Окрема думка

від 13.12.2023 по справі 361/2297/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 361/2297/16-ц (провадження № 61-7000св23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , про усунення перешкод у праві володіння, користування та розпорядження житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»(далі - ПАТ «УкрСиббанк»), державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка Олександра Анатолійовича, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Київської області, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Еліна Володимирівна, державний реєстратор реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області Тащева Альона Миколаївна, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору факторингу, визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, визнання припиненими зобов`язань за договорами іпотеки,скасування рішень про державну реєстрацію права власності

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.

У квітні 2016 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 30 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), який змінив назву ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 (після реєстрації 01 червня 2010 року шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 ) укладено кредитний договір № 11087557000, за умовами якого позичальниця отримала кредит у розмірі 150 000,00 доларів США зі сплатою 12,3 % річних строком до 30 листопада 2017 року.

30 листопада 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 34798, предметом якого є належні іпотекодавцю двоповерховий житловий будинок з цокольним поверхом загальною площею 408,6 кв. м, житловою площею 144,3 кв. м, та земельна ділянка загальною площею 0,0769 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

04 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11150602000, за умовами якого позичальниця отримала кредит у розмірі 157 000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних строком до 04 травня 2017 року.

04 травня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за обома вказаними кредитними договорами між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 34798-Б, предметом якого є належне іпотекодавиці зазначене нерухоме майно.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1 та договір про відступлення прав вимоги, за якими права вимоги до позичальника і майнового поручителя ОСОБА_3 за усіма кредитними та іпотечними договорами відступлені ТОВ «Кей-Колект».

12 листопада 2014 рокуу зв`язку із систематичним невиконанням позичальницею взятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 11087557000, ТОВ «Кей-Колект» у позасудовий спосіб звернуло стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно шляхом визнання права власності на нього.

19 серпня 2015 року відповідачам були направлені вимоги про їх добровільне виселення зі спірного житлового будинку, які залишені без реагування.

З урахуванням збільшення позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» просило суд:

- заборонити відповідачам користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , без попередньої згоди власника - ТОВ «Кей-Колект»;

- усунути йому як власнику перешкоди у реалізації права володіння та користування нерухомим майном шляхом надання безперешкодного доступу до житлового приміщення;

- виселити відповідачів з указаного житлового будинку.

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О. А., індексний номер 17430329, від 24 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на земельну ділянку площею 0,0769 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О. А., індексний номер 17430462, від 24 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на житловий будинок загальною площею 408,9 кв. м, житловою площею 153,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», у частині прав вимог за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 11087557000, від 30 листопада 2006 року № 11087566000, від 04 травня 2007 року № 11150602000, укладеними між нею та АКІБ «УкрСиббанк»;

- визнати припиненим договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», у частині іпотечного договору від 30 листопада 2006 року № 34798, зареєстрованого в реєстрі за № 5001, та іпотечного договору від 04 травня 2007 року № 34798-Б, зареєстрованого в реєстрі за № 1725;

- витребувати на її користь із чужого незаконного володіння ТОВ «Кей-Колект» спірний житловий будинок;

- визнати припиненими зобов`язання за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 11087557000, від 30 листопада 2006 року № 11087566000, від 04 травня 2007 року № 11150602000 та договорами іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798, від 04 травня 2007 року № 34798-Б;

- вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме спірних житлового будинку та земельної ділянки.

19 липня 2021 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальниця придбала переданий в іпотеку житловий будинок не за рахунок кредитних коштів, а тому відсутні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла. Сторони погодили в договорі іпотеки можливість звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), тому підстави для задоволення зустрічного позову відсутні. Доводи ОСОБА_3 про те, що вона не отримувала письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, спростовуються наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. При державній реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект» на предмети іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку - державним реєстратором були дотримані вимоги Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), зокрема, належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Обґрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону № 1304-VII не поширюється на спірні правовідносини та про відсутність правових підстав для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем на спірний житловий будинок, суд зазначив, що у позичальника у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак, відсутня одна із обставин, необхідна для застосування мораторію на стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті.

22 листопада 2022 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного зустрічного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ТОВ «Кей-Колект» є суб`єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа, яка має право здійснювати фінансові послуги з факторингу. Відсутність у ТОВ «Кей-Колект» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії. На момент укладення договору іпотеки від 30 листопада 2006 року № 34798 неповнолітня дитина позивача - ОСОБА_4 , 2008 року народження, ще не народилася, а отже, не була власником та не користувалася спірним житловим будинком, який передавався в іпотеку, тому її права не були порушені, тоді як отримання дозволу від органів опіки і піклування на реалізацію предмета іпотеки не є необов`язковим. ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів (квитанцій, довідок, платіжних доручень тощо) на підтвердження того, що на час укладення договору факторингу у неї була відсутня заборгованість перед ПАТ «УкрСиббанк».

У травні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень,просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у частині зустрічних позовних вимог та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 12 грудня 2011 року згідно з договорами факторингу та відступлення прав вимоги ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» лише право вимоги за кредитним та іпотечним договорами. При посвідченні договору про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. не надавався договір іпотеки від 04 травня 2007 року № 34798-Б, яким забезпечувалося виконання зобов`язання за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 11150602000. Зміни щодо іпотекодержателя за вказаними правочинами не вносилися до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На дату укладення (12 грудня 2011 року) між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та договору факторингу № 1 вона виконала всі взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 1108755700 та не мала заборгованості перед кредитором - ПАТ «УкрСиббанк», про що свідчить виконання банком умов договору відповідального зберігання документів на іпотечне майно, а саме повернення їй оригіналів правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що їй на праві власності належить інше нерухоме житлове майно за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідає дійсності.

На предмет іпотеки, а саме на спірний житловий будинок, який використовується нею та членами її сім`ї як місце постійного проживання, не могло бути звернене стягнення на підставі положень Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності на нього за ТОВ «Кей-Колект».

Зазначила, що не отримувала письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

13 грудня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що встановлено, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів (квитанцій, довідок, платіжних доручень тощо) на підтвердження виконання взятих на себе грошових зобов`язань за договорами про надання споживчого кредиту, в тому числі, що на час укладення договору факторингу у неї була відсутня заборгованість перед ПАТ «УкрСиббанк», тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання припиненим основного зобов`язання та недійсним оспорюваного договору факторингу.

Оскільки основне зобов`язання позичальниці ОСОБА_3 не припинилося, також обґрунтованим є висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання припиненою іпотеки, яка має похідний характер від основного зобов`язання, з вилученням з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку і заборону відчуження нерухомого майна, а також про визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, яке здійснено одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов`язанням.

З такими висновками колегії суддів погоджуюся.

Разом з тим, колегія суддів виснувала, що встановивши, що іпотечний договір від 30 листопада 2006 року № 34798 містить відповідне застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки і відповідачем ТОВ «Кей-Колект» дотримано положення частини першої статті 35 Закону № 898-IV щодо належного надсилання ОСОБА_3 як боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, проте ні після завершення 30-денного строку з моменту отримання цієї вимоги, ні на час проведення державної реєстрації права власності на спірні житловий будинок і земельну ділянку позивачка не виконала боргове зобов`язання, а також те, що державному реєстратору були надані всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності, передбачені положеннями Закону № 1952-IV та Порядку № 868, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем.

З таким висновком колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(далі - Закон № 1402-VIII) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

За вимогами статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».

Відповідно до вимог статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння воно повертається власникові. Рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), пункт 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), пункт 84 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем, але з інших підстав, про що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду мав зазначити у своїй постанові.

Суддя О. М. Ситнік