Ухвала

від 21.12.2023 по справі 910/11122/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/11122/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльов С. І., Андрієнко В. В., Шапран В. В.

від 24.10.2023

за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD)

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України"

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним статуту, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на частку у статутному капіталі,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" про:

- визнання недійсним рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021 про приведення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства та про затвердження нової редакції статуту товариства;

- визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (нова редакція), затвердженого рішенням одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021;

- скасування реєстраційної дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д. В. від 05.10.2021 № 1000701070009046640 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- визнання за Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) права власності на частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", що становить 285 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/11122/22 позов Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) задоволено повністю.

Постановою від 24.10.2023 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/11122/22.

12 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22.

Перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Судом встановлено, що її слід залишити без руху з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявності виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій визнавши правочини, внаслідок яких він набув частку у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" недійсними з моменту їх укладення та такими, які не створюють юридичних наслідків, оскільки правочини укладені з порушенням вимог законодавства, а саме укладені повіреним від імені юридичної особи у власних інтересах, не врахували постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, відповідно до якої, презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Також, суди попередніх інстанцій за відсутності порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного (цивільного) права (інтересу), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, дійшли неправильного висновку, що спір у справі виник у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 , на думку Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD), набув прав одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" у незаконний спосіб, шляхом укладення договорів без наявності повноважень на їх укладення, а тому реалізація ним прав одноособового учасника товариства у вигляді прийняття рішення про затвердження нової редакції статуту товариства є безпідставним через те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 (далі за текстом касаційної скарги цитата пунктів 7.1.8 - 7.1.19, 7.2.1 - 7.2.3, 7.2.8 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду). Скаржник також зауважує, що судами помилково задоволена вимога про визнання недійсним рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021 виходячи з того, що оспорюване рішення про приведення статуту у відповідність до законодавства, ОСОБА_1 здійснив без наявності необхідного обсягу прав, зважаючи на відкликання довіреності на момент укладання угод, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 922/1235/16, від 19.12.2018 у справі № 331/5517/17, від 21.03.2019 у справі № 910/19767/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 09.09.2020 у справі № 522/3746/19-ц, від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18.

При цьому скаржник не вказує яку саме норму (норми) права застосували суди попередніх інстанцій, стосовно якої/яких у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом викладено правовий висновок у вказаних постановах, та який не був врахований судами.

Суд звертає увагу на те, що якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, він повинен чітко та конкретно вказати норму/норми (пункт, частину, статтю) права, яку, на його думку, невірно застосували суди першої та/або апеляційної інстанцій, навести постанову Верховного Суду (номер справи і дату її ухвалення), в якій викладено висновок щодо застосування саме цієї норми права, та яку не врахували суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Водночас Суд приймає до уваги обґрунтованість виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в частини зазначення, що:

- судами, в порушення статті 90 Господарського процесуального кодексу України та всупереч позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 19.03.2019 у справі № 826/3740/17 та від 08.10.2020 у справі № 820/11728/15, послалися на копію протоколу допиту ОСОБА_2 , проведеного у рамках досудового розслідування кримінального провадження від 07.11.2021;

- суд першої інстанції невірно встановивши обставини справи помилково обґрунтував свою позицію посиланням на статтю 232 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 907/551/19;

- задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що ОСОБА_1 було вчинено правочин по відчуженню частки позивача на власну користь та у своїх інтересах, що, на їх думку, прямо суперечить нормам чинного законодавства, помилково обґрунтувавши свою позицію посиланням, зокрема, на частину 3 статті 238 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, від 29.09.2022 у справі № 345/136/18.

Також, відповідно до пункту 6 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено вимоги особи, яка подає скаргу.

З огляду на те, що суд, як державний орган, відповідно до вимог статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими положеннями статті 308 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;

5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;

6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині;

7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті.

Аналіз положень статті 308 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.

При постановленні судового рішення суд касаційної інстанції застосовує і повноваження, передбачені статтею 308 Господарського процесуального кодексу України, і вирішує питання про розподіл судових витрат виходячи саме з прохальної частини касаційної скарги, у зв`язку з чим застосування повноважень суду безпосередньо залежить від того, які з них просить заявник касаційної скарги застосувати за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку.

Як вже вказувалося вище, постановою від 24.10.2023 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/11122/22. Натомість у прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати "постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22 та відмовити позивачу у позові в повному обсязі за необґрунтованістю", а по тексту касаційної скарги зазначає про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій. Наведене не узгоджується із повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими статтею 308 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки у даній справі позов поданий у 2022 році, для вирахування розміру сплати судового збору застосовується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2 481,00 грн, оскільки статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року встановлений у розмірі 2 481,00 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з позовної заявою) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із підпунктом 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з позовної заявою) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Враховуючи наведене, судовий збір за подання позову до Господарського суду міста Києва підлягав сплаті у сумі 11 718,00 грн, а саме:

- за вимоги немайнового характеру - 7 443,00 грн (2 481,00 грн * 3 вимоги немайнового характеру);

- за вимогу майнового характеру - 4 275,00 грн (1,5% від 285 000,00 грн).

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22 судовий збір підлягав оплаті у сумі 23 436,00 грн, а саме 11 718,00 грн * 200%, де 11 718,00 грн - розмір судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, 200% - ставка судового збору за подання касаційної скарги.

Однак до касаційної скарги ОСОБА_1 не додано доказів сплати судового збору, проте заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що скаржник є особою, яка непрацевлаштована, не має офіційного та/або додаткового доходу та на утриманні якої знаходяться малолітня дитина 2022 року народження та неповнолітня дитина 2008 року народження. Наразі триває розгляд трудового спору про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Крім того ОСОБА_1 зауважує, що він є боржником за виконавчим провадженням щодо утримання з нього аліментів на неповнолітню дитину 2008 року народження, а Малинським районним судом Житомирської області видано судовий наказ про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини 2022 року народження. Окрім цього в рамках кримінального провадження ухвалою Печерського районного суду міста Києва накладено арешт на рухоме та нерухоме майно скаржника, що належить йому на праві приватної власності, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення відчуження майна шляхом його продажу та отримання грошових коштів від його реалізації. ОСОБА_1 просить Суд прийняти до уваги зазначені обставини та рівень його майнового стану, які унеможливлюють сплату судового збору і є надмірним тягарем. На підтвердження зазначеного до касаційної скарги додані копії свідоцтва про народження дітей, наказу № 47-ОС від 24.12.2021 про звільнення, судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 17.03.2023 у справі № 283/595/23, судового наказу Солом`янського районного суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 760/29629/19, рішення Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2022 у справі № 757/8111/22-ц, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 757/62401/21-к та довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною 2 статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.

Положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" містять виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

Суд зазначає, що положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Такими доказами може слугувати довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік, перелік банківських рахунків із зазначенням коштів на них, довідка Пенсійного фонду форми ОК-5 або ОК-7, тощо.

Проте скаржником надана лише копія довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5, а документів щодо наявності банківських рахунків із зазначенням коштів на них, довідки органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік не надано. Тобто ОСОБА_1 не вжив всіх можливих заходів задля доведення відсутності реального доходу.

З урахуванням наведеного вище Суд зазначає, що скаржником на підтвердження права щодо звільнення його від сплати судового збору не надано належних доказів та не сплачено судовий збір у розмірі, визначеному законом, що не відповідає вимогам пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом 2 частини 1 цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу

З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОСОБА_1 залишається без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржнику строку, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків, шляхом:

- уточнення вимог касаційної скарги (зазначити судові рішення, що оскаржуються) та повноважень, які суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами касаційного перегляду;

- уточнення норми (норм) права, яку (які) застосували Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд, стосовно якої/яких у подібних правовідносинах викладено правові висновки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 та Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 у справі № 922/1235/16, від 19.12.2018 у справі № 331/5517/17, від 21.03.2019 у справі № 910/19767/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 09.09.2020 у справі № 522/3746/19-ц, від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18;

- надання Суду доказів доплати судового збору за подання касаційної скарги до Верховного Суду у встановленому законом порядку та розмірі, а саме у сумі 23 436,00 грн.

Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

У зв`язку із залишенням касаційної скарги без руху, Суд не розглядає клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22 залишити без руху.

3. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

4. Роз`яснити ОСОБА_1 , що якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова