Ухвала

від 19.12.2023 по справі 520/548/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2493/23

Справа № 520/548/18

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний», Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Петренко В.С., 23 жовтня 2018 року в м. Одеса, -

встановила:

У січні 2018 року ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ПАТ АБ «Південний», ПАТ «Банк Восток» про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В обґрунтування позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» посилалось на те, що 07 жовтня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Група Компаній«Глобальні БізнесРішення» був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 2612 кв.м,, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» стало власником зазначеного приміщення.

Згідно п. 1.2 договору купівлі-продажу майно належало продавцю - ПАТ «Дельта Банк» на праві приватної власності на підставі мирової угоди від 26 червня 2011 року, укладеної між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «СТЕП-УА» та ТОВ «Півострів Пілот», затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 12 липня 2011 року по справі №54/239, та зареєстрованого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 19 вересня 2011 року.

Питання стосовно законності придбання вищевказаного нежитлового приміщення першим власником та чинність подальших угод щодо відчуження цього майна, та, зокрема, ПАТ «Дельта Банк», було предметом дослідження низки господарських справ, предметом яких слугували позовні вимоги стосовно законності набуття права власності на спірне нерухоме майно, і наявні судові рішення свідчать про законність придбання житлового приміщення загальною площею 2612 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 , першим власником, та, відповідно, чинність подальших угод щодо відчуження даного майна, та, зокрема ПАТ «Дельта Банк».

Таким чином, представник позивача вважав, що ТОВ «Група Компаній«Глобальні БізнесРішення» на законних підставах весь цей час було власником нежитлового приміщення загальною площею 2612 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, як вказував представник позивача, в жовтні 2017 року ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно випадково дізналось про зміну власника нежитлового приміщення загальною площею 2612 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме те, що 03 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В., реєстраційний №880, а у подальшому, 13 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю) укладений договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., реєстраційний №6823.

Про зміну власника спірного нежитлового приміщення з ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» на ОСОБА_2 , зі ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та з ОСОБА_3 на Торгову компанію «АЛМІ» (Підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю) позивачу ТОВ «Група Компаній«Глобальні БізнесРішення», нічого відомо не було.

Представник позивача зазначав, що ТОВ «Група Компаній«Глобальні БізнесРішення» з 2011 року до цього часу продовжує здійснювати в нежитловому приміщенні загальною площею 2612 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , свою господарську діяльність.

При цьому, представник позивача вказував, що ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного нежитловогоприміщення ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 03 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В., реєстраційний №880 на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року по справі №520/15970/16-ц, яке наразі оскаржується в апеляційному суді Одеської області, як таке, що винесене судом першої інстанції без повного з`ясування дійсних обставин по справі.

Таким чином, представник позивача вважав, що викладені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не мала права 03 березня 2017 року відчужувати спірне нежитлове приміщення на користь ОСОБА_3 , оскільки ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» було його єдиним законним власником, а тому договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 2612 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 03 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В., реєстраційний №880, має бути визнаний недійсним.

У вересні 2018 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 , звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_4 посилався на те, що 06 серпня 2018 року відбулися електронні торги, на яких позивач придбав об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, площею 2612 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , лот № 290838.

Вказаний об`єкт нерухомого майна було придбано за ціною 34633787,39 грн., розрахунок за об`єкт нерухомого майна було здійснено в повному обсязі, згідно протоколу № 350042.

ОСОБА_4 зазначав, що 14 серпня 2018 року на підставі протоколу №350042 Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби видано акт № 565 «Про реалізацію предмета іпотеки».

На підставі вказаного та ст. 50 Закону України «Про іпотеку», 17 серпня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. видане свідоцтво про придбання ОСОБА_4 об`єкту нерухомого майна з торгів, номер в реєстрі 68, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, на думку ОСОБА_4 , право власності ним набуто правомірно, в порядку, встановленому для виконання судових рішень та не може бути витребувано у нього, що прямо визначає ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, ОСОБА_4 вказував на те, що ТОВ «Група Компаній«Глобальні БізнесРішення» не допускає його до об`єкту нерухомого майна, посилаючись на те, що вказане приміщення належить ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» і таке право він оскаржує в суді.

Також ОСОБА_4 зазначав, що 06 вересня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що його право власності на нежитлові приміщення, площею 2612 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване 17 серпня 2018 року за №27541542 було вилучено, а саме: право, без жодної на те підстави, відновлене за ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», запис від 26 вересня 2013 року № 2657223.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 вважав, що своїми діями ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» позбавило його можливості користуватися об`єктом нерухомого майна шляхом протиправного недопущення до приміщення та невизнанні за ним права власності, а заходи досудового врегулювання, вжиті ним, що полягали у вимозі добровільно усунути перешкоди у користуванні не призвели до бажаних наслідків, оскілки ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» продовжує протиправно займати об`єкт нерухомого майна та продовжує спроби заволодіння його майном, що полягає у незаконній перереєстрації нежитлових приміщень, площею 2612 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року у задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення»відмовлено. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 , булозадоволено частково.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» було залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 залишено без змін.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності було скасовано. Витребувано у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» нежитлове приміщення, загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року касаційні скарги Торгової компанії «Алмі», ОСОБА_4 , АБ «Південний» та ПАТ «Банк Восток було залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду, 17 листопада 2020 року - без змін. Поновлено виконанняпостановиОдеськогоапеляційного суду від 17 листопада 2020 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням та постановами Одеського апеляційного суду, представник ОСОБА_1 , яка не приймала участі у розгляді даної справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» та позову ОСОБА_4 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_4 , під час перебування у зареєстрованому шлюбі із апелянтом, придбав спірне нерухоме майно, яке, незважаючи на факт його реєстрації на праві власності за ОСОБА_4 , перебувало у фактичний спільній власності подружжя відповідно до положень ст. 60 СК України.

Таким чином, оскаржуване судове рішення є таким, що прийнято про права та інтереси ОСОБА_1 , яка не була залучена до участі у справі.

Крім того, апелянт зазначає, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» обрано неефективний спосіб захисту при зверненні до суду із позовом про витребування майна, яке було придбане ОСОБА_4 з електронних торгів, які не були визнані недійсними, а виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» у 2011 році придбало приміщення площею 2 612 кв.м. з порушенням закону, окремо від земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення, а тому не може вважатися добросовісним набувачем.

Київський районний суд м. Одеси помилково визнав право власності на спірне приміщення площею 2 612 кв.м. та земельну ділянку площею 0,14 га тільки за ОСОБА_4 , хоча дане майно є власністю також і ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У серпні 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшов лист приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., з якого вбачається, що 13 березня 2023 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася його дружина ОСОБА_1 .

Зі змісту листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б. від 08 червня 2023 року № 149/02-14, адресованого Одеському апеляційному суду, вбачається, що на час надання відповіді, крім ОСОБА_1 , із заявою про прийняття спадщини інші спадкоємці ОСОБА_4 не зверталися.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 липня 2023 року залучено ОСОБА_1 до справи у якості правонаступника ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони про розгляд справи на19 грудня 2023 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення».

Від представників ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий центр «Південний» надійшли заяви про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий центр «Південний», які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 підлягає закриттю, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2011 року між ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, вбудованого у багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2 612 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене нежитлове приміщення було зареєстровано за ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» 09 листопада 2011 року.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ТОВ «Торговий центр «Південний» до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», ПАТ «Дельта Банк» про витребування майна позов було задоволено частково, витребувано у ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» на користь ТОВ «Торговий центр «Південний» нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 .

24 лютого 2017 року право власності на вказане нежитлове приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 лютого 2017 року.

03 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке у цілому складається з нежилих приміщень загальною площею 2 612 кв.м.

03 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049.

13 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та Торговою компанією «Алмі» було укладено договори купівлі-продажу, відповідно до умов яких ОСОБА_3 передав у власність Торговій компанії «Алмі» вищевказані нежитлове приміщення та земельну ділянку.

Право власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку було зареєстроване за Торговою компанією «Алмі» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 13 грудня 2017 року.

13 грудня 2017 року нежитлове приміщення та земельна ділянка були передані в іпотеку АБ «Південний» в рахунок забезпечення виконання зобов`язань Торгової компанії «Алмі», які виникли на підставі кредитного договору від 12 грудня 2017 року № АС2017-04949 та всіх додаткових угод до нього, що підтверджується договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 13 грудня 2017 року.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування майна, було скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року в частині позовних вимог ТОВ «Торговий центр «Південний» до ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування нерухомого майна скасовано. Провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «Торговий центр «Південний» до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування нерухомого майна - закрито.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц (провадження № 14-415цс18) постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року залишено без змін.

16 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. було видано виконавчий напис № 2162 про звернення стягнення на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

06 серпня 2018 року відбулися електронні торги, за результатами яких ОСОБА_4 придбав об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення першого поверху та підвалу площею 2 612 кв. м та земельну ділянку площею 0, 14 га за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер лота № 290838, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 350042.

Вказаний об`єкт нерухомого майна було придбано ОСОБА_4 за ціною 34633787,39 грн, розрахунок за об`єкт нерухомого майна було здійснено у повному обсязі.

14 серпня 2018 року, на підставі протоколу № 350042, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д. Є. було видано акт № 56504979 про реалізацію предмета іпотеки.

17 серпня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. ОСОБА_4 було видано свідоцтво про те, що йому на праві власності належить майно, яке складається з нежитлового приміщення загальною площею 2 612 кв. м та земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Того ж дня право власності на це нежитлове приміщення було зареєстроване за ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

22 серпня 2018 року спірне нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв.м та земельна ділянка площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 , були передані в іпотеку ПАТ «Банк Восток» з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 22 серпня 2018 року № ОК2018-0443.

04 вересня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим В. О. за ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв.м, розташоване по АДРЕСА_1 на підставі постанови апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року, якою було скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року у справі № 520/15970/16-ц.

11 вересня 2018 року за ОСОБА_4 , на підставі дубліката свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 11 вересня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В., повторно було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 2 612 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

У січні 2018 року ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес Рішення» звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Торгової компанії «Алмі» та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати за ним право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, вбудоване у багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2 612 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення, укладений 03 березня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 вказане нежитлове приміщення.

У вересні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року у справі № 520/548/18 у задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» було відмовлено, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на земельну ділянку, площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні вищевказаними нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою шляхом їх вилучення у ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» й передачі ОСОБА_4 та заборонено ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні цими нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння власника ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» поза його волею, однак реалізація цього майна відбулася в порядку, встановленому для виконання судових рішень, тому це майно не може бути витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_4 . Разом з тим, у зв`язку із невизнанням ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» права власності ОСОБА_4 на спірне майно, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення його позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю було скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишено без змін.

Направляючи справу в частині вищевказаних позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, зокрема зазначив, що апеляційний суд не взяв до уваги, що спірне нерухоме майно було придбано ОСОБА_5 у результаті електронних торгів, проведених на виконання виконавчого напису нотаріуса, а не на виконання судового рішення; не надав належної правової оцінки доводам ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» щодо добросовісності поведінки ОСОБА_5 як набувача нежитлового приміщення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, залишено без змін постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності було скасовано.

Витребувано у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що спірне нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв.м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , було набуте у власність ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» за договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року, правомірність якого не оспорено, та вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, тобто за відсутності волі власника.

На час розгляду цієї справи в суді першої інстанції нежитлове приміщення було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 , який придбав це майно в результаті електронних торгів, проведених на виконання виконавчого напису нотаріуса.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено про те, що ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Оскільки нерухоме майно придбано не внаслідок його примусової реалізації на виконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважала висновки судів попередніх інстанцій про неможливість витребування у добросовісного набувача спірних земельних ділянок помилковими.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що спірне майно було придбане в порядку виконання виконавчого напису № 2162, виданого 16 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., про звернення стягнення на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , то в контексті викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи суду першої інстанції про неможливість витребування майна через його реалізацію в примусовому порядку є помилковими, судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач, згідно зі ст. 388 ЦК України, має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача також не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

У випадку, якщо набувач речі знав чи, принаймні, повинен був знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.

Оцінюючи добросовісність ОСОБА_4 як набувача спірного нерухомого майна, апеляційний суд виходив, зокрема з того, що за період з лютого 2017 року по грудень 2017 року спірне нерухоме майно змінило кількох власників, набуття майна ОСОБА_4 відбулося після пред`явлення ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» позову в цій справі та під час дії заходів забезпечення позову, при цьому ОСОБА_4 міг перевірити інформацію щодо цього майна в Державному реєстрі заборон та відчуження, у зв`язку з чим вважав, що відсутні обмеження для витребування майна. До того ж суд апеляційної інстанції урахував, що представник ОСОБА_5 ОСОБА_6 здійснював також представництво інтересів попереднього відчужувача спірного нежитлового приміщення Торгової компанії «Алмі» і знав про наявність перешкод у доступі до цього об`єкта нерухомості.

Верховний Суд погодився із такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_4 , проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірне майно вибуло з володіння власника з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття ним спірного майна у власність.

За викладених обставин суд касаційної інстанції вважав обґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» в частині витребування майна з чужого незаконного володіння та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 з огляду на його безпідставність.

Крім того, судом касаційної інстанції зазначено, що не є підставою для скасування постанови апеляційного суду посилання заявників у касаційних скаргах на незалучення до участі в справі дружини ОСОБА_5 ОСОБА_1 , яка є співвласником спірного нежитлового приміщення на підставі укладеного між ними договору про поділ майна подружжя від 26 лютого 2020 року, оскільки такий договір укладено після ухвалення рішення суду першої інстанції й, відповідно, вказана обставина не існувала на час розгляду справи в суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення на час вирішення спору судом першої інстанції.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 , під час перебування у зареєстрованому шлюбі із апелянтом, придбав спірне нерухоме майно, яке, незважаючи на факт його реєстрації на праві власності за ОСОБА_4 , перебувало у фактичний спільній власності подружжя відповідно до положень ст. 60 СК України.

Колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини третьої ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За вимогами ч. 1, 2 та 4 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із ч. 1, 2 та 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку, що ОСОБА_4 під час придбання спірного нерухомо майна діяв в інтересах подружжя, про що також свідчить той факт, що ОСОБА_1 не оскаржувала результати електронних торгів ДП «СЕТАМ», а відтак, погодилась із ними.

Таким чином, непритягнення ОСОБА_1 до участі у справі, у якій приймав участь її чоловік ОСОБА_4 , який діяв в інтересах подружжя, не має правового значення для її вирішення, та не впливає на результат її розгляду.

Безпідставними та такими, що не мають правового значення для вирішення справи, є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року було визнано право власності на спірний об`єкт нерухомості тільки за ОСОБА_4 , хоча дане майно також є власністю апелянта, оскільки вказане судове рішення було скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, залишено без змін постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року, а відтак, втратило свою законну силу, не породжує жодних прав та обов`язків для ОСОБА_1 та, відповідно, не може порушити її права та інтереси.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не з`ясував, що витребуване у цій справі нежитлове приміщення площею 2 612 кв.м. неподільно пов`язане із земельною ділянкою площею 0,14 га, та протиправно розглянув справу без залучення до участі у справі власника цієї земельної ділянки - ОСОБА_1 .

Колегія суддів враховує, що 26 лютого 2020 року між чоловіком ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_1 був укладений договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О., та зареєстрований в реєстрі за № 99.

Зокрема, внаслідок укладення сторонами нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя, 26 лютого 2020 року до державного Реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про наступні права на об`єкти нерухомості: нежитлове приміщення загальною площею 2057,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041050051101) - приватна власність ОСОБА_4 ; нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101) приватна власність ОСОБА_1 ; земельна ділянка, площею 0,14 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер: 5110136900:31:002:0049 приватна власність ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 стала співвласником спірного нежитлового приміщення та земельної ділянки на підставі договору про поділ майна подружжя від 26 лютого 2020 року, тобто такий договір було укладено після ухвалення рішення суду першої інстанції, то, відповідно, вказана обставина не існувала на час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому не може бути прийнята до уваги судом апеляційної інстанції при перегляді даної справи, оскільки суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення на час вирішення спору судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує, що зазначена ділянка не є предметом спору у даній справі, а тому питання її долі є похідним від долі майна, яке на ній розташоване, та підлягає вирішенню за допомогою інших способів захисту прав, і вказане не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

З аналогічних обставин безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» у 2011 році придбало спірне приміщення з порушенням закону окремо від земельної ділянки, а тому не може бути добросовісним набувачем, оскільки, як вже вказувалось, вказана ділянка не є предметом спору та об`єктом витребування у даній справі.

Також колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, вбудованого у багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2 612 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 жовтня 2011 року між ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» та ПАТ «Дельта Банк», є чинним, та також не є предметом розгляду у даній справі.

Згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» обрало неефективний спосіб захисту, є безпідставними, та ґрунтуються на її власному тлумаченні норм права та на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що оскаржуваними рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року (яке втратило законну силу внаслідок його скасування), постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року (скасованою в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю), постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року (є чинною) права, обов`язки та інтереси ОСОБА_1 не порушені, вимоги до скаржника не заявлялися та судами у межах розгляду даної справи не вирішувалися, апелянтом не надано жодного доказу того, що незалучення ОСОБА_1 до участі у справі могло вплинути на результати її розгляду, - а тому апеляційний суд констатує, що питання про права, свободи, інтереси та обов`язки останньої судом у цій справі не розглядалося та не вирішувалось, що є підставою для закриття апеляційного провадження за її скаргою. Таким чином, право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі у ОСОБА_1 - відсутнє.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом, жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Керуючись ст. 367, 368, п. 3 ч. 1 ст. 362, ст. 381 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційне провадженняза апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 усправі запозовом Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ГрупаКомпаній «ГлобальніБізнес Рішення»до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,Торгової компанії«Алмі» (Підприємствоу виглядітовариства зобмеженою відповідальністю), ОСОБА_4 (правонаступникомякого є ОСОБА_1 ),за участютретіх осіб,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета споруна сторонівідповідачів:Публічного акціонерноготовариства АкціонернийБанк «Південний»,Публічного акціонерноготовариства «БанкВосток» провизнання прававласності нанерухоме майно,визнання недійснимдоговору купівлі-продажу,витребування майназ чужогонезаконного володіння,за позовомтретьої особи,яка заявляєсамостійні вимогищодо предметаспору ОСОБА_4 (правонаступникомякого є ОСОБА_1 ) доТовариства зобмеженою відповідальністю«Група Компаній«Глобальні БізнесРішення» провизнання прававласності таусунення перешкоду користуваннівласністю,на рішенняКиївського районногосуду м.Одеси,ухваленого підголовуванням суддіПетренко В.С.,23жовтня 2018року вм.Одеса закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 11 січня 2024

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе