Рішення

від 07.12.2023 по справі 487/1670/21

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №487/1670/21

Провадження №2/487/180/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

07.12.2023 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Бахмуцької А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законних представників малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Ректор Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського Будак В.Д. звернуся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , без наданні іншого жилого приміщення.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначили, що квартира АДРЕСА_1 належить Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського на праві власності. ОСОБА_4 працював в Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського на посаді завідувача кафедри екології та здоров`я людини з 01.09.2012 року на підставі контракту №15/2012. На виконання своїх зобов`язань перед ОСОБА_4 , визначених пунктами п.2.2.1, 2.2.4., 4.12. зазначеного контракту, позивачем, ОСОБА_4 було передано у користування для проживання його та членів його сім`ї спірну квартиру. За умовами п.п.4.13 контракту, університет був зобов`язаний безоплатно передати у власність відповідачу у 2022 року дану квартиру за умови його роботи по контракту в університеті до 2022 року. За умовами п.п.4.15 контракту звільнення відповідача до закінчення строку контракту за його вимогою, та у випадках порушення законодавства, умов контракту, проводиться відповідно до чинного законодавства без виконання п.п.4.12-4.14 контракту. Проте, ОСОБА_4 був звільнений з займаної посади за власним бажанням відповідно до Наказу Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського №187/к від 11.07.2018 року, що було підставою для повернення квартири, яка є службовим приміщенням, але добровільно звільнити спірну квартиру, виселившись з неї разом з усіма членами своєї родини, ОСОБА_4 відмовлявся.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020, позовні вимоги Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського задоволено частково, усунути Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним їм на праві власності майном, - квартирою АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_4 із неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020 було встановлено, що ОСОБА_4 перебуває зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили, що разом із з ним в спірній квартирі проживають: його дружина ОСОБА_1 , неповнолітня дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 . Після звільнення ОСОБА_4 з МНУ ім.. В.. Сухомлинського 11.07.2018, у відповідачів відсутні законні підстави користуватися спірною службовою квартирою, але останні добровільно відмовляються виселитися з квартири, чим створюють перешкоди власникові вільно користуватися вказаним житлом.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020 змінено в частині позовних вимог, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою від 17.03.2021 відкрите провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

22.06.2021 ректор Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського Будак В.Д. надав до суду клопотання про залучення доказів.

30.08.2021 представник відповідачів надав до суду заяву про зупинення провадження у справі.

23.09.2021 представник відповідачів надав до суду заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи орган Служби у правах дітей Заводського району м. Миколаєва.

Ухвалою від 23.09.2021 в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей Заводського району м. Миколаєва - відмовлено, клопотання про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі №487/1670/21 до розгляду Верховним Судом цивільної справи №487/7049/18.

01.11.2021 представник позивача надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, звернувшись з позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі її законних представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , третьої особи - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , без наданні іншого жилого приміщення.

У заяві зазначивши, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020, в якому було зазначено, на час ухвалення рішення, суд позбавлений можливості вирішити питання про права та обов`язки членів сімї ОСОБА_4 , оскільки позивачем вони не було залучені до участі у справі. Постановою Верховного Суду від 06.10.2021, рішення суду в частині виселення ОСОБА_4 залишено в силі та Верховний Суд звернув увагу, що позивачем не було пред`явлено вимоги про виселення із спірної квартири членів сімї ОСОБА_4 дружини ОСОБА_1 , неповнолітньої дочки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_2

01.11.2021 представник позивача надала до суду заяву про відновлення розгляду справи, оскільки Верховним Судом розглянута цивільна справа №487/7049/18.

Ухвалою від 28.12.2021 відновлено провадження у справі.

25.04.2023 Органом опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надано висновок до суду.

Ухвалю від 29.08.2023 закрите підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

07.12.2023 представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив про задоволення позовних вимог.

07.12.2023 представник третьої особи надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, їхня позиція висловлена у висновку наданому до суду.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законні представники малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та їхній представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзив на позов або заяви про розгляд справи за їхньою відсутністю не надали.

Згідно ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у них даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилась та представник позивача проти такого вирішення справи не заперечував.

Згідно із ч.1ст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст.81,82 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Дослідивши подані учасниками справи документи та матеріали, матеріали цивільної справи №487/7049/18 всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

Так, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020 у справі №487/7049/18, позовні вимоги Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського задоволено частково, усунуто Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним їм на праві власності майном - квартирою АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_4 із неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020 змінено в частині задоволених позовних вимог, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.

Постановою Верховного Суду України від 06.10.2021, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020 в частині усунення Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним їм на праві власності майном - квартирою АДРЕСА_1 та виселення неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення скасовано.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.07.2020 та Постанову Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020 в частині усунення Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним їм на праві власності майном - квартирою АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Так, судами першої, апеляційної та касаційної інстанції встановлено та не підлягає доказуванню, відповідно до ст. 82 ЦПК України, що ОСОБА_4 з вересня 2003 року перебував у трудових відносинах з Миколаївським національним університетом імені В.О. Сухомлинського, де працював на різних посадах, 01.09.2012 між сторонами укладено договір позички №5, за яким університет на строк дії трудових відносин передав ОСОБА_4 у безоплатне користування квартиру АДРЕСА_1 .

Ця квартира набута університетом для проживання професорсько-викладацького складу на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2011 року № 3559, з її реєстрацією у відповідному державному реєстрі, але без її включення до числа службових приміщень згідно зістатті 118 ЖК УРСР.

11.07.2018 ОСОБА_4 подав керівництву Миколаївського національного університету заяву про звільнення з посади за власним бажанням, за наслідками розгляду якої видано наказ від 11.07.2018 № 187к про його звільнення з університету.

Отже,як було встановлено судовими рішеннями, що між позивачем і ОСОБА_4 був укладений у простій письмовій формі договір позички квартири АДРЕСА_1 , тобто договір позички нерухомої речі та строк договору позички був обумовлений настанням певної події (перебування позивача і ОСОБА_4 у трудових відносин). При цьому, у разі тривалості трудових відносин до 2022 року, ОСОБА_4 набуде право на отримання вказаної квартири у власність. У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не відпрацював строк, визначений укладеним з ним строковим трудовим договором та додатковою угодою до нього, та на виконання пункту 6.1.1 договору позички університет на ім`я ОСОБА_4 видав офіційне повідомлення про розірвання договору та повернення предмета позички - спірної квартири у тримісячний строк з дня звільнення з роботи.

Судом встановлено, що 01.09.2012, після укладення між позивачем і ОСОБА_4 договору позички № 5, за яким університет на строк дії трудових відносин передав ОСОБА_4 у безоплатне користування квартиру АДРЕСА_1 , останній разом із сином, ОСОБА_2 , 1989 року народження, вселилися до спірної квартири та зареєстрували місце свого проживання.

15.10.2016 ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 , яка у спірній квартирі не є зареєстрованою, так як має реєстрацію за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 і ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , яку батько ОСОБА_4 30.11.2017 зареєстрував не за місцем реєстрації її матері, а за своїм місцем реєстрації.

08.06.2018 ОСОБА_2 набув на праві власності квартиру АДРЕСА_3 і його реєстрація у спірній квартирі відсутня.

Отже підставою для вселення користувача ОСОБА_4 та членів його сім`ї у спірну квартиру, є укладення договору позички.

Рішенням суду у справі №487/7049/18, яке набрало законної сили, власнику Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Згідно відомостей витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва, за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які фактично проживають за вказаною адресою. Крім того, в квартирі АДРЕСА_1 , проживають члени сімї ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 та вказані обставини стороною відповідача не оспорювались та не спростовані.

Відповідно до вимогстатті 47 Конституції Українидержава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 4статті 9 ЖК Українитакож передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Відповідно достатті 41 Конституції Українита статті1Першогопротоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно доЗакону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першогопротоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті316,317,319,321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей16,386,391 ЦК України.

Відповідно достатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першоюстатті 321, 391 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у зв`язку з розірванням договору позички та закінченням трудових відносин між Миколаївським національним університетом імені В.О. Сухомлинського та ОСОБА_4 , відповідачі, як член сім`ї останнього, спільно з малолітньою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , займають житло, що належитьМиколаївському національному університету, без законних підстав, а тому створює позивачу перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому майном.

Способом усунення таких перешкод позивачем визначено виселення відповідачів разом з дитиною, так як останніми займається належне позивачу житло з порушенням прав Миколаївського національного університету на забезпечення цим житлом професорсько-викладацького складу, який знаходиться у трудових відносинах з університетом.

Відтак, відповідачі разом зі своєю дитиною, починаючи з серпня 2018 року, використовують житлові права в суперечності з призначенням цих прав за договором позички та з порушенням прав Миколаївського національного університету.

Тому відповідачі разом з дитиною підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення з підстав, передбачених статтями 391, 826, 836 ЦК України та частиною 5 статті 9 ЖК УРСР, задля усунення перешкод, які ними чиняться Миколаївському національному університету.

При ухваленні рішення, судом враховуються і загальні положення, викладені у статті 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (далі Конвенція), якою закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

За такого, вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» на втручання держави у право на житло при виселенні відповідачів зі спірного житла, що належіть іншій особі та надане було безоплатно за договором позички при виконанні трудових обов`язків ОСОБА_4 , суд приходить до висновку, що для застосування такого заходу існує нагальна суспільна необхідність, а таке втручання у право особи на житло є пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Щодо житлових прав дитини, то суд приходить до що вони безпосередньо пов`язані з правами ОСОБА_4 , як члена сім`ї користувача позички, але, в той же час, доцільність чи недоцільність її виселення за висновком органу опіки та піклування не може бути пов`язана виключно з вселенням батька до житла при виконанні ним трудових обов`язків, оскільки мати дитини має право на інше житло, в якому продовжує бути зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 та не втратила право користування ним.

Судом також враховане, що таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення ґрунтується на наведених нормах закону і укладеного договору, є проявою принципу свободи договору, не суперечить цілям, визначеним у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є передбачуваним для відповідачів, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 80, 81, 263-265, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законних представників малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом виселення задовольнити.

Усунути Миколаївському національному університету імені В.О. Сухомлинського перешкоди у користуванні належним їм на праві власності майном квартирою АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , разом із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського судовий збір по 454 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, ЄДРПОУ 02125444, місце знаходження: м. Миколаїв вул. Нікольська, 24.

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя С.М. Афоніна

Повний текст рішення складено 18.12.2023.