Постанова

від 29.12.2023 по справі 755/13524/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2023 року місто Київ

справа № 755/13524/22

провадження №22-ц/824/13862/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД»

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Базиком Олексієм Павловичем,

на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 червня 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 2 серпня 2023 року, ухвалені у складі судді Винниченко Л.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Плюс ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» заборгованість із запобітної плати у розмірі 5591,26 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку із 2 вересня 2021 року, який на день пред`явлення позову становить 122934,23 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 12 травня 2021 року позивач була прийнята за сумісництвом бухгалтером до ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД».

1 вересня 2021 року ОСОБА_1 прийнято рішення про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. На підставі наказу про припинення трудового договору (контракту) від 2 вересня 2021 року позивач звільнена з займаної посади. При цьому, при звільненні з займанової посади ОСОБА_1 нарахована, але не виплачена заробітна плата.

10 вересня 2021 року на адресу відповідача позивач направляла лист-вимогу про надання довідки-розрахунку про нарааховану та невиплачену заробітну плату, а також накази про прийом на роботу та звільнення. Проте, жодної відповіді на лис отримано не було.

Заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку становить 5591,26 грн.

У зв`язку з непроведенням розрахунку при звільненні, позивач просила на підставі ст.117 КЗпП України стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 2 вересня 2021 року в сумі 122934,23 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5591,26 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 5591,26 грн., а всього 11182,52 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 2 серпня 2023 року поновлено ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» строк для подання доказів понесення витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» витрати на правничу допомогу у розмірі 18260 грн. У іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Базик О.П. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, в частині посилання на ст.117 КЗпП України, в редакції, яка діяла на момент звернення позивачки до суду, а також безпідставного зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки до 5591,26 грн.; в резолютивній частині рішення, в частині стягнення затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5591,26 грн. В цій частині прийняти нове рішення, а саме: застосування ст.117 КЗпП України, в редакції, яка діяла на момент порушення прав позивачки (02.09.2021 р.); в резолютивній частині, стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за весь час затримки становить 237113,50 грн. Рішення суду першої інстанції оскаржується з мотивів неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи , які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування матеріального права, в частині відмови у стягненні повної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В апеляційній скарзі зазначає про те, що судом правомірно встановлено порушення відповідачем прав позивача та безпідставну невиплату заробітної плати в день її звільненні. Однак, в судовому рішення, суд безпідставно посилається на ст.117 КЗпП України, в редакції, яка діяла на момент звернення позивачки до суду, оскільки необхідно посилатися на редакцію вказаної статті, яка діяла на момент порушення прав позивача.

Судом першої інстанції безпідставно було зменшено розмір середнього заробітку за весь час затримки до 5591,26 грн. Враховуючи фактичні обставини справи, необхідно змінити оскаржуване судове рішення в його мотивувальній та резолютивній частині, а саме застосувати редакцію статті 117 КЗпП України, яка діяла станом на 2 вересня 2021 року (порушення прав позивачки) та стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за весь час затримки становить 2377113,50 грн.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ОСОБА_1 адвокат Базик О.П. просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі зазначає про те, що оскільки ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» не було подано апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору, відповідач позбавлений був можливості подавати заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат. Часткове задоволення позовних вимог викликане виключно безпідставним рішення суду першої інстанції і жодним чином не пов`язане правомірними діями відповідача.

Правом на поданні відзиву на апеляційні скарги ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» не скористалося.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 червня 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження на додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 2 серпня 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що з 12 травня 2021 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» на посаду заступника головного бухгалтера за сумісництвом, що підтверджується наказом (розпорядженням) № БП000000005-0000000128 від 11 травня 2021 року.

Відповідно до наказу (розпорядження) № БП000000006-0000000128 про припинення трудового договору (контракту) від 30 серпня 2021 року ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» позивачка звільнена з роботи за власним бажанням 2 вересня 2021 року.

Згідно довідки ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» від 20 жовтня 2022 року № БП000000004 ОСОБА_1 працювала в товаристві з 12 травня 2021 року по 2 вересня 2021 року, заробітну плату ОСОБА_1 за другу половину серпня у сумі 3381 грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1595,53 грн. та заробітну плату за вересень у сумі 614,73 грн., що склало разом 5591,26 грн., було депоновано.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість роботодавця ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» перед позивачкою по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку на дату звільнення ОСОБА_1 становить 5591,26 грн. Суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача про те, що розрахунок з позивачкою не був проведений тому, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі, оскільки суду не надано жодних документів стосовно визначеного позивачці графіку роботи, встановленого режиму праці тощо, на підтвердження обставин, що позивачка мала працювати у день її звільнення після 13.00 год. до кінця робочого дня.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців, саме таким періодом нарахування середнього заробітку обмежено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», складає 55035,54 грн. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що вона письмово інформувала роботодавця щодо наявного у неї номеру банківського рахунку на який слід перераховувати виплати по заробітній платі чи надавала відповідачу відповідний дозвіл здійснювати їй виплату заробітної плати поштовими переказами, відповідно відповідач був позбавлений можливості переказати ОСОБА_1 нараховані до виплати суми; до того ж, ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» вживало заходи для виплати позивачці нарахованих у зв`язку зі звільненням коштів заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку шляхом надіслання ОСОБА_1 листів з проханням отримати вказані кошти. Керуючись принципами справедливості, пропорційності, розумності, дотримання балансу між інтересами працівника та роботодавця, ураховуючи очевидну неспівмірність заявлених для стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дії позивачки та відповідача, характер заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стягнення з відповідача повного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

У даному випадку суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, буде визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачці коштів у сумі 5591,26 грн., що відповідає сумі заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Відмовляючи у стягненні з ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну, правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки надані позивачем на підтвердження її витрат на правову допомогу чотири договори від 20 вересня 2022 року укладені з товариством з обмеженою відповідальністю, а не з адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро чи адвокатом, , тому відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідно до норм ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена 2 вересня 2021 року. В день звільнення відповідач з позивачкою не розрахувався. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності ОСОБА_1 на роботі. Між сторонами спір про розмір сум, нарахованих ОСОБА_1 при звільненні, відсутній.

Визначаючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції обмежився періодом у шість місяців, з 3 вересня 2021 року по 3 березня 2022, застосувавши при цьому положення ст.117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки спірні правовідносини виникли у вересні 2021 року, висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, в редакції чинній на час пред`явлення позивачем позову, є помилковим.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як таке що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з вересня 2021 року по грудень 2022 року в сумі 122934, 23 грн., виходячи із середньоденного заробітку в сумі 364,79 грн. та кількості робочих днів у зазначеному періоді.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суму строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмірі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що зменшуючи розмір відшкодування визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно врахувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Установлено, що заробітну плату позивачка отримувала в ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» готівковими коштами за відомостями на виплату готівки під підпис про одержання за списком працівників.

Крім того, установлено, що ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» вживало заходи для виплати позивачці нарахованих у зв`язку зі звільненням коштів заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку шляхом надіслання ОСОБА_1 листів з проханням отримати нараховані кошти. В той же час відповідач був позбавлений можливості переказати ОСОБА_1 нараховані до виплати суми, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами, що вона інформувала роботодавця щодо наявного у неї номеру банківського рахунку, на який слід перераховувати виплати по заробітній платі чи надавала відповідачу відповідний дозвіл здійснювати їй виплату заробітної плати поштовими переказами.

З цим позовом до суду позивачка звернулася у грудні 2022 року, тобто зі спливом більше ніж рік після звільнення з роботи, яке мало місце 2 вересня 2021 року, за ініціативою працівника.

Сума заборгованості по заробітній платі, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, яка нарахована, але не виплачена відповідачем при звільненні позивача (5591,26 грн.) є більш ніж у двадцять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (122934,23 грн.)

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 16000 грн. Зазначена сума е відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих витрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі, а також в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалюючи додаткове рішення про задоволення заяви ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» та стягуючи з ОСОБА_1 на користь товариства витрати на правничу допомогу у розмірі 18200 грн., суд першої інстанції виходив із того, що вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення ґрунтуються на правочинах, укладених між ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» та Адвокатським бюро «сайко та партнери» 12 серпня 2021 року та 21 квітня 2023 року; відзив на позов був поданий 3 травня 2023 року, тобто після укладення договору про надання правової допомоги та додаткової угоди до нього, будь-яких інших договорів та заяв з процесуальних питань під час розгляду стороною відповідача не подавалось; відповідачем не обґрунтовано та не доведено жодними доказами тих обставин, що він не міг передбачити перевищення судових витрат на правничу допомогу на час подання відзиву, а відтак суд першої інстанції виходив із доведеності витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. Поряд з цим, будь-яких доводів позивачкою стосовно доведення неспівмірності заявлених відповідачем судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, не наведено та до суду не було подано жодних обґрунтувань і розрахунків стосовно невідповідності розміру гонорару ціні позову, обсягу матеріалів у справі, кількості підготовлених процесуальних документів, складності справи тощо, що відповідно до вимог процесуального закону має доводитися стороною у справі у разі заперечень щодо розподілу заявлених судових витрат та зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Зваживши на відсутність клопотання позивачки про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд розподіляючи судові витрати виходив із принципу пропорційності розміру вимог у задоволенні яких було відмовлено, що становить 91,3% ціни позову.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч.6 ст.137 ЦПК України).

Сторона позивача до суду першої інстанції заяв про не співмірність витрат відповідача на професійну правничу допомогу не заявляла. Не міститься таких доводів і в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що оскільки відповідач не оскаржував рішення в частині стягнення з нього судового збору, тому він позбавлений був можливості подавати заяву про ухвалення додаткового рішення про розподілу судових витрат, є безпідставними і не ґрунтуються на нормах закону.

Установлено, що ОСОБА_1 на виконання ухвали суду від 30 грудня 2022 року сплачено судовий збір в сумі 1229,34 грн. за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Задовольнивши частково вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України розподілив судові витрати у вигляді судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» щодо мінімальної суми судового збору. Відповідно до Закону ставка судового збору за подання позову фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (0,4 розміру прожиткового мінімуму станом на 2022 рік складає 992,40 грн.).

Таким чином, стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 992,40 грн., що станом на 2022 рік становив мінімальний розмір судового збору, не виключає для відповідача можливості подати заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, а сума середнього заробітку збільшена з 5591,26 грн. до 16000 грн., відповідно наявні підстави для зменшення визначеної судом першої інстанції суми витрат відповідача на професійну правничу з 18200 грн. до 16640 грн. ( 20000 грн. :100% х 83,20% (100%- (21591,26 грн. х100% : 128525,49 грн.)).

Відповідно до ст.141 ЦПК України з ТОВ «Бізнес Плюс ЛТД» підлягає стягненню на користь позивач судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в сумі 239,90 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Базиком Олексієм Павловичем, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 червня 2023 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Плюс ЛТД» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 5591,26 грн. а загально суму у розмірі 11182,52 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Плюс ЛТД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16000 грн.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 2 серпня 2023 року змінити, зменшивши суму витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Плюс ЛТД», з 18200 грн. до 16000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Плюс ЛТД» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 239,90 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус