Постанова

від 20.12.2023 по справі 357/8305/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/8305/23 Головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І.

Провадження № 22-ц/824/14946/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

29 серпня 2023 року представник відповідачки - адвокат Цурка Н.О. подала до суду заяву про забезпечення позову до подання зустрічної позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 2004, та комплекс нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_2 ;

- встановлення заборони державним реєстраторам та будь-яким іншим особам, які наділені правами у сфері державної реєстрації здійснювати будь-які дії щодо реєстрації відчуження (купівлі-продажу, міни, дарування тощо) або припинення права власності на об`єкти нерухомого майна: будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 2004, та комплекс нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод ОСОБА_2 мати доступ до приміщення комплексу нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_2 , шляхом встановлення охорони, зміни замків та/або інших перешкод у користуванні.

В обґрунтування заяви зазначила, що між сторонами виник спір щодо поділу нерухомого майна, набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме:

житлового будинку АДРЕСА_1 та титульним власником якого є ОСОБА_1 ;

житлового будинку АДРЕСА_3 та титульним власником якого є ОСОБА_1 ;

комплексу нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , титульним власником якого є ОСОБА_1 ;

нежилого приміщення в житловому будинку загальною площею 186,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , титульним власником якого є ОСОБА_2 ;

земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 3220489500:01:023:0354, яка розташована на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та титульним власником якої є ОСОБА_2 .

Заявниця вважає, що це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак ОСОБА_1 не заявляє вимоги про поділ майна, набутого за час шлюбу та зареєстрованого за ним, як титульним володільцем, а лише висуває вимоги про поділ майна титульним володільцем якого є ОСОБА_2 .

Оскільки позивачем свідомо не наводиться у позовній заяві повний перелік спільного майна подружжя, наведене свідчить про порушення принципу рівності часток та порушення права власності ОСОБА_2 , є підстави для застосування забезпечення позову у даній справі.

Крім того, ОСОБА_1 з 25 серпня 2023 року змінено замки та встановлено систему охорони на приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , та вчиняються дії щодо заборони користування зазначеним приміщенням відповідачці, яка більше 15 років здійснює діяльність саме за цією адресою, але наразі не має змоги потрапити до приміщення та користуватися належною частиною спільного майна, що свідчить про те, що позивач позбавляє ОСОБА_2 права користування сумісною власністю.

З огляду на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник спір з приводу поділу спільного майна, власником якого на теперішній час зареєстрований останній, є підстави вважати про наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі відчуження позивачем нерухомого майна на користь третіх осіб, що є підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони його відчуження.

Крім того, ОСОБА_2 має статус фізичної особи-підприємця та є бенефіціарним власником ТОВ «АТФ+». За згодою між тодішнім подружжям сторін між ними було укладено договір оренди 2019 року, відповідно до якого заявниця користується даним приміщенням безоплатно протягом 10 років для здійснення власної господарської діяльності, яка до 2019 року використовувалася на потреби сім`ї. Даний договір не припинено, не розірвано та не визнано недійним.

Перешкоди, які вчиняються позивачем, свідомо направленні на неможливість здійснення діяльності ОСОБА_2 , яка не має іншого заробітку та можливості здійснення діяльності, оскільки все устаткування, деталі та навіть майно третіх осіб (автомобілі передані на ремонт) закрито в приміщенні та передано під охорону.

Застосування обраних заходів забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів суб`єкта господарювання. Вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав заявниці на час вирішення спору в суді та навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову зробить неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів сторін.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Цурки Н.О. про забезпечення позову до подання зустрічного позову задоволено.

Накладено арешт на нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 2004, та комплекс нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 .

Встановлено заборону державним реєстраторам та будь-яким іншим особам, які наділені правами у сфері державної реєстрації здійснювати будь-які дії щодо реєстрації відчуження (купівлі-продажу, міни, дарування тощо) або припинення права власності на об`єкти нерухомого майна: будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 2004, та комплекс нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 .

Зобов`язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 .

Заборонено ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод ОСОБА_2 мати доступ до приміщення комплексу нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 , шляхом встановлення охорони, зміни замків та/або інших перешкод у користуванні.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції, виходячи з предмету спору та характеру позовних вимог, які мала намір пред`явити відповідачка у даній справі, вбачав підстави для вжиття заходів забезпечення позову у способи, визначені заявницею, оскільки вважав, що невжиття відповідних заходів позову забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про поділ спільного майна подружжя.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, яку 07 вересня 2023 року доповнив та в якійпросить оскаржуване рішення скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову залишити без розгляду та повернути заявнику.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву про забезпечення позову, яка не відповідала вимогам частини першої статті 151 ЦПК України, зокрема, заява подана і підписана адвокатом Цуркою Н.О., повноваження якої діяти в інтересах заявниці саме в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області не були підтвердженні належним чином оформленим ордером, а деякі із долучених до заяви фотокопій документів є неналежної якості та їх зміст є абсолютно нечитабельним, тому вони не могли бути взяті до уваги судом при вирішенні питання про забезпечення позову, а сама заява підлягала поверненню заявнику на підставі частини десятої статті 153, пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Суд першої інстанції не врахував, що для задоволення заяви про забезпечення позову до подання зустрічного позову були відсутні підстави, наведені представником заявниці, а саме ризик невиконання рішення суду внаслідок відчуження майна позивачем за основним позовом, адже на зазначене в заяві нерухоме майно вже був накладений арешт ухвалою суду від 19 серпня 2022 року в межах розгляду справи № 357/4668/22 за позовом ОСОБА_3 (дочки сторін) до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики у розмірі 9 169 489, 50 грн. Більш того, в силу вимог статті 65 СК України для укладення договору, за яким відбувається розпорядження спільним майном, має бути надана згода іншого із подружжя.

Окрім того, вжиття заходів забезпечення позову, який має намір пред`явити відповідачка, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель та заборони позивачу та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод мати доступ до приміщення комплексу цих нежитлових та/або інших перешкод у користуванні, є фактичним вирішенням спору по суті з іншим предметом позову відмінним від розподілу майна подружжя. У заяві не зазначено і судом першої інстанції не встановлено, яким чином невжиття вказаних заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про поділ спільного майна подружжя, враховуючи також наявність існуючого арешту майна та рішення суду від 25 січня 2023 року у справі № 357/1613/22 про усунення позивачу з боку відповідачки перешкод у користуванні нерухомим майном.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки - адвокат Цурка Н.О. просить відмовити у задоволенні вказаної апеляційної скарги, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції здійснив повний і всебічний розгляд заяви про забезпечення позову, надав належну оцінку дійсним обставинам справи, не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення заявленого питання, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О.В. підтримав подану апеляційну скаргу та просив задовольнити її вимоги.

Представник відповідачки - адвокат Цурка Н.О.заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її відхилити та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошових сум, цінних паперів, корпоративних прав тощо) чи підготовчі дії до його реалізації.

Згідно із пунктами 1 - 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина друга, третя статті 150 ЦПК України).

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, пошкодити, знищити чи знецінити його.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив в порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину нерухомого майна, а саме:

- нежитлового приміщення в житловому будинку загальною площею 186,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

- земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3220489500:01:023:0354, для індивідуального дачного будівництва (інша житлова забудова), що знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада.

Також просив стягнути з відповідачки на його користь 1/2 частину вартості транспортних засобів, а саме:

- автомобіля Volkswagen Jetta, 2012 року випуску, сірого кольору, об`єм двигуна 1984 куб. см, середня ринкова вартість КТЗ - 335 522,00 грн, у розмірі 167 761, 00 грн;

- автомобіля Lexus RX350, 2010 року випуску, чорного кольору, об`єм двигуна 3456 куб. см, середня ринкова вартість КТЗ - 678 500,00 грн, у розмірі 339 250,00 грн;

- автомобіля Opel Astra, 2006 року випуску, червоного кольору, об`єм двигуна 1686 куб. см, середня ринкова вартість КТЗ - 156 577,00 грн, у розмірі 78 288,50 грн;

- автомобіля Mercedes-Benz 316 CDI, 2004 року випуску, білого кольору, об`єм двигуна 2685 куб. см, середня ринкова вартість КТЗ - 391 442,00 грн, у розмірі 195 721,00 грн.

29 серпня 2023 року представник відповідачки - адвокат Цурка Н.О. подала до суду заяву про забезпечення позову до подання зустрічної позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, яку 30 серпня 2023 року уточнила, вказавши, що окрім майна, яке бажає поділити позивач, між сторонами існує спір щодо поділу іншого нерухомого майна, набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме:

житлового будинку АДРЕСА_1 та титульним власником якого є ОСОБА_1 ;

житлового будинку АДРЕСА_3 та титульним власником якого є ОСОБА_1 ;

комплексу нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , титульним власником якого є ОСОБА_1 .

Посилаючись на наявність обставин загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову, який відповідачка має намір пред`явити, через реальну можливість відчуження позивачем спірного нерухомого майна на користь третіх осіб, представник відповідачки просила вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 2004, та комплекс нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 ;

- встановлення заборони державним реєстраторам та будь-яким іншим особам, які наділені правами у сфері державної реєстрації здійснювати будь-які дії щодо реєстрації відчуження (купівлі-продажу, міни, дарування тощо) або припинення права власності на об`єкти нерухомого майна: будинок АДРЕСА_1 , рік побудови - 2004, та комплекс нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 ;

- заборонити ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод ОСОБА_2 мати доступ до приміщення комплексу нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 , шляхом встановлення охорони, зміни замків та/або інших перешкод у користуванні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Аналогічні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), від 07 липня 2021 року в справі № 639/8124/20-ц (провадження № 61-10478ск21) та від 01 липня 2021 року в справі № 754/3144/21 (провадження № 61-10012ск21).

Як свідчать матеріали справи, предметом судового розгляду в межах даної справи є майнові вимоги кожної із сторін щодо поділу майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна, в тому числі будинків АДРЕСА_1 такомплексу нежитлових будівель літ. «А» та споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , і компенсації вартості 1/2 частки у рухомому майні, яке, на думку сторін, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Заявницею було надано належні та достатні докази на підтвердження того, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо поділу вказаного майна у спосіб, який ОСОБА_2 вважає для себе прийнятним, авнаслідок ухвалення такого рішення вона буде мати можливість задовольнити свої вимоги, оскільки 1/2 частина права власності на спірне нерухоме майно, що наразі належить ОСОБА_1 , перейде до неї відповідно заявлених позовних вимог.

З огляду на обставини спірних правовідносин, якими заявниця обґрунтовувала свої вимоги, логічними і обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що накладення арешту наспірне нерухоме майно, який належить відповідачу за зустрічним позовом, та заборона здійснювати будь-які дії щодо реєстрації відчуження або припинення права власності на вказані об`єкти нерухомостів межах пред`явлених позовних вимог є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення цього спору не виключається можливість приховування та відчуження відповідачем вказаного майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивачки за зустрічним позовом.

При цьому вказані види забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про поділ цього майна є додатковою гарантією для заявниці того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та вона отримає задоволення своїх вимог.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

У справі, яка переглядається, суду першої інстанції було наведено значимі факти того, що захист прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке є предметом поділу між сторонами, та заборони на його відчуження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву про забезпечення позову, яка не відповідала вимогам частини першої статті 151 ЦПК України, а саме заява подана (підписана) адвокатом Цуркою Н.О., повноваження якої діяти в інтересах заявниці в суді не були підтвердженні належним чином оформленим ордером, колегія суддів не бере до уваги як безпідставні, оскільки на звороті аркуша справи 121 (у виділених матеріалах справи а.с. 28), на який посилається позивач у своїй скарзі, міститься копія ордеру від 22 серпня 2022 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Цуркою Н.О. в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області, а ордер, який видано відповідно до статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на відсутність ризику невиконання рішення суду з огляду на те, що на зазначене в заяві про забезпечення позову нерухоме майно вже був накладений арешт ухвалою суду від 19 серпня 2022 року в межах розгляду справи № 357/4668/22 є необґрунтованими. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 12 грудня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики було відмовлено та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2022 року у вигляді накладеного арешту на спірні будинки та комплекс нежитлових будівель та споруд.

Колегія суддів враховує, що питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення.

У даному випадку такі заходи забезпечення позову не обмежують ОСОБА_1 в реалізації його права володіння нерухомим майном та не перешкоджають у вільному користуванні приміщеннями, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивачки у випадку задоволення її позовних вимог, і є дієвою та оптимальною процесуальною дією, яка не дозволить відповідачу за зустрічним позовом на час вирішення спору розпорядитися спірним майном, а також допоможе зберегти у незмінному стані як самі об`єкти обтяження так і коло осіб, що можуть претендувати на них у межах даного судового розгляду.

Отже, задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині вимог про накладення арешту не спірне нерухоме майно та заборони вчинення реєстраційних дій щодо його відчуження, суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати заявниця, її позовним вимогам, та оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку, що невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів між сторонами, що не відповідає завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу в частині заборони вчиняти певні дії та зобов`язання вчинити певні дії щодо спірного комплексу нежитлових будівель літ. «А» та споруд за адресою: АДРЕСА_4 , місцевий суд безпідставно послався на те, що забезпечення позову у вказаний спосіб є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає вимогам закону.

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як було встановлено вище, предметом судового розгляду в межах позовних вимог, які має намір пред`явити ОСОБА_2 , є поділ спільного майна подружжя.

При цьому, для виконання рішення суду про поділ майна подружжя ОСОБА_2 достатньо зареєструвати своє право власності на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а питання щодо користування зазначеним майном його співвласниками, в тому числі з підстав порушення договірних зобов`язань між сторонами як суб`єктами господарювання, має окремий порядок вирішення на підставі відповідних норм матеріального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відтак, ураховуючи те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, запропоновані заявником заходи забезпечення позову у вигляді зобов`язання відповідача надати доступ до нежитлових будівель та споруд і встановлення йому заборони та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод заявниці мати доступ до цього нерухомого майна є необґрунтованими, не відповідають вимогам розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову з метою ефективного захисту або поновлення її прав, за захистом яких вона має намір звернутися до суду.

У даному випадку такі заходи не спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки не стосуються визнання за нею права власності на спільне майно подружжя, а отже вжиття таких заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до можливості виконання судового рішення про поділ такого майна.

Таким чином наведені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і жодним чином не впливають на ефективний захист або поновлення прав позивача за зустрічним позовом, оскільки відсутній зв`язок між цими заходами забезпечення позову і предметом зустрічних позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, які заявниця просила вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання можливого судового рішення в разі задоволення зустрічного позову.

Враховуючи викладене, задовольняючи заяву про забезпечення зустрічного позову у вказаній вище частині, суд першої інстанції не врахував наведені обставини справи та не здійснив оцінку наданих заявником доказів, в порушення вимог статей 149-153 ЦПК України не врахував, що запропоновані заходи забезпечення позову не відповідають змісту порушеного, на думку заявниці, права, та не є співмірними із заявленими вимогами в цій справі, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою: АДРЕСА_4 , а також заборони ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод ОСОБА_2 мати доступ до приміщення комплексу вказаних нежитлових будівель та споруд шляхом встановлення охорони, зміни замків та/або інших перешкод у користуванні.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, оскаржувана ухваласуду першої інстанції в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та зобов`язання вчинити певні дії щодо спірного комплексу нежитлових будівель та споруд не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПКУкраїни є підставою для її скасування з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору в зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 , та заборони ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти дії щодо встановлення перешкод ОСОБА_2 мати доступ до приміщення комплексу нежитлових будівель літ. «А» площею 1 352,1 кв. м та споруд за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_4 , шляхом встановлення охорони, зміни замків та/або інших перешкод у користуванні, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

В іншій частині ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 грудня 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній