Ухвала

від 18.12.2023 по справі 201/3852/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/3852/23

Провадження № 1-кп/201/587/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041650000311 від 01.03.2023 року, відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганська, неодруженого, утриманців не маючого, маючого вищу освіту, генерального директора ТОВ «ТД «Восток інвест групп», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, -

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Прокурор подав клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , в якому прокурор просив продовжити йому строки тримання під вартою на 60 днів, посилаючись на ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 просив в задоволенні клопотання прокурора відмовити.

Захисник підтримав позицію свого підзахисного, зауваживши на відсутності ризиків, заявлених прокурором, оскільки, на його думку, сама по собі тяжкість кримінального правопорушення не може бути єдиною підставою для продовження строку дії запобіжного заходу. Також захисник наголосив на активній волонтерській діяльності ОСОБА_3 і заявлене бажання брати участь у фінансуванні ЗСУ, у т.ч. шляхом перерахування застави (якщо такий альтернативний захід буде судом до нього застосовано), позитивні характеристики, відшкодування шкоди потерпілим, відсутність претензій з їх боку, оплату штрафу, призначеного ОСОБА_3 за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.12.2022, оплату судових витрат по цій справі, що зазначені в обвинувальному акті. Також захисник просив о тому випадку,Ю якщо суд дійде висновку про продовження строку запобіжного заходу, зменшити його підзахисному розмір застави.

Суд, заслухавши учасників процесу, вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

Так, відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2023 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави строком на 60 днів, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Слідчий суддя встановив наявність ризику ухилення від органу досудового слідства підозрюваним ОСОБА_3 , оскільки останній не має постійного місця проживання, міцних соціальних, родинних зв`язків, постійного місця роботи та законного джерела доходів, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, і розуміючи наслідки розгляду кримінального провадження очевидно може намагатись уникнути слідства задля уникнення відповідальності.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому суд виходить з того, що останній на теперішній час обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тобто проти власності із погрозою застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, вчиненого в умовах воєнного стану. Дане кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого, у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_3 винуватим, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п`ятнадцяти років.

Тому, розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_3 , на переконання суду, може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

У зв`язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Також суд вважає доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, про що свідчить факт скоєння двох епізодів у даному кримінальному провадженні, а також кримінального правопорушення по кримінальному провадженню, зареєстрованому 15.06.2022 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №12022221220000577 за ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 190 КК України, яке перебуває у провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова, та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12022100020003743 від 04.11.2022 року, яке перебуває у провадженні СВ Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві.

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання останнього винуватим у пред`явленому обвинуваченні та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного клопотання не зможе забезпечити належний розгляд кримінального провадження, а перебування ОСОБА_3 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження йому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_3 місця реєстрації та проживання, а також роботу. Однак дані обставини, з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_3 раніше застосованого запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший, не пов`язаний із триманням під вартою.

Отже, ані обвинуваченим ОСОБА_3 , ані його захисником ОСОБА_5 будь-яких об`єктивних даних, які безумовно вказують на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування чи продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.

Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Також ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є наявним та не зменшився, з огляду на те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні корисливого злочину проти власності, метою якого було отримання грошових коштів, а тому, перебуваючи на волі, обвинувачений може вчинити новий злочин, а відтак такий ризик також є обґрунтованим.

Суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше судимий 09.12.2022 Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.1ст.190 та ч.2 ст.190 КК України із застосуванням ч. 1ст.70КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн, який сплачено 09.12.2022 року, офіційно працевлаштований, має постійне місце мешкання та реєстрації, до затримання вів активну волонтерську діяльність.

В той же час, зазначені обставини існували і на момент вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину, однак не стали тими стримуючими факторами, які б могли запобігти їх вчиненню, у зв`язку з чим відповідні доводи захисника є неприйнятними.

Суд на даній стадії процесу не враховує доводи захисника про визнання ОСОБА_3 своєї вини і щире каяття, оскільки під час встановлення порядку і обсягу дослідження доказів ОСОБА_3 хоча і повідомив про визнання вини і щире каяття, втім на теперішній час він судом не допитаний, так як під час встановлення порядку та обсягу дослідження доказів ОСОБА_3 і його захисник наполягали на допиті ОСОБА_3 після дослідження матеріалів провадження та допиту всіх потерпілих і свідків, разом з цим, якщо визнання вини і щире каяття з боку обвинуваченого знайде своє підтвердження у судовому засіданні під час його допиту (або не зайде), зазначені обставини будуть враховані судом під час ухвалення вироку і при призначенні покарання та наразі не впливають і не зменшують встановлених судом ризиків.

Теж саме стосується і активної волонтерської діяльності ОСОБА_3 , яке підтверджується наданими захисником документами, бажання брати участь у фінансуванні ЗСУ, у т.ч. шляхом перерахування застави (якщо такий альтернативний захід буде судом до нього застосовано), позитивні характеристики, відшкодування шкоди потерпілим, відсутність від них претензій, оскільки суд ще раз наголошує, що зазначені обставини будуть враховані судом під час ухвалення вироку і при призначенні покарання та наразі не впливають і не зменшують встановлених судом ризиків.

Інші доводи захисника зводяться до викладення положень кримінального процесуального закону та низки рішень Європейського суду з прав людини без належного співставлення висновків ЄСПЛ в справах у яких вони були сформульовані з фактичними обставинами цієї справи, що не може бути розцінено як належне обґрунтування своїх доводів та підставою для зміни запобіжного заходу.

Також судом прийнято до уваги, що вже тричі апеляційний суд скаргузахисника ОСОБА_5 залишив без задоволення. А ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 залишив без змін. Так, будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваних ухвал судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів ухвали суду залишила без змін, а апеляційні скарги захисника залишила без задоволення.

На теперішній час по справі досліджені всі матеріали, оглянуті речові докази, допитані всі потерпілі, свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , не допитаний свідок ОСОБА_9 і обвинувачений ОСОБА_3 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2023 ОСОБА_3 визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 536 800,00 грн.

Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований обвинуваченому ОСОБА_3 , із визначенням застави, продовжити на 60 днів.

Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

Також підтверджень наявності у ОСОБА_3 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою, суду не надано.

Керуючись ст. ст. 177,178, 183, 331 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 днів, тобтодо 15 лютого 2024 року (включно), із можливістювнесення застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 536800,00грн із покладанням обов`язків, у разі внесення вказаної застави, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2023.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення, але може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Копію ухвали направити до Державної установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для виконання.

Суддя ОСОБА_1