Постанова

від 20.12.2023 по справі 359/1379/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 359/1379/21

провадження № 61-10321 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Гопкало Вадим Володимирович,

треті особи: публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), товариство

з обмеженою відповідальністю «ПВІТА «Центр»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала Вадима Володимировича, та публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року

у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Нежури В. А.,

Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ МТБ Банк»),

як правонаступник публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Центр» (далі - ПАТ «КБ «Центр»), Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), товариство з обмеженою відповідальністю «ПВІТА «Центр»

(далі - ТОВ «ПВІТА «Центр»), про визнання дій та рішень неправомірними, витребування майна із чужого незаконного володіння, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії кредитора та іпотекодержателя ПАТ «КБ «Центр»

під час звернення стягнення на предмети іпотеки на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 23 серпня 2012 року № 1394 та їх державної реєстрації 06 серпня 2014 року на свою користь;

- визнати незаконними рішення державного реєстратора Сидорчука А. В.

від 06 серпня 2014 року № 14964103 та № 14964768 про державну реєстрацію предметів іпотеки на підставі застереження у вказаному договорі іпотеки;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 : земельну ділянку,

площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, а також господарські будівлі, загальною площею 293,7 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області

та/або органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, державних реєстраторів прав на нерухоме майно, у тому числі осіб, які виконують функції реєстраторів, здійснити державну реєстрацію права власності на вищевказані об`єкти нерухомості за ОСОБА_1 у зв`язку з витребуванням майна

з незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві приватної власності належали земельні ділянки: площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Проців; площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

а також господарська будівля, загальною площею 293,7 кв. м, що знаходиться

за адресою:

АДРЕСА_1 .

23 серпня 2012 року ПАТ «КБ «Центр» та ТОВ «ПВІТА «Центр» уклали договір

про відновлювальну кредитну лінію № 230812/13-КЮ, за яким ПАТ «КБ «Центр» надав ТОВ «ПВІТА «Центр» кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії

у розмірі 9 000 000,00 грн. У той самий день, 23 серпня 2012 року, ПАТ «КБ «Центр» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом

Юдіним М. А., зареєстрований в реєстрі за № 1394, за яким на забезпечення належного виконання ТОВ «ПВІТА «Центр» зобов`язань за договором

про відновлювальну кредитну лінію ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме вищевказані земельні ділянки та господарську будівлю.

Вважав, що ПАТ «КБ «Центр» сфальсифікувало обставини щодо невиконання позичальником та іпотекодавцем умов указаних кредитного та іпотечного договорів, у результаті чого іпотекодержатель прийняв незаконне рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, порушивши відповідні норми Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотекодержатель

не надсилав йому, як іпотекодавцю, та позичальнику письмові вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, не повідомляв про звернення стягнення

на предмет іпотеки.

Крім того, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу

від 12 липня 2016 року (№ 574, № 575, № 576) ОСОБА_2 придбала у ПАТ «КБ «Центр» нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135; земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136; господарську будівлю, загальною

площею 293,7 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі відповідних рішень державного реєстратора за ОСОБА_2 зареєстровано право власності

на зазначене нерухоме майно.

Проте, ПАТ «КБ «Центр» не мало права відчужувати вказане нерухоме майна, оскільки набуло права власності на нього з порушенням вимог законів України:

«Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень». При цьому він, як іпотекодавець, не надав згоду ПАТ «КБ «Центр» на відчуження вищевказаного нерухомого майна на користь третіх осіб.

Позивач уважав, що він є законним власником вищезазначеного нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею. Спірне майно було передано ним

в іпотеку ПАТ «КБ «Центр» на забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного 23 серпня 2012 року між банком та ТОВ «ПВІТА «Центр».

Проте, ПАТ «КБ «Центр» порушило умови укладених договорів кредиту та іпотеки, свальсифікувало обставини, які надали можливість товариству стати власником спірного майна, набувши право власності на предмет іпотеки, і в подальшому відчужити його. При цьому спірне майно залишилося у його володінні

та користуванні.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- земельну ділянку, площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, адреса: Київська область, Бориспільський район, село Проців;

- земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, адреса: АДРЕСА_1 ;

- господарські будівлі, загальною площею 293,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

11 350,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач, як іпотекодавець, не надавав свою згоду на набуття права власності на спірне нерухоме майно іпотекодержателем, а тому дане майно вибуло з володіння позивача поза його волею й підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння. Позичальник та іпотекодавець не отримували письмову вимогу банка про усунення порушень основного зобов`язання,

що закріплено нормами Закону України «Про іпотеку» та положеннями договорів, укладених між сторонами.

При цьому саме по собі рішення суду про витребування майна є підставою

для вчинення відповідних реєстраційних дій, тому відсутні правові підстави

для визнання незаконними відповідних рішень державного реєстратора. Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій кредитора та іпотекодержателя

під час звернення стягнення на предмет іпотеки також не підлягають задоволенню, так як нормами ЦК України не передбачено такого способу судового захисту.

Крім того, відсутні підстави для застосування позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки відповідач із відповідною заявою до суду не звертався.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, Закону України

«Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень», судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ПАТ «МТБ Банк» залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня

2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку наданим сторонами доказам, у тому числі положенням укладених між сторонами договорів, відповідним реєстраційним справам, погодився з висновками районного суду по суті спору, так як ПАТ «КБ «Центр» не довело, що направляло позичальнику та іпотекодацю вимогу

про дострокове погашення заборгованості, не надало доказів на підтвердження факту порушення позичальником умов кредитного договору.

При цьому було порушено порядок державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, оскільки іпотекодержатель не усунув обставини, які були підставою

для зупинення розгляду заяв про державну реєстрацію за ним права власності

на спірне нерухоме майно. Тому вказане майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що вона

є добросовісним набувачем майна, так як указане не є підставою для відмови

у задоволенні позову законного власника про витребування майна, яке вибуло

з володіння власника поза його волею.

Судом апеляційної інстанції враховано постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 359/6391/17 (провадження № 61-3177св19) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Центр», правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк», Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «ПВІТА «Центр», приватне підприємство «Фірма «Пвіта»,

ОСОБА_3 , про визнання протиправною та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 20 грудня 2018 року змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. Зокрема, Верховний Суд у вищевказаній справі вказав, що судам належало відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 з підстав неефективності обраного ним способу судового захисту, а не за наслідками розгляду спору по суті. Тому ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив, у тому числі, витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.

Апеляційний суд урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Гопкало В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У липні 2023 року ПАТ «МТБ Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 12 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня

2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених вимог ОСОБА_1

про витребування майна із чужого незаконного володіння та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, у серпні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гопкало В. В.,

та ПАТ «МТБ Банк» подали до Верховного Суду доповнення до своїх касаційних скарг.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вищевказаними касаційними скаргами. Витребувано цивільну справу № 359/1379/21 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області. Задоволено частково клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката

Гопкала В. В., та ПАТ «МТБ Банк» про зупинення виконання та дії оскаржуваних судових рішень. Зупинено виконання та дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Відмовлено у задоволенні клопотань в частині зупинення виконання та дії постанови Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 в частині вирішення питання про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 21 липня 2023 року повернуто заявнику без розгляду. Заяву ОСОБА_1 в частині вирішення питання про продовження строку на подачу відзивів на касаційні скарги задоволено. Продовжено ОСОБА_1 строк на подачу відзивів на касаційні скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

від участі у розгляді касаційних скарг у цій справі визнано необґрунтованою.

Заяву передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М. від 30 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду: Луспеника Д. Д.,

Гулька Б. І., Коломієць Г. В., від участі у розгляді касаційних скарг у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року прийнято доповнення

до касаційних скарг представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала В. В.,

та ПАТ «МТБ Банк».

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року задоволено заяву

ОСОБА_1 про встановлення строку на подачу доповнень до відзиву

на касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» та встановлено відповідний строк.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотань представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала В. В., та ОСОБА_1

про повідомлення дати і часу розгляду справи, про розгляд справи за участю сторін. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, неправильно застосували норми матеріального права та не врахували судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ.

Позивач не спростував невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань, вимог про припинення іпотеки не заявляв. Іпотекодержатель повідомляв позичальника та іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, які отримані уповноваженою особою ОСОБА_1 . Судами надано невірну оцінку доказам, які підтверджують даний факт. При цьому судами помилково враховано відповідний висновок експерта у кримінальному провадженні, який є недопустимим доказом у цій справі.

Банк розраховував на добросовісність дій позивача та ТОВ «ПВІТА «Центр», тому

й задовольнив свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у позасудовому порядку, законно набувши право власності на спірне майно. Перехід права власності

на майно за ОСОБА_2 відбувся на підставі відплатного договору. Згода позивача на вибуття із його власності майна надана у вигляді самого застереження

в іпотечному договорі, тому суди не могли витребувати спірне майно на користь позивача (статті 387, 388 ЦК України).

Дії ОСОБА_1 направлені на невиконання договору кредиту та договору іпотеки, тобто вони є недобросовісними. Суди безпідставно втрутилися у право власності ОСОБА_2 , не врахували її статус добросовісного набувача, що має значення

для застосування статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача.

Касаційна скарга ПАТ «МТБ Банк» мотивована тим, що позичальник не виконував свої кредитні зобов`язання, не погашав кредит, а тому ПАТ «КБ «Центр» мало право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Товариство надіслало боржнику та іпотекодавцю вимогу про усунення порушень кредитного договору, тому державним реєстратором прийнято законне рішення

про реєстрацію за ПАТ «КБ «Центр» права власності на спірне майно. У подальшому товариство законно відчужило спірне майно за відплатним договором купівлі-продажу. Вказане підтверджується, у тому числі, постановою Верховного Суду

від 25 листопада 2020 року у справі № 359/6391/17 (провадження № 61-3177св19), в якій надано оцінку доводам позивача, які є аналогічними з доводами позовної заяви у справі, яка переглядається.

Судами надано невірну оцінку поданим сторонами доказам, зокрема відповідним реєстраційним справам. Дружина позивача отримала відповідну вимогу ПАТ «КБ Центр», тому у матеріалах справи наявні докази направлення та отримання позичальником та іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

У державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у проведенні відповідних реєстраційних дій.

Вважає, що у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню статті 387,

388 ЦК України, оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача, тому останній не має права на звернення до суду з відповідним позовом.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала В. В., в якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому просить відповідну касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк», в якому позивач просить касаційну скаргу товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Крім того, у вересні 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду заперечення на доповнення до касаційних скарг.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву щодо додаткових пояснень на касаційній скарги, у якій, разом із іншим, просив закрити касаційне провадження за відповідними касаційними скаргами, оскільки касаційні скарги підписано особами, які не мали права їх підписувати (пункт 2 частини першої

статті 396 ЦПК Україні).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належало нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства,

яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Проців; земельна ділянка, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; господарські будівлі, загальною площею 293,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 273406 та серії ЯМ № 086838, а також копією витягу про реєстрацію права власності

на нерухоме майно від 04 березня 2010 року № 25484468 (а. с. 65, 66, 67, т. 1).

23 серпня 2012 року ПАТ «КБ «Центр» та ТОВ «ПВІТА «Центр» уклали договір

про відновлювальну кредитну лінію № 230812/13-КЮ, за яким ПАТ «КБ «Центр» надав ТОВ «ПВІТА «Центр» кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії

у розмірі 9 000 000,00 грн, а ТОВ «ПВІТА «Центр» зобов`язалося повернути отримані кредитні кошти у строк по 22 серпня 2014 року та сплатити за користування кредитними коштами проценти у розмірі 21 % річних (а. с. 79-81, т. 1).

Згідно з пунктом 6.1 указаного договору банк має право вимагати повернення наданих кредитних коштів і сплати процентів за користування кредитними коштами до настання встановленого строку їх повернення, а позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти і сплатити всі проценти протягом двох днів

із моменту отримання вимоги банку.

У той самий день, 23 серпня 2012 року, ПАТ «КБ «Центр» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Юдіним М. А., зареєстрований

в реєстрі за № 1394, за яким на забезпечення належного виконання ТОВ «ПВІТА «Центр» зобов`язань за договором про відновлювальну кредитну лінію ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Проців; земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, цільове призначення -

для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; господарську будівлю, загальною

площею 293,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 76-78, т. 1).

10 квітня 2014 року ПАТ «КБ «Центр» та ТОВ «ПВІТА «Центр» уклали договір

про внесення змін та доповнень № 1 до договору про відновлювальну кредитну лінію від 23 серпня 2012 року № 230812/13-КЮ, за яким сторони зменшили обсяг заставного майна та домовилися, що виконання зобов`язання забезпечується: іпотекою господарської будівлі, загальною площею 293,7 кв. м, яка розташована

за адресою:

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ; іпотекою земельних ділянок: площею 0,3466 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135, та площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, які розташовані за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Проців; заставою транспортних засобів,

що належать ОСОБА_1 (а. с. 82, т. 1).

Згідно з пунктами 3.2.1, 3.1.5 договору іпотеки від 23 серпня 2012 року № 1394

у разі порушення позичальником зобов`язання за кредитним договором іпотекодержатель зобов`язаний надіслати у встановленому чинним законодавством порядку письмову вимогу про усунення порушень. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання за договором

про відновлювальну кредитну лінію, а також в інших випадках, передбачених

цим договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором або чинним законодавством.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 указаного договору іпотеки звернення стягнення

за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду. Даний пункт договору є застереженням

про задоволення вимог іпотекодержателя, визнається сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя та надає право іпотекодержателю у порядку досудового врегулювання, передбаченого статтею 36 Закону України «Про іпотеку», звернути стягнення на предмет іпотеки

на підставі цього договору. На підставі цього договору та даного застереження іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність в порядку, встановленому

статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Дане застереження визнається сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою

для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,

яке є предметом іпотеки.

Матеріали справи містять копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення № 0214704083688 та № 0214704083696, де у графі

«за довіреністю» міститься рукописний текст « ОСОБА_1 ».

Згідно з висновком експерта від 14 січня 2021 року № СЕ-19/111-21/683-ПЧ, складеного експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у рамках кримінального провадження № 12016110100001543, рукописний текст «Плєскова» у графі «за довіреністю» в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення № 0214704083688

та № 0214704083696 виконаний не ОСОБА_3 та не ОСОБА_1 , а іншою особою, що свідчить про те, що іпотекодавець ОСОБА_1 та/або його дружина

не отримували цих поштових відправлень (а. с. 116-122, т. 2).

На підставі протоколу засідання кредитного комітету ПАТ «КБ «Центр» № 52/190514 (а. с. 83, т. 1) встановлено, що ТОВ «ПВІТА «Центр» не виконало вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, тому на виконання плану заходів щодо дострокового повернення всієї заборгованості, яка станом на 16 травня 2014 року становила 9 940 250,00 грн, було прийнято рішення про звернення стягнення

на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності

на предмет іпотеки: земельну ділянку, площею 0,3466 га, кадастровий номер 220886001:01:004:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Проців; земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; господарську будівлю, загальною площею 293,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Протоколом від 19 травня 2014 року № 26 було затверджено рішення кредитного комітету ПАТ «КБ «Центр» про прийняття у власність спірного нерухомого майна

(а. с. 84, т. 1).

28 травня 2014 року ПАТ «КБ «Центр» звернулося до реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції із заявами № 6785920,

№ 6786873 про реєстрацію прав та їх обтяжень, про реєстрацію права власності

на предмет іпотеки. Разом із заявами були подані: договір іпотеки від 23 серпня 2012 року № 1394, протокол засідання правління ПАТ «КБ «Центр» від 19 травня 2014 року № 26, вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання від 26 березня 2014 року № 102/03 та № 103/03.

12 червня 2014 року державним реєстратором Сидорчуком А. В. були прийняті рішення № 13726535 та № 13739152 про зупинення розгляду заяв про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно у зв`язку з неподанням усіх необхідних документів (а. с. 25, 26, т. 4).

З досліджених матеріалів реєстраційних справ (а. с. 157-192, 193-229, т. 3) вбачається, що відсутні докази виконання рішень державного реєстратора

від 12 червня 2014 року № 13726535 та № 13739152 про зупинення розгляду заяв.

06 серпня 2014 року державним реєстратором Сидорчуком А. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14964103 про реєстрацію

за ПАТ «КБ «Центр» права власності на земельну ділянку, площею 0,25 га,

для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, кадастровий номер 3220886001:01:004:0136, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,

а також на нежитлове приміщення, загальною площею 293,7 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 190, т. 3).

У той самий день державний реєстратор Сидорчук А. В. прийняв рішення

про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14964768 про реєстрацію

за ПАТ «КБ «Центр» права власності на земельну ділянку, площею 0,3466 га,

для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220886001:01:004:0135, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Проців (а. с. 227, т. 3).

12 липня 2016 року ПАТ «КБ «Центр» відчужило на користь ОСОБА_2 господарську будівлю, загальною площею 293,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,

що підтверджується копією договору купівлі-продажу господарської будівлі

від 12 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Юдіним М. А., зареєстрованого в реєстрі за № 576 (а. с. 177-180, т. 1).

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 12 липня 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Юдіним М. А., зареєстрованих в реєстрі за № 574 та № 575, ОСОБА_2 придбала у ПАТ «КБ «Центр» дві земельні ділянки:

площею 0,3466 га з кадастровим номером 3220886001:01:004:0135, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства,

яка розташовується в Київській області, Бориспільський район, село Проців; площею 0,25 га з кадастровим номером 3220886001:01:004:0136, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташовується в АДРЕСА_1 (а. с. 181-184, 185-188, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В., від 25 листопада 2020 року у справі № 359/6391/17-ц

(провадження № 61-3177св19) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Центр», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «ПВІТА «Центр», приватне підприємство «Фірма «Пвіта», ОСОБА_3 , про визнання протиправною

та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, якими у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з їх недоведеністю, змінено. Викладено

їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.Підставою для відмови

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Верховний Суд указав неправильно обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права (а. с. 34-39, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала В. В., та ПАТ «МТБ Банк» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ МТБ Банк», Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ТОВ «ПВІТА «Центр», про визнання дій

та рішень неправомірними, витребування майна із чужого незаконного володіння,

в якому, разом із іншим, просив суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірне нерухоме майно.

Вищевказану позовну вимогу ОСОБА_1 судами попередніх інстанцій задоволено.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно

до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право

на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше

не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається

у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною

до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «КБ «Центр» та ТОВ «ПВІТА «Центр» 23 серпня 2012 року було укладено договір про відновлювальну кредитну лінію, до якого вносилися зміни та доповнення.

Суди вказали про те, що у матеріалах справи відсутні дані первинного обліку щодо обсягу виконаних/невиконаних зобов`язань за вказаним кредитним договором

на час розгляду справи судами, що спростовує доводи ПАТ «КБ «Центр»

про застосування процедури дострокового повернення коштів за кредитним договором.

На забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору 23 серпня 2012 року між ПАТ «КБ «Центр» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки,

за яким позивач передав в іпотеку банку спірне нерухоме майно.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу

за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми,

яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку»

у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя

на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється

на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором

про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Законом визначені два способи звернення стягнення на предмет іпотеки:

судовий - на підставі рішення суду, та позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення

на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору

про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки

будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону (частина третя статті 36 Закону).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя на звернення стягнення

на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України

«Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем

будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження

№ 14-112цс19).

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір

про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви

про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У вищевказаному договорі іпотеки наявне застереження про те,

що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність згідно з порядком, установленим статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Дане застереження визнається сторонами договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою

для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,

яке є предметом іпотеки.

Разом із цим, на підставі відповідних положень договору іпотеки та норм

Закону України «Про іпотеки» ПАТ «КБ «Центр» повинен був направити вимогу

про усунення порушень основного зобов`язання боржнику - ТОВ «ПВІТА «Центр»,

та іпотекодавцю - ОСОБА_1

ПАТ «КБ «Центр» прийняло рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки,

а саме на спірне нерухоме майно, у зв`язку із невиконанням позичальником

та іпотекодавцем вимоги банка про усунення порушення основного зобов`язання.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вказали про те, що матеріали справи містять копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, де в графі «за довіреністю» міститься рукописний текст « ОСОБА_1 »

(а. с. 180, 184, т. 3).

Суди також указали, що згідно з висновком експерта від 14 січня 2021 року

№ СЕ-19/111-21/683-ПЧ, складеного експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у рамках кримінального провадження № 12016110100001543, рукописний текст «Плєскова» у графі

«за довіреністю» в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення № 0214704083688 та № 0214704083696 виконаний не ОСОБА_3 та не ОСОБА_1 , а іншою особою.

При цьому державним реєстратором, після звернення банка з відповідними заявами про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, було прийнято рішення про зупинення розгляду заяв про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно у зв`язку з неподанням усіх необхідних документів (а. с. 25, 26, т. 4). Зокрема: документ, поданий на підтвердження отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, не відповідає положенням Правилам надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України

від 05 березня 2009 року № 270; рекомендоване повідомлення не містить відмітку про особисте отримання і не містить підпису іпотекодавця; не підтверджено завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Указаними рішеннями державний реєстратор надав ПАТ «КБ «Центр» строк

для усунення відповідних порушень шляхом надання необхідних документів.

Суди попередніх інстанцій, на підставі досліджених матеріалів відповідних реєстраційних справ, вказали про відсутність доказів виконання рішень державного реєстратора від 12 червня 2014 року № 13726535 та № 13739152 про зупинення розгляду заяв.

Незважаючи на те, що ПАТ «КБ «Центр» фактично не усунуло обставин, які були підставою для зупинення розгляду заяв про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, державний реєстратор 06 серпня 2014 року прийняв відповідні рішення про державну реєстрацію права власності ПАТ «КБ «Центр»

на предмет іпотеки.

У подальшому, 12 липня 2016 року, банк на підставі відповідних договорів

купівлі-продажу відчужив спірне майно ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного, суди зробили вірні висновки про те, що у спірних правовідносинах було порушено порядок державної реєстрації права власності

на предмет іпотеки, тому ПАТ «КБ «Центр» набуло право власності на спірне нерухоме майно з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» і, відповідно,

не вправі було відчужувати таке майно на користь ОСОБА_2 .

Надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив вірні висновки про те,

що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення

ТОВ «ПВІТА «Центр» і ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та дострокове повернення коштів, й, відповідно, її отримання останніми.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційних скарг про те, що суди безпідставно врахували у цій частині відповідний висновок експертизи, складений у рамках кримінального провадження, оскільки вказані висновки зроблено судами

на підставі правової оцінки всіх доказів, наявних у справі, у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див.: постанову Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі

№ 461/3675/17 (провадження №61-8732св20). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Указане стосується й зазначення апеляційним судом про те, що у справі відсутні докази порушення ТОВ «ПВІТА «Центр» умов кредитного договору,

так як заявниками касаційних скарг не спростовано відсутність у спірних правовідносинах правових підстав для звернення стягнення на іпотечне майно

у позасудовому порядку.

Таким чином, спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею, тому позовні вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 обґрунтовано визнано судами такими,

що підлягають задоволенню.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого визначено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше

як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином

не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно

із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним

у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами,

що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними

і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба»,

а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися

і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається

в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках

і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується

і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити

зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб

та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи,

яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388

ЦК України.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі,

якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем,

а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога

про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника

про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі

№ 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна

з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності

чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387

і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того,

як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів,

що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року

у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року

у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року

у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

Вищезазначене спростовує посилання касаційної скарги представника

ОСОБА_2 про те, що вона придбала спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, так як позивачу не потрібно спростовувати презумпцію правомірності даного правочину (стаття 204 ЦК України), оскільки вказане не є необхідним

у даному випадку. Відповідне право реалізовується незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Крім цього, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду вказала про те,

що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними

для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Згідно з положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано

від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні

у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів

про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа,

яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом

або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

Таким чином, право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно

у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Указане спростовує доводи касаційних скарг про те, що у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування спірного майна.

При цьому сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить

про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння, що спростовує доводи касаційної скарги банка у цій частині.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 лютого

2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18).

Крім того, судами вірно враховано постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 359/6391/17 (провадження № 61-3177св19) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Центр», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «ПВІТА «Центр», приватне підприємство «Фірма «Пвіта»,

ОСОБА_3 , про визнання протиправною та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, якою судові рішення судів попередніх інстанцій

у цій справі, якими у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку

з їх недоведеністю, змінено й викладено їх мотивувальні частини у редакції

цієї постанови.Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Верховний Суд указав неправильно обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з позовом, у якому, разом із іншим, просив суд витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.

Верховний Суд уважає необґрунтованими посилання касаційних скарг на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки, зроблені судами попередніх інстанцій по суті спору, узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ. Судами враховано відповідну судову практику Верховного Суду

при вирішенні спору. Тобто виконано вимоги частини четвертої статті 263

ЦПК України, за якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою

та сформованою, відмінність залежить від доказування. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційних скарг зводяться до власного тлумачення норм права

та до незгоди із судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для їх скасування.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційних скарг ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального

та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року було зупинено виконання та дію рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а отже, його виконання та дію слід поновити.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву, у якій, разом

із іншим, просив закрити касаційне провадження за відповідними касаційними скаргами.

Заявник посилався на те, що касаційні скарги підписано особами, які не мали права їх підписувати (пункт 2 частини першої статті 396 ЦПК Україні). Вважає,

що представник ОСОБА_2 - адвокат Гопкало В. В., не має права представляти інтереси ОСОБА_2 , а ордер, доданий до касаційної скарги, підроблений адвокатом. Крім того, представник ПАТ «МТБ Банк», який підписав касаційну скаргу, не має права представляти інтереси банка у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду, так як відповідна інформація відсутня у довіреності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою,

яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права

її підписувати.

Перевіривши доводи вказаного клопотання, Верховний Суд дійшов висновку

про відсутність підстав для його задоволення, оскільки доводи ОСОБА_1 зводяться до власного тлумачення норм права та власної оцінки доказів, вони

не можуть бути підставою для закриття касаційного провадження у даній справі.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення

або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Гопкала Вадима Володимировича, та публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання та дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець