Постанова

від 22.12.2023 по справі 759/6169/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/6169/23 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Н.О.

провадження №22-ц/824/14444/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства СП «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені та індексу інфляції за договорами, внаслідок не виконання грошового зобов`язання, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року представник ПрАТ СП «Партнер» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по договору №1041 від 18.02.2014 року у розмірі 27 170 грн - загальна сума боргу; 27 170 грн - пеня; 3 948,55 грн - сума інфляційних втрат; 1 143,32 грн. - 3% річних.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що рішенням КМР № 125/1335 від 18.03.2004 року земельна ділянка була відведена позивачу для експлуатації та обслуговуання напівпідземних гаражів на 58 автомобілів. Власником транспортних засобів, які приймали участь у фінансуванні будівництва були надані документи для оформлення права власності на передане в користування гаражне приміщення напівпідземних гаражних приміщень позивача та укладений з ним договорів експлутацію та обслуговування, в тому числі з ОСОБА_1 договір № 1041 від 18.02.2014 року на експлуатацію, обслуговування та зберігання.

Відповідно до п.1.1 укладеного між сторонами договору № 1041 від 18.02.2014 року на експлуатацію та обслуговування позивач бере на себе обов`язки по зберіганню і охороні транспортних засобів власника в гаражі № НОМЕР_1 та обслуговування гаражу встановленого на земельній ділянці, відведеній позивачу по АДРЕСА_1 , а відповідач бере на себе зобов`язання вчасно вносити щомісячні внески за охорону та експлуатаційні витрати відповідно до умов п.2.3 договору № 1041 від 18.02.2014 року.

За період від 10.05.2021 року до 10.03.2023 року відповідач не сплатив жодного обов`язкового щомісячного платежу за послуги автостоянки, зухвало ігнорує пропозиції позивача щодо погашення заборгованості.

Тому, просив позов задовольнити.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СП «Партнер» заборгованість по договору № 1041 від 18.02.0214 року у розмірі 27 170 грн, пеню у розмірі 27 170 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 3 948,55 грн, 3 % річних у сумі 1 143,32 грн, судовий збір у розмірі 2 684 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 4 500 грн, а всього - 66 615,87 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що розміри ділянки орендованої позивачем відповідно до рішення КМА не відповідають дійсності, оскільки у рішенні КМА про передачу в оренду вказується площа 0,41 га, а у відповідності до податкової декларації податок сплачується лише за 0,3952 га.

Крім того, Святошинським районним судом міста Києва не враховано, що 03.09.2021 року було проведено перереєстрацію земельної ділянки, однак щодо цього жодних відомостей до Договору внесено не було.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ СП «Партнер» залишити оскаржуване рішення в силі, а апеляційну скаргу відхилити.

Вказує, що рішення Святошинського районного суду м. Києва у даній справі ухвалене у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Враховані всі фактичні обставини справи в межах наданих суду повноважень та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права. Також судом першої інстанції в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Також зазначає, що кожна зісторін, уклавши вказаний вище договір 1041 від 18.02.2014 року, взяла на себе зобов`язання, а саме: позивач зберігати автомобіль, що належить Автовласнику - відповідачу в гаражі № НОМЕР_1 з виконанням усіх необхідних умов, передбачених в договорі, а відповідач - оплатити його в порядку та на умовах визначених вказаним вище договором.

Посилання апелянта про те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не врахувавши відсутність підстав володіння земельною ділянкою не заслуговують уваги та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки дана думка апелянта спростовується документами, які містяться в матеріалах справи а саме: Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації від 22.06.1999 року №846 «Про прийняття в експлуатацію об`єктів комунального призначення у Ленінградському районі м. Києва», затверджений акт державної приймальної комісії від 29.05.1999 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 58 машиномісць на дільниці №35 ж/ АДРЕСА_2 , яким їх експлуатацію покладено на позивача, рішенням Київської міської ради № 125/1335 від 18.03.2004 року вказана земельна ділянка була відведена позивачу для експлуатації та обслуговування напівпідземних гаражів на 58 автомобілів, Розпорядженням Святошинської районної державної адміністрації у м. Києві від 9.06.2005 року № 911 напівпідземним гаражам СП «Партнер» на 58 машиномісць присвоєно поштову адресу вул. Командарма Уборевича, 27 - А.

Зазначає, що ПрАТ СП «Партнер» законно здійснює свою господарську діяльність на відведеній земельній ділянці. Доводи відповідача не стосуються суті позовних вимог про стягнення боргу за договором.

Позивач належним чином виконує свої обов`язки за договором, охороняє об`єкт нерухомості (гаражний бокс № НОМЕР_1 ), який на праві власності належить відповідачу і розташований на земельній ділянці, землекористувачем та балансоутримувачем якої є ПрАТ СП «Партнер».

ПрАТ СП «Партнер» у своїй діяльності керується «Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджених постановою Кабінету Міністрів України 22.01.1996 року, які регламентують організацію та порядок надання послуг щодо зберігання усіх типів автотранспортних засобів, які належать громадянам, і поширюються на всі автостоянки (крім гаражних кооперативів), що охороняються, незалежно від форм власності, які є суб`єктами підприємницької діяльності, чи належать цим суб`єктам.

За весь період заборгованості відповідач сплачував за гараж та охорону автомобіля до грудня 2017 року у повному обсязі регулярно користуючись послугами позивача, що відображено детально у бухгалтерському взаєморозрахунку заборгованості. За період від 10.12.2017 року до 11.04.2021 року відповідач не сплатив жодного обов`язкового щомісячного платежу за послуги автостоянки, зухвало ігнорує всі пропозиції позивача щодо погашення заборгованості у зв`язку з чим, утворилась заборгованість.

Суд першої інстанції законно і обґрунтовано зроблено висновок, що договірні відносини існують, договір є чинним, послуги надаються та споживаються, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому на боржника покладено обов`язок з оплати внесків на відшкодування витрат на утримання, експлуатацію та благоустрій автостоянок і гаражів, де зазначене право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги. Нарахування оплат здійснюється на підставі планових детальних калькуляціях, які додані до позовної заяви та були доведені до всіх автовласників стоянки . Всі послуги, внесені до калькуляцій, надаються та споживаються. В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, вказує, що ПрАТ СП «Партнер», у відповідності зі ст.415 ЦК України та умов договору, сумлінно виконує свої обов`язки, здійснює платежі та податки, встановлені законом. ОСОБА_1 зобов`язаний відшкодовувати витрати по зберіганню його власного майна, які несе Позивач як обслуговуюче підприємство. Статус ПрАТ СП «Партнер» як законного землекористувача та балансоутримувача встановлений судами першої і апеляційної інстанцій у 2017-2023 роках при розгляді справ за позовами ПрАТ СП «Партнер» про стягнення заборгованості до боржників-користувачів автостоянки розташованої за даною адресою, та Постановами Верховного Суду України.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав у зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що СП «Партнер» у відповідності до розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва № 1041 від 29.07.1996 року «Про будівництво напівпідземних гаражів - автостоянок на 35,36,37 ділянках в 13-му мікрорайоні житлового масиву «Біличі» згідно інвестиційного підрядного договору № 4 від 20.05.1997 року укладеного між Головним управлінням капітального будівництва КМДА та СП «Партнер» виконані роботи з будівництва напівпідземних гаражів по АДРЕСА_1 (а.с.13-15).

31 серпня 1999 року замовник відповідно до умов інвестиційного підрядного - договору № 4 від 20.05.1997 року передав на баланс інвестору - підрядчику позивачу напівпідземні гаражі.

Рішенням Київської міської ради № 125/1335 від 18.03.2004 року земельна ділянка відведена позивачу для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража за адресою: АДРЕСА_3

Розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації від 22.06.1999 року №846 «Про прийняття в експлуатацію об`єктів комунального призначення у Ленінградському районі м. Києва», затверджений акт державної приймальної комісії від 29.05.1999 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 58 машиномісць на дільниці № 35 ж/ АДРЕСА_1 та її експлуатацію покладено на позивача. З прийняттям рішення Київської міської ради від 18.03.2004 року №125/1335 про відведення Позивачу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража на 58 автомобілів на дільниці № 35 ж/ АДРЕСА_1 та розпорядження Ленінградської районної держадміністрації від 22.06.1999р. № 846 про затвердження Акта державної комісії від 29.05.99р. про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом напівпідземних гаражів на 58 машиномісць з покладенням їх експлуатації на позивача, а також присвоєння поштової адреси напівпідземним гаражам позивача, власникам транспортних засобів, які приймали участь в фінансуванні будівництва були надані документи для оформлення права власності на передане в користування гаражне приміщення у напівпідземних гаражах позивача та укладений з ними договір на експлуатацію та обслуговування, в тому числі з ОСОБА_1 , договір № 1041 від 18.02.2014 року на експлуатацію та обслуговування.

За п.1.1 укладеного між ПрАТ «СП «Партнер» та ОСОБА_1 договору №1041 від 18.02.2014 року на експлуатацію та обслуговування позивач взяв на себе обов`язки зі зберігання і охорони транспортних засобів власника в гаражі № НОМЕР_1 , встановленого на земельній ділянці, відведеній позивачу на праві довгострокової оренди по АДРЕСА_1 , а власник бере на себе зобов`язання вчасно вносити щомісячні внески за охорону майна у напівпідземному гаражу та на експлуатаційні витрати на умовах цього договору.

Відповідно до п.3.1, 3.2 договору власник вносить грошові внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати не пізніше 10 числа кожного місяця, на основі розрахунку, що додається до договору. Розмір внесків за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати може змінюватися на умовах п. 2.3 договору.

Наказом №130 від 30.12.2020 року ПрАТ СП «Партнер» від 01.01.2021 року встановлено розмір щомісячних внесків на відшкодування витрат у розмірі 970 грн за один гаражний бокс (а.с.25).

Наказом № 134 від 30.12.2021 року у зв`язку зі збільшенням мінімальної заробітної плати від 01.01.2022 року до 6 500 грн на місяць встановлено щомісячні внески на відшкодування витрат у розмірі 1 100 грн за один гаражний бокс (а.с.27).

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

За змістом ч.1 ст.901, частини 1 статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

За ст.977 ЦК України якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним.

Договір зберігання транспортних засобів вважається укладеним з моменту передання майна на зберігання, що свідчить про його реальний характер. Між тим, загальні положення про зберігання передбачають обов`язок професійного зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (ч.2 ст. 936 ЦК). Тобто, зазначена норма передбачає можливість укладення договору зберігання за конструкцією консенсуального і цілком поширюється на спеціальні види зберігання, а отже - і на договір зберігання транспортних засобів.

Згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. До витрат, які здійснює ПрАТ СП «Партнер», відносяться витрати на електроенергію, вивіз сміття, електрообладнання, ремонтно-будівельні роботи, обов`язкові платежі та податки, охорона.

Судом встановлено, що відповідач не сплачує обов`язкові щомісячні внески за отримані послуги, у зв`язку з чим, заборгованість за період від 10.05.2021 року до 10.03.2023 року становить 27 170 грн, що підтверджується взаєморозрахунками (а.с.7).

Також, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та наявність суми боргу у розмірі 27 170 грн, вказана сума заборгованості підлягала стягненню з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Крім того, відповідно до п.4.2 договору у випадку затримки оплати зі сторони власника (п.3.1) власник оплачує ПрАТ СП «Партнер» пеню у 0,5 % від суми затриманого платежу за кожний день прострочення. При несвоєчасній оплаті витрат власником, більше як за 6 місяців без поважної причини, даний договір може бути розірваний.

За ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягала стягненню сума - 27 170 грн.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав у зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вірно вважав, що позов підлягав до задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: