Окрема думка

від 12.03.2024 по справі 910/11122/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа №910/11122/22

Судді Верховного Суду Вронської Г.О.

у справі за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Шипшина Форвардінг ЛТД» (Shipshyna Forwarding LTD)

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи України»

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним статуту, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на частку у статутному капіталі

1. Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Шипшина Форвардінг ЛТД» (Shipshyna Forwarding LTD) (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1, Скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи України» (далі - Відповідач-2) про:

- визнання недійсним рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021 про приведення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства та про затвердження нової редакції статуту товариства;

- визнання недійсним статуту Відповідача-2 (нова редакція), затвердженого рішенням його одноособового учасника від 04.10.2021;

- скасування реєстраційної дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. від 05.10.2021 №1000701070009046640 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- визнання за Позивачем права власності на частку у розмірі 95% у статутному капіталі Відповідача-2, що становить 285 000 грн.

2. Позов мотивовано тим, що Відповідач-1 набув прав одноособового учасника Відповідача-2 на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 10.09.2021, акта від 10.09.2021, договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 13.09.2021 та акта від 13.09.2021, які є недійсними в силу частин 1-3 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (внаслідок укладення правочинів представником без відповідних повноважень та без волевиявлення особи, яку представник представляє), частин 1, 3 статті 238 ЦК України (внаслідок укладення правочинів представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах), статті 232 ЦК України (внаслідок зловмисної домовленості представника з третьої особою). Тому реалізація Відповідачем-1 прав одноособового учасника Відповідача-2 у вигляді прийняття рішення про затвердження нової редакції статуту товариства є безпідставним. Також, оскільки рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021, затвердження нової редакції статуту та проведення відповідної реєстраційної дії від 05.10.2021 були вчинені Відповідачем-1 за наслідком недійсних правочинів та на підставі скасованих реєстраційних дій щодо зміни складу учасників товариства, то рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021 та затвердження нової редакції статуту товариства мають бути визнані недійсними, а реєстраційна дія від 05.10.2021 - скасована.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі №910/11122/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, позов задоволено. Визнано недійсним рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021 про приведення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства та про затвердження нової редакції статуту товариства. Визнано недійсним статут Відповідача-2 (нова редакція), що затверджений рішенням одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021. Скасовано реєстраційну дію державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. від 05.10.2021 16:50:16 № 1000701070009046640 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу. Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Визнано право власності Позивача на частку у розмірі 95% у статутному капіталі Відповідача-2.

4. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- правочини, внаслідок яких Відповідач-1 набув частку у розмірі 95% у статутному капіталі Відповідача-2 є недійсними з моменту їх укладення та не створюють юридичних наслідків, оскільки вказані правочини укладені з порушенням вимог законодавства, а саме, укладені повіреним від імені юридичної особи у власних інтересах;

- державна реєстрація змін у складі засновників Відповідача-2, що були внесені на підставі таких правочинів, скасована;

- у Відповідача-1 на момент прийняття спірного рішення не було прав на 100% частки у статутному капіталі Відповідача-2, оскільки правочини, на підставі яких останній набув у власність 95% частки товариства, не створюють юридичних наслідків;

- Відповідач-1 безпідставно, без наявності необхідного обсягу прав, прийняв спірне рішення про приведення статуту у відповідність до законодавства, а відтак рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021 підлягає визнанню недійсним;

- оскільки вимоги про визнання недійсним статуту Відповідача-2 (нова редакція), що затверджена спірним рішенням від 04.10.2021, та скасування реєстраційної дії від 05.10.2021 №1000701070009046640 є похідними від вимоги про визнання недійним рішення від 04.10.2021, то, відповідно, вказані вимоги також підлягають задоволенню;

- враховуючи висновки про задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021 та скасування відповідної державної реєстрації, з огляду на те, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивач є власником 95% частки у статутному капіталі Відповідача-2, порушене майнове право Позивача на частку у статутному капітали товариства підлягає відновленню шляхом визнання права власності на частку 95% у статутному капіталі Відповідача-2;

- крім того, враховуючи заперечення Відповідача-1 щодо прав Позивача на частку у статутному капіталі Відповідача-2, задоволення вимоги про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства забезпечить правову визначеність приналежності означеного майна.

5. Відповідач-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

6. Підставою касаційного оскарження Скаржником визначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:

- суди, в порушення статті 90 ГПК України та всупереч позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 19.03.2019 у справі №826/3740/17 та від 08.10.2020 у справі №820/11728/15, послалися на копію протоколу допиту ОСОБА_2 , проведеного у рамках досудового розслідування кримінального провадження від 07.11.2021;

- суд першої інстанції, невірно встановивши обставини справи, помилково обґрунтував свою позицію посиланням на статтю 232 ЦК України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №907/551/19;

- задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що Скаржником було вчинено правочин по відчуженню частки Позивача на власну користь та у своїх інтересах, що, на їх думку, прямо суперечить нормам чинного законодавства, помилково обґрунтувавши свою позицію посиланням, зокрема, на частину 3 статті 238 ЦК України без урахування правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №910/12791/19, від 29.09.2022 у справі №345/136/18;

- суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували статтю 215 ЦК України, визнавши правочини, внаслідок яких він набув частку у розмірі 95% у статутному капіталі Відповідача-2, недійсними з моменту їх укладення та такими, які не створюють юридичних наслідків, оскільки правочини укладені з порушенням вимог законодавства, а саме укладені повіреним від імені юридичної особи у власних інтересах, та не врахували постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №759/24061/19, відповідно до якої, презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що для застосування способів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦК України, особа, яка не була учасником правочину, повинна довести яке її особисте цивільне право чи інтерес порушені укладанням договору між іншими особами. Разом із цим, за відсутності порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного (цивільного) права (інтересу), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суди дійшли неправильного висновку, що спір у справі виник у зв`язку із тим, що Скаржник, на думку Позивача «набув прав одноособового учасника Відповідача-2 у незаконний спосіб, шляхом укладення договорів без наявності повноважень на їх укладення, а тому реалізація ним прав одноособового учасника товариства у вигляді прийняття рішення про затвердження нової редакції статуту товариства є безпідставними через те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19»;

- судами обох інстанцій за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення Скаржника про відкликання довіреності, всупереч статті 249 ЦК України та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №922/1235/16, від 19.12.2018 у справі №331/5517/17, від 21.03.2019 у справі №910/19767/17, від 09.07.2019 у справі №911/1414/18, від 09.09.2020 у справі №522/3746/19-ц, від 24.11.2021 у справі №357/15284/18, зроблено висновок про відсутність у нього відповідних повноважень.

7. Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/11122/22 касаційну скаргу Відповідача-1 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 910/11122/22 залишено без змін.

8. Верховний Суд мотивував своє рішення тим, що:

- встановлені у даній справі №910/11122/22 обставини, зокрема, відсутність волевиявлення Позивача на відчуження своєї частки, укладення правочинів щодо відчуження частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 10.09.2021 та від 13.09.2021 мало формальний характер та не було спрямоване на настання реальних наслідків, передача грошових коштів ні ОСОБА_2 . Скаржнику чи Позивачу, ні Скаржником ОСОБА_2 за вказаними правочинами не відбувалася, свідчать про те, що Скаржник мав на меті незаконне набуття у власність частки Позивача у статутному капіталі Відповідача-2, а тому переслідував особисту мету, діяв не в інтересах Позивача;

- обставини вчинення неправомірних дій щодо намагання набути у власність частку Позивача у статутному капіталі Відповідача-2 свідчать також вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.09.2021 та від 14.09.2021, які наказом Міністерства юстиції України від 05.11.2021 №3982/5 за результатами розгляду скарги Позивача були скасовані;

- як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відсутність доказів на підтвердження того, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вносилися відомості про ОСОБА_2 , як кінцевого бенефіціарного власника Відповідача-2, відсутність доказів виконання Позивачем положень частини 3 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу), свідчить про відсутність наміру у Позивача відчужувати частку у статутному капіталі Відповідача-2, зміст протоколу допиту ОСОБА_2 , проведеного у рамках досудового розслідування кримінального провадження від 07.11.2021, також підтверджує доводи Позивача про вчинення Скаржником дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою Позивача у Відповідачі-2;

- враховуючи вищезазначені обставини, зокрема, вчинення Скаржником дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою Позивача у Відповідачі-2, та те, що інші особи, зокрема, Скаржник оспорює право належності майна (частки у розмірі 95% у статутному капіталі Відповідача-2) Позивачу, заперечення Скаржника щодо права Позивача на частку у статутному капіталі Відповідача-2, наявності відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що Позивач є власником 95% частки у статутному капіталі Відповідача-2, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що, у даному випадку, порушене майнове право Позивача на частку у статутному капіталі товариства підлягає відновленню шляхом визнання права власності на частку 95% у статутному капіталі Відповідача-2, а задоволення вимоги про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства забезпечить правову визначеність приналежності означеного майна;

- враховуючи те, що Скаржник без наявності необхідного обсягу прав прийняв спірне рішення про приведення статуту Відповідача-2 у відповідність до законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність, у даному випадку, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення одноособового учасника Відповідача-2 від 04.10.2021, та про наявність підстав для задоволення похідних позовних вимог про визнання недійсним статуту Відповідача-2 (нова редакція), яка затверджена оспорюваним рішенням від 04.10.2021 і скасування реєстраційної дії від 05.10.2021 №1000701070009046640;

- Суд відхилив аргументи Скаржника про те, що суди помилково обґрунтували свою позицію посиланням на статтю 232 ЦК України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №907/551/19; судами обох інстанцій за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення Скаржника про відкликання довіреності, всупереч статті 249 ЦК України та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №922/1235/16, від 19.12.2018 у справі №331/5517/17, від 21.03.2019 у справі №910/19767/17, від 09.07.2019 у справі №911/1414/18, від 09.09.2020 у справі №522/3746/19-ц, від 24.11.2021 у справі №357/15284/18, зроблено висновок про відсутність у нього відповідних повноважень, з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення не застосовували приписи статей 232 та 249 ЦК України, а керувались приписами частини 3 статті 238 ЦК України, тому обставини повідомлення/неповідомлення Скаржника про відкликання довіреності не впливають на правильність прийнятих судових рішень. Скаржником не доведено, а Судом не встановлено необхідності застосування наведених Скаржником норм до спірних правовідносин, з огляду на встановлені судами обставини та зроблені ними висновки;

- Суд також відхилив аргументи Скаржника про те, що статут товариства не є правочином, а тому не може бути визнаний недійсним, адже за наявності відповідного спору положення статуту товариства, які не відповідають вимогам законодавства, та порушують права чи охоронювані законом інтереси учасника (позивача), можуть бути визнані недійсними шляхом подання позову щодо недійсності статуту;

- посилання Скаржника про те, що правочини (договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 13.09.2021 та акт від 13.09.2021) не визнані судами недійсними, тому з урахуванням презумпції правомірності правочину є дійсними, Суд відхиляє, з огляду на те, що саме судами першої та апеляційної інстанцій була спростована відповідна презумпція правомірності всіх правочинів, вчинених Скаржником при виконанні дій, спрямованих на незаконне заволодіння часткою Позивача у Відповідачі-2, у тому числі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 13.09.2021 та акта від 13.09.2021, як таких, що в сукупності вчинення всіх правочинів свідчать про те, що Скаржник за цих обставин переслідував особисту мету та діяв у своїх власних інтересах (частина 3 статті 238 ЦК України). При цьому, в даному випадку саме такі обставини (підтвердження/спростування правомірності вчинених Скаржником правочинів) підлягали встановленню судами у межах даного спору, що і було зроблено попередніми судовими інстанціями.

9. Я не погоджуюся з висновками, викладеними у вищезазначеній постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/11122/22, з таких мотивів.

10. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 грудня 2020 року Позивачем було видано довіреність на ім`я Скаржника, за умовами якої компанія уповноважила Скаржника бути повіреним, який від імені компанії та за дорученням компанії виконуватиме всі або будь-які дії, зокрема, вести будь-які справи компанії, а для цього займати та користуватися службовими приміщеннями компанії, купувати та продавати акції, надавати кредити, наймати персонал, дотримуватися законодавчих вимог, рекламувати, брати на себе та виконувати зобов`язання для ведення справ; укладати від імені компанії договори, а також підписувати та передавати від імені компанії та за її дорученням будь-які правочини, що стосуються її майна чи інтересів, незалежно від того, чи є цей правочин необхідним за цих обставин. Повноваження, надані цією довіреністю, дійсні протягом 10 місяців з дати її оформлення.

11. Заразом, за доводами Скаржника, судами попередніх інстанцій за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення Скаржника про відкликання довіреності, всупереч статті 249 ЦК України та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №922/1235/16, від 19.12.2018 у справі №331/5517/17, від 21.03.2019 у справі №910/19767/17, від 09.07.2019 у справі №911/1414/18, від 09.09.2020 у справі №522/3746/19-ц, від 24.11.2021 у справі №357/15284/18, зроблено висновок про відсутність у нього відповідних повноважень.

Суди попередніх інстанцій не встановили факту обізнаності Скаржника про скасування відповідної довіреності, дану обставину суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, зазначивши лише в оскаржуваних рішеннях, що 12 серпня 2021 року Позивачем було підписано акт про відкликання довіреності від 30.12.2020, виданої на ім`я Скаржника. Вказаний акт скасовує усі повноваження, надані компанією, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у вказаній довіреності, і повірений Скаржник повідомляється про те, що всі надані йому повноваження припиняються з негайним набранням чинності з дня оформлення цього документа.

Скаржник наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про доведення до відома повіреного факту скасування довіреності.

12. Скаржник стверджує та з матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 10.09.2021 вчинений між Позивачем в особі його представника (Скаржника) та ОСОБА_2 . Скаржник діяв як представник Позивача і не був представником ОСОБА_2 . Скаржник вчинив правочин в інтересах довірителя - Позивача.

Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Відповідача-2 від 13.09.2021 вчинений між ОСОБА_2 та Скаржником, Позивач не був стороною цього договору

Права та інтереси Позивача договором купівлі-продажу від 13.09.2021 не порушені, оскільки Позивач не був власником частки на момент вчинення цього договору. Інтереси Позивача забезпечено договором купівлі-продажу від 10.09.2021, за яким він відчужив ОСОБА_2 свою частку за плату.

13. Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

14. Юридичне значення такого повідомлення полягає в тому, що довіреність, яка скасована, зберігає чинність щодо представника, особи, яку представляють, прав та обов`язків третьої особи, з якою представник уклав правочин до тих пір допоки вони не довідаються або не матимуть змоги довідатися про скасування довіреності (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №922/1235/16).

15. В матеріалах справи відсутні будь-які докази доведеності до Скаржника станом на вересень-жовтень 2021 відповідних рішень, інформації про скасування виданої на його ім`я довіреності згідно з актом Позивача від 12.08.2021, судами попередніх інстанцій зазначені обставини не досліджувались.

16. З огляду на викладене, на мою думку, висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

17. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

18. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

19. Беручи до уваги, що обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження; але водночас суди порушили принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, яким вирішувався спір по суті, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених статтею 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відтак, враховуючи допущені порушення норм процесуального права, судові рішення підлягали скасуванню повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

20. За вказаних обставин, я вважаю, що касаційну скаргу Відповідача-1 треба було задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі №910/11122/22 скасувати, а справу №910/11122/22 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Суддя Г. Вронська