Постанова

від 11.10.2023 по справі 915/1604/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/1604/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Головного управління ДПС у Миколаївській області - Зайцевої А. М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаїв-Облтранс" - Бортика Р. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2023

(суддя Мавродієва М. В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023

(судді Богацька Н. С., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.)

у справі за позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області

до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаїв-Облтранс"

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання розірвати договір оренди землі, звільнення земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області, позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради (далі -Міськрада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаїв-Облтранс" (далі - ТОВ "Миколаїв-Облтранс", відповідач-2), в якому просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міськради від 16.11.2018 № 47/112;

- зобов`язати Міськраду розірвати договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Миколаїв-Облтранс", розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул.Доктора Самойловича;

- звільнити земельну ділянку, на яку розповсюджується дія акта на право постійного користування землею від 13.02.1997 серії І-МК № 000192.

1.2. Позивач зазначив, що він є правонаступником Державної податкової інспекції по Жовтневому району, якій 13.02.1997 надано у постійне користування 0,48 га землі в межах згідно з планом землекористування. Однак під час здійснення заходів щодо внесення інформації про вказану земельну ділянку в Державний земельний кадастр позивача повідомлено, що в її межах знаходиться інша земельна ділянка (площею 0,284 га, кадастровий номер 4810136600:07:024:0011, площа співпадіння 59,1658 %), яка на підставі оскаржуваного рішення передана в оренду ТОВ "Миколаїв-Облтранс". Позивач вважає, що оспорюваним рішенням та укладеним на його підставі договором оренди порушуються його права як землекористувача.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Протягом 2011-2020 років проведена реорганізація державної податкової служби України:

- додаток № 1 "Перелік територіальних органів Державної податкової служби, які утворюються шляхом злиття" до постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 981 - по Миколаївській області Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі та Снігурівську міжрайонну державну податкову інспекцію реорганізовано шляхом злиття у Жовтневу міжрайонну державну податкову інспекцію;

- додаток № 2 "Перелік територіальних органів ДПС та Держмитслужби, які реорганізуються" до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 - по Миколаївській області Жовтневу міжрайонну державну податкову інспекцію ДПС із Снігурівським відділенням реорганізовано шляхом приєднання до Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів;

- додаток № 2 "Перелік територіальних органів Міндоходів, які реорганізуються" до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 - по Миколаївській області Жовтневу об`єднану державну податкову інспекцію ГУ Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС;

- додаток №2 "Перелік територіальних органів ДФС, які реорганізуються" до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 892 - по Миколаївській області Жовтневу об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС;

- додаток "Перелік територіальних органів Державної фіскальної служби, які реорганізуються шляхом приєднання як структурні підрозділи до відповідних територіальних органів Служби" до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 296 - по Миколаївській області Баштанську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДФС у Миколаївській області;

- додаток № 2 "Перелік територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються" до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 -по Миколаївській області ГУ ДФС у Миколаївській області реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДПС у Миколаївській області;

- додаток "Перелік територіальних органи Державної податкової служби, що ліквідуються" до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 -територіальний орган Державної податкової служби - ГУ ДПС у Миколаївській області ліквідовано як юридичну особу публічного права. Постановою встановлено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. Пунктом 3 постанови Державній податковій службі постановлено забезпечити: утворення комісій з ліквідації територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови; здійснення заходів щодо ліквідації територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови; утворення територіальних органів Державної податкової служби відповідно до статті 211 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади"; передачу майна територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, територіальним органам Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом 4 цього пункту.

2.2. 30.09.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про створення ГУ ДПС у Миколаївській області (код 44104027) як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код 43005393).

2.3. 13.01.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про припинення ГУ ДПС у Миколаївській області (код 43144729) як юридичної особи публічного права.

2.4. Позивач зазначає, що набув право постійного користування земельною ділянкою площею 0,48 га по вул. Доктора Самойловича в м. Миколаєві в порядку правонаступництва від Державної податкової інспекції по Жовтневому району внаслідок низки послідовних реорганізацій державних податкових органів України протягом 1997 - 2020 років, а Міськрада своїм рішенням фактично незаконно розпорядилася частиною цієї земельної ділянки, передавши її в оренду ТОВ "Миколаїв-Облтранс" без будь-яких на те правових підстав.

2.5. Тому рішення Міськради від 16.11.2018 №47/112, яким, серед іншого, затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано її в оренду ТОВ "Миколаїв-Облтранс", слід визнати незаконним та скасувати, зобов`язати Міськраду розірвати договір оренди землі, укладений з ТОВ "Миколаїв-Облтранс", та звільнити ТОВ "Миколаїв-Облтранс" земельну ділянку, на яку розповсюджується дія акта на право постійного користування землею серії І-МК №000192 від 13.02.1997, виданого Державній податковій інспекції по Жовтневому району.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 13.03.2023 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Мотивував рішення тим, що позивач не надав відповідних передавальних актів чи ліквідаційного балансу на підтвердження його правонаступництва, як органу державної виконавчої влади в майнових приватних правовідносинах, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити обставини переходу майнових прав та обов`язків Державної податкової інспекції по Жовтневому району до позивача.

3.3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 13.06.2023 залишив зазначене рішення суду першої інстанції без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 10.07.2023 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 (повний текст складений 19.06.2023), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4.2. Підставою звернення до касаційного суду скаржник визначив випадок, передбачений пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково розмежували публічне та юридичне правонаступництво позивача, оскільки, враховуючи статті 81, 82, 104, 107 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину одинадцяту статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", пункт 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2011 № 1074, позивач одночасно набув всіх прав стосовно оспорюваної земельної ділянки, що підтверджено матеріалами справи.

Згідно з Положенням від 12.11.2020 № 643 "Про Головне управління ДПС у Миколаївській області" ГУ ДПС у Миколаївській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Миколаївській області (ЄДРПОУ 43144729).

4.3. Скаржник також вказав, що суд апеляційної інстанції з формальних причин не взяв до уваги та не розглянув надані до апеляційної скарги докази по субрахункам, що є позбавленням позивача права на законне рішення.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідачі у поданих відзивах заперечують проти доводів касаційної скарги, вважають оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій обґрунтованими та просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. За статтею 81 ЦК України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. За статтею 82 цього ж Кодексу на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

6.3. Загальний порядок припинення юридичної особи визначений статтею 107 ЦК України, за частинами другою-четвертою якої після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

6.4. Щодо центральних органів виконавчої влади України, то їх організація, повноваження та порядок діяльності визначені Законом України "Про центральні органи виконавчої влади".

6.5. Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватися як юридичні особи та без статусу юридичної особи.

6.6. Так, згідно із положеннями частини другої статті 211 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.

6.7. Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади (частина третя статті 211 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади").

6.8. За статтями 13 та 21 наведеного закону виключно Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями з утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади як юридичних осіб публічного права.

6.9. Кабінетом Міністрів України визначається порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств. Інших центральних органів виконавчої влади (частина дев`ята статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади").

6.10. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - орган виконавчої влади) та їх територіальних органів.

6.11. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" (пункт 1) ухвалено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого також включено Головне управління ДПС у Миколаївській області.

6.12. Абзацом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 також визначено, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

6.13. Відповідно до пункту 7 Положення про Державну податкову службу України (далі - ДПС України), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 ДПС України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).

6.14. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1). До Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються, який є додатком до зазначеної постанови, входить ГУ ДПС у Миколаївській області.

6.15. Наказом ДПС України від 12.11.2020 № 643 "Про затвердження положень про територіальні органи ДПС" затверджено, зокрема, положення про Головне управління ДПС у Миколаївській області. Відповідно до пункту 1 положення ГУ ДПС у Миколаївській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України. Пунктом 15 цього положення визначено, що ГУ ДПС у Миколаївській області утворюється без статусу юридичної особи та є органом державної влади, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України, є розпорядником бюджетних коштів.

6.16. Як встановлено судами попередніх інстанцій, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 30.09.2020 до державного реєстру внесено запис про створення ГУ ДПС у Миколаївській області (код 44104027) як відокремленого підрозділу ДПС України (код 43005393).

6.17. Отже, із встановлених судами у цій справі обставин вбачається, що ГУ ДПС у Миколаївській області є територіальним органом - відокремленим підрозділом ДПС України - центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

6.18. Таким чином, виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 211 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" положення про ДПС України, положення про ГУ ДПС у Миколаївській області, останнє є відокремленим підрозділом ДПС України, яке утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади та діє від імені центрального органу державної влади.

6.19. Подібного за змістом висновку щодо процесуального статусу територіальних органів ДПС України дійшов Верховний Суд у постановах від 16.02.2022 у справі № 904/8907/16(904/6301/20), від 31.08.2022 у справі № 921/574/20, від 28.10.2022 у справі № 909/13/22, від 10.11.2022 у справі № 910/18773/21 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку.

6.20. Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що умовою набуття ГУ ДПС у Миколаївській області, як відокремленим підрозділом ДПС України, права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку правонаступництва є встановлення обставин переходу майнових прав та обов`язків ГУ ДПС по Жовтневому району у процесі його реорганізації до ГУ ДПС у Миколаївській області, як юридичної особи публічного права, які з урахуванням наведеного мають підтверджуватись передавальним актом чи ліквідаційним балансом, однак матеріали справи таких документів не містять. Тобто, за висновком судів має бути доведений перехід майнових прав та обов`язків за передавальним актом до ГУ ДПС у Миколаївській області саме як до юридичної особи публічного права, проте наведене суперечить висновкам судів, які встановили, що ГУ ДПС у Миколаївській області є відокремленим підрозділом ДПС України, а, отже, особою, яка, відповідно до наведених вище нормативних актів, положень, які затверджені на виконання цих актів, та інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не має статусу юридичної особи.

6.21. Отже, ГУ ДПС у Миколаївській області у даному випадку є відокремленим підрозділом і діє від імені та в інтересах центрального органу виконавчої влади, яким є ДПС України, проте, враховуючи наведені вище висновки судів попередніх інстанцій, вбачається, що судами не досліджувалося питання переходу прав і обов`язків до ДПС України, а з`ясовувалося питання переходу прав та обов`язків лише до відокремленого підрозділу.

6.22. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.23. За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

6.24. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

6.25. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

6.26. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Щодо змісту порушеного права

6.27. Позивач подав цей позов, вказуючи, що є користувачем спірної земельної ділянки відповідно до акта на право постійного користування землею серії І-МК №000192 від 13.02.1997, за яким Державній податковій інспекції по Жовтневому району надано у постійне користування земельну ділянку 0,48 га в межах згідно з планом землекористування для будівництва адміністративного будинку відповідно до розпорядження Миколаївської облдержадміністрації від 22.04.1996 № 252-р, при зверненні до суду заявлена вимога про звільнення відповідачем-2 земельної ділянки (площею 2840,0 м2, в межах якої знаходиться земельна ділянка площею 0,48 га, яка за рішенням відповідача-1 від 16.11.2018 передана в оренду відповідачу-2), на яку розповсюджується дія зазначеного акта.

6.28. При цьому зазначив, що відповідач-1 своїми діями, а саме передачею спірної земельної ділянки в оренду як землі комунальної форми власності, обмежує його у праві користування земельною ділянкою, яка є земельною ділянкою державної форми власності.

6.29. Тобто позивач фактично заперечує та оспорює приналежність спірної земельної ділянки до комунальної власності та стверджує, що земельна ділянка за актом від 13.02.1997 належить до земель державної форми власності, а тому, відповідно, безпідставно перейшла з державної до комунальної форми власності.

6.30. З цього приводу колегія суддів зазначає, що, відповідно до статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

6.31. Відповідно до пункту 24 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

6.32. Водночас, з огляду на підстави цього позову, щодо спірної земельної ділянки зареєстровано право комунальної власності за територіальною громадою в особі відповідача-1, натомість позивач прагне зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою державної форми власності, що вочевидь суперечитиме вже зареєстрованому праву територіальної громади.

6.33. Отже, заявлені позивачем вимоги в межах цього позову спрямовані на спростування правомірності тимчасового володіння земельною ділянкою ТОВ "Миколаїв-Облтранс" на підставі зареєстрованого права оренди, не зачіпаючи однак титульного володіння спірною земельною ділянкою територіальної громади відповідно до зареєстрованого права комунальної власності.

6.34. При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач, який є власником майна, вважає, що його право порушене тим, що право власності на таке майно зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі N 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

6.35. В силу статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Здійснення в такому випадку цивільних прав держави та захист їх від порушень має зумовлювати передусім відновлення порушеного права державної власності у належний спосіб.

6.36. Разом з тим, суди попередніх інстанції залишили поза увагою суть юридичного конфлікту, який полягає у порушенні права державної власності на спірну земельну ділянку через заволодіння нею територіальною громадою.

Щодо вимог про визнання незаконним та скасування рішення

6.37. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування й прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень у формі ненормативного акта може породжувати виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в тому числі у сфері земельних відносин.

6.38. Акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки у частині розпорядження нею.

6.39. Ненормативні акти індивідуальної дії у сфері земельних відносин можуть діяти тривалий проміжок часу з моменту їх прийняття до моменту їх виконання та можуть бути актами одноразового застосування коли вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

6.40. Суди з`ясували, що на виконання рішення відповідача-1 "Про передачу земельної ділянки для розміщення та подальшого обслуговування логістичного центру з автопарковкою по Корабельному району м. Миколаєва" від 16.11.2018 № 47/112 відповідач-1 та відповідач-2 15.02.2019 уклали договір оренди землі, а, отже, слід дійти висновку, що вказане рішення відповідача-1 виконано шляхом укладення договору, тому вичерпало свою дію фактом його виконання і задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування такого рішення не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів, тобто така вимога не є належним способом захисту прав. Натомість права та обов`язки у спірних орендних правовідносинах виникають саме в силу договору оренди, який і слід перевіряти та предмет законності.

6.41. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту (звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном).

Щодо вимог про розірвання договору оренди.

6.42. Загальні підстави розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України, за змістом якої питання розірвання чи зміни договору у судовому порядку, за наявності передбачених для цього підстав, здійснюється за ініціативою сторони договору.

6.43. Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

6.44. За змістом статті 32 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним у правовідносинах оренди земельної ділянки, за рішенням суду договір оренди землі може бути достроково розірваний також на вимогу саме однієї із сторін договору.

6.45. Тобто, позов про розірвання договору, як позов перетворювальний спрямований на захист прав позивача шляхом трансформування цих прав позивача, тобто зміни чи припинення правовідносин, які існують між ним та відповідачем. Ці позови мають місце в тому разі, коли позивач вимагає від суду перетворити вже існуючі правовідносини між ним і відповідачем, а саме змінити їх чи припинити. Такі позови випливають із суб`єктивного права особи в односторонньому порядку змінювати або припиняти певні правовідносини.

6.46. Натомість, звернувшись з позовом про розірвання договору, стороною якого він не є, позивач прагне припинити правовідносини, що склалися між третіми особами і стороною яких він не є, що не відповідає правовій природі позову про розірвання договору.

6.47. З підстав поданого позову вбачається, що позивач вважає, що його право як постійного користувача цієї земельної ділянки порушено укладенням спірного договору оренди і позивач прагне відновити це порушене право, не будучи стороною договору.

6.48. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20.03.2019 у справі № 587/2110/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

6.49. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Щодо вимог про звільнення земельної ділянки

6.50. Як вже зазначалося вище, суть юридичного конфлікту у цій справі полягає у порушенні права державної власності на спірну земельну ділянку через заволодіння нею територіальною громадою.

6.51. Із встановлених судами обставин справи відсутні підстави вважати, що спірна земельна ділянка державної форми власності перейшла до комунальної власності, тоді як фактично відповідач-1 розпорядився цією земельною ділянкою як землею, яка є комунальною власністю.

6.52. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц).

6.53. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій у даному випадку помилково вдалися до з`ясування питання щодо підтвердження позивачем факту правонаступництва як територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, залишивши поза увагою зміст порушеного права, що складає суть юридичного конфлікту, управнену сторону правовідносин, на захист прав якої спрямований позов, та орган, який уповноважений представляти державу та захищати в тому числі право постійного користування земельною ділянкою . Проте висновки судів про відмову у задоволенні позову загалом є правильними, однак з урахуванням мотивів відмови, наведених у цій постанові.

6.54. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційних скарг з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.3. За наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті (резолютивні частини) судові рішення щодо відмови у задоволенні позову - залишити без змін.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі № 915/1604/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський