Рішення

від 12.12.2023 по справі 922/3782/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2023м. ХарківСправа № 922/3782/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Деркач П. О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Солли" (62441, Харківська обл., с. Циркуни, відділення "Кутузівка", б. 28) про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору за участю представників:

позивача - Швець Р.П., ордер серії ВІ №1172092 від 09.10.2023,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Солли", в якому просить суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення Правління Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли», оформлене протоколом засідання Правління від 09 листопада 2012 року з моменту його прийняття;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2012 року, укладений між виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант» посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.11.2012, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2795.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.09.2023 у справі № 922/3782/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 10.10.2023 о 11:30.

02.10.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 26560) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

05.10.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 27064) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

19.09.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Безант" в якості співвідповідача до участі у справі (вх. № 25403).

Позивач у судове засідання 10.10.2023 з`явився та повністю підтримав подану раніше заяву про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Безант" в якості співвідповідача до участі у справі (вх. № 25403).

Відповідач у судове засідання 10.10.2023 не з`явився, у відзиві на позовну заяву (вх. №26560 від 02.10.23) просив суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.10.2023 у справі № 922/3207/23 заяву позивача про залучення до справи співвідповідача (вх. № 25403 від 19.09.23) задоволено, залучено в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Безант" (код ЄДРПОУ 38384585) та відкладено підготовче засідання на 07.11.2023 об 11:00.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2023 у справі № 922/3207/23 закрито провадження у справі №922/3782/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Безант" про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними договорів - на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та ухвалено подальший розгляд справи здійснювати за позовом ОСОБА_1 до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Солли" про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними договорів Також, вказаною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2023 о 12:00.

16.11.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог (вх. № 31484), в якій позивач відмовляється від позовної вимоги про визнання недійним договору купівлі-продажу від 09.11.2012, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2795 та просить суд закрити провадження у справі відносно цієї позовної вимоги.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2023 у справі № 922/3782/23 прийнято відмову позивача від частини позовних вимог (вх. № 31484 від 16.11.2023) та закрито провадження у справі № 922/3782/23 в частині позовних вимог про визнання недійним договору купівлі-продажу від 09.11.2012, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за №2795, на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.11.2023 у справі № 922/3782/23 в судовому засіданні оголошено перерву до 12.12.2023 до 11:00.

12.12.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо розподілу судових витрат (вх. №34207).

Позивач у судове засідання 12.12.2023 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та наполягав на задоволенні позову.

Відповідач у судове засідання 12.12.2023 не з`явився, про дату, час та місце проведення розгляду справи по суті повідомлявся своєчасно та належним чином. Разом з цим, суд зазначає, що копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 15.09.2023, ухвали від 10.10.2023, ухвали 07.11.2023, ухвали від 28.11.2023 та ухвали-повідомлення від 28.11.2023, які надсилались судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Солли" (код ЄДРПОУ 21186724) повернулись до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою.

Також, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи секретарем судового засідання було здійснено відповідну телефонограму на відомі засоби зв`язку, повідомлені позивачем у позовній заяві та зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Телефонограма прийнята юристом ОСОБА_2 05.10.2023.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

12.12.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд установив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку та вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є учасником Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» з моменту його реєстрації, яка відбулася 11.03.1993 року і до теперішнього часу.

Частка позивача у статутному капіталі товариства становить 45 відсотків.

Позивач звернувся з даним позовом, в якому зазначає про те, що у період з моменту заснування товариства і до серпня 2012 року позивач перебував на посаді президента товариства, тобто у відповідності до п. 5.2. Статуту, у редакції від 20 липня 2009 року, був вищою посадовою особою товариства та керував його господарською діяльністю, яка полягала виключно в організації роботи ринку роздрібної торгівлі та здаванні в оренду торгівельних місць на цьому ринку.

Вказана діяльність здійснювалася на земельній ділянці, яка перебувала у власності товариства та у розташованих на цій ділянці нежитлових будівлях торгівельного та допоміжного призначення, які також перебували у власності товариства.

У серпні 2012 року на загальних зборах учасників товариства, на посаду президента була призначена інша особа, відповідно до рішення загальних зборів учасників виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», оформленого протоколом № 1-12 від 13.08.2012 р.

Позивачем у позові зазначено про те, що незважаючи на звернення позивача у період з серпня 2012 року з позовами про визнання недійсним вищевказаного рішення загальних зборів загальних зборів учасників виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», оформленого протоколом № 1-12 від 13.08.2012 р., вказане рішення набуло чинності.

Так, позивачем зазначено про те, що у вищевказаний період, позивач, за особистими мотивами, жодної участі в здійсненні управління товариства не приймав, участі у зборах учасників товариства та його виконавчого органу не брав, будь-яких дивідендів позивач також не отримував.

У зв`язку зі скрутним матеріальним становищем, за наслідком повномасштабного вторгнення російскої федерації проти України, позивач вирішив продати свою частку у статутному капіталі Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» та з метою надання позивачеві правової допомоги у питанні щодо виходу зі складу учасників товариства та продажу своєї частки у його статутному капіталі, а також для визначення реальної вартості належної позивачу частки, останній звернувся до адвоката, яким 02.06.2023 року було направлено на адресу виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» адвокатський запит про надання позивачу особисто, або його представнику, можливості ознайомитися з документами, що підтверджують фінансовий стан підприємства та наявність на його балансі активів та зобов`язань.

У відповідь на вищевказаний запит, керівництво товариства надало позивачу можливість ознайомитися з документацією підприємства.

Позивачем у позові зазначено про те, що на момент звільнення позивача з посади президента у серпні 2012 року, товариство здійснювало прибуткову господарську діяльність.

Так, згідно відомостей, наведених у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ, станом на 01 жовтня 2012 року на підприємстві працювало 69 робітників, а за даними фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва, підприємство у 2012 році отримало дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у сумі 6176,2 тис. грн.

При вивченні фінансово-господарських документів товариства позивачем з`ясувалося, що у період, починаючи з 2013 року і по теперішній час товариство не здійснює будь-якої господарської діяльності.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копії розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ, та фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва, убачається, що вже починаючи з другого кварталу 2013 року на підприємстві залишилася працювати лише одна особа, дохід підприємства за 2013 рік склав тільки 701,8 тис. грн., а подальшому підприємство взагалі не отримувало будь-який дохід.

Керівник виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» неодноразово направляв листи до державних установ про відсутність будь-якої господарської діяльності.

Також, позивачем у позові зазначено про те, що при ознайомленні з документами товариства позивачем було з`ясовано, що його активи, зокрема об`єкти нерухомого майна, які використовувалися у господарській діяльності, були відчужені.

Так, 09 листопада 2012 року між виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЗАНТ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 2,1008 га, що розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, яка належала продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 971126, виданого міськрайонним управлінням Держкомзему у місті Люботин і Харківському районі Харківської області 07.11.2012 р., кадастровий номер земельної ділянки - 6325185001:00:026:0326.

Також, 09 листопада 2012 року між виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЗАНТ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2795, за умовами якого Продавець передав, а покупець прийняв у власність критий риночний павільйон літера «А-1», торгівельний павільйон літера «Б-1», торгівельний павільйон літера «В-1», що розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення «Кутузівка», буд. 24 та адміністративний корпус літера «А-2», лабораторія літера «Е-1», КПП літера «М-2», що розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення «Кутузівка», буд. 26.

Позивачем у позові зазначено про те, що на теперішній час, згідно відомостей, що містяться в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЗАНТ» припинено.

Таким чином, на переконання позивача, при укладанні вищенаведених правочинів було відчужене нерухоме майно, яке належало товариству на момент звільнення позивача з посади президента і яке використовувалося для здійснення його господарської діяльності.

При цьому, позивачем у позові наголошено про те, що його, як учасника товариства, якому належить 45 відсотків його статутного капіталу, жодним чином про укладання вказаних договорів повідомлено не було.

З наявних у справах товариства документів, з якими позивач був ознайомлений у липні 2023 року, убачається, що рішення про укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна було прийнято на засіданні виконавчого органу - Правління виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», яке відбулося у той же день, що й укладені договори купівлі-продажу, 09 листопада 2012 року та було оформлено відповідним протоколом.

Зі змісту вказаного протоколу слідує, що це засідання відбулося за адресою Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення Кутузівка, 28, тобто за місцезнаходженням підприємства. У засіданні приймали участь члени правління: Президент Бабій В.О., Віце-Президент Токарєв К.О. та Директор Семібратов В.В.

Порядок денний засідання визначено: про продаж нерухомого майна, яке належить товариству та земельної ділянки.

Правління постановило: здійснити продаж належного виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» нерухомого майна та земельної ділянки, а саме:

- критий риночний павільйон літ. «А-1», торгівельний павільйон літ. «Б-1», торгівельний павільйон літ. «В-1», розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення «Кутузівка», 24, що належать виробничо- комерційному товариству з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.10.2012 року, виданого виконавчим комітетом Циркунівської селищної ради на підставі рішення від 15.10.2012 року № 157;

- адміністративний корпус літ. «А-2», контрольно-перепускний пункт літ. «М-2», будівля лабораторії лі г. «Е-1», розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення «Кутузівка», 26, що належать виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.10.2012 року, виданого виконавчим комітетом Циркунівської селищної ради на підставі рішення від 15.10.2012 року № 156;

- земельної ділянки площею 2,1008 га, що належить виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 971126 від 07 листопада 2012 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632518502000022.

Отже, рішення про відчуження нерухомого майна було прийняте виконавчим органом товариства.

Також, під час розгляду справи позивачем було повідомлено суду про те, що позивачу відомо, що на теперішній час вказані будівлі демонтовані, а також те, що вони фізично не існують, а тому вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу цих об`єктів не має будь-якого сенсу.

Також позивачем під час розгляду справи було повідомлено суду про те, що позивачу не відомо хто на теперішній час є власником або користувачем земельної ділянки площею 2,1008 га, що розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, яка належала Виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 971126, виданого міськрайонним управлінням Держкомзему у місті Люботин і Харківському районі Харківської області 07.11.2012 р., кадастровий номер - 6325185001:00:026:0326 та була предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2804, який позивач просить визнати недійсним.

Отже, позивачем у позові зазначено про те, що рішення правління від 09 листопада 2012 року було прийняте за відсутності кворуму для проведення засідання, тоді, як, наявність кворуму є обов`язковою умовою для його проведення, тому, на переконання позивача, у даному разі наявні підстави для визнання вказаного рішення правління виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», оформлене протоколом від 09 листопада 2012 року недійсним, з огляду на відсутність на засіданні виконавчого органу при його прийнятті кворуму для його проведення, що, на переконання позивача, є підставою для визнання недійсним та скасувати рішення правління Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли», оформлене протоколом від 09.11.2012 з моменту його прийняття та визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2012 року, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» (код ЄДРПОУ 21186724) та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант» (код ЄДРПОУ 38384585), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804.

Вищенаведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву на обґрунтування своїх заперечень зазначив про те, що підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним, який укладено між двома юридичними особами, відсутні, оскільки позивач не є стороною спірного правочину, договір не містить положень про його права та обов`язки, він не стосуються безпосередньо майна позивача, при його укладенні будь-які майнові та немайнові права позивача не порушувалися, що, на переконання відповідача, позбавляє позивача можливості на пред`явлення цього позову до господарського суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом судового розгляду даної справи є визнання недійсним та скасувати рішення правління Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли», оформлене протоколом від 09.11.2012 з моменту його прийняття та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2012, укладеного між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804.

На момент вчинення спірного правочинну (договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2012) правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності, управління та припинення, права та обов`язки їх учасників, регулювалися приписами Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1577-ХІІ, та підрозділу 2 "Юридична особа" Цивільного кодексу України.

У відповідності до вимог ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. 115 Цивільного кодексу України, товариство є власником, зокрема майна, набутого на підставах, не заборонених законом

Також, згідно зі ст. 23 Закону України "Про господарські товариства", управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства

Відповідно до ст.58 Закону України "Про господарські товариства", ст. 145 Цивільного кодексу України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Згідно зі ст. 59 Закону України "Про господарські товариства", а також ч. 4 ст. 145 Цивільного кодексу України до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема віднесено визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження внутрішніх документів товариства.

Порядок створення та діяльності виконавчих органів товариства з обмеженою відповідальністю також визначався діючим на той момент законодавством та Статутом і внутрішніми документами виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» (т.с. 1 а.с. 22-32).

Відповідно до ч. 2 статті 92 Цивільного кодексу України виконавчий орган є органом управління товариством.

Згідно з нормами статті 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до п. 5.1. Статуту виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» в редакції, діючій на моменту укладання правочинів, встановлено, що «у товаристві створюється виконавчий орган - Правління, яку очолює Президент товариства. Членами Правління можуть бути особи, що не є учасниками товариства. До складу Правління входять Президент товариства, Віце-Президент, Генеральний Директор, Виконавчі Директори, Головний бухгалтер. Президент, Віце-Президент товариства та головний бухгалтер призначаються загальними зборами учасників товариства. Генеральний Директор та Виконавчі Директори призначаються на посаду, та звільняються з посади наказом Президента за погодженням з зборами учасників товариства. Кількість Виконавчих Директорів встановлюється загальними зборами товариства за пропозицією Президента товариства.

Правління вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять у виключну компетенцію зборів учасників.

Збори учасників мають право делегувати свої окремі повноваження Правлінню товариства, що оформляється протоколом зборів.

Правління підзвітне зборам учасників та організує виконання його рішень.

Правління не має право без спеціальних повноважень вирішувати питання та приймати рішення, що входять до виключної компетенції зборів учасників товариства».

Таким чином, до повноважень Правління статутом виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» було віднесено вирішення всіх питань діяльності товариства за винятком тих, що входять у виключну компетенцію зборів учасників, але ж чіткої вказівки, що виконавчий орган має право відчужувати нерухоме майно товариства статут не містить.

Крім того, у виробничо-комерційному товаристві з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» було прийнято внутрішній документ, якій регулює питання створення, діяльності, прав та обов`язків виконавчого органу - «Положення про правління», яке було затверджене рішенням загальних зборів учасників товариства та оформлено протоколом від 10 серпня 2009 року (т.с. 1 а.с. 28-32).

У відповідності до п. 7.1. вищевказаного Положення про Правління, рішення Правління приймаються на його засіданнях, яке має відбуватися за встановленою у Положенні процедурою.

Згідно з п. 7.8. Положення визначено, що засідання Правління вважається правомочним (є кворум), якщо в ньому беруть участь не менше чотирьох членів Правління. У засіданні Правління приймають обов`язкову участь Президент, Віце-Президент, Генеральний Директор та головний бухгалтер або особи, які тимчасово виконують їх обов`язки. У разі відсутності кворуму, Президент, або особа, яка тимчасово виконує його обов`язки, оголошує засідання таким, що не відбулося».

У даному разі, зі змісту протоколу від 09 листопада 2012 року убачається, що на засіданні правління були присутні тільки три члені Правління, а саме Президент, Віце-Президент та Директор (т.с. 1 а.с. 34).

Отже, вищенаведене свідчить про те, що головний бухгалтер, або особа, яка його замінює, на вищевказаному засідання 09.11.2012 були відсутні.

Таким чином при прийнятті оспорюваного рішення був відсутній кворум для проведення загальних зборів, що є безумовною підставою для визнання недійсним такого рішення в судовому порядку.

Отже, вищенаведене унеможливлює визнання оспорюваного рішення виконавчого органу як такого, що відповідає вимогам Положення про Правління, тобто внутрішнього документу товариства, який має ненормативний характер (індивідуальний акт), але ж який є обов`язковим у діяльності товариства у разі його прийняття у встановленому порядку.

Близька за змістом правова позиція викладена у пункті 2.12 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 22.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", відповідно до якої зазначено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами, а зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Отже, вищенаведені обставини переконливо свідчать про те, що оскаржуване рішення правління від 09 листопада 2012 року було прийняте за відсутності кворуму для проведення загальних зборів, тоді, як наявність кворуму є обов`язковою умовою для його проведення.

Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем під час розгляду справи не спростовано.

Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- відсутність протоколу загальних зборів.

Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Право учасників товариства оскаржувати рішення виконавчого органу товариства закріплено на конституційному рівні (ст. 55 Конституції України) за аналогією з визнанням недійсними рішень загальних зборів. У вищезгаданій Постанові Пленуму Вищого Господарського Суду України від 22.02.2016 № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» рішення інших органів юридичної особи ототожнюються з рішеннями загальних зборів учасників, та вказується, що безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є, зокрема, прийняття рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (пункт 2.13 Постанови).

Як зазначалося судом вище, у даному разі зі змісту протоколу від 09 листопада 2012 року убачається, що на засіданні правління були присутні тільки три члені Правління, а саме Президент, Віце-Президент та Директор (т.с. 1 а.с. 34), що свідчить про те, що головний бухгалтер, або особа, яка його замінює, на вищевказаному засідання 09.11.2012 були відсутні, а отже прийняття загальними зборами оспорюваного рішення відбулося за відсутності кворуму для проведення загальних зборів, з урахуванням чого, суд визнав позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування рішення Правління Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли» (код ЄДРПОУ 21186724), оформлене протоколом засідання Правління від 09.11.2012 обґрунтованими та доведеними, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.11.2012, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Дієздатність юридичної особи реалізується, відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень.

Отже, президент Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», вчиняючи дії з підписання спірного договору купівлі-продажу, за яким відчужувалося нерухоме майно, що використовувалася у господарській діяльності, фактично здійснив дії по згортанню цієї діяльності, за відсутності у нього визначених на те статутом та Положенням про Правління повноважень.

Водночас, нормами абз. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Правочин, вчинений органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути визнаний недійсним лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16.

Для визнання недійсними договорів укладених виконавчим органом товариства, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом у судовому порядку визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, на підставі якого виконавчий орган діяв на момент укладення цих договорів. Такі договори можуть бути визнані недійсними із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що контрагент юридичної особи за договором діяв недобросовісно і нерозумно, тобто знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильних висновків щодо визнання оспорюваного правочину недійсним, встановивши обставини, які очевидно свідчать про обізнаність відповідача про відсутність рішення загальних зборів товариства про створення юридичної особи, внесення майна до статутного капіталу новоствореного товариства, відчуження об`єкту нерухомості, що є у власності товариства та визначення умов його відчуження, а також зважаючи на відсутність доказів наявності повноважень у директора та доказів подальшого схвалення оспорюваного правочину юридичною особою.

Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно, по-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Вказана правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Враховуючи вищенаведене слід зазначити, що ні чинне законодавство, яке діяло на момент укладання спірного договору купівлі-продажу від 09.11.2012, ні статут виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», не містять прямих положень, які б відносили вирішення питань, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна товариства до компетенції його виконавчого органу.

При цьому, солід врахувати, що покупець за договором відчуження нерухомого майна був обізнаний з положеннями статуту виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ», отже був обізнаний, що повноваження Президента на укладання договорів були надані рішенням правління, при цьому, покупець при укладенні договорів мав діяти обачно, добросовісно, розумно та дотримуватися вимог чинного законодавства.

Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання підприємством будь-якої фактичної грошової компенсації за відчужене нерухоме майно, як було передбачено умовами спірного правочину, з урахуванням чого, суд визнав слушними доводи позивача про те, що укладений Президентом товариства договір купівлі-продажу нерухомого майна був направлений не на досягнення будь-якого економічного ефекту, а направлений на вилучення майна із власності товариства, про що був обізнаний Покупець за вищенаведеними договорами купівлі-продажу.

Так, із обставин справи слідує, що 23.11.2012 Президентом товариства був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів за умовами якого виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» придбало у власність у товариства з обмеженою відповідальністю «Василиск» прості імені акції ПАТ «Будівельна корпорація «Європа-Азія Україна» у кількості 61970 одиниць на загальну суму 2055575 32 грн., що повністю співпадає з ціною продажу нерухомого майна товариства.

Таким чином, вищенаведені обставини свідчать про те, що при укладанні спірного правочину, Президент діяв з перевищенням своїх повноважень з огляду на той факт, що метою діяльності товариства не відносилась діяльність, пов`язана з обігом цінних паперів, тоді, як відповідно до вищенаведених норм законодавства та положень статуту, визначення основних напрямків та планів діяльності товариства є виключною компетенцією загальних зборів.

Отже, для укладання спірного правочину обов`язковим було наявність відповідного рішення загальних зборів.

Також, укладаючи правочин купівлі цінних паперів, Президент порушив приписи, встановлені в Положенні про Правління, де в п. 4.5 вказано, що Президент без відповідного рішення Правління має право укладати господарські та інші угоди на суму, що не перевищує одного мільйона гривень, тоді як вказаний правочин був укладений на значно більшу суму.

З письмового розпорядження Президента на адресу головного бухгалтера від 23 листопада 2012 року вбачається, що перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Василиск» було пов`язано з проведенням розрахунків за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 09 листопада 2012 року.

Як убачається з банківської виписки від 23.11.2012 на рахунок виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» була зарахована сума грошових коштів від ТОВ «БЕЗАНТ» в якості оплати за нерухоме майно по договорам від 09.11.2012 року у розмірі 2055575,32 гривень, та в той же день, така ж сама сума була списана з рахунку виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» як оплата за договором купівлі-продажу цінних паперів.

Отже, вищенаведене переконливо свідчить про те, що від продажу об`єктів нерухомого майна товариство фактично не отримало будь-якої компенсації, а тому суд визнав слушними доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу нерухомості було укладено не в інтересах товариства, а з метою виведення з його власності належного йому майна.

Вказаний договір було позбавлено економічного змісту і мав вочевидь невигідний характер для підприємства, чого не міг не розуміти також і покупець за цими договорами.

Близька за змістом правова позиція наведена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 910/20993/20.

Таким чином, у даному разі, обставин справи свідчать про те, що Президент, діючи з перевищенням повноважень, уклав правочин, який було направлено на позбавлення товариства нерухомого майна, а його учасників доходу від здійснення товариством господарської діяльності, яка була виключно пов`язана з використанням цього нерухомого майна.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. З Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частинами 2, 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У своїй постанові від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19 Верховний Суд наводячи критерії фіктивності договору, зазначав, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а приховування справжніх намірів учасників правочину є однією з основних ознак його фіктивності.

Таким чином, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2012 року, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804 було укладено на підставі рішення правління, яке було прийняте за відсутністю кворуму на його засіданні.

При цьому, обставини справи свідчать про те, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам товариства, без будь-якого економічного інтересу для товариства та фактично направлений на позбавлення товариства нерухомого майна, про що було відомо обом сторонам цих правочинів, з огляду на що, вказане, спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2012 року є недійсним в силу приписів ч. 2 ст. 203, ст. 215, ст. 232, ст. 234 та ст. 241 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги в цій частині суд визнав обґрунтованими та доведеними, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Тобто, незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 826/16227/16 зазначила, що учасникам товариства надано право оскаржити рішення органу товариства, якщо воно порушує їх права та охоронювані законом інтереси, у випадку, зокрема, недотримання встановленої процедури скликання засідань цих органів та прийняття рішення неповноважним складом, і такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов`язкові для виконання рішення. Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає про наступне.

З аналізу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, слідує, що крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Окрім того, відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Тобто, незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2018 року у справі № 927/976/17, аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 826/16227/16, від 13.03.2019 року у справі № 916/3245/17.

У даному разі, судом установлено, що під час укладання спірного договору купівлі-продажу були порушені мої права, як учасника Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ».

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України було визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Аналогічні положення містяться на теперішній час у підпункту 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Як зазначалося вже судом вище, відчужене майно використовувалося для здійснення єдиного виду господарської діяльності ВКТОВ «СОЛЛИ», а тому здійснивши продаж цього майна з порушенням процедури, яка встановлена внутрішніми документами товариства, та не отримавши будь-якої компенсації від цього продажу, товариство припинило здійснювати господарську діяльність, що позбавило позивача, як учасника, права на отримання частки прибутку товариства та активів у разі її ліквідації.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позивачем надано обґрунтовані пояснення та докази в підтвердження позовних вимог, які в логічному поєднанні з фактичними обставинами справи є більш переконливими і дозволяють відтворити дійсні обставини і свідчать про наявність істотних порушень, які також порушують права та інтереси позивача, які підлягають відновленню в наведений в позові спосіб.

В свою чергу, позиція відповідача здебільшого ґрунтувалась на запереченні проти задоволення позовних вимог, однак по суті наведених в позові порушень відповідачем не надано жодних належних та достатніх спростувань.

Таким чином, за наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, разом з тим, позивач, у поданій заяві (вх. № 34207 від 12.12.2023) просить суд судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати рішення Правління Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Солли» (код ЄДРПОУ 21186724), оформлене протоколом засідання Правління від 09 листопада 2012 року з моменту його прийняття.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2012 року, укладений між Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «Солли» (код ЄДРПОУ 21186724) та товариством з обмеженою відповідальністю «Безант» (код ЄДРПОУ 38384585), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Золотоус-Жидковою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2804.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "22" грудня 2023 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв