Постанова

від 09.01.2024 по справі 922/1253/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1253/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Губенко Н.М., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Акцент-Банк"

на рішення Господарського суду Харківської області

в складі судді Лавренюк Т.А.

від 15.06.2023

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючої - Радіонової О.О., суддів - Істоміної О.А., Попкова Д.О.

від 22.08.2023

у справі за позовом Приватного підприємства "Нью Ківі"

до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" в особі відокремленого підрозділу Філії Акціонерного товариства "Акцент-Банк"

про відновлення порушеного права,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне підприємство "Нью Ківі" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" в особі відокремленого підрозділу Філії Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (надалі - Відповідач, Скаржник) про зняття встановленого обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на банківському рахунку Позивача № НОМЕР_1 , відкритому в Акціонерному товаристві "Акцент-Банк" (надалі - Рахунок).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач необґрунтовано та безпідставно заблокував Рахунок Позивача, що позбавило його можливості розпоряджатися коштами за призначенням, сплачувати заробітну плату, податки; Відповідач притримує чужі кошти, в тому числі бюджетні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.06.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі № 922/1253/23, позов задоволено повністю. Зобов`язано Відповідача зняти встановлене обмеження права на розпорядження грошовими коштами Позивача, що знаходяться на Рахунку. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 684,00 грн судового збору та 73 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Судові рішення мотивовані наступним:

- право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. При цьому саме на банк покладається обов`язок підтвердити існування правових підстав для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику;

- досліджені документи не підтверджують існування правових підстав для встановлення Позивачу неприйнятно високого рівня ризику. Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість підстав вважати, що Позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності;

- у матеріалах справи відсутні докази наявності у Відповідача правових підстав для зупинення фінансових операцій Позивача понад 30 робочих днів (прийняття спеціально уповноваженим органом відповідного рішення), встановлення Позивачу статусу неприйнятно високого ризику, дотримання Відповідачем процедури звернення до спеціально уповноваженого органу в порядку, визначеному законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи

5. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі № 922/1253/23, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

6. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Кодексу, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 15 та частини шостої статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення".

7. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що:

- Відповідач за результатами наданих Позивачем документів здійснив переоцінку клієнта та встановив Позивачу статус неприйнятно високого ризику;

- суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції;

- Позивачу було обмежено проведення банківських операцій через дистанційний канал. Отже, Відповідач відмовився від проведення підозрілих фінансових операцій, а не блокував Рахунок Позивача;

- Відповідач прийняв рішення про розірвання відносин з Позивачем, однак не розірвав їх. Розірвання ділових відносин відбувається після закриття рахунка, проте Рахунок Позивача не був закритий, оскільки він не надав свої реквізити в іншому банку і Відповідач не зміг перерахувати кошти з Рахунка Позивача.

8. Щодо стягнення на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу Скаржник зазначив наступне:

- при зверненні до Суду Позивач не надав докази оплати відповідних послуг. Ці докази також не надходили на адресу Відповідача;

- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі якщо суд дійде висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню, Скаржник просить зменшити розмір цих витрат.

9. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

10. Аргументи відзиву переважно дублюють доводи, наведені в позові, а також мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення в цій справі (№ 922/1253/23). Разом із тим Позивач зауважив, що на момент подання касаційної скарги Відповідач визнав рішення суду апеляційної інстанції, сплатив Позивачу судові витрати та повернув заблоковані кошти. Водночас питання щодо вільного розпорядження Рахунком та незаконного перешкоджання розпорядження ним з боку Відповідача залишається невирішеним.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

11. 19 червня 2020 року Позивач підписав анкету-заяву на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Відповідача. На підставі цього Відповідач відкрив Позивачу Рахунок НОМЕР_1, що підтверджується довідкою про відкриття рахунка.

12. 03 січня 2023 року при спробі розпорядження коштами на Рахунку Позивачу стало відомо, що здійснення банківської операції унеможливлено Відповідачем.

13. 14 лютого 2023 року представник Позивача звернувся до Відповідача з адвокатським запитом, навівши перелік запитань для з`ясування обставин, за якими здійснено блокування Рахунка.

14. У відповіді від 16.02.2023 вих. № 20.1.0.0.0/7-20230215/82 Відповідач, посилаючись на вимоги абзацу 3 частини першої статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення" повідомив про прийняте рішення щодо розірвання укладених з Позивачем договорів та закриття поточних рахунків у зв`язку зі встановленням неприйнятно високого за результатами переоцінки ризику клієнта.

15. Аналогічний за змістом лист від 17.02.2023 вих. № 20.1.0.0.0/7-20230202/182 Відповідач направив на адресу Позивача.

16. 24 лютого 2023 року представник Позивача звернувся до Відповідача з вимогою щодо зняття встановленого обмеження права на розпорядження грошовими коштами.

17. У відповіді на вимогу Відповідач повідомив, що арешти чи блокування на Рахунок Позивача не встановлювалися, проте встановлено обмеження на проведення представником підприємства операцій через дистанційну систему обслуговування. Одночасно Відповідач запропонував Позивачу надати відомості про відкриті рахунки в інших банківських установах та подати заяву про перерахування залишку коштів на інший рахунок, які будуть перераховані банком протягом одного робочого дня.

18. 19 січня 2023 року Відповідач направив на електронну адресу директора Позивача повідомлення щодо прийняття Відповідачем рішення про розірвання договору та закриття рахунка, пропозицію перерахувати залишки з його рахунків 2600 у Акціонерному товаристві "Акцент-Банк" на рахунок 2610 в іншому банку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій

19. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.

20. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

21. Згідно зі статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до банківських послуг, зокрема, належить відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу).

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати платіжні послуги відповідно до Закону України "Про платіжні послуги" з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють діяльність банків.

22. За змістом статті 1066 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

23. Договір банківського рахунка укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (частина перша статті 1067 ЦК України).

24. Суди попередніх інстанцій встановили, що 19 червня 2020 року банк Скаржника відкрив Позивачу Рахунок НОМЕР_1.

25. Статтею 341 Господарського кодексу України, зокрема, передбачено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.

Для здійснення розрахунків суб`єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов`язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

26. За змістом статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

27. Частина перша статті 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

28. Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (надалі - Закон про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів). Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

29. За результатами розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що Скаржник прийняв рішення про розірвання ділових відносин між сторонами. Скаржник обмежив Позивачу проведення банківських операцій через дистанційний канал унаслідок встановлення клієнту неприйнятно високого ризику на підставі абзацу 3 частини першої статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, що, зокрема, зазначено у листі від 16.02.2023 № 20.1.0.0.0/7-20230215/82 та листі від 17.02.2023 № 20.1.0.0.0./7-20230202/182.

30. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

31. Пунктом 39 частини першої статті 1 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

32. Відповідно до частини шостої статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

33. У частині першій статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів також зазначається, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.

У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

34. Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (надалі - Положення № 65).

35. Пунктами 34-37 Положення № 65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

36. Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 Положення № 65).

37. Відповідно до пункту 55 Положення № 65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

38. Пунктом 61 Положення № 65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

39. Згідно з пунктом 1 Додатку № 12 до Положення № 65 банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів.

40. Відповідно до підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку № 12 до Положення № 65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів) у кожному випадку;

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

41. Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 зазначив, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

42. На підставі цього Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що приписи статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

43. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, зміст якого розкривається у статті 13 ГПК України.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

44. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 14 ГПК України).

45. За результатами розгляду цієї справи (№ 922/1253/23) суди попередніх інстанцій встановили, що:

- досліджені документи не підтверджують існування правових підстав для встановлення Позивачу неприйнятно високого рівня ризику. Скаржник жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість підстав вважати, що Позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності;

- у матеріалах справи відсутні докази наявності у Скаржника правових підстав для зупинення фінансових операцій Позивача понад 30 робочих днів (прийняття спеціально уповноваженим органом відповідного рішення), встановлення Позивачу статусу неприйнятно високого ризику, дотримання Скаржником процедури звернення до спеціально уповноваженого органу в порядку, визначеному законом.

46. Скаржник наведене вище не спростував, натомість стверджуючи у касаційній скарзі про реалізацію свого права на припинення договірних відносин з Позивачем на підставі Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, правомірність своїх дій та відсутність порушення прав Позивача.

47. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, та переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

48. Як вже було зазначено, підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Кодексу, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 15 та частини шостої статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів.

49. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, у тому числі частину першу статті 15 та частину шосту статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів. Таким чином, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

50. Верховний Суд робить висновок, що частина перша статті 15 та частина шоста статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів надають банку право відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, однак банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення такого ризику.

Загальні посилання на норми Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до яких банк встановив клієнту неприйнятно високий ризик, не може вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого саме клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.

51. Щодо стягнення зі Скаржника судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені Позивачем, Верховний Суд зазначає наступне.

52. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

53. Практична реалізація зазначеного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

54. У касаційній скарзі стверджується про неподання Позивачем доказів оплати послуг адвоката та ненаправлення їх Скаржнику. Скаржник також посилається на частину четверту статті 126 ГПК України стосовно співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката.

55. Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили договір про надання правничої допомоги від 10.02.2023, укладений між Позивачем та адвокатом Дрижановим О.С. (надалі - Договір), детальний опис виконаних робіт від 27.02.2023 до Договору, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.04.2017 № 2078, ордер на надання адвокатом Дрижановим О.С. правової (правничої) допомоги Позивачу.

56. З урахуванням наданих доказів Господарський суд Харківської області стягнув зі Скаржника на користь Позивача 73 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

57. За змістом частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

58. Разом із тим, як було встановлено судами, Скаржник не подавав до суду першої інстанції заяву про зменшення суми судових витрат, заперечення щодо співмірності заявлених Позивачем витрат на правничу допомогу.

59. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання Скаржника (наведеного в апеляційній скарзі) про зменшення судових витрат на правничу допомогу, зауважив, що Скаржник не надав, а матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про невідповідність витрат Позивача наданим адвокатом послугам, їх неспівмірність, нерозумність. Заявлений Позивачем розмір витрат є співмірним із складністю справи, категорією спору та наданими адвокатом послугами.

60. У клопотанні, викладеному в тексті касаційної скарги, також відсутнє належне обґрунтування щодо неспівмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені Позивачем, а також посилання, до якої суми слід зменшити ці витрати. Скаржник не навів жодних конкретних аргументів та обмежився загальним посиланням на приписи частини четвертої статті 126 ГПК України.

61. Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічна позиція висловлена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

63. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішенні ухвалено із додержанням норм матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

65. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Акцент-Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі № 922/1253/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

В. Студенець