Постанова

від 06.03.2024 по справі 357/13033/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/7120/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 357/13033/21

06 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Кошель Б.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа - Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що наказом Білоцерківської дитячої музичної школи № 3 від 01 серпня 1991 року № 19 вона була призначена на посаду викладача по класу скрипки.

Позивач зазначала, що, починаючи з 1991 року і до дня звільнення, вона безперервно перебувала у трудових правовідносинах з третьою особою, в тому числі, обіймаючи адміністративну посаду заступника директора з організаційно-виховної роботи з 01 вересня 2009 року до 01 вересня 2016 року.

Наказом Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області від 24 квітня 2020 року № 17-к позивача було звільнено із займаної посади викладача по класу скрипки з 24 квітня 2020 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме - за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи та подальшого виконання виховних функцій.

Не погоджуючись з цим наказом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, третя особа -Білоцерківська музична школа № 3, про визнання протиправним та скасування наказу від 24 квітня 2020 року № 17?к (справа № 357/4896/20). За результатами розгляду цієї справи Білоцерківський міськрайонний суд Київської області 03 березня 2021 року ухвалив рішення, яким визнав протиправним та скасував оскаржуваний наказ, поновив позивача на посаді викладача по класу скрипки Білоцерківської музичної школи № 3 та стягнув з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 03 березня 2021 року у справі № 357/4896/20 оскаржено Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради до Київського апеляційного суду.

Позивач зазначала, що в апеляційному провадженні на стадії дебатів, а саме 04 жовтня 2021 року, відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, до якого був долучений наказ від 30 вересня 2021 року № 63-к щодо скасування попередніх наказів про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, та зазначенням нової підстави звільнення - пункт 4 частина перша статті 40 КЗпП України (прогул).

Позивач вказувала, що про існування наказу від 30 вересня 2021 року № 63-к про її повторне звільнення їй до 04 жовтня 2021 року не було відомо, з цим наказом вона ознайомилась безпосередньо під час судового засідання у апеляційному суді.

Позивач вважала наказ відповідача від 30 вересня 2021 року № 63-к про її звільнення за прогул безпідставним та протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки її було звільнено до відновлення працездатності і у неї був відсутній обов`язок подавати листок непрацездатності відповідачеві через те, що вона вже не могла повернутися до роботи.

Крім того, наказ виданий з порушенням статей 147 - 150 КЗпП України, адже дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, без відібрання письмових пояснень від порушника трудової дисципліни, а саме звільнення відбулося датою, яка передує оскаржуваному наказу та під час тимчасової непрацездатності позивача. Крім того, наказ про звільнення видано посадовою особою відповідача без належних повноважень.

З урахуванням наведеного, позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к;

- поновити її на посаді викладача Білоцерківської музичної школи № 3 по класу скрипки з 24 квітня 2020 року;

- стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення (24 квітня 2020 року) до дня поновлення на роботі;

- стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , викладача по класу скрипки.

Поновив ОСОБА_1 на посаді викладача КЗ Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3» по класу скрипки з 24 квітня 2020 року.

Зобов`язав Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчисленої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Стягнув з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнув з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 1 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додатковим рішенням цього ж суду від 14 лютого 2022 року, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради оскаржило їх в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради задовольнив частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к, яким скасовано наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к, та в частині зобов`язання нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 лютого 2022 року залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради судові витрати в розмірі 908 грн.

Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Запаскін М.Р., задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що Білоцерківська музична школа № 3 хоча і є самостійною юридичною особою, однак вона заснована на комунальній власності, підзвітна та підпорядкована Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, назву якого змінено на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, та обслуговувалася централізованою бухгалтерією, яка є структурним підрозділом Відділу та обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури (у тому числі вказану школу).

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог через пред`явлення таких вимог до неналежного відповідача, на вказані обставини уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 Розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відмовивши в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд не перевірив належним чином чи підлягає стягненню такий заробіток з урахуванням заявлених позовних вимог, не вирішував спір по суті вимог в цій частині, обставин, необхідних для вирішення цього питання, та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не встановив, відповідних доказів на підтвердження його наявності не дослідив.

Відтак, апеляційний суд переглядає справу лише в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - Запаскін М.Р. просив вимоги позову задовольнити та стягнути судові витрати на правову допомогу.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надсилав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку із 24 квітня 2020 року, тоді як позивач звільнена із 02 травня 2020 року, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення її на роботі з 24 квітня 2020 року виходив із незаконності звільнення позивача, що є підставою для скасування оскаржуваного наказу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2021 року № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , а також наявності підстав для відшкодування позивачеві завданої відповідачем моральної шкоди.

Суд першої інстанції встановив, що наказом Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2020 року № 63-к «Про звільнення ОСОБА_1 викладача по класу скрипки» скасований наказ від 24 квітня 2020 року № 17-к, наказ від 13 липня 2020 року № 33-к та звільнено ОСОБА_1 з 24 квітня 2020 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі, зокрема, що працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення, і що працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, або у будь-який день, наступний за днем видання наказу про звільнення, та залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

В частині вирішення позовних вимог про поновлення позивача на роботі та відшкодування моральної шкоди судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині набрали законної сили.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).

Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 п. 2 Порядку).

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

У справі № 357/4897/20 за позовом ОСОБА_3 до Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, апеляційний суд встановив, що з 13.03.2020 року по 17.03.2020 року директор Музичної школи Павлова Н.О. перебувала на лікарняному, а також в період з 18.03.2020 року по 31.03.2020 року, як викладач по класу домри, позивач перебувала у відпустці.

Тому за правилами абзацу 4 пункту 2 Порядку, виплати за березень 2020 року не беруться судом при розрахунку середньомісячної заробітної плата позивача. Розрахунок проводиться виходячи з виплат за січень-лютий 2020 року.

Встановивши, що позивач була звільнена з порушенням норм трудового законодавства, враховуючи положення ст. 235 КЗпП України, Постанову Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», поновлення позивача на роботі з 24 квітня 2020 року, апеляційний суд про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 886 579,16 грн. (896,44 грн. х 989 днів вимушеного прогулу).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача було звільнено 02 травня 2020 року, а відтак і середній заробіток має вираховуватися від цього дня, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки рішення суду в частині поновлення позивача на роботі з 24 квітня 2020 року набрало законної сили, тому середній заробіток розраховується від вказаної дати.

Суд першої інстанції дійшовши вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахувавши ст. 235 КЗпП України, якою визначено, що саме орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, безпідставно не визначив розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, рішення суду в частині зобов`язання Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчисленої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 886 579,16 грн.

06 березня 2024 року до апеляційного суду надійшла заява представника позивача про розподіл витрат на правничу допомогу в Київському апеляційному суду та Верховному суді, в якій просив стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 30 500 грн.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За приписами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини перша, третя статті 134 ЦПК України).

Згідно із вимогами частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина друга статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження своїх вимог про стягнення з відповідача витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій, представником відповідача надано суду: копію договору від 06.05.2020 № 55; копії додаткових угод до вказаного договору № 4 та № 5, акт виконаних робіт від 27.11.2023 року № 74; рахунок від 27.11.2023 року № 74; табелі обліку витраченого робочого часу від 27.11.2023 року № 1 та № 2; копію додаткової угоди № 6 від 31.12.2023 року; копія акту виконаних робіт від 06.03.2024 № 85/55/01-09; копія рахунку від 06.03.2024 № 85/55/01-08; копія табелю обліку робочого часу № 3 від 06.03.2024 року.

Враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на складність справи, час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, ціну позову, категорію та значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає 7 000,00 грн., що на думку суду є обґрунтованими, та відповідають принципу розумності, є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816 грн. пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

Керуючись, ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2022 року в частині зобов`язання Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення 24 квітня 2020 року до часу поновлення на роботі, обчисленої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 886 579,16 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816,00 грн.

Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанції у розмірі 7 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішеннязазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 березня 2024 року.

Головуючий: Судді: