Рішення

від 22.12.2023 по справі 758/14244/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/14244/20

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ковбасюк О.О.,

з участю:

секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

представників сторін:

Ліндаєва О.С., Бєлова А.Г., Гедьо А.С., Марченка Д.П., Лазарєвої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно в порядку спадкування,

та за зустрічними позовами

ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, про визнання добросовісним набувачем,

ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання добросовісним набувачем,

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, про визнання добросовісним набувачем,-

В С Т А Н О В И В :

16.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І., про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; автомобіль марки Lexus моделі RX 300, 2001 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,0635 га., розташована на території Шпитьківської сільської ради в с/т «Ветеран»; грошові збереження в банках України. Позивач є матір`ю померлої, а отже, спадкоємцем першої черги до її майна за законом. Крім неї спадкоємцем першої черги до майна померлої ОСОБА_7 є її син та онук позивача ОСОБА_2 . Позивач вказує, що оскільки станом на момент смерті дочки вона була зареєстрована та проживала разом із нею за адресою АДРЕСА_3 , а заяву про відмову від спадщини вона не подавала, то відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України вона вважаться такою, що прийняла спадщину ОСОБА_7 . Враховуючи свій вік та хворобу, позивач лише 12.09.2018 звернулася до Третьої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на належну їй 1/2 частину вказаного вище спадкового майна, яке залишилось після її дочки. Однак 14.09.2018 нотаріусом їй було повідомлено, що до майна померлої ОСОБА_7 вже заведено спадкову справу №807/06, в рамках якої видано свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , на підставі яких він успадкував усе належне спадкодавцю майно, та із цих підстав позивачу відмовлено в оформленні її спадкових прав. Таким чином, стверджує позивач, саме 14.09.2018 їй стало відомо про порушення її спадкових та майнових прав, за захистом яких вона звернулася із даним позовом до суду.

При цьому вона вказує на те, що свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 були видані державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Митрохіною В.Є. незаконно, оскільки вона, як спадкоємець, який проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не відмовився від спадщини, має право на 1/2 частину спадкового майна померлої ОСОБА_7 , а тому відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтва про право на спадщину, видані на ім`я відповідача ОСОБА_2 , мають бути визнані недійсними в частині 1/2 частки спадкового майна. Такі свідоцтва (які є правовстановлюючими документами), порушують спадкові і майнові права позивача як такі, що видані іншій особі на частину майна, яке за законом належить іншій особі, тобто позивачу.

Крім того, в обґрунтування позову зазначено, що 28.05.2020 з інформаційної довідки №201051247, сформованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О.Б. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, позивачу стало відомо про те, що житловий будинок та земельна ділянка, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , були відчужені відповідачем ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу.

Так, 23.08.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за №1730 було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , та нею ж внесено відомості про державну реєстрацію об`єкта за індексним номером 48381492 від 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках, по 1/2 частці на кожного.

23.08.2019 тим же приватним нотаріусом за №1728 було посвідчено договір купівлі - продажу житлового будинку, загальною площею 348,8 кв.м., житловою площею 141,1 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , та внесено відомості про державну реєстрацію об`єкта за індексним номером 48380999 від 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках, по 1/2 частці на кожного.

Крім того, згідно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі, 08.07.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за №1579 було посвідчено договір купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_4 , на підставі якого таке нерухоме майно ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 , яка 29.12.2011 року уклала договір №5132 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В.

Автомобіль марки Lexus моделі RX 300, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , також не значиться зареєстрованим за відповідачем ОСОБА_2 , а отже, останнім було проведено і його відчуження.

Крім того, з листа Міністерства юстиції України №З-2843,З-2963 від 18.08.2020 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві №2185 від 02.08.2006, поданій до Третьої київської державної нотаріальної контори, надав неправдиві відомості, зазначивши, що інші спадкоємці окрім нього до майна померлої ОСОБА_7 відсутні. Державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори не було встановлено кола всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_7 та незаконно було видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину. Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 не міг бути законним власником всього спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_7 , маючи право лише на 1/2 його частину та не маючи права на спадкування іншої 1/2 частини, що за законом належить позивачу, а свідоцтва про право на спадщину за законом були оформлені на підставі поданої ним неправдивої інформації, то в силу ст. 317 ЦК України він не мав права й розпоряджатись таким майном. З огляду на наведене, договори купівлі-продажу, укладені ОСОБА_2 щодо успадкованого ним майна, суперечать чинному законодавству та порушують права позивача, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, із скасуванням відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності.

На підставі викладеного, із урахуванням позовної заяви в новій редакції, позивач ОСОБА_1 просить суд:

1) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24.05.2008 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Мітрохіною В.Є. у спадковій справі №807/06 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зареєстроване в реєстрі за №4-798, на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на майно: легковий автомобіль марки Lexus моделі RX 300, 2001 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_3 , зареєстрований ВРЕР-3 УДАІ в м. Києві 30.05.2008, - в частині спадкування 1/2 частки вказаного майна другим спадкоємцем ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

2) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.04.2010 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Мітрохіною В.Є. у спадковій справі №807/06 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зареєстроване в реєстрі за №4-175, на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на майно, що знаходилось на зберіганні у Сирецькому відділенні АКБ «Правекс-Банк» м. Києва в індивідуальній ячейці НОМЕР_12, згідно договору майнового найму індивідуального сейфа НОМЕР_13 від 24.05.2004 на суму: 26 600 грн. (двадцять шість тисяч шістсот грн.) та 5000 доларів США. (п`ять тисяч доларів США), - в частині спадкування 1/2 частки вказаного майна другим спадкоємцем ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

3) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24.12.2010 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Нікульшиною О.В. у спадковій справі №807/06 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зареєстроване в реєстрі за №6-880, на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на майно: 27/200 частин нежилого приміщення №197 (в літ. А), розташованого за адресою АДРЕСА_4 , - в частині спадкування 1/2 частки вказаного майна другим спадкоємцем ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію від 24.12.2010 про реєстрацію права приватної власності на ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 27/200 частин нежилого приміщення 197 (в літ. А), розташованого за адресою АДРЕСА_4 , в частині 1/4 частки, що відповідає 27/400 частин вказаного нежитлового приміщення;

4) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 08.05.2018 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Мітрохіною В.Є. у спадковій справі №807/06 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зареєстроване в реєстрі за№ 4-175, на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на майно: земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , в частині спадкування 1/2 частки вказаного майна другим спадкоємцем ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , та скасувати рішення про державну реєстрацію від 08.05.2018 про реєстрацію права приватної власності на ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 1/1 частки такої земельної ділянки - в 1/2 частині;

5) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21.09.2017 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Мітрохіною В.Є. у спадковій справі №807/06 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зареєстроване в реєстрі на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , в частині спадкування 1/2 частки вказаного майна другим спадкоємцем ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , та скасувати рішення про державну реєстрацію від 21.09.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , на 1/1 частину вказаного житлового будинку - в 1/2 частині;

7) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення №197 (в літ. А), розташованого за адресою АДРЕСА_4 , який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений 08.07.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за реєстровим №1579, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №4531162 від 08.07.2011, - в частині 1/4 частки, що складає 27/400 частин, та скасувати його реєстрацію в державному реєстрі за №4531162 прав на нерухоме майно в частині 1/4 частки, що відповідає 27/400 частинам вказаного нежитлового приміщення;

8) визнати частково недійсним - в розмірі 1/2 частки, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 і ОСОБА_3 , посвідчений 23.08.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за реєстровим №1730, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за реєстраційним №1545420280000, та частково - в розмірі 1/2 частки скасувати рішення про державну реєстрацію «прав та їх обтяжень» даного об`єкта, індексний № 48381492 від 23.08.2019;

9) визнати частково недійсним в розмірі 1/2 частки, договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 і ОСОБА_3 , посвідчений 23.08.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за реєстровим №1728, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за реєстраційним №1358111380000, та частково - 1/2 частки скасувати рішення про державну реєстрацію «прав та їх обтяжень» даного об`єкта, індексний №48380999 від 23.08.2019;

10) визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 право власності на:

- 1/2 частину легкового автомобіля марки Lexus моделі RX 300, 2001 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_3 , зареєстрованого ВРЕР-3 УДАІ в м. Києві 30.05.2008;

- 1/2 частину на майна (грошових коштів), що знаходилось на зберіганні у Сирецькому відділенні АКБ «Правекс-Банк» м. Києва у індивідуальній ячейці НОМЕР_12, згідно договору майнового найму індивідуального сейфа НОМЕР_13 від 24.05.2004 на суму: 26 600 грн. (двадцять шість тисяч шістсот грн.) та 5000 доларів США. (п`ять тисяч доларів США);

- 1/2 частину від 27/200 частин нежилого приміщення № 197 (в літ. А), загальною площею 31, 10 кв, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , що складає 1/4 частину та відповідає 27/400 частинам від всієї його частини 27/100;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 348,8 кв.м житловою площею 141, 1 кв.м.

При цьому позивач просить стягнути солідарно з відповідачів понесені нею судові витрати.

Ухвалою суду від 21.12.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

10.02.2021 позивачем надано до суду документи на виконання вказаної ухвали, зокрема, позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою суду від 11.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

05.03.2021 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, яку ухвалою суду від 12.03.2021 задоволено та вжито заходи забезпечення позови шляхом накладення арешту на:

- легковий автомобіль марки Lexus моделі RХ 300, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі № НОМЕР_3 , зареєстрований ВРЕР-3 УДАІ в м. Києві 30.05.2008;

- нежилі приміщення №1 та №1а (групи приміщень 197) (вліт. А) загальною площею 31,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок загальною площею 348,8 кв.м,, житловою площею 141, 1 кв.м., з надвірними будівлями, за адресою : АДРЕСА_1 ,

із встановленням заборони відчуження перерахованого вище майна в будь-який спосіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 29.06.2021 вказану ухвалу суду залишено без змін.

24.03.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_6 (Відповідача 3) - адвокатом Марченком Д.П., в якому зазначено про невизнання позову ОСОБА_1 із наступних підстав.

По-перше, представник відповідача вказує на пропуск позивачем строку позовної давності, визначеного ст. 267 ЦК України.

Так, обґрунтовуючи позов, позивач вказує на свій вік та наявність у неї хвороби, однак зі змісту позовних заяв (первісної та уточненої) є незрозумілим, на яку хворобу хворіє позивач, чому така хвороба перешкоджала їй прийняти спадщину у встановленому законодавством порядку протягом 12 років та 58 днів та чому у позивача не було жодного вільного дня для того, щоб подати заяву нотаріусу особисто чи викликати нотаріуса додому. Крім того, до позовної заяви додано копію заяви (про злочин повторно) від 21.08.2020, в якій позивач вказує: «Тривалий час я не зверталась до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про спадщину за законом, оскільки майже одразу після смерті моєї доньки я захворіла на онкологічне захворювання та знаходилась на довготривалому лікуванні». Проте вказане позивачем у цій заяві абсолютно нічим не підтверджується. Посилаючись на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у справі №914/3224/16, представник відповідача стверджує, що оскільки майно вважається таким, яке вибуло, з 21.09.2017 (дата видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 ), а позов був поданий до суду позивачем ОСОБА_1 16.12.2020, остання пропустила термін позовної давності для витребування майна.

По-друге, представник вказує на зловживання позивачем ОСОБА_1 права на спадщину.

Так, із наданих позивачем доказів вбачається, що 05.08.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 було укладено договір оренди нерухомого майна, а саме житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 348,8 кв.м., що свідчить про те, що у 2015 році позивач здавала в оренду весь житловий будинок (348,8 к.вм.), тоді як у позові вона зазначає, що як спадкоємець має право на 1/2 частину цього будинку. Такий факт, на думку представника, також свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 та Відповідач 1, який є її онуком, діють спільно. При цьому копія вказаного договору надана позивачем до суду не в повному обсязі, у зв`язку з чим неможливо встановити всі його істотні умови. Окремо представник звертає увагу на те, що наявність у позивача хвороби, на яку вона посилається як на одну із підстав своїх вимог, жодним чином не перешкоджала їй укласти вказаний договір оренди. Викладені вище обставини, на думку представника, є ознаками зловживання позивачем правом на отримання спадщини. Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.05.2020 у справі №641/9904/16-ц, позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, що за твердженням позивача було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню, оскільки такий позов спрямований на одержання судового захисту права, яким позивач зловживав. Тобто, вимога позивача про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , не підлягає задоволенню.

По-третє, ОСОБА_10 (Відповідач 3), як добросовісний набувач не може втрачати право власності у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству, а тому якщо позивач дійсно є матір`ю спадкодавця ОСОБА_7 та постійно проживала разом із нею, то бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів із нерухомим майном стало причиною, яка дозволила Відповідачу 1 продати житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .

По-четверте, позивач не надала доказів щодо набуття спадкодавцем права власності на успадковане Відповідачем 1 нерухоме майно.

По-п`яте, позивач порушила порядок вступу у спадщину, передбачений для спадкоємців першої черги спадкування. Так, із урахуванням положень ч.1, ч.2 ст. 1220, ст. 1223, ч.1 ст. 1261 ЦК України, позивач мала б звернутися до нотаріуса для прийняття спадщини у шестимісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України. Проте вона пропустила такий строк, а тому не може вважатися такою, що її прийняла, а факт прийняття нею спадщини у судовому порядку не встановлено.

Зокрема, на підтвердження такої обставини позивачем додано до позову довідку №643/50 від 19.09.2019 про реєстрацію місця проживання особи. Проте наявні в такій довідці відомості не містять інформації на підтвердження фактичного постійного проживання позивача ОСОБА_1 разом з померлою ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_3 .

Крім того, в абз. 10 стор. 3 позову від 16.12.2020 (та відповідно абз. 10 стop. 3 позову 12.2021) позивач вказує, що постійно проживала з ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_3 . Про це вказано також у абз. 5 стор. 2 позову від 16.12.2020 (та відповідно абз. 5 стор. 2 позову від 08.02.2021). Проте викладене у абз. 4 стор. 4 позову від 16.12.2020 (та відповідно абз. 4 стор. 3 позову від 08.02.2021) суперечить викладеному у тих же позовах:

- абз. 4 стор. 4 позову - «....позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які постійно проживали та були зареєстровані разом із спадкодавцем....»;

- абз. 5 стор. 2 позову - «Станом на момент смерті ОСОБА_7 я була реєстрована та проживала разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_3 ...».

Таким чином, в одній частині позову вказано, що позивач проживала з ОСОБА_12 , а в іншій - що вона проживала з ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Крім того, до позовної заяви додано копію заяви (про злочин повторно) від 21.08.2020, з якої вбачається, що позивач зверталась до органів поліції з приводу незаконного заволодіння її частиною спадкового майна. Проте з матеріалів справи не вбачається, коли позивач зверталася до поліції вперше, а відомості про факт відкриття кримінального провадження за заявою (заявами) позивача в матеріалах справи відсутні.

Окремо представник Відповідача 3 вказує на недоведеність родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_7 , на необґрунтованість ціни позову, а також на те, що позивачем безпідставно визначено ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відповідачами за даним позовом, оскільки вони, із урахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові від 01.06.2020 року у справі №361/6553/16-ц, мають бути третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору у даній справі.

Щодо вимог позивача про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.08.2019 та договору купівлі-продажу житлового будинку від 23.08.2019 представник Відповідача 3 заперечив, вказуючи на те, що такі договори були укладені з додержанням вимог чинного законодавства України, вони не суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони таких договорів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін договорів було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому правові підстави для визнання таких договорів недійсними, у тому числі передбачені статтею 203 ЦК України, відсутні.

Щодо цієї частини позовних вимог представник посилається на рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.07.2012 року у справі № 6-9770св12, у якому зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України.

Крім того, у відзиві зазначено, що будинок АДРЕСА_1 , який на даний час належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_13 (Відповідачу 3) та ОСОБА_3 (Відповідачу 2), по 1/2 частині кожному (в рівних частках), було перебудовано шляхом знесення будинку та побудови нового на його місці. Таким чином, фактично будинку АДРЕСА_1 , який було прийнято ОСОБА_2 (Відповідачем 1) у спадщину від померлої ОСОБА_7 , не існує. Вказана обставина вбачається із витягу з інвентаризаційної справи №10394 від 25.04.2006 (АДРЕСА_1) та зведеного плану земельної ділянки АДРЕСА_5 ) кадастровий номер 8000000000:91:179:0050 та кадастровий номер 8000000000:91:179:0400 (Додатки 12 та 13).

З огляду на цю обставину, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом від 21.09.2017 та від 08.05.2018 та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 23.08.2019, у разі їх задоволення, матимуть наслідком відшкодування вартості того, що було одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, Відповідачем 3, як сторонами договору.

Таким чином, із урахуванням, зокрема, постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2019 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», позивач має вимагати у Відповідача 1 1/2 частину отриманих останнім грошових коштів за всі вчинені ним правочини щодо такого майна, оскільки нерухоме майно, яке було продане 23.08.20219, фактично неможливо повернути.

Це свідчить про неналежний спосіб захисту порушеного права, який обрала позивач ОСОБА_1 , та про неналежність Відповідача 2, Відповідача 3 та Відповідача 4, оскільки вони не є тими особами, які порушили права позивача.

Із наведених підстав представник Відповідача 3 просить відмовити у задоволенні позову.

24.03.2021 представником ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_6 (Відповідача 3) подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Н.В., про визнання добросовісним набувачем.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом зазначено наступне.

23.08.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за №1728 було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 348,8 кв.м., житловою площею 141,1 кв., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , про що 23.08.2019 внесено відомості про державну реєстрацію об`єкта за індексним № 48380999 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках, по 1/2 на кожного (далі - Договір 1).

Продавцем житлового будинку за Договором 1 був ОСОБА_2 (Відповідач 1).

Згідно з п.4 Договору 1 документом, що підтверджує право власності продавця на відчужуваний будинок, є свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Третьою київською державною нотаріальною конторою 21.09.2017 за реєстровим №4-280. Право власності продавця (Відповідача 1) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1358111380000.

У п. 8 Договору 1 продавець (Відповідач 1) свідчить та гарантує покупцям, що: житловий будинок є його особистою власністю, про що відповідною заявою доведено до відома покупців; житловий будинок набутий продавцем (Відповідачем 1) у власність з дотриманням усіх вимог законодавства України; відсутні та продавцю не відомі будь-які підстави для визнання повністю або частково недійсними документів, що посвідчують право власності продавця на житловий будинок; відсутні та продавцю не відомі будь-які підстави для ініціації будь-якими фізичними та юридичними особами будь-яких позовів щодо житлового будинку; від покупців ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) не приховано обставин, які мають істотне значення; внаслідок продажу житлового будинку не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати за законом чи договором; обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо житлового будинку немає.

У п. 9 сторони підтвердили, що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовленні у ньому, таким чином він не носить характеру фіктивної або удаваної угоди, а також не є зловмисним.

УДоговорі 1 сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок.

Того ж дня, 23.08.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за №1730 було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , та внесено відомості про державну реєстрацію об`єкта за індексним номером 48381492 від 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в рівних частках, по 1/2 на кожного (далі - Договір 2).

Продавцем земельної ділянки за Договором 2 також був ОСОБА_2 (Відповідач 1).

Згідно з п.1.2. Договору 2 документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану земельну ділянку, є свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Третьою київською державною нотаріальною конторою 08.05.2018 за реєстровим №4-89. Право власності продавця (Відповідача 1) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1545420280000.

У п. 3.1. Договору 2 продавець (Відповідач 1) гарантує покупцям, що:

3.1.1.земельна ділянка є його особистою приватною власністю, про що відповідною заявою доведено до відома покупців;

3.1.2.земельна ділянка набута ним у власність із дотриманням всіх вимог законодавства України;

3.1.3.відсутні та продавцю не відомі будь-які підстави для визнання повністю або частково недійсними правовстановлюючих документів продавця на земельну ділянку;

3.1.4.відсутні та продавцю не відомі будь-які підстави для ініціації будь-якими фізичними та юридичними особами, органами місцевого самоврядування, державної влади та управління реституційних позовів щодо земельної ділянки;

3.1.5.земельна ділянка не перебуває у спільній частковій власності;

3.1.6.земельна ділянка є вільною від будь-яких заборон, арештів, податкових застав, інших обтяжень, обмежень та претензій фізичних та юридичних осіб, органів місцевого самоврядування, державної влади та управління.

У Договорі 2 сторони засвідчили, що розрахунки між ними проведені у повному обсязі згідно вимог чинного законодавства.

У березні 2021 року ОСОБА_13 стало відомо про те, що до нього, як одного із відповідачів, ОСОБА_1 подано до суду позов про визнання недійсними свідоцтв про спадщину за законом та договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Підставами подання такого позову ОСОБА_1 зазначено те, що ОСОБА_2 не мав права успадковувати все майно за померлою ОСОБА_7 , оскільки вона має право на спадкування 1/2 цього майна, як спадкоємець першої черги, яка проживала з померлою.

Станом на 23.08.2019 (дати укладення Договору 1 та Договору 2) позивачу за зустрічним позовом не були відомі обставини, при яких інші особи мали право претендувати на частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , або на їх частину, як спадкового майна.

Позивач ОСОБА_10 мав усі підстави вважати, що такі договори є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_2 , відчужуючи належне йому нерухоме майно, має право ним розпоряджатися, а він після отримання цих частин матиме змогу мирно ними володіти. Позивач не знав та не міг знати, що зазначене нерухоме майно придбане за відплатними договорами у особи, яка не мала право його відчужувати (Відповідач 1).

Як вбачається зі змісту Договору 1 та Договору 2, укладаючи їх 23.08.2019, ОСОБА_2 (як продавець) засвідчив та гарантував ОСОБА_13 та ОСОБА_3 (як покупцям), що жодні претензії на майно, що передається у власність покупців, від третіх осіб надходити не можуть, та що йому не відомі підстави, за яких документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно можуть бути визнані дійсними (частково недійсними).

При цьому, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оформлення спадщини на все спадкове майно померлої ОСОБА_7 на Відповідача 1 ОСОБА_2 буде визнано незаконним та, як наслідок, Договір 1 та Договір 2 будуть визнанні незаконними в 1/2 частині, що матиме наслідком втрату за ОСОБА_15 права власності на нерухоме майно.

Таким чином, законні права ОСОБА_6 на право власності, право володіння, користування та розпорядження житловим будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 порушуються відповідачем ОСОБА_2 .

Із урахуванням наведеного, посилаючись на положення статті 388 ЦК України, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2019 у справі №2-1694/11 та п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» щодо презумпції добросовісності набувача та ефективного способу захисту прав добросовісного набувача, позивач ОСОБА_10 просить задовольнити його вимоги за зустрічним позовом, пред`явлені до ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 у зустрічній позовній зазначено наступне.

Свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 видано 21.09.2017, тобто через 11 років після смерті ОСОБА_7 .

Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , видане 08.05.2018, тобто через 12 років після смерті ОСОБА_7 .

Таким чином, якби ОСОБА_1 вчасно звернулась до нотаріуса за видачею свідоцтв про право на спадщину, правочини між ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_16 та ОСОБА_3 , з іншої сторони (Договір 1 та Договір 2), не були б вчинені взагалі.

Позивач ОСОБА_10 вважає, що ОСОБА_1 умисно зловживала своїм правом, наданим їй ч.3 ст. 1268 ЦК України, унаслідок чого пред`явила позов, зокрема, до ОСОБА_6 , що може мати наслідком втрату за ним права приватної часткової власності на нерухоме майно. Своєю бездіяльністю ОСОБА_1 фактично надала можливість ОСОБА_2 продати все спадкове майно, а на даний час хоче визнати за собою право власності на 1/2 частину цього спадкового майна, яке було набуто ОСОБА_16 законним чином та значно покращене з дати укладення Договору 1 та Договору 2 (з 23.08.2019 по березень 2021 року). При цьому ОСОБА_10 дізнався про існування претензій інших спадкоємців на майно тільки у березні 2021 року, тобто більше ніж через 2 роки після того, як ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав. Чому вона не зверталася до суду з 14.09.2018 (коли з її слів вона дізналась про порушення її прав) є незрозумілим.

Посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.09.2018 у справі №523/5506/14-ц, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_10 вважає, що його законні права на право власності, право володіння, користування та розпорядження належною йому 1/2 частиною житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , порушуються відповідачем ОСОБА_1 , а тому він звернувся з позовними вимогами й до неї.

26.03.2021 до суду надійшла заява від представника ОСОБА_6 - адвоката Марченка Д.П. про застосування строку позовної давності.

В обґрунтування такої заяви представником зазначено, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк для звернення до суду з відповідним позовом. Так, у позовній заяві позивач зазначає, що про порушення її спадкових та майнових прав їй стало відомо 14.09.2018, тобто коли вона звернулася до Третьої київської державної нотаріальної контори для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте, враховуючи те, що дочка позивача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення свого права (за наявності такого порушення) ще задовго до 14.09.2018. Таким чином, позивач не зверталася до нотаріуса понад 12 років. При цьому, зі змісту позову є незрозумілим, на яку хворобу хворіє позивач, чому така хвороба перешкоджала їй прийняти спадщину у встановленому законодавством порядку понад 12 років та чому у позивача не було жодного вільного дня щоб подати заяву нотаріусу особисто, поштою або викликати нотаріуса додому.

Крім того, відповідно до змісту позовної заяви щодо спадкового майна померлої ОСОБА_7 було видано п`ять свідоцтв про право на спадщину за законом, а саме:

1) 24.05.2008 - свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль марки LEXUS моделі RX 300, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

2) 21.04.2010 - свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що знаходилось на зберіганні у Сирецькому відділенні АКБ «Правекс-Банк» м. Києва у індивідуальній ячейці НОМЕР_12, згідно договору майнового найму індивідуального сейфа НОМЕР_13 від 24.05.2004 на суму: 26 600 грн. та 5000 доларів США;

3) 24.12.2010 - свідоцтво про право на спадщину за законом на 27/100 частин нежитлового приміщення №197, розташованого за адресою АДРЕСА_4 ;

4) 21.09.2017 - свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

5) 08.05.2018 - свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, загальною площею 0,0635 га, кадастровий номер 3222488200:05:006:0209, цільове призначення - для ведення садівництва, розташовану за адресою Київська обл., Києво-Святошинський район, Шпитівська сільська рада, с/т Ветеран, не видавалось.

Тобто, імовірне порушення прав позивача могло мати місце ще 24.05.2008, коли було видане перше свідоцтво про право на спадщину за законом.

Таким чином, якби позивач протягом такого тривалого часу не ігнорувала свої права та обов`язки щодо звернення до нотаріуса для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину всього спадкового майна, та якби позивач унаслідок отримання таких свідоцтв належним чином зареєструвала за собою право власності на 1/2 частину рухомого та нерухомого майна, що належало померлій ОСОБА_7 , її права не були б порушені.

Крім того, позивачу було достовірно відомо про існування іншого спадкоємця ОСОБА_2 , оскільки, зі слів позивача, останній є її онуком та сином померлої ОСОБА_7 . Зважаючи на те, що зі слів позивача вона проживала спільно з ОСОБА_7 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 , їй було достовірно відомо про те, що у власності померлої ОСОБА_7 є майно, у тому числі й нерухоме майно, яке у відповідності до законодавства України підлягає державній реєстрації, та яке після смерті ОСОБА_7 стає спадковим майном.

Враховуючи ці дві обставини, та з огляду на існуюче законодавство України, позивач була достовірно обізнана про можливість Відповідача 1 звернутися до нотаріуса для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки він є спадкоємцем першої черги до майна померлої ОСОБА_7 за законом та проживав разом із померлою.

Отже, оскільки про порушення своїх прав позивач могла дізнатись ще у 2006 році, тобто в межах загального строку, передбаченого ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини, або у 2008 році, коли було видане перше свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , перебіг позовної давності почався від дня, коли позивач могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, - тобто 02.08.2006. Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом на 14 років.

08.06.2021 до суду надійшла заява від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І., в якій вона просила проводити розгляд даної справи за її відсутності.

19.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , поданий в інтересах ОСОБА_5 (Відповідача 4) її представником ОСОБА_17 , у якому зазначено наступе.

Як вказано у позовній заяві та це не спростовується Відповідачем 4, 08.07.2011 між ОСОБА_2 (Відповідачем 1) та ОСОБА_5 (Відповідачем 4) було укладено договір купівлі-продажу 27/100 частин нежилого приміщення №197, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І.

29.12.2011 Відповідач 4 уклала договір поділу майна (нежитлового приміщення), що знаходилось у спільній частковій власності, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозняковою С.В.

Зазначена вище інформація підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно № 266087538.

Разом із цим, вимоги позивача ОСОБА_1 , викладені в позовній заяві, Відповідачем 4 не визнаються повністю з наступних причин.

Як вбачається із наведених у позові обставин справи, звернення позивача ОСОБА_1 до суду обумовлене бажанням останньої в незаконний спосіб набути право власності на 1/2 частину від 27/200 частин нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , що становить 1/4 частину, що суперечить засадам цивільного судочинства.

Так, відповідно до ст. 328 ЦК України особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом, а згідно зі ст. 392 ЦК України можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Проте із поданого позову не вбачається, що право власності позивача кимось оспорюється, як і не вбачається втрати позивачем документа, який засвідчує право власності, шо є передумовою застосування до правовідносин положень статті 392 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З огляду на наведене, Відповідач 4 вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права та заявлені позивачем позовні вимоги не відповідають обставинам, викладеним у позовній заяві, оскільки у позивача відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частину від 27/200 частин нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_4 .

Крім того, представник Відповідача 4 посилається на порушення позивачем порядку спадкування та зловживання правом.

Так, виходячи із усталеної практики як Верховного Суду України, так і Верховного Суду (зокрема, постанови Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №6-1486цс15, від 23.08.2017 у справі №6-1320цс17, постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №396/2046/18, від 24.01.2020 у справі №192/1663/17, від 22.05.2019 у справі №351/2403/17, від 14.09.2016 у справі №6-1215цс16, від 14.11.2018 у справі №2-1316/2227/11), Відповідач 4 не погоджується і вважає такими, що не обґрунтовують позовні вимоги позивача, такі підстави визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, як тривала хвороба позивача та неможливість протягом більше як 12 років відвідати нотаріуса. Більше того, протягом зазначеного строку позивач, не проживаючи разом із спадкодавцем (за місцем відкриття спадщини), не зверталася до суду з вимогою про продовження строку на прийняття спадщини. До позовної заяви не додано доказів постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та це не підтверджено відповідними документами, що свідчить про зловживання позивачем своїм правом. При цьому хвороба позивача не завадила їй розпоряджатися спадковим майном, зокрема, укласти договір оренди майна, яке також входить до спадкової маси. Водночас, позивач не вчинила жодної дії щодо звернення до суду за захистом свого порушеного права протягом 12 років, зокрема, із вимогами про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, встановлення факту проживання разом із спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини тощо.

Окремо представник Відповідача 4 вказує на пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на те, що позивач протягом більше ніж 12 років не виявляла інтересу до всього майна, яке ввійшло до складу спадкової маси, не проявляла турботу до майна, яке вважала своєю власністю та не була обізнана про його стан.

Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 22.05.2019 у справі №234/3341/15-4, представник вказує, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Також представник Відповідача 4 зазначила, що у випадку, якби Відповідач 1 на дату відчуження об`єкта нерухомості не був зареєстрований власником такого майна, нотаріус повинна була б відмовити в укладенні договору купівлі-продажу. Проте відчужуване майно було зареєстроване за відчужувачем. Таким чином, презумпція добросовісності набувача не спростована.

Крім того, представник вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Однак позивачем жодним чином не доведено та не визначено підстав недійсності правочину, які передбачені ст. 215 ЦК України.

Таким чином, Відповідач 4 вважає безпідставними твердження позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу 27/100 частин нежилого приміщення №197, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. 08.07.2011.

Із зазначених вище підстав представник Відповідача 4 просить відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1

09.12.2021 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності від представника ОСОБА_3 (Відповідача 2) - адвоката Гедьо А.С., у якій представник вказує на необґрунтованість доводів позивача ОСОБА_1 про те, що причиною звернення її до нотаріуса після спливу 12 років після смерті ОСОБА_7 була її хвороба та вік, оскільки до позовної заяви не додано жодного доказу, який би вказував на об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для оформлення її спадкових прав. При цьому, незважаючи на хворобу та вік, позивач 16.12.2020 особисто звернулася із даним позовом до суду, 21.08.2020 - до Подільського УП ГУНП у м. Києві із повторною заявою про злочин, 22.06.2020 - до приватного нотаріуса в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області для посвідчення довіреності, 10.02.2021 - до Подільського районного суду міста Києва із заявою про усунення недоліків позовної заяви, 05.03.2021 - із заявою про забезпечення позову. Таким чином, пересування позивача не є утрудненим та вона протягом 12 років могла звернутися до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав, у тому числі поштою. Враховуючи те, що свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок по АДРЕСА_1 було видане 21.09.2017, строк на звернення до суду у позивачки сплив 21.09.2020. Отже, оскільки позовну заяву ОСОБА_1 подано до суду 16.12.2020, нею пропущено строк позовної давності, визначений статтею 267 ЦК України. При цьому позивачем жодним чином не доведено того факту, що вона не могла дізнатися про порушення свого права. З огляду на наведене представник просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності.

09.12.2021 представником ОСОБА_18 в інтересах ОСОБА_3 (Відповідача 2) подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено про невизнання позову із наступних підстав.

По-перше, позивач ОСОБА_1 стверджує, що вона фактично прийняла спадщину після смерті своєї дочки ще в 2006 році, адже відповідно до приписів ст. 1268 ЦК України постійно проживала із спадкодавцем. На підтвердження цієї обставини позивач долучила копію довідки №643/50 від 19.09.2019 про реєстрацію місця проживання, в якій зазначено, що з 07.09.1993 по 21.11.2006 місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 .

Згідно із частиною першою третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця.

Таких же правових висновків дотримується і Верховний Суд у своїх рішеннях: постанова від 21.10.2020 у справі №569/15147/17; постанова від 18.11.2020 у справі №523/19010/15-ц; постанова від 21.04.2021 у справі №204/2707/19.

Із урахуванням наведеного, представник Відповідача 2 стверджує, що надана позивачем довідка №643/50 не свідчить про фактичне її місце проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Будь-яких інших доказів на підтвердження спільного проживання позивача із спадкодавцем матеріали справи не містять.

По-друге, позивач ОСОБА_1 стверджує, що перешкодами у зверненні до нотаріуса для оформлення спадкових прав понад 12 років була її хвороба та вік.

Разом із цим, до позовної заяви не долученого жодного доказу, який би вказував на об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для оформлення спадкових прав позивача.

При цьому, незважаючи на хворобу та вік, позивач 16.12.2020 особисто звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою, 21.08.2020 - до Подільського УП ГУНП в м. Києві із повторною заявою про злочин, 22.06.2020 - до приватного нотаріуса в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області для посвідчення довіреності, 10.02.2021 - до Подільського районного суду м. Києва із заявою про усунення недоліків, 05.03.2021 - до Подільського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення позову.

Вказане свідчить про те, що пересування позивача не є утрудненим та вона протягом 12 років могла вільно звернутися до нотаріуса для оформлення спадкових прав, у тому числі й поштою.

Щодо цих обставин представник звертає увагу суду на сталу позицію Верховного Суду, який до об`єктивних, непереборних та істотних труднощів відносить, зокрема, гостре раптове захворювання (постанова від 23.11.2020 у справі № 315/714/19); тривале лікування в умовах стаціонару (постанова від 13.03.2020 у справі № 314/2550/17), натомість такими не вважаються похилий вік та відсутність необхідних юридичних знань (постанова від 05.12.2018 у справі №756/2764/15-ц).

Представник також стверджує про пропуск позивачем встановленого статтею 267 ЦК України строку позовної давності з огляду на те, що оскільки свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок по АДРЕСА_1 було видане Третьою київською державною нотаріальною конторою 21.09.2017, то строк на звернення до суду у позивача сплив 21.09.2020. Із штампу Подільського районного суду міста Києва на позовній заяві вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом 16.12.2020, тобто після спливу строку позовної давності. При цьому позивач жодним чином не доводить того факту, що вона не могла дізнатися про порушення свого права.

Щодо вимог позивача про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності на земельну ділянку та будинок по АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на 1/2 частину вказаного майна в порядку спадкування, то представник Відповідача 2 зазначив, що з огляду на положення статей 12, 16, 330, 388 ЦК України та із урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.11.2019 у справі №2-3872/11, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 спричинить індивідуальний та надмірний тягар для добросовісного набувача, що суперечить висновкам ЄСПЛ (позиція Європейського суду з прав людини в справі ALENTSEVA v. RUSSIA (№31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17.11.2016). Мета, яку переслідує позивач, та наслідки для відповідачів як добросовісних набувачів у вигляді безоплатного позбавлення їх майна, яким вони тривалий час володіють, є неспівмірними.

13.12.2021 представником ОСОБА_17 подано до суду зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І., про визнання добросовісним набувачем.

В обґрунтування позовних вимог за таким позовом, зокрема, зазначено, що 08.07.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу 27/100 частин нежилого приміщення №197, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І.

Станом на дату укладення вказаного договору ОСОБА_5 не були відомі обставини, за яких будь-які інші особи мали право претендувати на зазначене нерухоме майно. Таким чином, вона мала всі підстави вважати, що укладений договір є законним, а відчужувач майна має повний обсяг прав власника, тобто правомірно володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.

Жодного доказу щодо спростування правомірності володіння ОСОБА_5 27/100 частинами нежилого приміщення АДРЕСА_2 матеріали справи не містять та таких доказів до первісного позову ОСОБА_1 не додано.

За таких обставин, виходячи із встановленої статтею 388 ЦК України презумпції добросовісності набувача, ОСОБА_5 звернулась із даним позовом до суду, в якому просить визнати її добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна.

У зустрічній позовній заяві представник ОСОБА_5 фактично посилається на ті ж обставини та положення законодавства, що зазначені нею у відзиві на первісний позов, зокрема, на обрання позивачем ОСОБА_1 неналежного способу захисту, на добросовісність ОСОБА_5 щодо володіння майном та на зловживання ОСОБА_1 своїм правом.

Ухвалою суду від 18.07.2022 задоволено клопотання представника ОСОБА_6 - адвоката Марченка Д.П. про витребування доказів та витребувано у Третьої київської державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи №807/06, заведеної до майна померлої ОСОБА_7 , а у Головного управління Національної поліції у м. Києві - копії заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, які були подані ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві та його районних управлінь, про незаконне заволодіння її 1/2 частиною спадкового майна ОСОБА_2

26.08.2022 на виконання ухвали суду Подільським УП ГУНП у м. Києві надано матеріали єдиного обліку щодо звернень ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 08.11.2022 витребувано матеріали спадкової справи, заведеної до майна померлої ОСОБА_7 , у Київського державного нотаріального архіву.

23.11.2022 на виконання ухвали суду Київським державним нотаріальним архівом надано до суду копії матеріалів спадкової справи №807/06, заведеної 02.08.2006 Третьою київською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7

12.12.2022 адвокатом Гедьо А.С. подано до суду зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н.В., про визнання добросовісним набувачем.

Вимоги ОСОБА_3 , як позивача за зустрічним позовом, обґрунтовані тими ж обставинами та посиланнями на ті ж докази, що зазначені у його відзиві на первісний позов, зокрема:

- обранням ОСОБА_1 неналежного способу захисту;

- добросовісністю позивача ОСОБА_3 як володільця майном;

- зловживанням ОСОБА_1 своїм правом.

Доводи представника ОСОБА_3 , наведені у зустрічному позові, фактично є аналогічними із доводами представників інших позивачів за зустрічними позовами.

Зокрема, у зустрічному позові представник вказує на те, що станом на дату укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння по АДРЕСА_1 , позивачу ОСОБА_3 не були відомі обставини, за яких будь-які інші особи мали право претендувати на зазначене нерухоме майно.

Таким чином, позивач мав всі підстави вважати, що укладений договір є законним, а відчужувач майна має повний обсяг прав власника, тобто правомірно володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.

Натомість, жодного доказу щодо спростування правомірності володіння ОСОБА_3 земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, та домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , як позивачем за первісним позовом, до суду не надано.

Правовими підставами для звернення до суду із зустрічним позовом про визнання ОСОБА_3 добросовісним набувачем його представник зазначає, зокрема, положення статей 387, 388 ЦК України, а також посилається на практику Верховного Суду щодо розгляду справ аналогічної категорії (зокрема, постанови від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 17.12.2014 у справі №6-140цс14) та на практику ЄСПЛ щодо вирішення спорів з приводу володіння та користування майном (зокрема, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 20.10.2011«Рисовський проти України», від 16.02.2017 «Кривенький проти України»).

Ухвалою суду від 01.03.2023 задоволено клопотання представника позивача за первісним позовом про виклик свідків, прийнято до розгляду вказані вище зустрічні позовні заяви ОСОБА_6 , ОСОБА_19 , ОСОБА_3 та об`єднано їх в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача-відповідача Зерніченко Є.І. позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, вимоги зустрічних позовів не визнав з підстав, наведених у позовній заяві ОСОБА_1 .

Представники відповідачів-позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , які приймали участь у судовому засіданні, просили відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги позивачів за зустрічними позовами з підстав, наведених ними у відповідних зустрічних позовних заявах та відзивах на первісну позовну заяву.

Представники третіх особі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З огляду на наведене, із урахуванням думки присутніх учасників справи та наявних в матеріалах справи заяв третіх осіб, суд ухвалив проводити розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві.

Після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, до складу якого увійшли:

- житловий будинок загальною площею 348,8 кв.м., житловою площею 141,1 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належали померлій на підставі свідоцтва про право власності, виданого Державною адміністрацією Шевченківського району міста Києва 04.05.1993 на підставі розпорядження представника Президента України у Шевченківському районі міста Києва за №262 від 31.03.1993 та зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 18.05.1993 у реєстровій книзі за №882;

- земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення (використання) - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за померлою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 26002621; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1545420280000), згідно Витягу №122862116 від 04.05.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого державним реєстратором КП «Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг» в м. Києві ОСОБА_20 ;

- нежиле приміщення №197, позначене в плані під літ. «А», розташоване по АДРЕСА_4 , що належало померлій на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 10.06.2005 за реєстровим №3074 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 15.06.225 за №1383П/3121П;

- автомобіль марки Lexus моделі RX 300, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що належав померлій на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , виданого МРЕВ-3 м. Києва ДАІ ГУ УМВС України 09.04.2005;

- майно, що знаходилось на зберіганні в Сирецькому відділенні АКБ «Правекс-Банк» м. Києва в індивідуальній ячейці НОМЕР_12, згідно договору майнового найму індивідуального сейфа НОМЕР_13 від 24.05.2004 на суму: 26 600 (двадцять шість тисяч шістсот) гривень та 5000 (п`ять тисяч) доларів США, що належали померлій на підставі акту опису ячейки НОМЕР_12 від 30.10.2007, зробленого Сирецьким відділенням АКБ «Правекс-Банк» м. Києва, виданого Головним операційним управлінням ПАТ КБ «Правекс-Банк» м. Києва 14.04.2010.

В ході судового розгляду сторони також вказували на належність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0635 га, кадастровий номер 3222488200:05:006:0209, цільове призначення - для ведення садівництва, розташованої на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, с/т «Ветеран».

Однак правовстановлюючі документи на підтвердження належності такого майна спадкодавцю ОСОБА_7 в матеріалах справи відсутні.

ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю померлої ОСОБА_7 , що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, зокрема, свідоцтвом про народження ОСОБА_22 , свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_25 , свідоцтвом про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_25 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином померлої ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_7 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району м. Києва.

02.08.2006 ОСОБА_2 звернувся до Третьої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 та на підставі такої його заяви нотаріусом було заведено спадкову справу №807/06, а відтак видано свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 , на підставі яких він успадкував частину належного померлій майна, а саме:

- ІНФОРМАЦІЯ_4 - свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №4-798, - на автомобіль марки LEXUS моделі RX 300, 2001 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_8 , номерний знак д.н.з. НОМЕР_1 ;

- 21.04.2010 - свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №4-175, - на майно, що знаходилось на зберіганні в Сирецькому відділенні АКБ «Правекс-Банк» м. Києва в індивідуальній ячейці НОМЕР_12, згідно договору майнового найму індивідуального сейфа НОМЕР_13 від 24.05.2004 на суму: 26 600 (двадцять шість тисяч шістсот) гривень та 5000 (п`ять тисяч) доларів США, що належали померлій на підставі акту опису ячейки НОМЕР_12 від 30.10.2007, зробленого Сирецьким відділенням АКБ «Правекс-Банк» м. Києва, виданого Головним операційним управлінням ПАТ КБ «Правекс-Банк» м. Києва 14.04.2010;

- 24.12.2010 - свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №6-880, - на 27/100 частин нежилого приміщення №197, позначене в плані під літ. «А», що розташоване за адресою АДРЕСА_4 ;

- 21.09.2017 - свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №4-280, - на житловий будинок АДРЕСА_1 , позначений в плані літ. «А», загальною площею 348,8 кв.м., житловою площею 141,1 кв.м., має при собі наступні господарські будівлі та споруди; №1,2 споруди;

- 08.05.2018 - свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №4-89, - на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення (використання) - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

У подальшому частину успадкованого майна ОСОБА_2 відчужив третім особам на підставі відповідних договорів купівлі-продажу.

Так, 08.07.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення №197 (в літ. А), розташованого за адресою АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за реєстровим №1579, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №4531162 від 08.07.2011. В подальшому, 29.12.2011 ОСОБА_5 уклала договір №5132 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно №289791758 від 15.07.2021.

23.08.2019 між ОСОБА_2 (з однієї сторони) та ОСОБА_8 і ОСОБА_3 (з іншої сторони) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за реєстровим №1730, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за реєстраційним №1545420280000.

Крім того, 23.08.2019 між ОСОБА_2 (з однієї сторони) та ОСОБА_8 і ОСОБА_3 (з іншої сторони) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за реєстровим №1728, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за реєстраційним №1358111380000.

З`ясовано також, що 12.09.2018 до Третьої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини померлої ОСОБА_7 звернулася ОСОБА_1 , вхідний номер такої заяви у нотаріуса - №359.

Постановою державного нотаріуса Третьої київської державної нотаріальної контори Мітрохіної В.Є. №1288/02-31 від 14.09.2018 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на майно, що належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що спадкове майно останньої було успадковане її сином ОСОБА_2 , про що видано відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом.

Вважаючи таку постанову нотаріуса незаконною, 20.07.2020 ОСОБА_1 було подано до Міністерства юстиції України в особі Департаменту нотаріату та державної реєстрації, а також до Головного територіального управління юстиції в м. Києві заяву про проведення законності дій державного нотаріуса Третьої київської державної нотаріальної контори Мітрохіної В.Є. при вчиненні нотаріальних дій щодо спадкового майна ОСОБА_7 .

Листом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №З-2843, З-2963 від 18.08.2020 ОСОБА_1 було повідомлено, що за результатами розгляду її звернення були витребувані письмові пояснення від нотаріуса та копію спадкової справи №807/06 до майна померлої ОСОБА_7 , із яких встановлено факт видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 та відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 . Оскільки перевіркою матеріалів спадкової справи було встановлено, що у своїй заяві про прийняття спадщини №2185 від 02.08.2006 ОСОБА_2 зазначив, що окрім нього інших спадкоємців немає, рішення щодо законності вчиненої нотаріальної дії має бути прийнято виключно судом.

16.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І., про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Вирішуючи позовні вимоги за таким позовом, судом встановлено, що метою звернення ОСОБА_1 до суду є отримання нею можливості реалізації своїх спадкових прав після смерті дочки ОСОБА_7 та набуття в порядку спадкування права власності на 1/2 частину належного померлій спадкового майна.

Вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, виданих на ім`я іншого спадкоємця ОСОБА_2 , як і вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що було успадковане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 та в подальшому ним відчужене, фактично є підставами для звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами про визнання за нею права власності на частину спадкового майна померлої ОСОБА_26 .

Із урахуванням цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.ст. 1216-1218 цього Кодексу спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст. 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частинами першою та третьою статті 1296 цього Кодексу визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з п.п. 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Крім того, у відповідності до п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень ч.1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України в редакції 2003 року, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Як встановлено судом, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що була позбавлена можливості у встановленому законом порядку оформити свої спадкові праві після смерті дочки ОСОБА_7 з огляду на свій вік та наявність у неї хвороби.

Разом із цим, належних доказів на підтвердження таких обставин нею до суду не надано.

При цьому ОСОБА_1 також стверджує, що вона є такою, що прийняла спадщину ОСОБА_7 в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час смерті спадкодавця вона була зареєстрована та проживала разом із нею за адресою АДРЕСА_3 , а заяву про відмову від спадщини не подавала.

На підтвердження такої обставини позивачем, зокрема, надано довідку №643/50 від 19.09.2019 про реєстрацію місця проживання особи.

Проте наявні в такій довідці відомості не містять інформації на підтвердження фактичного постійного проживання позивача ОСОБА_1 разом з померлою ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_3 , оскільки в довідці зазначено лише, що з 07.09.1993 по 21.11.2006 місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 .

Згідно із частиною першою третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.10.2020 у справі №569/15147/17, від 18.11.2020 у справі №523/19010/15-ц, від 21.04.2021 у справі №204/2707/19.

Із урахуванням наведеного, вказана вище довідка, надана позивачем до суду, не свідчить про фактичне її місце проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Будь-яких інших доказів на підтвердження спільного проживання позивача із спадкодавцем матеріали справи не містять.

Крім того, не встановлено такої обставини і з показань допитаних судом ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , оскільки такі свідки не змогли достовірно підтвердити факт проживання позивача ОСОБА_1 з її дочкою ОСОБА_7 саме на момент смерті останньої.

Крім того, наведені позивачем відомості щодо такої обставини у поданих нею до суду позовних заявах (первісній та уточненій) є суперечливими.

Так, в абз. 10 стор. 3 позову від 16.12.2020 (та відповідно абз. 10 стop. 3 позову 12.2021) позивач вказує, що постійно проживала з ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_3 .

Про це вказано також у абз. 5 стор. 2 позову від 16.12.2020 (та відповідно абз. 5 стор. 2 позову від 08.02.2021).

Проте викладене у абз. 4 стор. 4 позову від 16.12.2020 (та відповідно абз. 4 стор. 3 позову від 08.02.2021) суперечить викладеному у тих же позовах:

- абз. 4 стор. 4 позову - «....позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які постійно проживали та були зареєстровані разом із спадкодавцем....»;

- абз. 5 стор. 2 позову - «Станом на момент смерті ОСОБА_7 я була реєстрована та проживала разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_3 ...».

Таким чином, в одній частині позову вказано, що позивач проживала з ОСОБА_12 , а в іншій - що вона проживала з ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Крім того, в обґрунтування своїх доводів позивачем зазначено, що вона зверталась до органів поліції з приводу незаконного заволодіння її частиною спадкового майна.

Проте, як з`ясовано судом із матеріалів, витребуваних із Подільського УП ГУНП у м. Києві, за результатами розгляду звернень ОСОБА_1 , які мали місце у 2018 та 2020 роках, органом поліції не було встановлено підстав для внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки ознак кримінальних правопорушень встановлено не було, а проведеними перевірками було виявлено наявність цивільно-правового спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З`ясовуючи доведеність тверджень позивача щодо наявності у неї хвороби та неможливості у зв`язку з цим, а також з урахуванням її віку, своєчасно звернутися до нотаріуса для оформлення спадкових прав, судом також приймається до уваги, що будь-яких доказів, які б свідчили про те, що такі наведені нею обставини утруднили реалізацію позивачем її законних прав, нею до суду не надано.

Разом із цим, наявними матеріалами справи підтверджується, що 16.12.2020 ОСОБА_1 особисто звернулася до Подільського районного суду м. Києва із даною позовною заявою, 21.08.2020 вона зверталася до Подільського УП ГУНП в м. Києві із повторною заявою про злочин, 22.06.2020 - до приватного нотаріуса в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області для посвідчення довіреності, 10.02.2021 - до Подільського районного суду м. Києва із заявою про усунення недоліків, 05.03.2021 - до Подільського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення позову.

Наведене дає підстави суду зробити висновок про те, що позивач не була позбавлена можливості звернутися до нотаріуса із відповідною заявою для оформлення своїх спадкових прав у встановленому законом порядку.

Оцінюючи доводи позивача у цій частині, суд також приймає до уваги сталу позицію Верховного Суду, який до об`єктивних, непереборних та істотних труднощів відносить, зокрема, гостре раптове захворювання (постанова від 23.11.2020 у справі № 315/714/19), тривале лікування в умовах стаціонару (постанова від 13.03.2020 у справі № 314/2550/17), натомість такими не вважаються похилий вік та відсутність необхідних юридичних знань (постанова від 05.12.2018 у справі №756/2764/15-ц).

Ураховуючи наведене, суд вважає недоведеними твердження позивача, наведені в обґрунтування цієї частини позовних вимог.

Крім того, судом приймається до уваги те, що з часу відкриття спадщини ОСОБА_7 - 15.06.2006 та до моменту звернення ОСОБА_1 до нотаріуса - 12.09.2018 минуло більше 12 (дванадцяти) років.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б позбавили позивача можливості реалізувати її спадкові права протягом такого тривалого періоду часу, нею до суду не надано.

Крім того, позивачем не доведено відсутність у неї можливості дізнатися про порушення своїх прав відповідачем ОСОБА_2 за вказаний період часу.

При цьому судом враховується, що ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_1 та, як стверджувала остання у позовній заяві, вони разом проживали за адресою АДРЕСА_3 .

Із урахуванням вказаних обставин, суд робить висновок, що позивач не була позбавлена можливості знати про існування іншого спадкоємця, який мав право на майно померлої ОСОБА_7 .

Що стосується решти доводів позивача ОСОБА_1 , наведених в обґрунтування позовних вимог, то суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 10.05.2023 у справі №715/310/22, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 29.06.2022 у справі №383/258/21, порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Крім цього, іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1316/2227/11, від 23.09.2020 у справі №742/740/17, від 11.11.2020 у справі №752/8119/17-ц.

Із урахуванням наведеного, а також з огляду на обставини, на які позивач ОСОБА_1 посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає, що вимоги про визнання недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом є необґрунтованими та недоведеними.

Так, позивачем не доведено та судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , на ім`я якого Третьою київською державною нотаріальною конторою було видано оспорювані свідоцтва, не мав права на спадкування після смерті ОСОБА_7 або він був усунутий від права на спадкування.

Крім того, не встановлено судом і будь-яких інших обставин, які б свідчили про наявність наведених вище підстав для визнання оспорюваних свідоцтв про право на спадщину недійсними.

Зокрема, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , було встановлено факт її проживання разом із спадкодавцем чи факт прийняття нею спадщини або встановлено будь-які інші факти чи обставини, які б давали підстави для визнання вказаних свідоцтв недійсними.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини справи та висновки суду, суд вважає, що в даному випадку позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення її прав у зв`язку з видачою ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину.

Порушення прав будь-яких інших осіб видачею таких свідоцтв судом також не встановлено.

З огляду на наведене, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд доходить висновку, що обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права є неналежним, оскільки правові підстави для визнання за позивачем права власності на частину спадкового майна ОСОБА_7 на підставі тих обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, відсутні.

Крім того, враховуючи, що заявлені ОСОБА_1 за первісним позовом вимоги про визнання недійсними усіх вказаних вище договорів купівлі-продажу є похідними від вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, оскільки саме такі свідоцтва були правовстановлюючими документами, на підставі яких відчужуване майно належало продавцю за усіма договорами ОСОБА_2 , такі вимоги ОСОБА_1 теж не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи все вищенаведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність, переконливість, достатність і взаємний зв`язок усіх доказів у справі в їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку, що вимоги ОСОБА_1 , як позивача за первісним позовом, не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Із урахуванням вказаного вище висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом, заяви представників відповідачів - позивачів за зустрічними позовами про застосування позовної давності у даній справі не вирішується.

Вирішуючи вимоги зустрічних позовів у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту зустрічних позовних заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та доводів їхніх представників, наведених в ході судового розгляду, фактично всі позивачі за зустрічними позовами в цілому посилаються на одні й ті ж самі обставини та їхні доводи зводяться до одних і тих же підстав щодо визнання їх добросовісними набувачами.

Зокрема, позивачі за зустрічними позовами вказують на те, що право власності на нерухоме майно було ними набуто законно та правомірно, на підставі відповідних договорів купівлі-продажу, укладених ними із продавцем ОСОБА_2 у встановленому законом порядку.

Так, 08.07.2011 між ОСОБА_2 (як продавцем) та ОСОБА_5 (як покупцем) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за №1579 було посвідчено договір купівлі-продажу 27/100 частин нежилого приміщення №197, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , про що внесено інформацію до Державного реєстру правочинів за №4531162 від 08.07.2011.

23.08.2019 між ОСОБА_2 (як продавцем) та ОСОБА_16 і ОСОБА_3 (як покупцями) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за №1728 було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 348,8 кв.м., житловою площею 141,1 кв., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , про що 23.08.2019 внесено відомості про державну реєстрацію об`єкта за індексним №48380999 на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в рівних частках, по 1/2 на кожного.

Крім того, 23.08.2019 між ОСОБА_2 (як продавцем) та ОСОБА_16 і ОСОБА_3 (як покупцями) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. за №1730 було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:179:0050, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , про що 23.08.2019 внесено відомості про державну реєстрацію об`єкта за індексним №48381492 на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в рівних частках, по 1/2 на кожного.

Станом на вказані дати укладення договорів позивачам за зустрічними позовами не були відомі обставини, при яких інші особи мали би право претендувати на вказане нерухоме майно або його частину як спадкоємці померлої ОСОБА_7 . Діючи як покупці за договорами купівлі-продажу, позивачі мали усі підстави вважати, що такі договори є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що продавець ОСОБА_2 , відчужуючи належне йому нерухоме майно, мав право ним розпоряджатися, а вони після отримання такого майна матимуть змогу мирно ним володіти. Придбаваючи таке майно, позивачі не знали та не могли знати, що особа, яка його продає, не мала право його відчужувати. Відповідно до змісту укладених договорів ОСОБА_2 (як продавець) засвідчив та гарантував ОСОБА_5 , ОСОБА_13 та ОСОБА_3 (як покупцям), що жодні претензії на майно, що передається у власність покупців, від третіх осіб надходити не можуть, та що йому не відомі підстави, за яких документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно можуть бути визнані дійсними (частково недійсними).

Із урахуванням наведеного, позивачі вважають, що у зв`язку з пред`явленням ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 позовних вимог про визнання таких договорів недійсними, їхні права також є порушеними, оскільки на підставі таких договорів вони набули право власності на спірне нерухоме майно, а тому разі задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину придбаного ними майна, вони втратять своє право власності на нього.

З огляду на наведене, посилаючись, зокрема, на положення статті 388 ЦК України, практику Верховного Суду України та Верховного Суду, постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» щодо презумпції добросовісності набувача та ефективного способу захисту прав добросовісного набувача, позивачі за зустрічними позовами стверджують про наявність підстав для визнання їх добросовісними набувачами такого майна.

З`ясовуючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за зустрічними позовами та наявність підстав для їх задоволення, суд керується наступним.

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на приписи статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна інших осіб.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту судом цивільних прав визначені статтею 16 ЦК України та іншим спеціальним законодавством України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна визначити такий спосіб захисту порушених цивільних прав, який призведе до реального їх поновлення.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншими.

Згідно із ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що відповідно до процесуального закону в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, при вирішенні спору суд повинен установити чи дійсно порушено законне право позивача, а також з`ясувати, у чому саме полягає таке порушення.

Суд зазначає, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка визначає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як встановлено судом, позивачі за зустрічними позовами ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вказують на порушення їхніх прав з боку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з огляду на те, що ОСОБА_1 умисно зловживала своїм правом, наданим їй ч.3 ст. 1268 ЦК України, унаслідок чого пред`явила свій позов у тому числі й до них усіх, що може мати наслідком часткову втрату ними права власності на нерухоме майно. Крім того, своєю бездіяльністю ОСОБА_1 фактично надала можливість ОСОБА_2 продати все спадкове майно, а тому вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 такого майна є такими, що порушують законні права позивачів як добросовісних набувачів майна.

Оцінюючи такі доводи позивачів за зустрічними позовами, суд вважає, що зазначені обставини, на які посилаються позивачі ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , не свідчать про наявність передбачених законом підстав для захисту їхніх прав у судовому порядку.

Суд вважає, що позивачами не доведено як самого факту порушеного права, так і того, в чому саме полягає таке порушення.

Виходячи зі змісту доводів позивачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та доводів їхніх представників, наданих в ході судового розгляду, суд робить висновок про те, що пред`явивши зустрічні позови у даній справі, позивачі фактично просять захистити свої права на майбутнє, що суперечить завданням цивільного судочинства.

При цьому суд також враховує, що вимоги позивача ОСОБА_1 за первісним позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, щодо яких подано зустрічні позови, при розгляді даної справи судом фактично не вирішувалися.

З огляду на наведене, за відсутності доказів порушень прав ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з боку позивачів-відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд вважає, що на даний час вимоги усіх позивачів за зустрічними позовами є передчасними.

На підставі викладеного, із урахуванням того, що відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачів за зустрічними позовами ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання їх добросовісними набувачами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачами у даній справі, судом покладається на осіб, які їх понесли.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 141, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно в порядку спадкування відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, про визнання добросовісним набувачем відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання добросовісним набувачем відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору Третя київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, про визнання добросовісним набувачем відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:

позивач-відповідач - ОСОБА_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідачі-позивачі, треті особи:

- ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_9 ;

- ОСОБА_29 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_10 ;

- ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_11 ;

треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору:

- Третя київська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м. Київ, просп. Правди, буд. 33, код ЄДРПОУ 02901820;

- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєркова Наталія Володимирівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тешебаєва, буд. 57;

- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шовковична, буд. 7-А, прим. 1 (оф. 85).

Повний текст рішення суду складено 01.01.2024.

Суддя Олена КОВБАСЮК