Рішення

від 21.12.2023 по справі 620/14664/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/14664/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 29.09.2023 звернулась до суду з адміністративним позовом до Національного агентства України з питань державної служби (далі НАДС, відповідач 1), Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (далі Управління, відповідач 2), у якому, просить:

- визнати незаконним наказ НАДС від 29.08.2023 №245 к/о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити її на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях;

- стягнути з Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;

- стягнути з НАДС компенсацію на її користь за завдану моральну шкоду у сумі 15000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що її звільнення із займаної посади відбулось з порушенням вимог чинного законодавства України. Зокрема, запропонований позивачу перелік вакантних посад включав в себе виключно посади державної служби апарату НАДС, розташованого в м. Києві, однак ОСОБА_1 прописана та проживає разом з дітьми у м. Чернігові. З огляду на викладене, оскільки позивач сама виховує дітей, враховуючи ціни на оренду квартир, оплату комунальних платежів, харчування, лікування, проїзд та інші потреби, ОСОБА_1 не могла погодитись на заняття запропонованих вакантних посад.

Державним службовцям, яких попереджено про наступне звільнення, одночасно був направлений однаковий перелік посад державної служби. Отже, при наданні одночасно всім однакого переліку не було враховано, що два або більше державних службовців можуть подати заяву на призначення на одну й ту ж саму посаду, що могло призвести до незаконних відмов у призначенні та порушенні статті 19 Закону України «Про державну службу».

При наданні пропозицій посад не були враховані вимоги до професійної підготовки та професійних компетентностей, як передбачено статтею 87 Закону України «Про державну службу». Також позивачу не були запропоновані рівнозначні посади державної служби (дві штатні одиниці) заступника начальника-начальника відділу Центрального міжрегіонального управління НАДС, оскільки на момент прийняття наказу про реорганізацію на вказані посади вже були переведені особи з інших територіальних органів НАДС. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 вважає, що її було поставлено не в однакові з іншими особами умови, що свідчить про дискримінаційний характер та порушення статті 4 Закону України «Про державну службу». Також, враховуючи, що переведення інших осіб на посади заступників-начальника-начальників відділів здійснено до початку реорганізації, відповідачем не застосовано положення статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо врахування переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю ( ОСОБА_1 є одинокою матір`ю дитини віком до 14 років).

Враховуючи наведене, позивач зазначила, що заява від 25.08.2023 про скорочення терміну попередження про наступне звільнення та звільнення написана нею через: неможливість погодитись на зайняття однієї із запропонованих посад в м. Києві, ненадання їй пропозиції рівнозначної посади, дискримінацію, моральний тиск, а також у зв`язку з сімейними обставинами.

Також враховуючи характер та обсяг негативного впливу, емоційних страждань, яких зазнала позивач та її діти внаслідок незаконного звільнення (особливо під час війни), тяжкість вимушених змін у життєвих і професійних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення законодавства, позивач зазначила про наявність підстав для стягнення з відповідачів на її користь завданої моральної шкоди.

Ухвалою судді від 24.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 13.11.2023 клопотання представника НАДС про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 20.11.2023 клопотання представника Управління про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення

Від відповідача 1 у встановлений судом строк надійшов відзив на позов, у якому НАДС позовні вимоги не визнало, просило в їх задоволенні відмовити та зазначило, що позивача попереджено про наступне звільнення та одночасно, з метою запобігання порушенню прав на продовження проходження державної служби, запропоновано переведення на одну з посад державної служби згідно з переліком (32 посади державної служби). При цьому, ОСОБА_1 запропоновано усі вакантні посади державної служби, які були наявні у НАДС на момент попередження. Запропонувати позивачу посаду в м. Чернігові було не можливо, оскільки НАДС знаходиться в м. Києві. Новоутворені міжрегіональні управління НАДС також розташовані не у м. Чернігові. Додатково НАДС звернуло увагу, що позивачем самостійно в Посадовій інструкції визначено розташування робочого місця в м. Чернігові. Вказану інструкцію затверджено ОСОБА_1 , НАДС позивачу не визначало розташування робочого місця. Крім того, НАДС просило начальника Центрального міжрегіонального управління НАДС розглянути можливість працевлаштування ОСОБА_1 у Центральному міжрегіональному управлінні НАДС, яке, у свою чергу, надсилало позивачу лист з проханням розглянути можливість щодо працевлаштування на одну із зазначених посад. Однак, зазначений лист повернувся за зворотною адресою із відміткою Укрпошти «за закінченням встановленого терміну зберігання». Відповідач 1 наголошував, що в статті 87 Закону України «Про державну службу» відсутні вимоги щодо пропонування державному службовцю посади за його місцем фактичного проживання.

Також НАДС повідомило, що законодавством не передбачена уніфікована форма попередження про наступне звільнення та порядок надання такого попередження. Враховуючи наведене, з метою недопущення порушення принципу дискримінації на державній службі, було запропоновано одночасно однакові посади державної служби державним службовцям, які відповідно до Постанови №316 підлягали звільненню з Міжрегіональних управлінь НАДС. Позивач не погодилась на жодну із запропонованих посад. При цьому, чинним законодавством не передбачено проведення порівняльного аналізу продуктивності праці до надання попередження про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації здійснюється після надання згоди на зайняття певної посади.

Також відповідач 1, з огляду на отриману ОСОБА_1 освіту, вважає, що кваліфікація магістра державної служби є універсальною та достатньою для посад державної служби, які були запропоновані позивачу, та ці посади відповідали її професійній компетенції. У зв`язку з чим, позивачу було запропоновано посади категорій «Б» та «В», наявні у структурі НАДС. При цьому, на виконання Постанови №316 НАДС утворено 3 територіальні органи, затверджено їхні структури та призначено начальників міжрегіональних управлінь НАДС, їх заступників. Однак, станом на дату попередження позивача про наступне звільнення посади заступників начальників міжрегіональних управлінь НАДС не були вакантні.

ОСОБА_1 самостійно відмовилася від запропонованих посад, попросила скоротити термін попередження про звільнення та висловила бажання звільнитись 30 серпня 2023 року, у зв`язку із чим було прийнято спірний наказ. При цьому, відповідач 1 зазначає про відсутність доказів морального тиску на позивача, внаслідок чого вона написала вказану вище заяву.

Додатково НАДС звернуло увагу, що запропоновані позивачу посади, зважаючи на посадовий оклад та стимулюючі виплати, значно перевищують рівень заробітної плати, який був у ОСОБА_1 на посаді заступника Міжрегіонального управління. Отже, твердження позивача про недостатній рівень заробітної плати на запропонованих їй посадах є необґрунтованим.

Із доводами позивача, що вона є одинокою матір`ю відповідач 1 не погодився, оскільки на підтвердження наведеного ОСОБА_1 не надано доказів, які підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини.

Враховуючи наведене, НАДС наполягало на дотриманні процедури звільнення ОСОБА_1 та відсутності підстав для стягнення моральної шкоди.

Відповідач 2 подав відзив на позов, у якому правову позицію НАДС підтримав, просив у задоволенні позову відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю. Зокрема, відповідач 2 зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбулось відповідно до поданої нею заяви. При цьому, відповідачами вжито всі можливі способи для реалізації її права. Також Управління звернуло увагу, що у Центральному міжрегіональному управлінні НАДС, в тому числі інших територіальних управліннях, відсутня посада начальника/заступника начальника з територіальним розташуванням у м. Чернігові, як бажає позивач.

Позивач подала відповідь на відзив НАДС, у якому ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, наполягаючи на недотриманні відповідачами процедури реорганізації та звільнення із займаної посади. ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус одинокої матері та протягом роботи постійно використовувала своє право на додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», тому має переважне право на працевлаштування. Позивач зауважила, що написана нею 25.08.2023 заява не містить посилання на підставу звільнення. Крім того, спершу позивач подала заяву про скорочення терміну попередження про наступне звільнення. Надалі, на вимогу посадових осіб НАДС, позивач дописала в заяві слово «звільнити».

Від НАДС надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач 1 свою правову позицію підтримав та просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Додатково повідомлено, що після подання заяви про скорочення терміну попередження та звільнення позивач із заявою про її відкликання до НАДС не зверталась, що свідчить про бажання позивача припинити трудові відносини з відповідачем у зазначений нею строк. На думку НАДС, звільнення позивача на підставі її заяви не може вважатись дискримінацією. Документи, які б підтверджували статус позивача як одинокої матері, не надходили.

Від Управління надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач 2 свою правову позицію підтримав та просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 01.07.2015 проходила державну службу на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (а.с. 11-16 т.1).

Наказом НАДС від 12.10.2022 №229-10/О на ОСОБА_1 з 13.10.2022 покладено тимчасове виконання обов`язків начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (а.с. 181 т. 2).

Відповідно до пункту 6 Посадової інструкції заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях, затвердженої ОСОБА_1 03.11.2020, розташування робочого місця позивача визначено в м. Чернігові (а.с. 178-180 т.2).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 №316 «Питання функціонування територіальних органів Національного агентства з питань державної служби» утворено Центральне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС та Західне міжрегіональне управління НАДС та встановлено реорганізувати територіальні органи Національного агентства з питань державної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком 2.

Наказом НАДС від 07.08.2023 №113-23 «Про реорганізацію територіальних органів Національного агентства України з питань державної служби» реорганізовано територіальні органи НАДС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 1; затверджено Голів комісій з реорганізації територіальних органів НАДС за переліком згідно з додатком 2. ОСОБА_1 визначено головою комісії з реорганізації Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (а.с. 173-176 т.2).

10.08.2023 позивачем подано заяву про відмову від призначення її головою комісії з реорганізації, оскільки юридична особа зареєстрована в м. Києві, а робоче місце позивача і її місце проживання знаходяться в м. Чернігові. Позивач повідомила, що у зв`язку з воєнним станом, як мати дитини до 14 років, вона не погоджується на відрядження. Крім того, позивач зазначила, що робота в комісії безоплатно на громадських засадах є неприпустимою, оскільки на її утриманні двоє дітей (а.с. 105 т.2).

10.08.2023 позивача попереджено про наступне звільнення та одночасно запропоновано переведення на одну з посад державної служби згідно з переліком (а.с. 182-188 т.1).

25.08.2023 ОСОБА_1 подала заяву, у якій позивач у зв`язку із сімейними обставинами просила скоротити термін попередження про наступне звільнення до 29.08.2023 включно та звільнити її 30.08.2023. Одночасно позивачем у заяві повідомлено про відмову від зайняття запропонованих посад, оскільки вони знаходяться в апараті НАДС, місце розташування якого знаходиться в м. Києві, а ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у м. Чернігові (а.с. 31 т. 1, 189 т.2).

Наказом НАДС від 29.08.2023 №245-К/О ОСОБА_1 звільнена із займаної посади з 30.08.2023 на підставі заяви від 25.08.2023, погодження Міністра Кабінету Міністрів України від 29.08.2023 №22539/0/2-23 (а.с. 190-191 т.2).

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду ізвідповідним адміністративним позовом.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтями2,5-1 Кодексу законів про працю Українипередбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 визначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах державної служби, викладені уЗаконі України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, котрі виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби.

Статтею 1 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною п`ятою статті 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

За змістом частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

В контексті обставин спору, суд зазначає, що скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у разі, коли: відсутня можливість пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII; відмови від переведення на запропоновану посаду.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 №316 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком (Центральне міжрегіональне управління НАДС, Західне міжрегіональне управління НАДС, Південно-Східне міжрегіональне управління НАДС); здійснено реорганізацію територіальних органів Національного агентства з питань державної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Національного агентства з питань державної служби за переліком згідно з додатком 2.

Зокрема, Міжрегіональне управління Нацдержслужби у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях приєднано до Центрального міжрегіонального управління НАДС, яке є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого територіального органу НАДС.

У зв`язку із прийняттям вказаної постанови також внесено зміни у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів».

Головою НАДС затверджено Штатні розписи на 2023 рік в Центральному міжрегіональному управлінні НАДС (20 штатних одиниць), Західному міжрегіональному управлінні НАДС (19 штатних одиниць) та Південно-Східному міжрегіональному управлінні НАДС (16 штатних одиниць) (а.с. 192-198, 203-204, 211-214 т.2).

У зв`язку із реорганізацією позивача попереджено про наступне звільнення. При цьому, до попередження відповідачем долучено Перелік посад державної служби апарату НАДС станом на 10.08.2023, що пропонуються, у кількості 32 посади (усі вакантні посади, вакантні на момент попередження ОСОБА_1 ) (а.с. 23-26 т.1). Одночасно ОСОБА_1 повідомлено, що у разі згоди на зайняття однієї із запропонованих посад, їй необхідно подати відповідну заяву, а у разі відмови позивач підлягає звільненню відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Відповідно до власноруч поданої заяви ОСОБА_1 від зайняття запропонованих їй вакантних посад відмовилась, покликаючись на розташування робочого місця в м. Києві, що не відповідає її місцю реєстрації і проживання (м. Чернігів). Додатково позивач просила скоротити термін попередження про наступне звільнення до 29.08.2023 та звільнити її з 30.08.2023 (а.с. 31 т.1).

Не зважаючи на викладене, листом від 29.08.2023 за №35/16-17/23, направленим засобами поштового зв`язку та на електронну пошту ОСОБА_1 , позивача додатково проінформовано про наявність в Центральному міжрегіональному управлінні НАДС станом на 29.08.2023 семи вакантних посад головних спеціалістів. При цьому, робоче місце однієї із запропонованих посад розташоване у м. Чернігові (а.с. 220-225 т.1).

Оскільки позивач від зайняття вакантних посад відмовилась, НАДС за погодження Міністра Кабінету Міністрів України, 29.08.2023 винесено спірний наказ №245-К/О, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади (а.с. 32 т.1).

Таким чином, враховуючи, що відповідачем запропоновано усі вакантні посади категорії «Б» та «В», які існували на момент надання відповідних пропозицій, а позивач відмовилась від зазначених посад, на переконання суду відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом №889-VIII, тому відсутні підстави для визнання цього наказу неправомірним, у зв`язку із чим, відсутні підстави для застосування наслідків такого визнання.

При цьому, з огляду на положення статті 87 Закону №889-VIII суд зазначає, що у роботодавця відсутній обов`язок пропонувати державному службовцю посади за місцем його фактичного проживання. Також не заборонено, як виняток, пропонувати нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця.

Щодо доводів позивача, що при наданні пропозицій вакантних посад НАДС не було враховано вимоги до професійної підготовки та професійних компетентностей, суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Закону №889-VIII посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону; професійна компетентність - здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов`язків, навчання, професійного та особистісного розвитку.

Частинами другою та третьою статті 20 Закону №889-VIII установлено загальні вимоги до особи, яка претендує на зайняття посади державної служби.

У поданому позові ОСОБА_1 зазначала, що в 2011 році закінчила Чернігівський державний технологічний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Державна служба» та здобула кваліфікацію магістра державної служби.

З огляду на зазначене, положення Комплексної програми підготовки державних службовців, затвердженої Указом Президента України від 09.11.2000 №1212/2000 (чинної до 06.06.2020), суд погоджується із позицією відповідача 1, що посада магістра державної служби є універсальною та достатньою для посад державної служби, які були запропоновані ОСОБА_1 , та ці посади відповідали її професійній компетенції. У зв`язку з наведеним, позивачу було запропоновано посади категорій «Б» та «В», наявні у структурі НАДС.

Щодо доводів ОСОБА_1 , що їй не було запропоновано рівнозначні посади державної служби (дві штатні одиниці) заступника начальника-начальника відділу Центрального міжрегіонального управління НАДС, суд зазначає таке.

Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.06.2022 по справі №620/2160/20, від 03.11.2022 по справі №240/20237/20.

Відповідно до Штатного розпису Центрального міжрегіонального управління НАДС, введеного в дію з 21.06.2023, дійсно визначено 1 штатну посаду заступника начальника Центрального міжрегіонального управління НАДС - начальника відділу у м. Києві, Київській, Черкаській, Полтавській та Кіровоградській областях та 1 штатну посаду заступника начальника Центрального міжрегіонального управління НАДС - начальника відділу у Харківській, Сумській та Чернігівській областях (а.с. 192-195 т.2).

Разом з тим, наказами НАДС від 27.07.2023 №190-К/О та від 31.07.2023 №199-К/О, відповідно до поданих заяв та за погодженням Міністра Кабінету Міністрів України, на вказані посади були призначені в порядку переведення з інших територіальних органів НАДС гр. ОСОБА_2 (з 01.08.2023) та гр. ОСОБА_3 (з 02.08.2023) (а.с. 199-202 т.2).

З огляду на викладене, вказані посади не могли бути запропоновані позивачу, оскільки не були вакантними на момент попередження про наступне звільнення.

Більш того, відповідно до наданих суду доказів, посади заступників начальників у Західному міжрегіональному управлінні НАДС та Південно-Східному міжрегіональному управлінні НАДС також були відсутні на момент попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, оскільки на них відповідними наказами вже призначено службовців у порядку переведення (а.с. 205-210, 215-218 т.2).

Щодо доводів позивача, що вона має переважене право на працевлаштування як одинока мати, суд зазначає таке.

Позивач розлучена (а.с. 37 т.1) та на даний час в шлюбі не перебуває.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , у тому числі, є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_4 (2013 р.н.). Батьком дитини вказано ОСОБА_5 (а.с. 35 т.1). Відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с. 36 т.1).

Згідно із довідкою від 25.09.2023 №7409 про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, станом на 23.09.2023, разом із позивачем зареєстровано її синів: ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с. 38 т.1).

Позивач зазначає, що батьки дітей їх вихованням та утриманням не займаються.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

З огляду на викладене, суд погоджується із позицією позивача, що чинним законодавством України захищено право на працю, зокрема, одиноких матерів шляхом заборони їх звільнення без працевлаштування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення роботодавця про те, що позивач є одинокою матір`ю і не підлягає звільненню.

Більш того, позивач власноруч 25.08.2023 написала заяву, якою, в тому числі, надала згоду на своє звільнення з 30.08.2023, у зв`язку із сімейними обставинами.

Доводи позивача про моральний тиск щодо написання вказаної заяви нічим не підтверджені.

Також суд звертає увагу, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 було долучено до суду лише заяву від 25.08.2023 (а.с. 31 т.1), яка за змістом повністю відповідає заяві, наданій НАДС до відзиву на позов, та на підставі якої позивача звільнено із займаної посади (а.с. 172 т.1). Інша заява, датована 25.08.2023, у якій відсутнє словосполучення «та звільнити з 30 серпня 2023 року» надана позивачем разом із відповіддю на відзив (а.с. 236 т.2), тому суд критично ставиться до цього доказу.

Крім того, суд зазначає, що наведені позивачем обставини не спростовують беззаперечного факту того, що ОСОБА_1 відмовилась від усіх запропонованих їй вакантних посад та просила скоротити їй термін попередження про наступне звільнення до 29.08.2023.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у НАДС були відсутні підстави для прийняття іншого рішення, окрім як звільнення позивача із займаної посади.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) судом повторено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У пункті 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд зазначає, що у задоволенні позову має бути відмовлено.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: Національне агентства України з питань державної служби (код ЄДРПОУ 37819430, вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601).

Відповідач 2: Міжрегіональне управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (код ЄДРПОУ 39840616, вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601).

Суддя С.В. Бородавкіна