Постанова

від 22.11.2023 по справі 357/13033/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 357/13033/21

провадження № 61-979св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Запаскін Максим Романович, на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (далі -Білоцерківська музична школа № 3), про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що наказом Білоцерківської дитячої музичної школи № 3 від 01 серпня 1991 року № 19 вона була призначена на посаду викладача по класу скрипки.

Позивач зазначала, що, починаючи з 1991 року і до дня звільнення, вона безперервно перебувала у трудових правовідносинах з третьою особою, в тому числі, обіймаючи адміністративну посаду заступника директора з організаційно-виховної роботи з 01 вересня 2009 року до 01 вересня 2016 року.

Наказом Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради) від 24 квітня 2020 року № 17-к позивача було звільнено із займаної посади викладача по класу скрипки з 24 квітня 2020 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме - за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи та подальшого виконання виховних функцій.

Не погоджуючись з цим наказом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, третя особа -Білоцерківська музична школа № 3, про визнання протиправним та скасування наказу від 24 квітня 2020 року № 17?к (справа № 357/4896/20). За результатами розгляду цієї справи Білоцерківський міськрайонний суд Київської області 03 березня 2021 року ухвалив рішення, яким визнав протиправним та скасував оскаржуваний наказ, поновив позивача на посаді викладача по класу скрипки Білоцерківської музичної школи № 3 та стягнув з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 03 березня 2021 року у справі № 357/4896/20 оскаржено Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради до Київського апеляційного суду.

Позивач зазначала, що в апеляційному провадженні на стадії дебатів, а саме 04 жовтня 2021 року, відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, до якого був долучений наказ від 30 вересня 2021 року № 63-к щодо скасування попередніх наказів про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, та зазначенням нової підстави звільнення - пункт 4 частина перша статті 40 КЗпП України (прогул).

Позивач вказувала, що про існування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к про її повторне звільнення їй до 04 жовтня 2021 року не було відомо, з цим наказом вона ознайомилась безпосередньо під час судового засідання у апеляційному суді.

Позивач вважала наказ відповідача від 30 вересня 2021 року № 63-к про її звільнення за прогул безпідставним та протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки її було звільнено до відновлення працездатності і у неї був відсутній обов`язок подавати листок непрацездатності відповідачеві через те, що вона вже не могла повернутися до роботи.

Крім того, наказ виданий з порушенням статей 147 - 150 КЗпП України, адже дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, без відібрання письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, а саме звільнення відбулося датою, яка передує оскаржуваному наказу та під час тимчасової непрацездатності позивача. Крім того, наказ про звільнення видано посадовою особою відповідача без належних повноважень.

З урахуванням наведеного, позивач просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к;

поновити її на посаді викладача Білоцерківської музичної школи № 3 по класу скрипки з 24 квітня 2020 року;

стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення (24 квітня 2020 року) до дня поновлення на роботі;

стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки.

Поновив ОСОБА_1 на посаді викладача КЗ Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року.

Зобов`язав Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчисленої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Стягнув з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнув з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 1 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області додатковим рішенням від 14 лютого 2022 року стягнув з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200,00 грн.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний наказ від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи із 24 квітня 2020 року, є незаконним.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до змісту оскаржуваного наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення позивача, її було звільнено за прогул, який мав місце в період з 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого положеннями статті 148 КЗпП України.

Суд першої інстанції виходив з незаконності звільнення позивача, що є підставою для скасування наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к та її поновлення на посаді викладача Білоцерківської музичної школи № 3 по класу скрипки з 24 квітня 2020 року.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав необхідним зобов`язати відповідача Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення (24 квітня 2020 року) до моменту поновлення на роботі, обчисленої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачеві винними діями відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось через пряме порушення норм трудового законодавства, внаслідок цілої низки обставин, пов`язаних із незаконними умисними діями відповідача, які виразились у маніпулюванні наказами про звільнення, змінами як дат, так і підстав звільнення, умисним затягуванням розгляду судових справ, пов`язаних із оскарженням незаконних наказів про звільнення тощо. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач та, врахувавши конкретні обставини справи, глибину та тривалість таких страждань, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважав, що вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню у розмірі 10 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представником позивача надано суду належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, зокрема, докази щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт, перелік складових наданих послуг, акт виконаних робіт, що свідчить про обґрунтованість та доведеність витрат на правничу допомогу у розмірі 7 200,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, при ухваленні рішення не вирішено питання про допущення до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць, а отже, суд вирішив таке питання з власної ініціативи.

Не погоджуючись з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додатковим рішенням цього ж суду від 14 лютого 2022 року, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради оскаржило їх в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради задовольнив частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, та в частині зобов`язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 лютого 2022 року залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради судові витрати в розмірі 908 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов в цілому обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача, що є підставою для скасування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к в частині звільнення ОСОБА_1 24 квітня 2020 року за прогул без поважних причин, з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції правильно враховано положення норм матеріального права та правові висновки Верховного Суду, а саме, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення, і що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який день, наступний за днем видання наказу про звільнення. Крім того, позивача звільнено за прогул у період з 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року після спливу шестимісячного строку з дня вчинення проступку, передбаченого статтею 148 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції врахував, що вперше позивач була звільнена наказом відповідача від 24 квітня 2020 року № 17-к з інших підстав (за вчинення аморального проступку), який було нею оскаржено до суду. Під час судового розгляду відповідач видав наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, яким внесено зміни до попереднього наказу від 24 квітня 2020 року № 17-к в частині дати звільнення, а саме звільнено ОСОБА_1 з посади з 02 травня 2020 року.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки позивач вже була звільнена відповідачем з 24 квітня 2020 року, отже, у неї був відсутній обов`язок щодо дотримання трудової дисципліни, появи на робочому місці, надання роботодавцеві будь-яких доказів поважності причин відсутності на робочому місці, в тому числі листків непрацездатності. Водночас її неявку на робоче місце в період з 24 квітня 2020 року не можна вважати прогулом і відповідно піддавати дисциплінарному стягненню в цьому випадку у виді звільнення.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності скасування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к в цілому, адже суд першої інстанції не звернув увагу, що пунктом 1 цього наказу відповідачем вирішувалось питання про скасування інших наказів від 24 квітня 2020 року № 17-к та від 13 липня 2020 року № 33-к, що відноситься до його внутрішньої компетенції і не належить до предмету цього позову, і у випадку скасування судом пункту 1 наказу від 30 вересня 2021 року дія наказів від 24 квітня 2020 року № 17-к (щодо звільнення позивача за вчинення аморального проступку) та від 13 липня 2020 року № 33-к (щодо уточнення дати звільнення позивача за вчинення аморального проступку) буде відновлена, що призведе як до втручання у компетенцію Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, так і до правової невизначеності у трудових правовідносинах сторін, зважаючи на те, що наказ від 24 квітня 2020 року № 17?к був предметом іншого судового спору за участю сторін.

Крім того, апеляційний суд зауважив, що, задовольняючи вимоги про зобов`язання нарахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач працювала не в Управлінні культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, а в Білоцерківській музичній школі № 3.

Оскільки заробітна плата нараховувалася і виплачувалася ОСОБА_1 в Білоцерківській музичній школі № 3, отже, саме до повноважень цього закладу відноситься вирішення питань щодо виконання умов трудового договору з позивачем, зокрема, нарахування та виплати їй заробітної плати в установленому порядку, а тому саме до цієї особи позивач мала пред`являти позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи, що позовні вимоги в цій частині пред`явлені до неналежного відповідача, у спосіб, обраний позивачем, захист її прав задоволенню не підлягав і позов про стягнення середнього заробітку задоволений судом першої інстанції безпідставно.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, у розмірі, визначеному судом першої інстанції, виходив з того, що такі вимоги є доведеними та обґрунтованими.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд взяв до уваги, що апеляційна скарга не містить доводів в частині незаконності або необґрунтованості додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року, а доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до незгоди з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року по суті позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Запаскін М. Р., просить постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення 24 квітня 2020 року до 01 серпня 2022 року (до дня припинення юридичної особи Білоцерківської музичної школи № 3) в сумі 622 018,68 грн; визнати її такою, що звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 01 серпня 2022 року; вирішити питання про розподіл судових витрат, документальне підтвердження яких буде надано суду не пізніше п`яти днів з дати розгляду касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами в цій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 357/1256/21, від 29 серпня 2022 року у справі № 357/1279/21, від 20 жовтня 2022 року у справі № 357/1262/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 357/1256/21 про те, що належним відповідачем у цих правовідносинах є саме Білоцерківська музична школа № 3.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, які вона зазначає як підставу касаційного оскарження судових рішень, вказувала на те, що підтвердженням належності відповідача у цій справі є також припинення 01 серпня 2022 року юридичної особи - Білоцерківської музичної школи № 3. Заявник вказує, що 25 серпня 2022 року вона подала до апеляційного суду клопотання про проведення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2020 року до 01 серпня 2022 року, тобто до дня ліквідації Білоцерківської музичної школи № 3, до якого доданий розрахунок заборгованості із заробітної плати, який склав 622 018,68 грн та копію виписки з Єдиного державного реєстру з записом про припинення юридичної особи від 01 серпня 2022 року.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь позивача компенсації моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн та стягнення судових витрат 7 200,00 грн відповідно до додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року.

Відповідач погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у стягненні з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказуючи, що належним відповідачем у цих правовідносинах є Білоцерківська музична школа № 3.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2023 року відкрив касаційне провадження і витребував цивільну справу з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2023 року справу призначив до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Білоцерківською музичною школою № 3» з 01 серпня 1991 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі № 810/4996/18 за адміністративним позовом Білоцерківської міської організації Профспілки працівників культури до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківської міської ради Київської області, треті особи: Міністерство культури України, Відділ культури і туризму Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги Білоцерківської міської організації Профспілки працівників культури до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківської міської ради Київської області, треті особи: Міністерство культури України, Відділ культури і туризму Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено. Скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 06 вересня 2018 року № 2788-56-VII «Про організаційно-правові заходи щодо створення комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 в місті Біла Церква».

Відповідно до наказу Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 24 квітня 2020 року № 17-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 24 квітня 2020 року за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи та подальшого виконання виховних функцій відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, наказано головному бухгалтеру, враховуючи надзвичайну ситуацію в країні, копію наказу про звільнення, завірену належним чином, та трудову книжку ОСОБА_1 , оформлену належним чином, направити рекомендованим листом за адресою місця проживання. Підставами видачі наказу зазначено: пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України, акт службового розслідування від 11 березня 2020 року факту вчинення аморального проступку 06 лютого 2020 року, відеозапис події аморального вчинку ОСОБА_1 , виклик поліції 06 лютого 2020 року, виклик екстреної медичної допомоги 06 лютого 2020 року, заява від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 , пояснення від 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року в справі № 357/4896/20 позов ОСОБА_1 до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, третя особа - Білоцерківська музична школа № 3, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 24 квітня 2020 року № 17-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача з 24 квітня 2020 року, стягнено з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн та судові витрати в розмірі 1 000,00 грн; допущено рішення в частині поновлення позивача на роботі і стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць до негайного виконання.

Наказом Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 13 липня 2020 року № 33-к, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення 24 квітня 2020 року за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України ОСОБА_1 , про що стало відомо лише 12 червня 2020 року в судовому засіданні, де був наданий лист непрацездатності серії АДЮ № 836158, виданий 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 , внесено зміни до пункту 1 наказу від 24 квітня 2020 року № 17, а саме дату звільнення 24 квітня 2020 року змінено на 02 травня 2020 року; викладено пункт 1 наказу від 24 квітня 2020 року № 17?к в новій редакції, а саме: «Звільнити з займаної посади 02 травня 2020 року ОСОБА_1 , викладача КЗ БМР БМШ № 3, за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи та подальшого виконання виховних функцій, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП. Днем звільнення ОСОБА_1 , викладача КЗ БМР БМШ № 3 по класу скрипки, є 02 травня 2020 року».

Відповідно до постанови державного виконавця від 03 червня 2021 року у ВП № НОМЕР_1 за невиконання виконавчого документа про поновлення ОСОБА_1 на посаді у строк, визначений частиною шостою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», накладено на боржника - Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради штраф у розмірі 5 100,00 грн.

У наказі Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, який є предметом розгляду у цій справі, зазначено, що в судовому засіданні 20 вересня 2021 року Київського апеляційного суду колегією суддів встановлено та визнано адвокатом ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та самою ОСОБА_1 , що робочі дні із 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року є прогулами ОСОБА_1 ОСОБА_1 підтвердила в судовому засіданні 20 вересня 2021 року, що не надала підтвердження поважності причин прогулів із 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року, що підтверджується технічним записом судового засідання 20 вересня 2021 року та протоколом судового засідання Київського апеляційного суду. ОСОБА_1 була звільнена 02 травня 2020 року відповідно до наказу від 24 квітня 2020 року № 17-к та наказу № 33-к «Про внесення зміни дати звільнення до наказу № 17?к від 24 квітня 2020 року» «Про звільнення ОСОБА_1 , викладача КЗБМР БМШ № 3 по класу скрипки» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 », тому зобов`язана була надати підтвердження поважності причин прогулів з 24 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року. Відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» лист тимчасової непрацездатності надається не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, термін для надання підтвердження поважності причини прогулів у ОСОБА_1 закінчився в травні 2021 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та згідно з пунктами 5, 6 статті 43-1 КЗпП України: скасовано наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к; звільнено ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки, 24 квітня 2020 року за прогул без поважних причин, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставами видачі наказу зазначено: технічний запис судового засідання від 20 вересня 2021 року, протокол судового засідання 20 вересня 2021 року, стаття 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», пункти 5, 6 статті 43-1 КЗпП України, акт засідання Комісії із «Загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витрат, зумовленими народженням та похованням» від 27 вересня 2021 року, доповідна записка головного бухгалтера централізованої бухгалтерії 29 вересня 2021 року, пояснення екс. в. о. директора Білоцерківської музичної школи № 3 від 29 вересня 2021 року, штатний розпис Білоцерківської музичної школи № 3 21 грудня 2020 року, посадова інструкція начальника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Актом засідання комісії із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витрат, зумовленими народженням та похованням від 27 вересня 2021 року, засвідчено, що з 02 травня 2020 року по 27 вересня 2021 року до централізованої бухгалтерії та до Білоцерківської музичної школи № 3 листки непрацездатності від ОСОБА_1 не надходили.

Відповідно до пояснювальної записки ОСОБА_4 , складеної 27 вересня 2021 року на ім`я начальника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, за весь період часу виконання нею обов`язків директора Білоцерківської музичної школи № 3 до 18 грудня 2020 року від ОСОБА_1 листки непрацездатності не надходили.

Згідно з доповідною запискою, складеною головним бухгалтером централізованої бухгалтерії від 29 вересня 2021 року, ОСОБА_1 не надала до бухгалтерії жодного листка непрацездатності з 02 травня 2020 року до часу розгляду справи і відповідно нарахування та оплата листка непрацездатності бухгалтерією та фондом соціального страхування не проводились.

Згідно з підпунктом 2.2 посадової інструкції начальника Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, начальник Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради відповідно до чинного законодавства призначає та звільняє працівників Управління, керівників закладів культури комунальної форми власності та працівників цих закладів культури комунальної власності у разі відсутності керівника даного закладу.

ОСОБА_1 30 вересня 2021 року одержано копію наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к, направленого Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з пунктом 5.3 Статуту Білоцерківської музичної школи № 3, керівник закладу призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу.

Відповідно до роздрукованого скріншоту електронного листа від 27 квітня 2020 року, ОСОБА_1 повідомлена про прийняття рішення про її звільнення наказом від 24 квітня 2020 року № 17-к та направлення їй трудової книжки і копії наказу рекомендованим листом за адресою її проживання.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року в справі № 357/4896/20 задоволено заяву Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради про закриття провадження у справі в зв`язку з самостійним скасуванням наказу від 24 квітня 2020 року № 17-к, що є предметом спору та основною вимогою позову; рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2021 року скасовано і провадження у справі закрито.

Зазначена ухвала була скасована постановою Верховного Суду від 31 травня 2022 року, а справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду переглядається лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині судові рішення заявником не оскаржуються.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення її на роботі з 24 квітня 2020 року виходив із незаконності звільнення позивача, що є підставою для скасування оскаржуваного наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , а також наявності підстав для відшкодування позивачеві завданої відповідачем моральної шкоди.

Суд першої інстанції встановив, що наказом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2020 року № 63-к «Про звільнення ОСОБА_1 викладача по класу скрипки» скасований наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к та звільнено ОСОБА_1 з 24 квітня 2020 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі, зокрема, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення, і що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який день, наступний за днем видання наказу про звільнення, та залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

В частині вирішення позовних вимог про поновлення позивача на роботі та відшкодування моральної шкоди судові рішення учасниками справи не оскаржуються, а отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині набрали законної сили.

Крім того, відповідно до змісту відзиву на касаційну скаргу, відповідач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги. Водночас окремо з касаційною скаргою відповідач до Верховного Суду не звертався.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Разом з тим, не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач оскаржила її в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Встановивши, що позивач була звільнена з порушенням норм трудового законодавства, погодившись із її поновленням на роботі, врахувавши положення статті 235 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», апеляційний суд виходив з того, що висновки про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідають встановленим обставинам справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради є неналежним відповідачем у справі.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про позашкільну освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудові відносини в системі позашкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З преамбули Закону України «Про освіту» вбачається, що цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засновником закладу освіти є орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 14 Закону України «Про освіту» державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.

Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти засновника, державного та/або місцевих бюджетів, батьків, з інших джерел, не заборонених законодавством.

Органи місцевого самоврядування створюють умови для доступності позашкільної освіти шляхом формування, утримання та розвитку мережі закладів позашкільної освіти відповідно до освітніх, культурних, духовних потреб та запитів населення.

За змістом частин третьої, шостої та восьмої статті 22 Закону України «Про освіту» заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про освіту» передбачено, що система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами. Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

У статті 25 Закону України «Про освіту» визначені права і обов`язки засновника закладу освіти, відповідно до якої засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа), серед іншого, приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом; укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти; розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти; затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку, визначених законодавством; реалізує інші права, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.

Заклад позашкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу позашкільної освіти визначається відповідно до законодавства (частина перша статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту»). Заклад позашкільної освіти діє на підставі статуту, що затверджується засновником закладу (частина перша статті 13 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Статуту Білоцерківської музичної школи № 3, чинних на час виникнення спірних правовідносин, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 22 грудня 2016 року № 398?22-VII, Білоцерківська музична школа № 3 - початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання) - є початковою ланкою спеціалізованої мистецької освіти, належить до системи позашкільної освіти у сфері культури, заснований Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклад має статус державного закладу освіти, підзвітний та підпорядкований Відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.1 Статуту передбачено, що заклад є юридичною особою, діє на підставі статуту, затвердженого засновником, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговується централізованою бухгалтерією Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Керівництво закладом здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником Відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради (пункти 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до пункту 5.3 Статуту керівник закладу, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу, за дорученням відділу культури представляє заклад в усіх підприємствах, установах та організаціях.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Установлено, що рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29 грудня 2020 року № 84-06-VIII Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради перейменовано на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, тобто юридична особа є тією самою, лише проведено перейменування.

Відділ культури і туризму є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради (пункт 1.1 Положення про Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 30 серпня 2018 року № 2569-55-VII). Головною місією діяльності відділу є, зокрема, реалізація єдиної державної політики в сфері культури. Серед основних завдань Відділу є організаційно-методичне керівництво діяльністю підвідомчих закладів та підприємств культури (пункт 3.1 Положення про відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради). Відділ відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики з питань культури, у тому числі, сприяє розвитку мережі і матеріально-технічної бази закладів та установ культури, раціональній розстановці кадрів (пункт 4.1 Положення про відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради).

Пунктами 7.5 та 7.6 Положення про Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради визначено, що структурним підрозділом Відділу є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат відділу та підвідомчі заклади культури. Перелік підвідомчих Відділу комунальних закладів, підприємств та установ культури Білоцерківської міської ради базової мережі міста затверджується рішенням міської ради. Зазначене кореспондується з частиною третьою статті 23 Закону України «Про культуру».

З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених судами обставин справи, а також, враховуючи те, що Білоцерківська музична школа № 3 хоча і є самостійною юридичною особою, однак вона заснована на комунальній власності, підзвітна та підпорядкована Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, назву якого змінено на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, та обслуговувалася централізованою бухгалтерією, яка є структурним підрозділом Відділу та обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури (у тому числі вказану школу).

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 357/1256/21, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, а також у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 357/4897/20, прийнятої у схожих правовідносинах.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог через пред`явлення таких вимог до неналежного відповідача, на вказані обставини уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 Розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відмовивши в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд не перевірив належним чином чи підлягає стягненню такий заробіток з урахуванням заявлених позовних вимог, не вирішував спір по суті вимог в цій частині, обставин, необхідних для вирішення цього питання, та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не встановив, відповідних доказів на підтвердження його наявності не дослідив.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи, наведені у позовній заяві в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Водночас необґрунтованими є посилання заявника, викладене в прохальній частині касаційної скарги про визнання її такою, що звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 01 серпня 2022 року, оскільки такі вимоги не були предметом позову, і судами першої та апеляційної інстанцій не розглядались.

Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині стягнення судових витрат (судового збору).

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому не є предметом перегляду в цій частині судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 357/4897/20, дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині стягнення судових витрат (судового збору) ухвалено без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і стягнення судових витрат (судового збору), та направленню справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Запаскін Максим Романович,задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк