Постанова

від 21.12.2023 по справі 700/627/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 700/627/22

провадження № 61-8525ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - державний реєстратор Ротмістрівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Озюменко Олександра Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Ротмістрівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Озюменко Олександра Вікторівна, про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), скасування рішення державного реєстратора та припинення іншого речового права

за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року у складі судді Пічкура С. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» (далі - СТОВ «А. Ф. Злагода») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 16 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113; скасувати рішення державного реєстратора Ротмістрівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Озюменко О. В. від 18 червня 2021 року, індексний номер 58836656, про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113 за ОСОБА_2 ; визнати припиненим право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), зареєстроване, за ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 червня 2021 року, номер запису про інше речове право 42582069.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, СТОВ «А. Ф. Злагода» посилалося на те, що 12 квітня 2011 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7122883600:03:002:0220, розташовану в адміністративних межах Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області, строком на 10 років. Зазначений договір зареєстрований у відділі Держкомзему Лисянського району Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 червня 2011 року № 2280004000078.

У зв`язку із зміною нумерації кадастрових зон та кварталів сільських та селищної ради, району змінено кадастровий номер земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 , з 7122883600:03:002:0220 на 7122883600:04:001:0113.

Вказувало, що 27 січня 2021 року між ним і ОСОБА_1 за взаємною згодою внесено зміни до чинного договору оренди землі від 12 квітня 2011 року шляхом укладання додаткової угоди, зокрема продовжено строк дії договору до 31 грудня 2031 року.

Разом з цим 01 лютого 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на земельну ділянку площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113. Цей договір укладено на 49 років, тобто до 01 лютого 2070 року.

У зв`язку з цим позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Лисянського районного суду Черкаської області із позовом про визнання недійсним договору про надання права на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), скасування рішення державного реєстратора та припинення іншого речового права (справа № 700/246/21), в ході розгляду якої відповідачі уклали угоду від 16 червня 2021 року та припинили договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 01 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року у справі № 700/246/21 позовну заяву СТОВ «А. Ф. Злагода» залишено без розгляду.

Разом з цим 16 червня 2021 року, тобто в період дії договору оренди землі від 12 квітня 2011 року і додаткової угоди від 27 січня 2021 року до цього договору, відповідачі уклали знову договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо спірної земельної ділянки. Цей договір укладено на 49 років - до 16 червня 2070 року.

На підставі рішення державного реєстратора в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Вважаючи порушеним своє право як орендаря спірної земельної ділянки, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Лисянський районний суд Черкаської області рішенням від 08 листопада 2022 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 16 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113. Скасував рішення державного реєстратора Ротмістрівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Озюменко О. В. від 18 червня 2021 року, індексний номер 58836656, про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113 за ОСОБА_2 . Визнав припиненим право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), зареєстроване за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 червня 2021 року, номер запису про інше речове право 42582069. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що дії відповідачів є недобросовісними, оскільки ще до закінчення строку дії договору оренди був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а після звернення позивача до суду, відповідачі припинили дію договору та уклали новий, що змусило позивача повторно звертатися до суду. Крім того, суд врахував, що частиною третьою статті 102-1 ЗК України встановлено заборону передання земельної ділянки, яка перебуває в оренді, на правах емфітевзису іншій особі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Черкаський апеляційний суд постановою від 04 квітня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15 та постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 709/1899/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 379/1437/18, від 26 травня 2021 року у справі № 364/1159/19.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що СТОВ «А. Ф. Злагода» не здійснило державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, а тому ця угода не набрала чинності. Таким чином, орендар не набув прав орендаря за договором оренди землі з 15 червня 2021 року, і немає підстав уважити його поновленим на тих самих умовах і на той самий строк. 20 квітня та 10 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслав орендарю листи-повідомлення, у яких зазначив, що не бажає поновлювати дію договору оренди землі, водночас СТОВ «А. Ф. Злагода» не повідомило орендодавця за 30 днів до закінчення дії договору оренди землі про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк з додаванням проекту нового договору оренди. З 16 червня 2021 року між ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода» не було жодних правовідносин щодо оренди землі, а тому укладення 16 червня 2021 року договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) не порушує прав позивача.

У червні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 709/1899/17.

Доводи цієї касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним в касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

22 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 квітня 2011 року між ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода» був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7122883600:03:002:0220, яка знаходиться в адміністративних межах Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області. Договір укладено строком на 10 років.

Зазначений договір оренди землі зареєстрований у відділі Держкомзему Лисянського району Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 червня 2011 року № 2280004000078, що підтверджується довідкою відділу у Лисянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05 квітня 2021 року № 27-23-0.290-44/107-21 та інформацією з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відділу Держкомзему у Лисянському районі Черкаської області.

Згідно з розпорядженням голови Лисянської районної державної адміністрації від 28 серпня 2008 року № 196 внесено зміни до розпорядження голови районної державної адміністрації від 03 червня 2002 року № 191 «Про затвердження єдиної системи нумерації земельних ділянок для ведення Державного реєстру земель» та відповідно до Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» із змінами та доповненнями, змінилася нумерація кадастрових зон та кварталів сільських та селищної ради району. Змінено кадастровий номер земельної ділянки наданої у власність ОСОБА_1 з 7122883600:03:002:0220 на 7122883600:04:001:0113.

27 січня 2021 року між ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 12 квітня 2011 року, згідно з пунктом 8 якої встановлено строк дії договору до 31 грудня 2031 року. Пунктом 40 додаткової угоди визначено, що договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами.

Згідно з інформаційною довідкою від 26 березня 2021 року № 250018017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 01 лютого 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113. Цей договір укладено на строк 49 років, тобто до 01 лютого 2070 року.

На підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області Цветінської В. А. від 11 лютого 2021 року, індексний номер 56567017, за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо земельної ділянки площею 1,9985 га, кадастровий номер 7122883600:04:001:0113 (номер запису про інше речове право 40505159 від 08 лютого 2021 року).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 червня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 16 червня 2021 року було укладено угоду про дострокове розірвання договору емфітевзису від 01 лютого 2021 року, яка була зареєстрована 17 червня 2021 року.

Разом з тим 17 червня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 16 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Згідно з договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 16 червня 2021 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 право використовувати земельну ділянку, зазначену у пункті 1.2 цього договору, для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису на 49 років з дати державної реєстрації права емфітевзису. У цьому ж пункті зазначено, що земельна ділянка не обтяжена правами третіх осіб та немає обмежень у її використанні.

Також суди встановили, що СТОВ «А. Ф. Злагода» зверталося до суду із позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання недійсним договору емфітевзису від 01 лютого 2021 року, та у зв`язку з укладенням відповідачами під час розгляду справи угоди від 16 червня 2021 року про припинення цього договору ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року у справі № 700/246/21 позовну заяву ТОВ «А. Ф. Злагода» залишено без розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач).

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; та інші передбачені Законом.

Право емфітевзису згідно з частиною першою статті 395 ЦК України належить до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 13 Закону «Про оренду землі» надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тобто і емфітевзис, і право оренди землі є речовими правами, які за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки для різних правонабувачів. Чинне законодавство у сфері земельних відносин не передбачає можливості спільного використання земельних ділянок кількома особами на умовах договору емфітевзису і договору оренди.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

При вирішенні справи необхідно враховувати як права власника земельної ділянки щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін, права користування чужою власністю.

Суди попередніх інстанцій встановили, а сторони у цій справі не заперечували, що укладений між ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода» договір оренди землі від 12 квітня 2011 року набрав чинності 15 червня 2011 року і діяв до 15 червня 2021 року.

27 січня 2021 року, тобто за 4 місяці до закінчення строку дії попереднього договору оренди, ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода» уклали додаткову угоду до договору оренди землі, згідно з якою дію договору оренди продовжено до 31 грудня 2031 року. Згідно з пунктом 40 додаткова угода набрала чинності з дати її укладення (підписання) сторонами.

Не зважаючи на домовленість про пролонгацію договору оренди землі, 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 уклав договір емфітевзису із ОСОБА_2 . Державну реєстрацію прав на підставі договору емфітевзису здійснено 08 лютого 2021 року, тобто під час дії договору оренди.

Разом з цим після звернення СТОВ «А. Ф. Злагода» до суду щодо оспорювання договору емфітевзису від 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 уклав 16 червня 2021 року зі ОСОБА_2 угоду про дострокове розірвання вказаного договору та цього ж дня уклав оспорюваний у справі договір емфітевзису.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що частиною третьою статті 102-1 ЗК України встановлено заборону передання земельної ділянки, яка перебуває в оренді, на правах емфітевзису іншій особі. Також суди врахували, що дії відповідачів є недобросовісними, оскільки ще до закінчення строку дії договору оренди був укладений договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а після звернення позивача до суду, відповідачі припинили його дію та того ж дня уклали новий.

З огляду на те що оспорюваний договір емфітевзису, укладений між відповідачами, у період дії договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, скасування рішення державного реєстратора та припинення права користування.

Дії орендодавця, який погодився на пролонгацію договору оренди земельної ділянки у встановленому Законом порядку, з укладення іншого договору та передання орендованої земельної ділянки у користування іншим особам оцінюються як недобросовісні.

Одна і та сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктами оренди та емфітевзису за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями.

Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 634/355/19 (провадження № 61-11629св20).

Оскільки додаткова угода між ОСОБА_1 і СТОВ «А. Ф. Злагода» підписана 27 січня 2021 року, і, відповідно, ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв пропозицію позивача на пролонгацію орендних правовідносин, надсилання орендодавцем 20 квітня та 10 травня 2021 року орендарю листів-повідомлень про відсутність у нього наміру продовжувати дію договорів оренди не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки сторони договору оренди продовжили строк дії цього договору ще до його закінчення.

Доводи касаційних скарг про те, що додаткова угода від 27 січня 2021 року є неукладеною, оскільки таке право не було зареєстроване у відповідному державному реєстрі, не заслуговують на увагу з огляду на те, що за три дні після укладення додаткової угоди відповідачі уклали спочатку перший договір емфітевзису, а згодом і другий, речові права за якими зареєстровано 08 лютого і 17 червня 2021 року відповідно, що очевидно позбавило позивача права та можливості зареєструвати продовження права оренди за додатковою угодою від 27 січня 2021 року.

У зв`язку з цим доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами норм матеріального права є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених норм права і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційних скаргах як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строку у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року розстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у розмірі 9 924,00 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, тому розстрочена сума судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 136, 400, 401, 409, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 08 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в сумі 9 924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102; найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов