Постанова

від 12.03.2024 по справі 910/11122/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11122/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Варес М.О.,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Зеленіної Н.І.

від 17.05.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.

від 24.10.2023

за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD)

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України"

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним статуту, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на частку у статутному капіталі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" про:

- визнання недійсним рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021 про приведення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства та про затвердження нової редакції статуту товариства;

- визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (нова редакція), затвердженого рішенням одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021;

- скасування реєстраційної дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д. В. від 05.10.2021 № 1000701070009046640 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- визнання за Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) права власності на частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", що становить 285 000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув прав одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" від 10.09.2021, акта від 10.09.2021, договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" від 13.09.2021 та акта від 13.09.2021, які є недійсними в силу частин 1-3 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (внаслідок укладення правочинів представником без відповідних повноважень та без волевиявлення особи, яку представник представляє), частин 1, 3 статті 238 Цивільного кодексу України (внаслідок укладення правочинів представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах), статті 232 Цивільного кодексу України (внаслідок зловмисної домовленості представника з третьої особою). Тому реалізація ОСОБА_1 прав одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" у вигляді прийняття рішення про затвердження нової редакції статуту товариства є безпідставною. Також оскільки рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" від 04.10.2021, затвердження нової редакції статуту та проведення відповідної реєстраційної дії від 05.10.2021 були вчинені ОСОБА_1 за наслідком недійсних правочинів та на підставі скасованих реєстраційних дій щодо зміни складу учасників товариства, то рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" від 04.10.2021 та затвердження нової редакції статуту Товариства мають бути визнані недійсними, а реєстраційна дія від 05.10.2021 - скасована.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України з розміром статутного капіталу 300 000,00 грн.

28 серпня 2014 року між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", відповідно до умов якого Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" придбала частку у розмірі 285 000,00 грн, що дорівнює 95% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

30 грудня 2020 року Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" було видано довіреність на ім`я ОСОБА_1 , за умовами якої компанія уповноважила ОСОБА_1 бути повіреним, який від імені компанії та за дорученням компанії виконуватиме всі або будь-які дії, зокрема, вести будь-які справи компанії, а для цього займати та користуватися службовими приміщеннями компанії, купувати та продавати акції, надавати кредити, наймати персонал, дотримуватися законодавчих вимог, рекламувати, брати на себе та виконувати зобов`язання для ведення справ; укладати від імені компанії договори, а також підписувати та передавати від імені компанії та за її дорученням будь-які правочини, що стосуються її майна чи інтересів, незалежно від того, чи є цей правочин необхідним за цих обставин. Повноваження, надані цією довіреністю, дійсні протягом 10 місяців з дати її оформлення.

12 серпня 2021 року Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" було підписано акт про відкликання довіреності від 30.12.2020, виданої на ім`я ОСОБА_1 . Вказаний акт скасовує усі повноваження, надані компанією, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у вказаній довіреності, і повірений ОСОБА_1 повідомляється про те, що всі надані йому повноваження припиняються з негайним набранням чинності з дня оформлення цього документа.

Позивач зазначає те, що 13.09.2021, 14.09.2021 та 05.10.2021 без відома, дозволу та волевиявлення Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, було проведено ряд реєстраційних дій щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", зокрема: 13.09.2021 приватним нотаріусом Коберником А.М. здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000701070007046640 - зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи"; 14.09.2021 приватним нотаріусом Коберником А.М. здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000701070008046640 - зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи"; 05.10.2021 приватним нотаріусом Ігнатовим Д.В. здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000701070009046640 - зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера); зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Для проведення державної реєстрації "Державна реєстрація змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 13.09.2021, заявник ( ОСОБА_2 ) подав приватному нотаріусу Кобернику А.М. наступні документи: заяву про державну реєстрацію змін до відомостей, документ про сплату адміністративного збору, документи, що підтверджують повноваження, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та копію свідоцтва про реєстрацію компанії.

Із акта приймання-передачі частки (корпоративних прав) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 10.09.2021 вбачається, що 10.09.2021 між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" в особі представника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано акт приймання-передачі частки (корпоративних прав) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", відповідно до умов якого ОСОБА_2 набув у власність частку у розмірі 95%, яка становить 285 000,00 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

На підставі зазначеного акта приймання-передачі 13.09.2021 приватним нотаріусом здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000701070007046640, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Відповідно до опису документів, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації від 14.09.2021, ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Кобернику А.М. для проведення державної реєстрації "Державна реєстрація змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" наступні документи: заяву про державну реєстрацію змін до відомостей, документ про сплату адміністративного збору та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

13.09.2021 між ОСОБА_2 як власником частки у розмірі 95% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", та ОСОБА_1 було підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", відповідно до умов якого ОСОБА_1 набув у власність частку у розмірі 95%, яка становить 285 000,00 грн у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

На підставі зазначеного акта приймання-передачі, 14.09.2021 приватним нотаріусом Коберником А.М. здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000701070008046640, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , як представником Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД", було фактично відчужено частку на користь ОСОБА_2 , а наступного дня ОСОБА_2 відчужив цю частку ОСОБА_1 , як фізичній особі.

Наказом Міністерства юстиції України від 05.11.2021 № 3982/5 за результатами розгляду скарги Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" прийнято рішення про задоволення скарги та про скасування реєстраційних дій від 13.09.2021 та від 14.09.2021. Відомості про скасування зазначених реєстраційних дій містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" ( ОСОБА_1 ) від 04.10.2021 було вирішено привести статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" у відповідність до вимог чинного законодавства України, затвердити нову редакцію статуту та вирішено надати повноваження директору товариства ОСОБА_4 для проведення державної реєстрації змін з правом передоручення проведення таких повноважень третім особам.

За новою редакцією статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" змінено порядок прийняття рішень загальними зборами учасників товариства, зокрема, встановлено, що рішення з усіх питань діяльності товариства приймаються 100% голосів усіх учасників, які мають право голосу з відповідних питань.

05 жовтня 2021 року, на виконання зазначеного рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" ( ОСОБА_1 ) від 04.10.2021, була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000701070009046640, зокрема, зміна до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З відомостей витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та протоколу допиту ОСОБА_2 , проведеного у рамках досудового розслідування кримінального провадження від 07.11.2021, вбачається, що останній володів часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" у період з 13.09.2021 по 14.09.2021. При цьому, у протоколі допиту свідка ОСОБА_2 повідомив, що укладення правочинів щодо відчуження частки у статутному капіталі від 10.09.2021 та від 13.09.2021 мало формальний характер та не було спрямоване на настання реальних наслідків, передача грошових коштів, ні ОСОБА_2 ОСОБА_1 чи Приватній компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД", ні ОСОБА_1 ОСОБА_2 , за вказаними правочинами не відбувалася.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносилися відомості про ОСОБА_2 , як кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Танспортні системи України".

В матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем положень частини 3 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", якою передбачено, що учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу, що свідчить про відсутність наміру у позивача відчужувати частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/11122/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, позов задоволено. Визнано недійсним рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021 про приведення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства та про затвердження нової редакції статуту товариства. Визнано недійсним статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (нова редакція), що затверджений рішенням одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021. Скасовано реєстраційну дію державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. від 05.10.2021 16:50:16 № 1000701070009046640 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу. Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Визнано право власності Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) на частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України". Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- правочини, внаслідок яких ОСОБА_1 набув частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" є недійсними з моменту їх укладення та не створюють юридичних наслідків, оскільки вказані правочини укладені з порушенням вимог законодавства, а саме, укладені повіреним від імені юридичної особи у власних інтересах;

- державна реєстрація змін у складі засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", що були внесені на підставі таких правочинів, скасована;

- у ОСОБА_1 на момент прийняття спірного рішення не було прав на 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", оскільки правочини, на підставі яких останній набув у власність 95% частки товариства, не створюють юридичних наслідків;

- ОСОБА_1 безпідставно, без наявності необхідного обсягу прав, прийняв спірне рішення про приведення статуту у відповідність до законодавства, а відтак рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021 підлягає визнанню недійсним;

- оскільки вимоги про визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (нова редакція), що затверджена спірним рішенням від 04.10.2021, та скасування реєстраційної дії від 05.10.2021 № 1000701070009046640 є похідними від вимоги про визнання недійним рішення від 04.10.2021, то, відповідно, вказані вимоги також підлягають задоволенню;

- враховуючи висновки про задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021 та скасування відповідної державної реєстрації, з огляду на те, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Компанія "Шипшина Форвардінг ЛТД" є власником 95% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", порушене майнове право позивача на частку у статутному капітали товариства підлягає відновленню шляхом визнання права власності на частку 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України";

- крім того, враховуючи заперечення ОСОБА_1 щодо прав позивача на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", задоволення вимоги про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства забезпечить правову визначеність приналежності означеного майна.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суди, в порушення статті 90 Господарського процесуального кодексу України та всупереч позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 19.03.2019 у справі № 826/3740/17 та від 08.10.2020 у справі № 820/11728/15, послалися на копію протоколу допиту ОСОБА_2 , проведеного у рамках досудового розслідування кримінального провадження від 07.11.2021;

- суд першої інстанції, невірно встановивши обставини справи, помилково обґрунтував свою позицію посиланням на статтю 232 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 907/551/19;

- задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що ОСОБА_1 було вчинено правочин по відчуженню частки позивача на власну користь та у своїх інтересах, що, на їх думку, прямо суперечить нормам чинного законодавства, помилково обґрунтувавши свою позицію посиланням, зокрема, на частину 3 статті 238 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, від 29.09.2022 у справі № 345/136/18;

- суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували статтю 215 Цивільного кодексу України, визнавши правочини, внаслідок яких він набув частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" недійсними з моменту їх укладення та такими, які не створюють юридичних наслідків, оскільки правочини укладені з порушенням вимог законодавства, а саме укладені повіреним від імені юридичної особи у власних інтересах, та не врахували постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, відповідно до якої, презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що для застосування способів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України, особа, яка не була учасником правочину, повинна довести яке її особисте цивільне право чи інтерес порушені укладанням договору між іншими особами. Разом із цим, за відсутності порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного (цивільного) права (інтересу), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суди дійшли неправильного висновку, що спір у справі виник у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 , на думку Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD), "набув прав одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" у незаконний спосіб, шляхом укладення договорів без наявності повноважень на їх укладення, а тому реалізація ним прав одноособового учасника товариства у вигляді прийняття рішення про затвердження нової редакції статуту товариства є безпідставними через те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19";

- судами обох інстанцій за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення ОСОБА_1 про відкликання довіреності, всупереч статті 249 Цивільного кодексу України та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 922/1235/16, від 19.12.2018 у справі № 331/5517/17, від 21.03.2019 у справі № 910/19767/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 09.09.2020 у справі № 522/3746/19-ц, від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18, зроблено висновок про відсутність у нього відповідних повноважень.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив закрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , або залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Здійснюючи, в межах доводів та вимог касаційної скарги скаржника, перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, з огляду на таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У даній справі предметом позову є, зокрема, вимога Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) про визнання за позивачем права власності на частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", що становить 285 000,00 грн, які обґрунтовано необхідністю забезпечення ефективності захисту прав позивача та остаточного вирішення спору між позивачем та ОСОБА_1 та тим, що ОСОБА_1 вчинив ряд незаконних правочинів та дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою позивача, чим фактично поставив під сумнів перед невизначеною кількістю осіб право власності Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD) на належну їй частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

Тобто, спір у справі виник внаслідок неправомірних дій відповідача-1 щодо майна позивача.

При вирішенні питання щодо правового статусу майна (частки у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України") суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі оцінки поданих сторонами доказів, встановили, що власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" у розмірі 285 000,00 грн, що дорівнює 95% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" є Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" (Shipshyna Forwarding LTD), що підтверджується договором купівлі-продажу частки від 28.08.2014, укладеного між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" та ОСОБА_1 , та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У той же час, як стверджував позивач та встановили суди попередніх інстанцій, впродовж вересня-жовтня 2021 року ОСОБА_1 вчинялись незаконні правочини та дії, спрямовані на незаконне заволодіння часткою позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Згідно з частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Правило, передбачене частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (статті 12 Цивільного кодексу України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, на яку посилається скаржник).

Встановлені у даній справі № 910/11122/22 обставини, зокрема, відсутність волевиявлення позивача на відчуження своєї частки, укладення правочинів щодо відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 10.09.2021 та від 13.09.2021 мало формальний характер та не було спрямоване на настання реальних наслідків, передача грошових коштів ні ОСОБА_2 ОСОБА_1 чи Приватній компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД", ні ОСОБА_1 ОСОБА_2 за вказаними правочинами не відбувалася, свідчать про те, що ОСОБА_1 мав на меті незаконне набуття у власність частки позивача у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", а тому переслідував особисту мету, діяв не в інтересах позивача.

Тому, враховуючи вищезазначений висновок Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначили, що правочини, внаслідок яких ОСОБА_1 набув частку у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", направлені на реалізацію інтересів виключно однієї особи - ОСОБА_1 , що суперечить положенням частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, а тому є недійсними з моменту їх укладення та не створюють юридичних наслідків, оскільки вказані правочини укладені із порушенням вимог законодавства, а саме, укладені повіреним від імені юридичної особи у власних інтересах.

Суд зазначає, що вищевикладені висновки судів попередніх інстанцій цілком узгоджуються з висновком Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19 щодо застосування частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, тому відхиляє доводи скаржника в цій частині.

При цьому Суд зауважує, що висновки Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19 щодо застосування частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, були фрагментовано процитовані у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 345/136/18. Однак, зважаючи на неподібність справи № 345/136/18 з цією справою № 910/11122/22, зокрема, за встановленими обставинами (у справі № 345/136/18 господарські суди не встановили обставин укладення правочину представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах. Натомість у даній справі № 910/11122/22 такі обставини встановлено судами - укладення правочинів представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах) доводи скаржника Судом відхиляються.

До того ж Суд зазначає, що обставини вчинення неправомірних дій щодо намагання набути у власність частку позивача у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" свідчать також вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.09.2021 та від 14.09.2021, які наказом Міністерства юстиції України від 05.11.2021 № 3982/5 за результатами розгляду скарги Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" були скасовані.

Правомірність наказу Міністерства юстиції України від 05.11.2021 № 3982/5 була предметом судового розгляду у справі № 910/14536/22, ініційованій ОСОБА_1 , у якій постановою Верховного Суду від 28.02.2024, було залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у справі № 910/14536/22 про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 05.11.2021 № 3982/5 та про скасування реєстраційних дій.

У вказаній постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 910/14536/22 зазначено таке:

"Як встановила колегія Мін`юсту з розгляду скарг, підставою для проведення оскаржуваних реєстраційних дії слугував, зокрема, акт приймання-передачі частки (корпоративних прав) у статутному капіталі ТОВ "ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" від 10.09.2021, який зі сторони юридичної особи (відчужувача корпоративних прав - Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ШИПШИНА ФОРВАРДІНГ ЛТД") був підписаний представником ОСОБА_1 на підставі довіреності від 30.12.2020, посвідченої нотаріусом міста Вітхем графства Ессекс в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії Роджером Вільямом Харгом, апостильованої головним державним секретарем ЇЇ Величності від імені Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності та розвитку Великої Британії Р. Джеймс 07.01.2021 за №APO-2189605.

Колегія Мін`юсту з розгляду скарг встановила, що зазначеною довіреністю ОСОБА_1 не було надано повноважень на підписання актів приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" від імені юридичної особи Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "ШИПШИНА ФОРВАРДІНГ ЛТД" за законодавством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

В результаті дослідження та з`ясування обставин справи щодо наявності/відсутності у ОСОБА_1 вказаних повноважень, апеляційний суд зазначив, що зі змісту вищезазначеної довіреності вбачається, що Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "ШИПШИНА ФОРВАРДІНГ ЛТД", зареєстрована за законодавством Англії та Уельсу за номером 08673174, цією довіреністю призначає ОСОБА_5 бути повіреним, який від імені компанії та за її дорученням виконуватиме всі або будь-які дії та речі, а саме укладати договори від імені компанії, підписувати та передавати від імені компанії та за її дорученням будь-які правочини, що стосуються її майна чи інтересів, незалежно від того, чи є цей правочин необхідним за таких обставин (пункт 2 довіреності).

Дослідивши зміст цього пункту, апеляційний суд вважав, що для вчинення ОСОБА_1 відповідних дій з реалізації належного компанії майна, окрім цієї довіреності також є необхідним надання компанією спеціального доручення з визначенням конкретного правочину з передання (відчуження) індивідуально визначеного майна, що узгоджується з положеннями статуту Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ШИПШИНА ФОРВАРДІНГ ЛТД", що був долучений до матеріалів справи.

Апеляційний суд вставив, що відповідно до пункту 16 статуту такі дії, на які акціонери мають право або які вимагають попередньої згоди акціонерів з більшістю в 65 % наданих голосів є створення, придбання або відчуження підприємств, або їхніх частин.

Оскільки належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження обставин надання компанією в порядку положень пункту 16 статуту Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "ШИПШИНА ФОРВАРДІНГ ЛТД" доручення (згоди у формі рішення акціонерів) про відчуження 95% частки у статутному капіталі ТОВ "ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ" позивач не надав, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що у цьому випадку мало місце здійснення державної реєстрації змін у складі учасників за відсутності законної правової підстави, оскільки ОСОБА_1 належним чином згідно вказаних вимог статуту та положень довіреності не підтвердив наявності у нього повноважень на вчинення юридично значимих дій з відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ".".

Вказане додатково підтверджує доводи позивача про вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

Також, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відсутність доказів на підтвердження того, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносилися відомості про ОСОБА_2 , як кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Танспортні системи України", відсутність доказів виконання позивачем положень частини 3 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу), свідчить про відсутність наміру у позивача відчужувати частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", зміст протоколу допиту ОСОБА_2 , проведеного у рамках досудового розслідування кримінального провадження від 07.11.2021, також підтверджує доводи позивача про вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності та враховуючи вищезазначені обставини, зокрема, вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", та те, що інші особи, зокрема, ОСОБА_1 оспорює право належності майна (частки у розмірі 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України") позивачу, заперечення ОСОБА_1 щодо права позивача на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", наявності відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" є власником 95% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що, у даному випадку, порушене майнове право позивача на частку у статутному капіталі товариства підлягає відновленню шляхом визнання права власності на частку 95% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", а задоволення вимоги про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства забезпечить правову визначеність приналежності означеного майна.

Рішення загальних зборів учасників є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 02.04.2019 у справі № 927/546/18, від 18.09.2019 у справі № 902/671/18, від 28.01.2021 у справі № 910/15906/19, від 07.09.2021 у справі № 916/2506/20, від 05.07.2022 у справі № 911/2269/20, від 25.05.2023 у справі № 916/636/22, від 04.05.2023 у справі № 911/3656/20 та інших.

Суд зазначає, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється.

Зокрема, учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства. Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги.

Натомість рішення загальних зборів учасників товариства, яке за своїм змістом не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Такі ж наслідки настають, якщо рішення загальних зборів учасників товариства за своїм змістом не відповідає правомірним нормам статуту, оскільки останній є локальним нормативним актом юридичної особи. Не може створювати правових наслідків і рішення загальних зборів учасників товариства, які насправді не було проведено, хоча на підтвердження такого рішення складений протокол (помилковий, підроблений тощо). У подібних випадках позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, яке не створює правових наслідків незалежно від прийняття судом відповідного рішення, а на захист інтересу щодо правової визначеності. Судове рішення про задоволення відповідного позову не приводить до анулювання рішення загальних зборів учасників товариства, але знімає сумніви з цього приводу.

Вимога про визнання недійсним рішення про затвердження статуту заявляється, як правило, тоді, коли позивач стверджує про порушення волевиявлення при формуванні такого рішення, порушення процедури ухвалення рішення, зокрема порушення процедури скликання та проведення загальних зборів юридичної особи. Тому вимога про визнання недійсним рішення про затвердження статуту та вимога про визнання недійсним самого статуту не завжди співвідносяться між собою як основна та похідна вимоги і можуть заявлятися позивачем разом або окремо залежно від характеру спору та обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Пунктом 2 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту.

Згідно з частиною 2 статті 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Частиною 5 статті 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що статутом товариства може встановлюватися інша кількість голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), необхідна для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" ( ОСОБА_1 ) від 04.10.2021 вирішено привести статут товариства у відповідність до вимог законодавства України та затвердити нову редакцію статуту товариства, відповідно до якої змінено порядок прийняття рішень загальними зборами учасників товариства, зокрема, встановлено, що рішення з усіх питань діяльності товариства приймаються 100% голосів усіх учасників, які мають право голосу з відповідних питань.

У той же час судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що у ОСОБА_1 на момент прийняття спірного рішення не було прав на 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", оскільки правочини, на підставі яких останній набув у власність 95% частки товариства, не створюють юридичних наслідків, а державна реєстрація змін у складі засновників, що були внесені на підставі недійсних правочинів, була скасована, і згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" є власником 95% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

Враховуючи те, що ОСОБА_1 без наявності необхідного обсягу прав прийняв спірне рішення про приведення статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" у відповідність до законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність, у даному випадку, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 04.10.2021, та про наявність підстав для задоволення похідних позовних вимог про визнання недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (нова редакція), яка затверджена оспорюваним рішенням від 04.10.2021 і скасування реєстраційної дії від 05.10.2021 № 1000701070009046640.

Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що суди помилково обґрунтували свою позицію посиланням на статтю 232 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 907/551/19; судами обох інстанцій за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення ОСОБА_1 про відкликання довіреності, всупереч статті 249 Цивільного кодексу України та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 922/1235/16, від 19.12.2018 у справі № 331/5517/17, від 21.03.2019 у справі № 910/19767/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 09.09.2020 у справі № 522/3746/19-ц, від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18, зроблено висновок про відсутність у нього відповідних повноважень, з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення не застосовували приписи статей 232 та 249 Цивільного кодексу України, а керувались приписами частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, тому обставини повідомлення/неповідомлення ОСОБА_1 про відкликання довіреності не впливають на правильність прийнятих судових рішень. Скаржником не доведено, а Судом не встановлено необхідності застосування наведених скаржником норм до спірних правовідносин, з огляду на встановлені судами обставини та зроблені ними висновки.

Суд також відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми статті 90 Господарського процесуального кодексу України, не врахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) від 19.03.2019 у справі № 826/3740/17 та від 08.10.2020 у справі № 820/11728/15 щодо застосування зазначеної норми, оскільки у вказаних постановах відсутні висновки щодо застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України. До того ж розгляд вказаних справ № 826/3740/17 та № 820/11728/15 здійснювався за правилами адміністративного судочинства (із застосуванням положень Кодексу адміністративного судочинства України), натомість спір у даній справі № 910/11122/22 вирішується за правилами Господарського процесуального кодексу України та не регулюється Кодексом адміністративного судочинства України.

Доводи скаржника про те, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом у господарському судочинстві, Суд відхиляє оскільки, у даному випадку, протокол допиту свідка, як письмовий доказ, було досліджено у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, що відповідає положенням статті 86 Господарського процесуального кодексу України стосовно оцінки доказів судом.

При цьому наводячи такі доводи, скаржник фактично стверджує про недопустимість такого доказу (отримання такого доказу внаслідок порушення закону), у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України. В той же час тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 23.01.2024 у справі № 908/174/20, від 27.02.2024 у справі № 904/1098/23). В даному випадку скаржником такий тягар доведеності не виконано.

Суд також відхиляє аргументи скаржника про те, що статут товариства не є правочином, а тому не може бути визнаний недійсним, з огляду на таке.

У статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано те, що установчим документом товариства є статут, у якому зазначаються відомості, зокрема, про органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.

Отже, статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту, який за змістом частини 2 статті 20 Господарського кодексу України може бути визнаний недійсним, якщо його положення, що суперечать законодавству або надають учасникам товариства додаткових прав чи повноважень.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, за наявності відповідного спору положення статуту товариства, які не відповідають вимогам законодавства, та порушують права чи охоронювані законом інтереси учасника (позивача), можуть бути визнані недійсними шляхом подання позову щодо недійсності статуту.

Посилання скаржника про те, що правочини (договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" від 13.09.2021 та акт від 13.09.2021) не визнані судами недійсними, тому з урахуванням презумпції правомірності правочину є дійсними, Суд відхиляє, з огляду на те, що саме судами першої та апеляційної інстанцій була спростована відповідна презумпція правомірності всіх правочинів, вчинених ОСОБА_1 при виконанні дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою позивача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", у тому числі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні систему України" від 13.09.2021 та акта від 13.09.2021, як таких, що в сукупності вчинення всіх правочинів свідчать про те, що ОСОБА_1 за цих обставин переслідував особисту мету та діяв у своїх власних інтересах (частина 3 статті 238 Цивільного кодексу України). При цьому, в даному випадку саме такі обставини (підтвердження/спростування правомірності вчинених ОСОБА_1 правочинів) підлягали встановленню судами у межах даного спору, що і було зроблено попередніми судовими інстанціями.

До того ж Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19 (щодо застосування статті 215 Цивільного кодексу України), на яку посилається скаржник, не є релевантною до даної справи № 910/11122/22, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними, адже різняться предметами (у справі № 759/24061/19 - стягнення майнової шкоди, а у справі № 910/11122/22 - визнання недійсним рішення, визнання недійсним статуту, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на частку у статутному капіталі), підставами позову (у справі № 759/24061/19 - наявністю обов`язку винної особи відшкодувати спричинену під час ДТП шкоду, а у справі № 910/11122/22 - порушення права власності, порушення корпоративних прав тощо) та фактично-доказовою базою (у справі № 759/24061/19, як зазначено у постанові Верховного Суду від 28.07.2021, суди першої та апеляційної інстанцій не спростували презумпцію правомірності правочину - договору страхування цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди у страховика, а у справі № 910/11122/22 - суди попередніх інстанцій спростували правомірність вчинення особою правочинів, їх презумпцію); рішення у цих справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням, так і за змістовним критерієм.

При цьому у касаційній скарзі скаржник не визначає підставою касаційного оскарження судових рішень порушення норм процесуального закону при встановленні судами обставин спростування правомірності вчинених ОСОБА_1 правочинів.

Суд зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 (щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України), на яку посилається скаржник, не є релевантною до даної справи № 910/11122/22, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними, адже різняться встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами (у справі № 906/1336/19 з позовом звернувся позивач, який вже не був актуальним учасником товариства, відомості про що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки позивач відчужив свою частку в статутному капіталі та передав її до моменту звернення до суду з позовом у справі. Натомість у даній справі № 910/11122/22 позивач є актуальним учасником товариства, відомості про що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та позивач не відчужував свою частку в статутному капіталі товариства), і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судові рішення, що виключає подібність цих справ за змістовним критерієм.

Таким чином доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому відхиляються Судом як необґрунтовані.

При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.

Суд зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г.О. Вронська

І.Д. Кондратова