Ухвала

від 21.12.2023 по справі 200/16191/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа №200/16191/21

адміністративне провадження № К/990/42884/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі № 200/16191/21 за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ілюс» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання дій протиправними і скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року до суду надійшов адміністративний позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ілюс» (далі - СТОВ «Ілюс») до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії посадових осіб Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки щодо складання постанови від 19 жовтня 2021 року № 283835 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн за порушення абзацу 15 частини першої статті 16 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»;

- скасувати постанову Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 19 жовтня 2021 року № 283835 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 19 жовтня 2021 року № 283835 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

На вказані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції відповідачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 19 грудня 2023 року.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний спосіб захисту прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у цій справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

А саме, у касаційній скарзі відповідач вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить суспільний інтерес та має виняткове значення для Укртрансбезпеки, адже мова йде про відповідальність за правил перевезення вантажів та можливість притягнення до такої відповідальності автомобільних перевізників, у тому числі тих, хто передає власні транспорті засоби у користування іншим особам.

У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин не наведено норму права та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Суд відхиляє і твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

По тексту касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду , проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере такі до уваги.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні

Суд ураховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі № 200/16191/21 за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ілюс» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання дій протиправними і скасування постанови.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду