрито провадження, залишивши поза увагою не дотримання позивачем вимог до позовної заяви, встановлених статтею 175 ЦПК України.

Вказував, що між позивачем та відповідачем було укладено два договори оренди від 21 серпня 2016 року та від 12 квітня 2018 року. Проте зі змісту договорів, очевидно, що сторонами не встановлено порядку та в якій саме формі, готівковій або в безготівковій мають здійснюватися розрахунки по вказаним договорам.

Зазначав, що на момент укладення договорів, за взаємною згодою, і позивач і відповідач дійшли домовленості про здійснення розрахунків за оренду майна шляхом перерахування частини коштів в безготівковій формі на карту позивача, а частини коштів - шляхом передачі готівкою.

Посилався на те, що оплати згідно договорів оренди здійснювалися наступними особами:

відповідачем - TOB «ДНВЗ КАПІТАН» згідно виставлених позивачем рахунків, шляхом перерахування коштів в безготівковій формі на картку позивача у «Приватбанку»;

засновником та директором ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» - ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів в безготівковій формі на картку позивача у «ПРИВАТБАНКУ»;

ОСОБА_3 як в готівковій так і в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на картку позивача у «Приватбанку»;

ОСОБА_4 (відповідальна особа, по господарській частині відповідача)

Вказував, що всього в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача, сплачено 494690,00 грн.

Зазначав, що з оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції взагалі не встановив обставин з приводу здійснення платежів з боку відповідача за оренду майна в рамках договору оренди від 12 квітня 2018 року, не дослідив банківської виписки наданої позивачем та інші докази долучені до позову.

Звертає увагу на те, що рахунки-фактури, які долучені до позову відповідач не отримував, натомість, останній отримував від ОСОБА_1 рахунки з іншими реквізитами та сумами, які підлягали сплаті і були сплачені відповідачем за оренду майна по договорам від 21 серпня 2016 року та від 12 квітня 2018 року, аніж ті що долучені до позову.

Вважає, що надані в додатках до позову рахунки-фактури є підробленими позивачем, оскільки не відповідають дійсним рахункам, які фактично були виставлені відповідачу та по яким, останнім здійснювалася оплата за оренду.

12 грудня 2022 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення щодо правової природи платежів ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН», в яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

13 січня 2023 року від представника відповідача надійшли пояснення щодо матеріалів справи.

10 лютого 2023 року представник позивача подав письмові пояснення.

У судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за час дії договору оренди орендар ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» порушував умови вказаного договору, своєчасно не сплачуючи плату за користування земельною ділянкою, а відтак в наслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором оренди, в нього виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 388 435,00 грн., яка і підлягає стягненню з ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН»на користь позивача.

Також здійснивши свої розрахунки, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 45097,51 грн., інфляційних втрат у розмірі 37134,39 грн. та 3% річних у розмірі 21609,83 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені у зв`язку з неповним з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч.1 ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені) (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Нормами ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» (орендар) було укладено договір оренди.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору орендодавець передає у строкове платне користування орендарю, а орендар приймає у строкове платне користування від орендодавця земельну ділянку площею 0,0571 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485900:05:001:5019, цільове призначення: ведення садівництва з розташованим на цій земельній ділянці незавершеним будівництвом будинок загальною площею 220 кв.м (будинок не введений в експлуатацію), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У п. 3.1 договору сторони визначили, що договір укладено на 15 місяців з 10 травня 2018 року по 10 серпня 2019 року, з переважним правом орендаря на укладення нового договору оренди на новий строк.

Згідно з п.4.3 договору місячна плата за оренду майна встановлюється у розмірі 20000 грн. Плата за оренду майна не включає в себе сплату усіх податків та зборів, встановлених чинним законодавством України та комунальних платежів. Розмір авансового платежу складає 20000 грн. та вноситься під час підписання договору. При належному і повному виконанні договору ці кошти є оплатою місяця оренди майна (липень 2010 року).

Відповідно до п.4.4 договору плата за оренду та комунальні платежі сплачується орендарем щомісячно, не пізніше 15-го числа поточного місяця, на підставі виставленого орендодавцем рахунку, який має бути передано орендарю не пізніше 13-го числа поточного місяця. Вразі не передачі орендодавцем рахунку у встановлений цим пунктом строк, орендар не вважається таким, що порушив умови цього договору щодо оплати оренди та здійснює плату за оренду протягом 3-х робочих днів з моменту отримання рахунку від орендодавця.

Згідно з п.п.5.1, 5.2 вказаного договору майно передається в оренду для здійснення господарської діяльності, що не суперечить законодавству України та видам господарської діяльності орендаря (навчання, виховання та догляд дітей).

Орендар використовує земельну ділянку та будинок для організації відпочинку та розваг, надання інформаційних послуг, що не суперечить законодавству України, і з цією ж метою може розміщувати і встановлювати необхідне майно, устаткування, обладнання, а також відповідним чином оздоблювати земельну ділянку та будинок, здійснювати у ньому ремонт, не порушуючи при цьому вимог і обмежень, встановлених договором.

Розділом 6 договору передбачено, що майно передається орендарю в два етапи:

Перший - з 10 травня 2018 року по 10 серпня 2018 року орендар має право на сумісне безоплатне користування будинку з орендодавцем (орендодавець виконує ремонтні роботи, проводить монтаж інженерних мереж та налагоджувальні роботи). З 10 травня 2018 року 1-й поверх повинен мати електричну мережу, освітлювальні прилади, встановлені двері та оздоблений сан вузол.

другий - на підставі акту прийому-передачі, який сторони погоджують та підписують у термін до 10 серпня 2018 року.

В акті прийому-передачі вказуються: опис технічного стану земельної ділянки та будинку; кінцевий розмір площі; опис системи забезпечення, опис меблів, погоджені поліпшення будинку та прибудинкової території (кошториси меблів у будинку, дитячих майданчиків тощо).

Відповідно до пункту 14.1 договору оренди земельної ділянки, орендодавець, в тому числі, має право вимагати від орендаря своєчасного внесення плати за оренду.

10 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН»було підписано акт прийому-передачі майна до договору оренди від 12 квітня 2018 року, за яким позивач передав ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН»у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0571 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485900:05:001:5019, цільове призначення: ведення садівництва з розташованим на цій земельній ділянці незавершеним будівництвом будинок загальною площею 220 кв.м (будинок не введений в експлуатацію), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що за період з10 травня 2018 року по 17лютого 2020 року відповідач здійснював оплату за оренду лише частково, а тому за вказаний період у ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» наявна заборгованість розмірі388435 грн.

Позивачем на підтвердження своїх вимог до позовної заяви було надано копії: рахунків-фактур, виписки по картці за період з 01 серпня 2016 року по 12 лютого 2020 року.

Заперечуючи проти позову в апеляційній скарзі відповідач вказував на те, що за взаємною згодою, і позивач і ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» дійшли домовленості про здійснення розрахунків за оренду майна шляхом перерахування частини коштів в безготівковій формі на карту ОСОБА_1 , а частини коштів - шляхом передачі готівкою позивачу. Зазначав, що суд першої інстанції взагалі не встановив обставин з приводу здійснення платежів з боку відповідача за оренду майна в рамках договору оренди від 12 квітня 2018 року, не дослідив банківської виписки наданої позивачем та інші докази долучені до позову. Звертав увагу на те, що рахунки-фактури, які долучені до позову відповідач не отримував, натомість, останній отримував від ОСОБА_1 рахунки з іншими реквізитами та сумами, які підлягали сплаті і були сплачені відповідачем за оренду майна по договорам від 21 серпня 2016 року та від 12 квітня 2018 року, аніж ті що долучені до позову. Вважає, що надані в додатках до позову рахунки-фактури є підробленими позивачем, оскільки не відповідають дійсним рахункам, які фактично були виставлені відповідачу та по яким, останнім здійснювалася оплата за оренду.

На підтвердження своїх доводів відповідачем до апеляційної скарги було додано копії: рахунків-фактур, скріншоти з поштової скриньки, на яку надходили рахунки-фактури від позивача, скріншоти листування у мобільному застосунку «Вайбер».

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції здійснено розгляд справи за відсутності відповідача.

Так, розгляд справи було призначено на 03 грудня 2021 року о 14.00 год., на адресу відповідача ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН»: Київська область, Васильківський район, с. Крячки, вул. Народна, 11 було направлено судову повістку, яка повернулася на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т.1 а.с.142).

02 грудня 2021 року від представника відповідача ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН»- Неділько М.М. на електронну адресу суду першої інстанції надійшла заява, в якій останній просив відкласти розгляд справи, призначеної на 03 грудня 2021 року о 14.00 год., у зв`язку з його участю в якості потерпілого у судовій справі №362/1204/21 по факту завдання йому тілесних ушкоджень, яка буде розглядатися Васильківським міськрайонним судом Київської області 03 грудня 2021 року о 14.30 год. На підтвердження вказаного останнім було надано витяг з сайту Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Суд першої інстанції відхилив вказане клопотання та розглянув справу по суті відповідно до положень ч.5 ст.268 ЦПК України.

Враховуючи, що судова повістка від ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» про розгляд справи на 03 грудня 2021 року о 14.00 год. повернулася на адресу суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, яке було підтверджено належними доказами було відхилено судом першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе здійснити оцінку доказів, які додані до апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перевіряючи доводи, як позивача, так і відповідача, а також надані на їх підтвердження докази, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту умов договору оренди від 12 квітня 2018 рокута інших матеріалів справи, предметом договору оренди був будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0571 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485900:05:001:5019, будинок загальною площею 220 кв.м (будинок не введений в експлуатацію), що знаходиться за адресою: с.П-Борщагівка, с/т «Чайка-2», Києво-Святошинського району Київської області.

Директор ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» ОСОБА_2 , яка була допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка пояснила, що ОСОБА_1 був вимогливим щодо сплати платежів, ретельно слідкував за строками оплати. У випадку, якщо на момент направлення рахунку у відповідача була заборгованість, позивач вказував про відповідну заборгованість за минулий місяць у поточному рахунку. Вказувала на те, що між позивач і відповідачем було досягнуто домовленості про здійснення розрахунків за оренду майна шляхом перерахування частини коштів в безготівковій формі на карту позивача у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а частини коштів - шляхом передачі готівкою. Готівка передавалася нею, або за її дорученням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначила, що рахунки-фактури позивач надсилав на електронну пошту відповідача. Пояснила, що призначення платежу відповідачем не вказувалося у платіжках, оскільки так просив ОСОБА_1 . Вказувала на те, що кошти, які сплачувалися по двох договорах оренди не розмежовувалися.

ОСОБА_3 була допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка та пояснила, що вона знає позивача та директора ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» ОСОБА_2 , яка є її рідною сестрою. Вказувала, що вона допомагала ОСОБА_2 в організації садочка, який знаходився в будинку, що вони орендували у позивача. Зазначала, що вона вела переписку з ОСОБА_1 через мобільний застосунок «Вайбер». Пояснила, що частину коштів за оренду вони сплачували на картку позивача, а частину готівкою, як він і просив. Зазначала, що вона перераховувала кошти на карту позивача зі своєї картки, що підтверджується скрін-шотами із сторінки інтернет-банкінгу Приват-24. Вказувала, що інших будь-яких відносин грошового характеру, окрім договорів оренди, у неї з ОСОБА_1 не було.

З матеріалів справи встановлено, що оплата за договором оренди від 12 квітня 2018 року здійснювалася:

відповідачем - ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» згідно виставлених позивачем рахунків, шляхом перерахування коштів в безготівковій формі на картку позивача у АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;

засновником та директором ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» - ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів в безготівковій формі на картку позивача у АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;

ОСОБА_3 , рідною сестрою ОСОБА_2 , в готівковій формі шляхом перерахування коштів на картку позивача у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також в безготівковій формі;

ОСОБА_4 (відповідальна особа по господарській частині відповідача) шляхом передачі позивачу коштів готівкою.

На підтвердження своїх позовних вимог, позивачем надано копії рахунків-фактур: №ДШ 02/20 від 07 лютого 2020 року; №ДШ 02/20/ком від 15 лютого 2020 року, №ДШ 01/20 від 21 січня 2020 року; №ДШ 01/20/ком від 21 січня 2020 року, №Дш 1 від 01 серпня 2018 року, №Дш 2 від 01 вересня 2018 року, №Дш 3 від 01 жовтня 2018 року, №Дш 4 від 01 листопада 2018 року, №Дш 5 від 01 грудня 2018 року, №Дш 6 від 03 січня 2019 року, №Дш 7 від 05 лютого 2019 року, №Дш 8 від 03 березня 2019 року, №Дш 9 від 03 квітня 2019 року, №Дш 10 від 02 травня 2019 року, №Дш 11від 02 червня 2019 року, №Дш 12 від 03 липня 2019 року, №Дш 13 від 02 серпня 2019 року, №Дш 14 від 03 вересня 2019 року, №Дш 15 від 02 жовтня 2019 року, №Дш 16 від 02 листопада 2019 року, №Дш 17 від 03 грудня 2019 року, №Дш 18 від 03 січня 2020 року, №Дш 19 від 02 лютого 2020 року.

При цьому, позивачем на виконання п.4.4. договору оренди не надано доказів своєчасного виставлення відповідачу цих щомісячних рахунків, як передбачено договором, не пізніше 13-го числа поточного місяця.

Представник відповідача ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» вказувала на те, що листування між позивачем і відповідачем здійснювалось через електронну пошту (адреса позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на яку і направлялися рахунки ОСОБА_1 .

Як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції із наданих відповідачем електронних доказів, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а паперові копії цих доказів додані відповідачем до апеляційної скарги, рахунки-фактури були виставлені позивачем щомісячно на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначене підтверджується тим, що саме реквізити рахунків-фактур, оригінали яких в електронному вигляді були пред`явлені ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» до суду апеляційної інстанції, відображені у банківській виписці з карткового рахунку позивача, що була надана до позовної заяви самим позивачем. При цьому такі реквізити не співпадають з тими, копії рахунків-фактур яких надав до суду позивач.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача визнав, що саме з електронної пошти позивача відповідачу були направлені зазначені рахунки-фактури, проте вони були попередніми, остаточно не сформованими, а дійсні рахунки-фактури передавались позивачем особисто у паперовій формі працівникам відповідача.

Однак, зазначені пояснення спростовуються, зокрема тим, що у виписці з карткового рахунку позивача відображено реквізити саме тих рахунків-фактур, копії яких надав відповідач, а не тих, на які посилається позивач.

Так, позивачем до позовної заяви за серпень 2018 року надано рахунок-фактуру №Дш1 від 01 серпня 2018 року на суму 20350 грн. (т.1 а.с. 24).

З доказів наданих відповідачем вбачається, що 11 серпня 2018 року позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано рахунок ДТ 21 від 11 серпня 2018 року, відповідно до якого пораховані 2 орендні плати за серпень 2018 року 40000,00 (2x20000), але потім вказується -20000,00 (переплата за 2 дім), на загальну суму 22400,00 грн. (т.1 а.с.224)

За вересень 2018 року позивачем надано рахунок-фактуру №Дш2 від 01 вересня 2018 року на суму 20500 грн. (т.1 а.с. 25).

З доказів наданих відповідачем вбачається, що 13 вересня 2018 року позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано рахунок ДТ 22 від 11 вересня 2018 року, відповідно до якого пораховані 2 орендні плати за вересень 2018 року 40000,00 (2x20000), + комунальні платежі), на загальну суму 42700,00 грн. (т.1 а.с.226).

Відповідно до банківської виписки (т.1 а.с.62) ОСОБА_3 06 вересня 2018 року сплачено 40000,00 грн. Решта суми, як пояснила представник відповідача надавалась готівкою.

За жовтень 2018 року позивачем надано до суду рахунок-фактуру №Дш3 від 01 жовтня 2018 року на суму 21225 грн. (т.1 а.с. 26).

З доказів наданих відповідачем вбачається, що 11 жовтня 2018 року позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано три рахунки: ДС 1 від 11 жовтня 2018 року на суму 2400 грн.; ДШ 1 від 11 жовтня 2018 року на суму 2400 грн.; ДТ 23 від 11 жовтня 2018 року, відповідно до якого пораховані 2 орендні плати за жовтень 2018 року 40000,00 (2x20000) віднято 2x2400 які були оплачені по безготівкову розрахунку, + комунальні платежі), на загальну суму 37900 грн. (т.1 а.с.228-230).

17 жовтня 2018 року відповідачем на рахунок позивача було сплачено по рахунку ДС 1 від 11 жовтня 2018 року суму 2400 грн., що підтверджується банківською випискою, яка міститься у матеріалах справи (т.1 а.с.61, де в призначенні платежу вказується «оплата за оренду жовтень по рахунку DS-1») та платіжним доручення №549 від 17 жовтня 2018 року, де в призначенні платежу вказується «оренда за жовтень згідно рахунку ДС-1» (т.2 а.с.41).

17 жовтня 2018 року відповідачем на рахунок позивача було сплачено по рахунку ДШ 1 від 11 жовтня 2018 року суму 2400 грн., що підтверджується банківською випискою, яка міститься у матеріалах справи (т.1 а.с. 61, де в призначенні платежу вказується «олата за оренду жовтень по рахунку DSН-1») та платіжним доручення №551 від 17 жовтня 2018 року, де в призначенні платежу вказується «оренда за жовтень згідно рахунку Дш-1» (т.2 а.с.42).

Відповідно до банківської виписки 16 жовтня 2018 року (т.1 а.с.61) ОСОБА_3 сплачено 7900 грн. Решта суми надавалась готівкою.

За листопад 2018 року позивачем надано до суду рахунок-фактуру №Дш4 від 01 листопада 2018 року на суму 21200 грн. (т. 1 а.с. 27).

З доказів наданих відповідачем вбачається, що 03 листопада 2018 року позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано три рахунки: ДС 2 від 11 листопада 2018 року на суму 2 415 грн.; ДШ 2 від 05 листопада 2018 року на суму 2 415 грн.; ДТ 24 від 11 листопада 2018 року на суму 44600 грн., відповідно до якого пораховані 2 орендні плати за листопад 2018 року 40000,00 (2x20000) віднято 2x2415, які були оплачені по безготівкову розрахунку, + комунальні платежі+ компенсація витрат на зем. діл. 2016-17 роки), на загальну суму 44600 грн. (т.1 а.с.232-234).

08 листопада 2018 року відповідачем на рахунок позивача було сплачено по рахунку ДС 2 від 11 листопада 2018 року суму 2415 грн., що підтверджується банківською випискою, яка міститься у матеріалах справи (т.1 а.с. 61, де в призначенні платежу вказується «оплата за оренду жовтень по») та платіжним доручення №555 від 08 грудня 2018 року, де в призначенні платежу вказується «оплата за оренду жовтень по рахунку ДС-2» (т.2 а.с. 43).

08 листопада 2018 року відповідачем на рахунок позивача було сплачено по рахунку ДШ 2 від 11 листопада 2018 року суму 2415 грн., що підтверджується банківською випискою (т. 1 а.с. 61, де в призначенні платежу вказується «оплата за оренду жовтень по») та платіжним доручення №554 від 08 листопада 2018 року, де в призначенні платежу вказується «оплата за оренду жовтень по рахунку ДШ-2 від 05 листопада 2018 року (т.2 ка.с. 44).

Відповідно до банківської виписки (т.1 а.с. 60) 08 листопада 2018 року ОСОБА_3 сплачено 44600 грн.

В подальшому позивачем за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року (включно) на електронну адресу відповідача надсилалося по три рахунки-фактури на оплату орендита відшкодування витрат на комунальні послуги, які були сплачені відповідачем шляхом зарахування на картку позивача у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та шляхом передання готівки.

Аналізуючи надані відповідачем копії рахунків-фактур як в паперовому, так і в електронному вигляді, що розміщені за адресою електронної пошти відповідача, як такі, що надійшли з електронної пошти позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що відповідачем у повному обсязі були виконані обов`язки з оплати орендної плати, оскільки у разі наявності заборгованості, така заборгованість за попередній місяць була зазначена у рахунку-фактурі за наступний місяць.

Достовірність наданих відповідачем копій рахунків-фактур, оригінали яких у електронному вигляді були оглянуті апеляційним судом, сумнівів у суду апеляційної інстанції не викликає з тих підстав, що показники лічильників електроенергії та холодної води, які зафіксовані у рахунках-фактурах в електронному вигляді, співпадають із тими, що відображені у копіях рахунків-фактур, наданих позивачем до позовної заяви.

Наприклад, у копії рахунку-фактури №Дш 6 від 03 січня 2019року на суму 21200 грн., зазначено про необхідність сплати: орендної плати за січень 2019 року - 20000 грн., компенсація витрат не електроенергію (показники 220621-219921) - 1225 грн. (т.1 а.с.29).

Рахунок-фактура, що надійшов на електронну пошту відповідача (т.1 а.с.242) має такі ж показники лічильників, проте номер рахунка ДТ 26 від 10 січня 2019 року.

У копії рахунку-фактури №Дш 7 від 05 лютого 2019року на суму 21570 грн., зазначено про необхідність сплати: орендної плати за лютий 2019 року - 20000грн., компенсація витрат не електроенергію (показники 221521-220621) - 1575 грн. (т.1 а.с.30).

Рахунок-фактура, що надійшов на електронну пошту відповідача (т.1 а.с.246) має такі ж показники лічильників, проте номер рахунка ДТ 27 від 10 лютого 2019 року.

Отже, дослідивши та співставивши вищевказані рахунки, колегія суддів дійшла висновку, що достовірними є рахунки-фактури, копії яких надані до апеляційної скарги відповідачем, адже у рахунках-фактурах, копії яких надані позивачем до позовної заяви, відсутня інформація щодо наявності переплат або заборгованостей, які при цьому наявні у рахунках, що надійшли від позивача на електронну пошту відповідача, оригінали яких в електронному вигляді були оглянуті судом апеляційної інстанції.

Так, у рахунку-фактурі №ДС 3 від 10 березня 2019 року (т.1 а.с.248) зазначено про оренду за лютий 2019 року у розмірі 3000 грн.; у рахунку-фактурі №ДТ 33 від 10 серпня 2019 року (т.2 а.с. 20) зазначено про заборгованість за липень 7700 грн.

При цьому, у рахунках за вересень 2019 року (т.2 а.с.22-24) заборгованість відсутня.

Також належне виконання зобов`язань за договором оренди від 12 квітня 2018 року свідчить роздруківка переписки із застосунку «Вайбер», що розміщена в смартфоні ОСОБА_3 , роздрукована копія якої була долучена відповідачем до апеляційної скарги, а оригінал в електронному вигляді за клопотанням відповідача було оглянуто в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Зі змісту вказаної переписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вбачається, що остання діяла від імені ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» та погоджувала з позивачем, які суми мали бути сплачені на банківський рахунок позивача, а які - особисто готівкою позивачу.

Про вказане свідчать наступні записи, а саме:

06 вересня 2018 року о 10.41 год «ОСОБА_1, добрий день. Дайте будь ласка рахунки. Цього місяця хочемо оплатити раніше»;

10.43 год. «40000 грн. переказ особистих коштів. Отримувач: ОСОБА_1 »;

10.46 год. «дякую»;

13 вересня 2018 року «2700 грн. переказ особистих коштів. Отримувач: ОСОБА_1 » (т.2 а.с.26-27).

01 жовтня 2018 року о 10.59 год. «ОСОБА_1, доброго дня. Скинула 7900 грн. щойно. 30 тис. віддав ВС. І два рахунки по бн оплатить сьогодні ОСОБА_2 з ТОВ Капітан»;

10.58 год. «7900 грн. переказ особистих коштів. Отримувач: ОСОБА_1 » (т.2 а.с.28).

17 жовтня 2018 року о 09.35 год. «Доброго дня. ОСОБА_2 так гроші і не перевела»;

10.11 год. «Добрий день. Протягом двох має перевести. Вибачте»;

14.58 год. «ОСОБА_1, ОСОБА_2 скинула кошти?»;

14.59 год. «Так, дякую» (т.2 а.с.30).

11 січня 2019 року о 11.16 год. «43900 грн. переказ особистих коштів. Отримувач: ОСОБА_1 »;

11.16 год. «дякую за гроші»;

11.17 год. «і Вам дякую» (т.2 а.с.32).

12 лютого 2019 року о 12.59 год. «44600 грн. переказ особистих коштів. Отримувач: ОСОБА_1 »;

12.59 год. «на карту оплату провела. Бн ОСОБА_2 скине 15-го»;

14.37 год. «велике дякую» (т.2 а.с.33).

15 травня 2019 року о 19.39 год. «ОСОБА_1, добрий вечір. ОСОБА_2 скинула Вам на карту 12 тис. Решту я віддам готівкою. Вам завтра вранці зручно?»;

20.22 «Добрий день, ОСОБА_3. Станом на 20.22 год. мною отримано 10000 грн. від ОСОБА_2 Завтра вранці удобно. Дякую» (т.2 а.с.37).

Достовірність даної переписки сумнівів у колегії суддів не викликає, оскільки в ній відображено не лише сам зміст листування, але й ті суми коштів, що зафіксовані у банківській виписці з рахунку позивача, наданому ним самим до позовної заяви, крім того, у вказаній переписці у «Вайбері» наявні скрін-шоти із сторінки інтернет-банкінгу Приват-24 на суми коштів, які також відображені у банківській виписці. Наприклад, 06 вересня 2018 року - 40 000 грн., 13 вересня 2018 року - 2 700 грн., 16 жовтня 2018 року - 7900 грн., 08 листопад 2018 року - 44 600 грн., 11 січня 2019 року - 43900 грн., 12 лютого 2019 року - 44 600 грн., 16 серпня 2019 року - 7700 грн. (т.2 а.с.26, 27, 31, 32, 33,38).

Сплата зазначених сум підтверджена також платіжними дорученнями АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в яких платником зазначено ОСОБА_3 , отримувачем - ОСОБА_1 (т.2 а.с. 40, 45, 48, 51).

Таким чином, з викладеного вбачається, що станом на грудень 2019 року заборгованість зі сплати орендної плати ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» перед позивачем була відсутня.

Доводи представника позивача на те, що переписка у застосунку «Вайбер» не може бути прийнята до уваги, оскільки не містить посилання на договір оренди, предмет договору, рахунок на оплату з реквізитами, колегія суддів відхиляє, оскільки розміщені у переписці скрін-шоти із сторінки інтернет-банкінгу Приват-24 із зазначеними сумами оплат, відповідають змісту як платіжних доручень, наданих відповідачем, так і даним банківської виписки з карткового рахунку позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 100 ЦПК України, у подібних правовідносинах.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі №501/3560/19.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Посилання представника позивача на те, що оплати від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не стосуються договору оренди від 12 квітня 2018 року, а стосуються компенсації вартості будівництва під дитячий садок та початкову школу, а тому не можуть братися до уваги, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були будь-які інші договірні відносини матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.2 ст.762 ЦК України плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Зі змісту договору оренди від 12 квітня 2018 року вбачається, що сторонами було встановлено вартість оренди майна, проте сторони не встановили порядку та в якій саме формі, готівковій або в безготівковій вони мають здійснювати розрахунки за вказаним договором оренди.

За викладених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ТОВ «ДНВЗ КАПІТАН» не був обмежений умовами договору у праві здійснювати оплату у будь-який законний спосіб: через банківську платіжну систему, грошовий онлайн переказ, розрахунок готівкою.

Відповідно до ч.1 ст.782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 15.4 договору оренди від 12 квітня 2018 року сторони визначили, що якщо орендар не вніс плату за оренду за поточний місяць до 15-го числа (з дотриманням порядку, передбаченого п.4.4 цього договору), то орендодавець має право заблокувати використання майна орендарем до моменту погашення заборгованості. Договір може бути достроково припинений за ініціативою орендодавця в разі, коли орендар затримав плату за оренду на строк, більш ніж двадцять робочих днів.

Разом з тим, жодних доказів вчинення позивачем дій, визначених п.15.4 договору, які були б зумовлені несплатою відповідачем орендної плати, позивачем до суду подано не було ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що з урахуванням наданої переписки з електронної пошти між позивачем та представниками відповідача свідчить про відсутність у відповідача заборгованості з орендної плати за договором.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відсутність відображення платежів у безготівковій формі у повному обсязі відповідно до виставлених рахунків у банківській виписці з рахунку позивача не свідчить про наявність будь-якої заборгованості, оскільки із матеріалів справи достовірно встановлено, що частина коштів передавалась готівкою безпосередньо позивачу, а у разі наявності заборгованості - вона була відображена у рахунку-фактурі за наступний місяць після того, як виникла заборгованість. Зазначене підтверджується як змістом листування з електронної пошти позивача, так і змістом самих рахунків-фактур, а також перепискою у застосунку «Вайбер» між ОСОБА_3 та позивачем.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів тих обставин, що позивачем були виставлені відповідачу до сплати рахунки, на які він посилається у позовній заяві та додає їх копії, оскільки при дослідженні електронної переписки між сторонами встановлено, що саме такі рахунки не виставлялись позивачем, адже починаючи з жовтня 2018 року щомісяця були сформовані три рахунки: два рахунки на суму, яка підлягала оподаткуванню, окремо за кожним договором оренди, та на решту суми - за двома договорами оренди, яка була відображена в одному рахунку-фактурі.

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами наявність заборгованості відповідача за договором оренди від 12 квітня 2018 року, отже у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 388435 грн. слід відмовити.

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимог про стягнення заборгованості, а відтак вони також не підлягають задоволенню.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем надані до суду належні докази, які у своїй сукупності підтверджують виконання ним своїх зобов`язань за договором оренди від 12 квітня 2018 року, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, адже зазначені зобов`язання були виконані відповідачем у повному обсязі.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в розмірі 8532,30 грн.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальності «Дошкільний навчально-виховний заклад «КАПІТАН» - задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Дошкільний навчально-виховний заклад «КАПІТАН» про стягнення заборгованості за договором оренди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Дошкільний навчально-виховний заклад «КАПІТАН», місцезнаходження: Київська область, Васильківський район, село Крячки, вул. Народна, 11, код ЄДРПОУ 38267903 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8532 грн. 30 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 грудня 2023 року.

Головуючий:

Судді: