Постанова
від 13.12.2023 по справі 361/2297/16-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 361/2297/16-ц

провадження № 61-7000св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_5 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко Олександр Анатолійович,

треті особи:Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, державний реєстратор реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області Тащева Альона Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , про усунення перешкод у праві володіння, користування та розпорядження житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка Олександра Анатолійовича, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, державний реєстратор реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області Тащева Альона Миколаївна, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору факторингу, визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, визнання припиненими зобов`язань за договорами іпотеки,скасування рішень про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , про усунення перешкод у праві володіння, користування та розпорядження житловим приміщенням.

Свої вимоги ТОВ «Кей-Колект» мотивувало тим, що 30 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), який змінив назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_6 (після реєстрації 01 червня 2010 року шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 ) укладено кредитний договір № 11087557000, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 150 000 доларів США зі сплатою 12,3 % річних строком до 30 листопада 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки № 34798, предметом якого є належні іпотекодавцю двоповерховий житловий будинок з цокольним поверхом загальною площею 408,6 кв. м, житловою площею 144,3 кв. м, та земельна ділянка загальною площею 0,0769 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 04 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № 11150602000, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 157 000 доларів США зі сплатою 13 % річних строком до 04 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за обома вказаними кредитними договорами 04 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки № 34798-Б, предметом якого також є належне іпотекодавцю вищезгадане нерухоме майно.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1 та договір про відступлення прав вимоги, за якими права вимоги до позичальника і майнового поручителя ОСОБА_8 за усіма вищенаведеними кредитними та іпотечними договорами відступлені ТОВ «Кей-Колект».

У зв`язку із систематичним невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000, 12 листопада 2014 року ТОВ «Кей-Колект» в позасудовий спосіб звернуло стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно шляхом визнання права власності на нього.

19 серпня 2015 року відповідачам були направлені вимоги про їх добровільне виселення зі спірного житлового будинку, які залишені без будь-якого реагування.

Вважає, що фактичне користування відповідачами чужою власністю всупереч волі власника є дією, яка порушує право ТОВ «Кей-Колект» на розпоряджання своїм майном.

Враховуючи викладене, ТОВ «Кей-Колект», з урахуванням збільшення позовних вимог, просило суд:

- заборонити відповідачам користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , без попередньої згоди власника - ТОВ «Кей-Колект»;

- усунути йому як власнику перешкоди у реалізації права володіння та користування нерухомим майном шляхом надання безперешкодного доступу до житлового приміщення;

- виселити відповідачів з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з наданням іншого житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

У червні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк», державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О. А., треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В., державний реєстратор реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області Тащева А. М., про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору факторингу, визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, визнання припиненими зобов`язань за договорами іпотеки, скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Свої вимоги ОСОБА_5 мотивувала тим, що на дату укладення (12 грудня 2011 року) між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та договору факторингу № 1 вона виконала всі взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700 та не мала заборгованості перед кредитором - ПАТ «УкрСиббанк», про що свідчить виконання банком умов договору відповідального зберігання документів на іпотечне майно, а саме повернення їй оригіналів правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно.

Відтак, відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, яким забезпечувалися усі грошові зобов`язання, не відбулося.

Крім того, ТОВ «Кей-Колект» не мало права вчиняти вказані правочини без ліцензії на здійснення валютних операцій.

Законом України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті, та за умови що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя.

Однак, окрім іпотечного житлового будинку, будь-якого нерухомого майна за нею не зареєстровано, спірне житло є єдиним місцем проживання членів її сім`ї.

Вказує, що ТОВ «Кей-Колект» порушило порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не надало державному реєстратору поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким би підтверджувався факт надсилання їй письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_5 , з урахуванням збільшення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О. А., індексний номер: 17430329, від 24 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на земельну ділянку площею 0,0769 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О. А., індексний номер: 17430462, від 24 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на житловий будинок загальною площею 408,9 кв. м, житловою площею 153,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», у частині прав вимог за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 11087557000, від 30 листопада 2006 року № 11087566000, від 04 травня 2007 року № 11150602000, укладеними між нею та АКІБ «УкрСиббанк»;

- визнати припиненим договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», у частині іпотечного договору від 30 листопада 2006 року № 34798, зареєстрованого в реєстрі за № 5001, та іпотечного договору від 04 травня 2007 року № 34798-Б, зареєстрованого в реєстрі за № 1725;

- витребувати на її користь із чужого незаконного володіння ТОВ «Кей-Колект» житловий будинок загальною площею 408,9 кв. м, житловою площею 153,4 кв. м, та земельну ділянку площею 0,0769 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати припиненими зобов`язання за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 11087557000, від 30 листопада 2006 року № 11087566000, від 04 травня 2007 року № 11150602000 та договорами іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798, від 04 травня 2007 року № 34798-Б;

- вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме житлового будинку загальною площею 408,9 кв. м та земельної ділянки площею 0,0769 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які були внесені на підставі договорів іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798 та від 04 травня 2007 року № 34798-Б.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Кей-Колект» не довело обставин, на які воно посилалося як на підставу своїх вимог. В даному випадку позичальник придбала переданий в іпотеку житловий будинок не за рахунок кредитних коштів, а тому відсутні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що сторони погодили в договорі іпотеки можливість звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Доводи ОСОБА_5 про те, що вона не отримувала письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, спростовуються наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

При державній реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект» на предмети іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку - державним реєстратором були дотримані вимоги Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), зокрема, належним чиномвстановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Обґрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону № 1304-VII не поширюється на спірні правовідносини та про відсутність правових підстав для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем на спірний житловий будинок, суд зазначив, що у позичальника у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак, відсутня одна із обставин, необхідна для застосування мораторію на стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного зустрічного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ТОВ «Кей-Колект» є суб`єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа, яка має право здійснювати фінансові послуги з факторингу.

Відсутність у ТОВ «Кей-Колект» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

На момент укладення договору іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798 неповнолітня дитина позивача - ОСОБА_4 , 2008 року народження, ще не народилася, а отже, не була власником та не користувалася спірним житловим будинком, який передавався в іпотеку, тому її права не були порушені, тоді як отримання дозволу від органів опіки і піклування на реалізацію предмета іпотеки не є необов`язковим.

Доводи заявника про те, що вона виконала взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700, оскільки АКІБ «УкрСиббанк» повернуло їй оригінали правовстановлюючих документів на іпотечне нерухоме майно, не відповідають фактичним обставинам справи та базуються виключно на її помилковому ототожненні «правовстановлюючих документів на іпотечне нерухоме майно» з борговими документами.

Крім того, як зазначає у позовній заяві сама ОСОБА_9 , вказані документи були передані банку за договором відповідального зберігання документів від 30 листопада 2006 року, тоді як за змістом статті 953 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Отже, отримання іпотекодавцем від зберігача правовстановлюючих документів не може слугувати беззаперечним доказом виконання кредитних зобов`язань.

Таким чином, ОСОБА_5 не надала належних та допустимих доказів (квитанцій, довідок, платіжних доручень тощо) на підтвердження того, що на час укладення договору факторингу у неї була відсутня заборгованість перед ПАТ «УкрСиббанк».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень,просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у частині зустрічних позовних вимог та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14, від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Уточнена касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що 12 грудня 2011 року згідно з договорами факторингу та відступлення прав вимоги ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» лише право вимоги за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000 та договором іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798.

При посвідченні договору про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. не надавався договір іпотеки від 04 травня 2007 року № 34798-Б, яким забезпечувалося виконання зобов`язання за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 11150602000. Зміни щодо іпотекодержателя за вказаними правочинами не вносилися до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, на дату укладення (12 грудня 2011 року) між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та договору факторингу № 1 вона виконала всі взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700 та не мала заборгованості перед кредитором - ПАТ «УкрСиббанк», про що свідчить виконання банком умов договору відповідального зберігання документів на іпотечне майно, а саме повернення їй оригіналів правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що їй на праві власності належить інше нерухоме житлове майно за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідає дійсності.

Отже, предмет іпотеки, а саме спірний житловий будинок, який використовується нею та членами її сім`ї як місце постійного проживання, не міг бути примусово стягнений на підставі положень Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Зазначає, що не отримувала письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

В оспорюваному договорі факторингу вказано, що права кредитора за кредитним договором переходять до ТОВ «Кей-Колект» у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення прав вимоги та можуть виникнути у майбутньому (майбутня вимога), що суперечить положенням статей 512, 514 ЦК України, оскільки майбутня вимога не може бути предметом договору відступлення права вимоги.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2023 року ТОВ «Кей-Колект» та АТ «УкрСиббанк» подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У вересні 2023 року ОСОБА_5 подала відповідь на відзиви ТОВ «Кей-Колект» та АТ «УкрСиббанк» на касаційну скаргу, в якій просила відхилити ці відзиви у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Броварського міськрайонного суду Київської області.

02 серпня 2023 року справа № 361/2297/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що 30 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», який змінив назву на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 , яка після реєстрації 01 червня 2010 року шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 , укладено договір про надання споживчого кредиту № 11087557000, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 150 000 доларів США зі сплатою 12,3 % річних строком до 30 листопада 2017 року (том 3 а. с. 31-34).

Згідно з пунктом 2.1 вказаного кредитного договору у забезпечення виконання зобов`язання позичальника за цим договором банком приймається застава нерухомості, а саме: двоповерховий житловий будинок загальною площею 408,9 кв. м, житловою площею 153,40 кв. м, та земельна ділянка загальною площею 0,0769 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 11.1 кредитного договору передбачено, що відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Згідно з пунктом 11.2 кредитного договору, зазначене у пункті 11.1 цього договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 34798, предметом якого є:

- двоповерховий житловий будинок з цокольним поверхом загальною площею 408,6 кв. м, житловою площею 144,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 20 березня 2003 року Виконавчим комітетом Броварської міської ради згідно з рішенням від 11 лютого 2003 року № 61, зареєстрованого в Броварському бюро технічної інвентаризації 20 березня 2003 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 198291, реєстраційний номер 384269;

- земельна ділянка загальною площею 0,0769 га, кадастровий номер 3210600000000580087, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 077366, виданого Броварським міським відділом земельних ресурсів згідно з рішенням Броварської міської ради від 23 грудня 2003 року № 677 (том 1 а. с. 9-10).

Ринкова вартість предмета іпотеки становить 2 006 244 грн (пункт 1.1 договору іпотеки).

Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 5.1 вказаного договору іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з пунктами 5.2, 5.4 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог (абзац другий частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладено договір факторингу № 1, за умовами якого клієнт зобов`язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (том 3 а. с. 201-205).

Згідно з пунктами 1.2, 1.4 вказаного договору обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку № 1 до цього договору. Одночасно з відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення.

Права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинними договорами і договорами забезпечення (пункт 3.1 договору факторингу).

Згідно з випискою з додатку № 1 до договору факторингу № 1 до згаданих правочинів також віднесено кредитний договір від 30 листопада 2006 року № 11087557000, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 (том 3 а. с. 206-207).

Крім того, 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (цедент) та ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки, зокрема, за договором іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 (том 3 а. с. 209-212).

14 березня 2014 року ТОВ «Кей-Колект» надіслало ОСОБА_8 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки № 135-12794, у якому вимагало погасити заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000 протягом 30-ти днів з моменту отримання цієї вимоги, а також попередило, що у разі відсутності протягом зазначеного строку повідомлення про намір погасити кредитну заборгованість чи викупити майно, товариство як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» або продажу майна у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (том 4 а. с. 186).

Вказане повідомлення (вимогу) ОСОБА_8 отримала 21 березня 2014 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0530000236771(том 4 а. с. 187).

11 листопада 2014 року, тобто після завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області із заявою, в якій просило зареєструвати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000000580087, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . До цієї заяви ТОВ «Кей-Колект»долучило, зокрема:

- копію повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 14 березня 2014 року № 135-12794;

- копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0530000236771;

- копію довідки-розрахунку залишку заборгованості боржника № 135-14980;

- копію повідомлення про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 15 грудня 2011 року № 12-22/26983;

- копію договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року;

- договір від 12 грудня 2011 року про відступлення права вимоги за договорами іпотеки;

- договір про надання споживчого кредиту від 30 листопада 2006 року № 11087557000;

- договір іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798 (том 4 а. с. 184).

За результатами розгляду вказаної заяви 24 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченком О. А. в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотекиприйнято рішення № 17430329 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на земельну ділянку площею 0,0769 га з кадастровим номером 3210600000000580087, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (том 4 а. с. 233).

Крім того, 12 листопада 2014 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області із заявою, в якій просило зареєструвати за ним право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . До цієї заяви ТОВ «Кей-Колект»долучило, зокрема:

- повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 14 березня 2014 року № 135-12794;

- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0530000236771;

- довідку-розрахунок залишку заборгованості боржника № 135-14986;

- копію повідомлення про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 15 грудня 2011 року № 12-22/26983;

- нотаріально засвідчену копію договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року;

- виписку з договору від 12 грудня 2011 року про відступлення права вимоги за договорами іпотеки;

- технічний паспорт на житловий будинок та його копію;

- завірену копію договору про надання споживчого кредиту від 30 листопада 2006 року № 11087557000;

- нотаріально засвідчену копію договору іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798 (том 4 а. с. 161).

За результатами розгляду вказаної заяви 24 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченком О. А. в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотекиприйнято рішення № 17430462 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на житловий будинок загальною площею 408,9 кв. м, житловою площею 153,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 4 а. с. 162).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення зустрічного позову, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Таким чином, договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Наведене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 березня 2021 рокуу справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до абзацу другого статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частини перша-третя статті 24 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що за відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.

У справі, яка переглядається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 5.1 вказаного договору іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон № 1952-IV.

Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинним на час прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію права власності(далі - Порядок № 868), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 46 Порядку № 868 (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію права власності) для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплений у статтях 9, 19 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що ОСОБА_5 не надала належних та допустимих доказів (квитанцій, довідок, платіжних доручень тощо) на підтвердження того, щовона виконала взяті на себе грошові зобов`язання за договорами про надання споживчого кредиту, в тому числі, що на час укладення договору факторингу у неї була відсутня заборгованість перед ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання припиненим основного зобов`язання та недійсним оспорюваного договору факторингу.

З огляду на викладене, оскільки основне зобов`язання позичальника ОСОБА_3 не припинилося, також обґрунтованим є висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання припиненою іпотеки, яка має похідний характер від основного зобов`язання, з вилученням з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку і заборону відчуження нерухомого майна, а також про визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, яке здійснено одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов`язанням.

Крім того, встановивши, що іпотечний договір від 30 листопада 2006 року № 34798 містить відповідне застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки і відповідачем ТОВ «Кей-Колект»дотримано положення частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання ОСОБА_3 як боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, проте ні після завершення 30-денного строку з моменту отримання цієї вимоги, ні на час проведення державної реєстрації за названим відповідачем права власності на спірні житловий будинок і земельну ділянку позивач не виконала боргове зобов`язання, а також те, що державному реєстратору були надані всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності, передбачені положеннями Закону № 1952-IV та Порядку № 868, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що на дату укладення (12 грудня 2011 року) між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та договору факторингу № 1 вона виконала всі взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700 та не мала заборгованості перед кредитором - ПАТ «УкрСиббанк», про що свідчить виконання банком умов договору відповідального зберігання документів на іпотечне майно, а саме повернення їй оригіналів правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно, не заслуговують на увагу, оскільки отримання іпотекодавцем від зберігача правовстановлюючих документів на передане в іпотеку нерухоме майно не може слугувати беззаперечним доказом виконання позичальником кредитних зобов`язань, про що правильно вказав апеляційним суд.

Крім того, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/50519107) у справі № 2-3112/11Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 12 липня 2012 року, тобто вже після укладення вищезгаданих договорів про відступлення прав вимоги та факторингу, стягнув із ОСОБА_8 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700 у розмірі 202 804,08 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 24 лютого 2012 року становило 1 620 364,08 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказано, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, і є датою, коли зобов`язання позичальника перед банком за кредитним договором припинилося.

Разом із тим, матеріали цієї справи не містять і позивачем ОСОБА_5 не надано доказів на підтвердження виконання нею вказаного рішення суду в добровільному або примусовому порядку, що могло б свідчити про припинення як основного зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700 на підставі статті 599 ЦК України, так і акцесорного (похідного) - за іпотечним договором відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Отже, позивач помилково вважає, що основне зобов`язання виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов`язання, які виникають з іпотечного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що 12 грудня 2011 року згідно з договорами факторингу та відступлення прав вимоги ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» лише право вимоги за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000 та договором іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798, і що при посвідченні договору про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. не надавався договір іпотеки від 04 травня 2007 року № 34798-Б, яким забезпечувалося виконання зобов`язання за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 11150602000, не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права власності на спірні житловий будинок та земельну ділянку за ТОВ «Кей-Колект»як іпотекодержателем саме на підставі договору іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798, яким забезпечувалося виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000, що підтверджується матеріалами реєстраційних справ на спірне нерухоме майно, наданими Броварською районною державною адміністрацією Київської області на виконання ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2020 року (том 4 а. с. 125-126, 142-183).

Аргументи заявника про те, що предмет іпотеки, а саме спірний житловий будинок, який використовується нею та членами її сім`ї як місце постійного проживання, не міг бути примусово стягнений на підставі положень Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Підпунктом 1 пункту 1 Закону № 1304-VII, який був чинним на час прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем, передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Висновки про те, що Закон № 1304-VII підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, містяться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

Отже, мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який було встановлено Законом № 1304-VII, має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Разом із тим, для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов`язковими є встановлення сукупності обставин, а саме: нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У контексті зазначеного колегія суддів, що переглядає цю справу, вважає необґрунтованими доводи заявника про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону № 1304-VII, оскільки, по-перше, загальна площа переданого позивачем в іпотеку житлового будинку становить 408,6 кв. м, тобто перевищує 250 кв. м, а по-друге, згідно з Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 грудня 2015 року № 125030784 (том 2 а. с. 111-114) ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на праві власності належать: будинок за адресою: АДРЕСА_3 ; будинок за адресою: АДРЕСА_4 , авідтак, відсутня необхідна сукупність обставин для застосування мораторію на стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті.

Посилання заявника на те, що вона не отримувала письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, яку згідно з пунктом 11.2 кредитного договору ТОВ «Кей-Колект» мало направити їй цінним листом з описом та повідомленням про вручення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Пунктом 5.2 договору іпотеки передбачено, що у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено судами та зазначалося вище, на виконання приписів частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» 14 березня 2014 року ТОВ «Кей-Колект» надіслало ОСОБА_8 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки № 135-12794, у якому вимагало погасити заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000 протягом 30-ти днів з моменту отримання цієї вимоги, а також попередило, що у разі відсутності протягом зазначеного строку повідомлення про намір погасити кредитну заборгованість чи викупити майно, товариство як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» або продажу майна у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (том 4 а. с. 186).

Отже, ТОВ «Кей-Колект» дотрималося визначеного умовами договору іпотеки та статтею 35 Закону України «Про іпотеку» порядку надсилання письмової вимоги про усунення порушення та застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Доводи касаційної скарги про те, що в оспорюваному договорі факторингу вказано, що права кредитора за кредитним договором переходять до ТОВ «Кей-Колект» у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення прав вимоги та можуть виникнути у майбутньому (майбутня вимога), що суперечить положенням статей 512, 514 ЦК України, за змістом яких майбутня вимога не може бути предметом договору відступлення права вимоги, є неспроможними, оскільки згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14, від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15 вказано, що за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18), у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14 (провадження № 61-670св19), від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20), на які також міститься посилання у касаційній скарзі.

Разом із тим, враховуючи, що первісний позов ТОВ «Кей-Колект» про виселення осіб з переданого в іпотеку житлового будинку, у задоволенні якого суд першої інстанції відмовив, тобто фактично ухвалив рішення на користь заявника, не був предметом апеляційного перегляду, а тому суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні правильно не застосував висновки, сформульовані у наведених постановах суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), на яку також посилалася заявник у касаційній скарзі, зазначено, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Однак у справі № 909/968/16 суди констатували, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу, з укладенням такого договору відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - товариство, яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, тоді як у справі, яка переглядається, судами встановлено, що ТОВ «Кей-Колект» є суб`єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа і має право здійснювати фінансові послуги з факторингу.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення по суті зустрічного позову, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і їх висновки не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які посилалася заявник у касаційній скарзі.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних у матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), також не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із цим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами про скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О. А. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно, ОСОБА_5 співвідповідачем у справі визначила, зокрема державного реєстратора.

Водночас, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Проте помилкове зазначення позивачем за зустрічним позовом співвідповідачем державного реєстратора не призвело до неправильного вирішення спору по суті, крім того, державний реєстратор із касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення не звертався, про порушення своїх прав не зазначав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка Олександра Анатолійовича, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, державний реєстратор реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області Тащева Альона Миколаївна, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору факторингу, визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, визнання припиненими зобов`язань за договорами іпотеки,скасування рішень про державну реєстрацію права власності залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький С. О. Карпенко І. В. Литвиненко О. М. Ситнік


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	13.12.2023
Оприлюднено	28.12.2023
Номер документу	115937387
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них

Радзівіл А. Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 13.12.2023 по справі 361/2297/16-цКАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —361/2297/16-ц

Постанова від 13.12.2023

Постанова
від 13.12.2023 по справі 361/2297/16-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ