Постанова

від 13.12.2023 по справі 2-3828/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/17222/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 2-3828/11

13 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Болотова Є.В.

- Музичко С.Г.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою Шевченківської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 липня 2023 року, постановлену під головуванням судді Фролової І.В., у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-

в с т а н о в и в:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), що полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна ОСОБА_2 , що накладений відповідно до постанови від 22.10.2014 року ВП НОМЕР_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1 299 678,85 грн.;

- стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) сплачений судовий збір у сумі 1095,07 грн.

Скаргу обгрунтовувала тим, що старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 18.08.2014 року з виконання виконавчого листа №2-3828/11 виданого 19.01.2012 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення боргу у сумі 1 181 344,41 грн. з ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит». В межах даного виконавчого провадження винесено постанову від 22.10.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1 299 678,85 грн. Поза межами виконавчого провадження боржник і стягувач уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.2014 року, відповідно до якого, до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» перейшло право власності на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок виконання боржником зобов`язань перед стягувачем за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 року.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В.В. від 19.01.2015 року повернуто виконавчий документ стягувачеві.

Однак, станом на 17.04.2023 року постанова від 22.10.2014року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1 299 678,85 грн. не скасована, арешт не знято.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_4 просила скаргу задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 липня 2023 року скаргу скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задоволено частково.

Зобов`язано Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна ОСОБА_5 , що накладений відповідно до постанови від 22.10.2014 року ВП НОМЕР_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1 299 678,85 грн.

В іншій частині вимог - відмовлено.

Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір згідно з квитанцією №32528798800006820457 від 01 травня 2023 року у сумі 1 073,60 грн.

Не погоджуючись з ухвалою суду, Шевченківська державна виконавча служба у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що оскільки виконавче провадження № НОМЕР_2 завершено у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, крім того боржником не сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження - у Відділу відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника.

Зауважувала, що у разі надходження на рахунок Відділу коштів, достатніх для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, арешт з майна ОСОБА_1 буде знято у відповідності до чинного законодавства.

В судове засіданні учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені шляхом направлення судової повістки на електронні адреси, зазначені ними в матеріалах справи, тому колегія суддів, враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим провести розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши матеріали справи та ухвалу суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що між ОСОБА_6 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір №15-06-И/27 від 27.11.2006, а також іпотечний договір від 27.11.2006.

Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення у справі №2-3828/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 та видано виконавчий лист від 19.01.2012.

Старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В. В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 18.08.2014 з виконання виконавчого листа №2-3828/11 виданого 19.01.2012 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення боргу у сумі 1 181 344,41 грн з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

В межах даного виконавчого провадження винесено постанову від 22.10.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1 299 678,85 грн.

Боржник і Стягувач уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.2014, відповідно до якого, до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» перейшло право власності на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 м. кв. в рахунок виконання Боржником зобов`язань перед Стягувачем за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006.

Також договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.2014 передбачає, що будь-які наступні вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до Боржника щодо виконання кредитного договору №15-06-И/27 від 27.11.2006 є недійсними.

АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало лист від 31.12.2014 №9-244200/19193 в якому підтверджено, що станом на 31.12.2014 заборгованість ОСОБА_3 перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 відсутня.

Постановою Старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В. В. від 19.01.2015 повернуто виконавчий документ стягувачеві.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу, суд першої інстанції виходив з відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявності протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Такий висновок грунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом -2 розділу XIII «Пикінцеві та перехідні положення`цього Закону.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні передбачені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) підстави для зняття арешту з майна боржника.

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у справі, що переглядається в апеляційному порядку, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні на стадії його завершення під час повернення виконавчого документу стягувачу.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_4 про зняття арешту у зв`язку з виконанням виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини, на що суд апеляційний суд звертає увагу.

Суд враховує, що застосування державним виконавцем наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення банку виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, Банкпідтвердив повне виконання зобов`язань за кредитним договором та не заперечував проти зняття арешту із майна боржника.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_4 вказала, що вона погасила борг перед стягувачем за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчого провадження, які є завершеними.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Крім того, апеляційний судзауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_4 у виконавчому провадженні, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

При цьому суд першої інстанції обгрунтовано врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 9 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_4 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Відповідно до частин третьої, восьмої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що посилання у касаційній скарзі на несплату боржником виконавчого збору по виконавчому провадженню не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки відповідних доказів не надала.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.

За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду першої інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підстав для її скасування не встановлено.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Шевченківської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України.

Повний текст постанови складено18 грудня 2023 року.

Головуючий Судді: