Постанова

від 06.12.2023 по справі 753/18200/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/18200/18 Головуючий у суді І інстанції Трусова Т.О.

Провадження № 22-ц/824/6747/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання солідарного обов`язку з повернення коштів,

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову просила:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя сторінавтомобіль марки «Honda Crosstour», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 3471 куб. см;

- стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в якості компенсації в сумі 259 149 грн, яка дорівнює 50 % від вартості автомобіля марки «Honda Crosstour», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 3471 куб. см.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання солідарного обов`язку з повернення коштів, в якому просив:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя сторін ноутбук Асус, ЮСБ-хаб та кухонний комбайн Кенвуд;

- стягнути з відповідача на його користь компенсацію половини вартості ноутбука Асус у розмірі 17 999,50 грн, половину вартості ЮСБ-хаб у розмірі 1 124,50 грн та половину вартості кухонного комбайну Кенвуд у розмірі 6 259,50 грн;

- стягнути з відповідача на його користь суму боргу за кредитом у розмірі 60 458,42 грн;

- визнати за відповідачем солідарний обов`язок з повернення коштів, які були взяті у позику в ОСОБА_4 у розмірі 50 000,00 доларів США на придбання автомобіля «Honda Crosstour», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, білого кольору, об?єм двигуна 3471 куб. см, із строком погашення до 15 вересня 2023 року.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року, занесеною до протоколу судового засідання, у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено та повернуто зустрічну позовну заяву позивачу.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль «Honda Crosstour», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням заліку взаємних вимог (в частині судових витрат) у розмірі 117 190,39 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ОСОБА_1 зустрічний позов обґрунтував тим, що ноутбук, ЮСБ-хаб та кухонний комбайн були придбані в період шлюбу сторін і є спільною сумісною власністю подружжя, а з огляду на те, що ці предмети відповідач забрала у свою власність та володіння, поділ спірного майна має здійснюватись шляхом стягнення з неї грошової компенсації половини його вартості. Також в період шлюбу він узяв в АТ «КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 120 916,85 грн, погашення якого відбулося після розірвання шлюбу, у зв`язку з чим у відповідача наявний обов`язок з відшкодування половини суми кредиту. Окрім того, автомобіль, який заявлено до поділу в рамках первісного позову, придбано ним за кошти, позичені у батька, а тому в нього та відповідача наявний солідарний обов`язок з повернення суми позики.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 10 500 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач в особі представника - адвоката Шаламової О.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, а судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні з відповідача половини вартості ноутбука, ЮСБ-хаба та кухонного комбайну виходячи лише із незгоди відповідача із заявленою позивачем вартістю на підставі фіскальних чеків на їх купівлю. При цьому поза увагою суду залишилось те, що вказане майно знаходиться у користуванні і володінні відповідача, отже саме вона мала провести відповідну експертизу для оцінки їх ринкової вартості.

Наголошує на тому, що районним судом було проявлено надмірний формалізм і відмовлено у прийнятті доречного доказу, а саме розширеної банківської виписки по рахунку за період з серпня 2014 по січень 2019 року, яка підтверджує взяття подружжям в період шлюбу кредиту у розмірі 120 916,85 грн, його використання на потреби сім`ї, а також повернення кредиту ОСОБА_1 після розлучення. Вказана ухвала суду оскаржена в апеляційному порядку.

Позивач не погоджується із підставами, наведеними судом для відмови у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 солідарним боржником за договором позики у розмірі 50 000 доларів США, які були витрачені подружжям на придбання спірного автомобіля. Так, суд послався на те, що рішенням Дарницького районного суду від 27 квітня 2022 року з нього на користь ОСОБА_2 була стягнута компенсація вартості 1/2 частки набутого в період шлюбу автомобіля виходячи з того, що автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Суд вирішив не досліджувати розписку про отримання позики, оскільки він не оскаржував рішення суду від 27 квітня 2022 року. Проте, він не оскаржував рішення суду з тих підстав, що ним вже був заявлений цей позов і він мав намір доводити обставини отримання позики та її витрату на придбання автомобіля в цьому провадженні. Однак, саме внаслідок порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства і неприйняття позову ОСОБА_1 , який був заявлений як зустрічний до позову ОСОБА_2 , вказані обставини не були досліджені одночасно за обома позовами, а при розгляді даного позову суд безпідставно відмовився досліджувати наданий позивачем доказ.

Вважає неспівмірною вартість послуг адвоката за написання відзиву із виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) в цій частині, а також надмірною вартість послуг адвоката з участі в судовому засіданні в сумі 2 500 грн за одне засідання, оскільки середня ринкова вартість 1 години послуг адвоката у м. Києві становить 1 000 - 1 500 грн. Таким чином присудженні до стягнення судові витрати відповідача є неспівмірними з виконаними адвокатом роботами та складністю справи. Більш того, під час усього розгляду справи ОСОБА_2 зловживала своїми процесуальними правами та не виконувала процесуальні обов`язки, тому в суду першої інстанції були підстави для покладення судових витрат саме на неї.

Також апеляційна скарга містить доводи щодо упередженості суду при розгляді даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в особі представника - адвоката Масленнікової Т.М. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 спростовує доводи апеляційної скарги щодо спільного витрачання кредитних коштів, посилаючись на те, що з липня 2018 року подружжя припинило спільне проживання, а 17 вересня 2018 року вона подала позов про розірвання шлюбу. У зв`язку із наведеним у ОСОБА_1 відсутні підстави для стягнення з неї 60 458,42 грн кредитних коштів, оскільки станом на січень 2019 року сторони вже півроку вели окремий бюджет та не витрачали кошти разом. Крім того, доказів того, що позивач повернув кредит банку матеріали справи не містять, отже стягнення коштів на користь позивача, а не на користь банку, є безпідставним. Відповідач вважає правомірною відмову суду у прийнятті в якості доказу банківської виписки, оскільки доказів неможливості надати цей доказ у встановлені процесуальним законом строки матеріали справи також не містять. Стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 500 грн відповідає обставинам даної справи та кількістю наданих відповідачу юридичних послуг.

При апеляційному перегляді справи представник позивача - адвокат Шаламова О.В. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача - адвокат Масленнікова Т.М. заперечувала щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судових засіданнях, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 жовтня 2013 року по 15 січня 2019 року.

Сторони в суді визнали факт придбання ними в період шлюбу ноутбука марки «ASUS», ЮСБ-хабу та кухонного комбайну марки «KENWOOD».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що при визначенні вартості кухонного комбайну, ноутбука та ЮСБ-хабу позивач виходив із ціни їх покупки, зазначеної у фіскальних чеках (т. 2 а.с. 211-213), проте з цією вартістю відповідач не погодилась, а з огляду на те, що вказане майно було придбано у 2014 та у 2018 році, відповідно, вказані чеки не є належними доказами вартості спірного майна на час розгляду справи.

Належних доказів на підтвердження вартості спірного майна на час розгляду справи позивач не надав, питання про проведення товарознавчої експертизи не ставив, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити поділ спільного майна подружжя у передбачений законом спосіб.

На підтвердження вимог позову про стягнення половини сплачених після розірвання шлюбу коштів у рахунок погашення кредиту позивач надав довідку АТ «КБ «ПриватБанк» щодо розміру його заборгованості за договором кредитування рахунку станом на 14 січня 2019 року (т. 2 а.с. 214), проте будь-яких фактичних даних, які б свідчили про укладення цього договору з відома чи за згодою відповідача та в інтересах сім`ї сторін, вказана довідка не містить, також у ній відсутні відомості про період виникнення та виконання кредитного зобов`язання.

За міркуванням представника позивача використання кредитних коштів в інтересах сім`ї сторін доводить виписка по картковому рахунку, проте у її прийнятті до розгляду суд відмовив з підстав подання доказу з порушенням установленого процесуальним законом строку (частина восьма статті 84 ЦПК України).

На обґрунтування вимог позову про визнання солідарного обов`язку з повернення коштів за договором позики позивач посилався на те, що заявлений до поділу транспортний засіб (автомобіль «Honda Crosstour») придбано ним за рахунок коштів, позичених у батька, на підтвердження чого надав відповідну розписку (т. 1 а.с. 208).

За твердженням позивача зобов`язання з повернення позики виникло у нього до укладення шлюбу з відповідачем, а відтак вказана розписка могла б доводити лише набуття спірного автомобіля за його особисті кошти, проте доказом спільності позикового зобов`язання подружжя цей документ не являється.

Водночас при ухваленні рішення про поділ транспортного засобу суд не прийняв вказану розписку до уваги як доказ набуття майна за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , відхиливши її з підстав невідповідності критеріям належності та достовірності доказів, та визнав автомобіль об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказане рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

Такі висновки місцевого суду відповідають обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У справі, яка переглядається, що позивач пред`явив позов на захист свого права власності на майно (грошові кошти), набуте в період шлюбу, посилаючись на те, що це право порушене відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до змісту статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Отже, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Звертаючись до суду, позивач не ставив питання про поділ спільного сумісного майна у визначений законом спосіб, а саме в натурі, не наводив аргументів і не надавав доказів, що спірне майно є неподільним, а просив стягнути з відповідача грошову компенсацію належної йому частки у спільному сумісному майні, посилаючись на те, що це майно знаходиться у відповідача.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача компенсації половини вартості спірного майна, позивач визначив його вартість на підставі фіскальних чеків про покупку.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що купівельна ціна речі не є її дійсною вартістю на момент розгляду справи, оскільки з дня покупки минуло декілька років. При цьому доводи позивача про те, що саме відповідач мала надати звіт про їх оцінку з огляду на те, що речі знаходились в її користуванні, є помилковими. Саме позивач пред`явив цей позов, отже він мав зазначити дійсну вартість майна, або просити суд про призначення експертизи задля встановлення вартості, або надати докази вартості аналогічного майна на вторинному ринку.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 333/3529/19(провадження № 61-5193св23).

Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про поділ кредитних зобов`язань, оскільки позивач не довів, що кредитні кошти ним витрачались на потреби сім`ї.

Згідно з частиною третьою статтею 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані у борг грошові кошти та одержане за їх рахунок майно, внаслідок укладення договорів позики, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення суми позики, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх вимог про стягнення з відповідача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів у рахунок погашення кредиту позивач надав довідку АТ «КБ «ПриватБанк» від 22 січня 2021 року щодо розміру його боргу за договором кредитування карткового рахунку (картка «World Black Edition» з максимальним кредитним лімітом до 200 000 грн) станом на 14 січня 2019 року, проте жодних фактичних даних, які б свідчили про укладення цього договору з відома відповідача та/або в інтересах сім`ї сторін, вказана довідка не містить, а також у ній відсутні відомості про період виникнення та виконання кредитного зобов`язання.

За твердженнями представника позивача - адвокат Шаламової О.В. використання кредитних коштів в інтересах сім`ї сторін доводить виписка по картковому рахунку НОМЕР_2 з довідкою від 03 лютого 2023 року, втім ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, в поновленні строку на подання доказів та прийняття їх до розгляду відмовлено.

Зазначена ухвала була оскаржена позивачем в апеляційному порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року про відмову у поновленні строку на подання доказів залишено без змін.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що за відсутності належних і допустимих доказів укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів для задоволення потреб сім`ї відсутні підстави для задоволення вимог про визнання за кожним із подружжя по 1/2 частині боргових зобов`язань.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які вказують на те, що отримані ним кредитні кошти є об`єктом спільної сумісної власності, а борг з їх повернення є спільним боргом подружжя.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про поділ боргу за договором позики, оформленим розпискою позивача від 15 вересня 2015 року, який був укладений до реєстрації шлюбу з відповідачем.

Суд першої інстанції правильно встановив, що боргові зобов`язанні у ОСОБА_1 перед його батьком ОСОБА_4 виникли до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , отже своєї згоди на укладання договору позики вона не надавала і не є солідарним боржником.

Щодо доводів позивача про те, що ці кошти були витрачені ним на придбання автомобіля, який був набутий сторонами в період шлюбу, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що при доведеності обставин набуття автомобіля за кошти, які належали ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору позики, укладеному до реєстрації шлюбу, позивач міг би стверджувати, що автомобіль набутий ним за особисті кошти.

Разом з тим, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2022 року, яке набрало законної сили, цим обставинам вже була дана належна правова оцінка. Судом встановлено, що автомобіль був набутий в період шлюбу за спільні кошти подружжя, отже автомобіль «Honda Crosstour», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ,залишений у власності ОСОБА_1 , а з нього на користь ОСОБА_2 стягнута компенсація половини його дійсної вартості.

Посилання позивача на те, що лише внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неприйняття його зустрічного позову до розгляду одночасно із позовом ОСОБА_2 про поділ майна подружжя він був обмежений у праві доводити, що автомобіль він набув за кошти, отримані ним в позику до реєстрації шлюбу, є необґрунтованими. Із рішення суду від 27 квітня 2022 року вбачається, що ці доводи ним наводились при розгляді позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції їм давав оцінку і не погодився з цими доводами.

Слід також врахувати, що у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22) зауважено, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд акцентував увагу, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.

Таким чином, за будь-яких умов отримання позики за розпискою не може бути належним доказом набуття майна у власність саме за позичені кошти.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального і процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонам доказам, правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання солідарного обов`язку з повернення коштів.

Доводи апеляційної скарги щодо рішення суду по суті спору не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка як кожному окремо, так і в сукупності.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги позивача законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції щодо вирішення питання про відшкодування судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, колегія суддів визнала його правомірним і справедливим з огляду на таке.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Статтею 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.

Суд встановив, що на підставі договору № 01/11/2021 про надання правової допомоги від 01 листопада 2021 року адвокати адвокатського об`єднання «Джастіфай» прийняли на себе зобов`язання надавати правову допомогу ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 122-125).

Додатком № 1 до цього договору сторони погодили, що вартість складання позовної заяви/відзиву/заперечення становить 3 000 грн, вартість складання відповіді на відзив/заяв/пояснень - 1 000 грн, а вартість участі адвоката у суді - 2 500 грн (т. 2 а.с. 126).

Згідно рахунків на оплату від 13 грудня 2022 року, 23 грудня 2022 року, 13 січня 2023 року, 03 лютого 2023 року та актів про прийняття-передачу наданої правової допомоги від 16 січня 2023 року та від 06 лютого 2023 року у цій справі відповідачу надано правничу допомогу на загальну суму 10 500 грн (т. 3 а.с. 51, 53, 54, 56, 57, 108).

Факт сплати коштів в сумі 10 500 грн підтверджується платіжними квитанціями (т. 2 а.с. 52, 55, 58, 107).

Вимоги протокольної ухвали суду від 07 лютого 2023 року про надіслання поданих суду копій доказів витрат на професійну правничу допомогу позивачу сторона відповідача виконала у встановлений судом строк і передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині другій статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, категорії справи і фінансового стану обох сторін, надавши оцінку доказам щодо понесених ОСОБА_5 витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів зі: складністю справи та виконаними адвокатами роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт; складності справи та її значення для сторін, а також урахувавши критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та заперечення позивача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, які не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що документально підтвердженні судові витрати відповідача у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, слід покласти на ОСОБА_1 , а розмір таких витрат в сумі 10 500 грн пропорційний до предмета спору, складності справи, обсягу і характеру доказів у ній.

Розмір такого стягнення судових витрат на правничу допомогу є розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатами обсягом робіт, при цьому захищає права відповідача на отримання коштів, які вона була змушена реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в місцевому суді, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Вказані вище обставини справи встановлені місцевим судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Зокрема суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Підстав для застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у даній справі немає, оскільки обставин зловживання стороною відповідача своїми процесуальними правами у цій справі судом не встановлено, а доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на власному розумінні і сприйнятті стороною позивача процесуальної поведінки кожного із учасників справи під час розгляду справи в суді першої інстанції. Процесуальні дії відповідача, спрямовані на захист своїх прав, свобод чи інтересів не можна вважати недобросовісними, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист та справедливий судовий розгляд.

Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності вартість послуг адвоката за написання відзиву із виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) в цій частині, а також надмірною вартість послуг адвоката з участі в судовому засіданні, не заслуговують на увагу, адже розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на стягнуту судом суму є співмірними із ціною позову та складністю даного спору, що виник із сімейних правовідносин щодо майнових питань сторін і розглядався в суді з листопада 2021 року, наданим адвокатамиобсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, вказана сума не є завищеною та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести відповідачу даній справі, обґрунтованих підстав для звільнення позивача від відшкодування цих витрат або їх зменшення не вбачається.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційних скарг сторони позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого зустрічного позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для їх скасування відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 лютого 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 грудня 2023 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.О. Писана

Д.О. Таргоній