Постанова

від 09.01.2024 по справі 350/325/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/325/22

Провадження № 22-ц/4808/44/24

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Гудяк Х.М.

з участю ОСОБА_1 його представника адвоката Бурака Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» адвоката Левицького Андрія Олександровича на рішення Рожнятівського районного суду від 19 липня 2023 року, ухвалене в складі судді Бейка А.М. в м. Рожнятові, повний текст складено 25 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що він з 03.07.1995 перебував утрудових відносинахз ДП«Брошнівське лісовегосподарство» та займав посаду провідного районного мисливствознавця. У листопаді 2021 року його було повідомлено про заплановане вивільнення та припинення трудового договору. Підставою попередження та вивільнення був наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 29.10.2021 №713 «Про припинення державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства «Осмолодське лісове господарство». На підставі наказу відповідача від 21.02.2022 №18-у його з 23.02.2022 звільнено з роботи у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Таке звільнення з роботи вважав незаконним та проведеним з порушеним норм трудового законодавства. Так, відповідачем на виконання вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України його було попереджено про наступне вивільнення за два місяці. Однак подальші дії відповідача які зазначені в повідомленні про наступне звільнення з роботи вчинені з порушенням норм права, оскільки відповідач не запропонував йому іншу посаду, а у випадку незгоди з пропозиціями його мало бути звільнено з 31.01.2022. Проте фактично з ним продовжені трудові відносини на невизначений строк, оскільки відповідач не скористався своїм правом щодо його звільнення з 31.01.2022. Станом на 21.03.2022 відповідач перебував в процесі припинення, тобто не є ліквідованим чи реорганізованим, а тому має довести, що його звільнення з 23.02.2022 відбулось у зв`язку з реорганізацією та або із скороченням чисельності працівників. Станом на 01.03.2022 у відповідача була наявна вакантна посада провідного районного мисливствознавця. Крім того, в порушення статті 43 КЗпП України профспілковим комітетом ДП «Брошнівське лісове господарство» питання щодо звільнення його з роботи не розглядалось, а якщо і розглядалось йому про таке невідомо, оскільки про засідання профспілкового комітету його не повідомляли. Відтак ОСОБА_2 вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки воно проведено з порушенням встановленої законодавством процедури, зокрема, звільнено без попередньої згоди профспілки, без врахування переважного права на залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці та не запропоновано наявні вакантні посади. Просив скасувати наказ №18-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » виданого головою комісії з припинення ДП «Брошнівський лісгосп» Безруким Л.І. від 21.02.2022 року, поновити його на посаді провідного районного мисливствознавця з 23.02.2022 року, стягнути з ДП «Брошнівське лісове господарство» на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі і виплаті середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання

Рішенням Рожнятівськогорайонного судувід 19липня 2023року позовну заяву ОСОБА_2 до ДП «Брошнівське лісове господарство» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Скасовано наказ №18-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » виданого головою комісії з припинення ДП «Брошнівський лісгосп» Безруким Л.І. від 21.02.2022 року. Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного районного мисливствознавця з 23.02.2022 року. Стягнуто з ДП «Брошнівське лісове господарство» на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі і виплаті середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду представник Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» адвокат Левицький А. О. подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду та ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що ДП «Брошнівське ЛГ» перебувало в стані припинення відповідно до наказу та розпорядження про реорганізацію виданого Державним агентством лісових ресурсів, який передбачав скорочення штату працівників. ДП «Брошнівське ЛГ» є виконавцем та підпорядкованим йому органом. Попередженням про заплановане звільнення ОСОБА_2 та припинення трудового договору передбачено повідомлення останнього про те, що згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 29.10.2021 року N 713 «Про припинення державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» припиняться діяльність Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства «Осмолодське лісове господарство». Таким чином, ДП «Брошнівське ЛГ» виконано зобов`язання щодо попереджения про наступне звільнення ОСОБА_2 відповідно до вимог трудового законодавства.

10 жовтня 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечив. Вказує, що відповідачем у справі на час розгляду справи не було надано належних доказів, які б підтверджували реорганізацію відповідача чи скорочення чисельності працівників.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Бурак Б.В. доводи апеляційної скарги заперечили. Вважають оскаржуване рішення суду в основному законним та обгрунтованим.

Представник Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» адвокат Левицький А. О. у встановленому законом порядку повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явився, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено скорочення чисельності посад у відповідача, у зв`язку із цим звільнення позивача з роботи є незаконним, так як відповідачем порушено порядок та умови звільнення позивача з роботи. Тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасувати наказу Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» від 21.02.2022 №18-к про звільнення з роботи та поновлення на посаді провідного районного мисливствознавця підлягають до задоволення. Обов`язок по нарахуванню та виплаті заробітної плати лежить відповідачу, у зв`язку із цим відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачеві середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 24.02.2022, виключивши при розрахунку період з 02.03.2022 по 31.03.2022, та здійснити її нарахування по дату видання наказу про поновлення позивача на роботі на виконання рішення суду.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не повністю відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 з 03.07.1995на невизначенийстрок перебуваву трудових відносинахз ДП«Брошнівське лісовегосподарство» та займав посаду провідного районного мисливствознавця.

Згідно попередження про заплановане звільнення та припинення трудового договору, ОСОБА_2 повідомлено про те, що згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 29.10.2021 року № 713 «Про припинення державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» припиняється діяльність Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства «Осмолодське лісове господарство». ОСОБА_2 запропоновано переведення. У випадку відмови від переведення, трудові відносини з ним буде припинено і він буде звільнені 31 січня 2022 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з наданням виплат згідно Колективного договору (а.с.13).

З копії наказу №286 від 08.02.2022 голова Державного агентства лісових ресурсів України вніс зміни до пункту 6 наказу Держлісагентства №713 від 29.10.2021 «Про припинення ДП «Брошнівське лісове господарство» за затвердження складу Комісії з припинення», виклавши його в такій редакції: «6.Визначити термін припинення ДП «Брошнівське лісове господарство`до 28.02.2022» (а.с.37).

На підставі вищезазначеного наказу №286 від 08.02.2022, голова комісії з припинення діяльності ДП «Брошнівський лісгосп» видав наказ №36 від 08.02.2022, яким також визначив термін припинення ДП «Брошнівське лісове господарство» до 28.02.2022, з яким було ознайомлено позивача ОСОБА_2 .

Згідно Копією виписки із наказу по ДП «Брошнівський лісгосп» №18-к від 21.02.2022 на підставі наказу ДП «Брошнівський лісгоспу від 08.11.2021 № 260, наказу ДП «Брошнівський лісгосп» від 08.02.2022 № 36 про заплановане вивільнення та припинення трудового договору, ОСОБА_2 , провідного районного мисливствознавця, звільнено з роботи 23 лютого 2022 року у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України(а.с.12).

Звертаючись досуду ОСОБА_2 посилався на незаконність його звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України внаслідок чого пілягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки воно проведено з порушенням встановленої законодавством процедури, зокрема, звільнено без попередньої згоди профспілки, без врахування переважного права на залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці та не запропоновано наявні вакантні посади.

Щодо поновлення на роботі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями частини четвертої статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в статтях 80, 104, 110, 111 ЦК України, статтях 62-66, 79-92 ГК України.

Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути саме ліквідація підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (статті 104-109 ЦК України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (статті 49-2 КЗпП України).

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У статті 42 КЗпП України зазначено перелік підстав, за якими перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається конкретним працівникам.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. І лише при відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Зі зміступункту 1 статті 40 КЗпП Українивбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому вживані в цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Правовим наслідком ліквідації підприємства є припинення всіх права та обов`язків юридичної особи, реорганізації - перехід всіх права та обов`язків в порядку правонаступництва до нової (іншої) юридичної особи не тільки в частині майна і майнових прав та обов`язків, а й у трудових відносинах.

У пункті 7 наказу Державного агентства лісових ресурсів Украни від 29 жовтня 2021 року №713 «Про припинення Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» установлено, що Державне підприємство «Осмолодське лісове господарство» є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство».

Разом з тим, матеріали справи не містять письмових доказів про те, що позивачу пропонувалися будь-які посадиу Державному підприємстві «Осмолодське лісове господарство», яке є правонаступником Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство».

Ураховуючи вищенаведене,суд першої інстанції,установивши,що відповідачне виконавсвого обов`язкуз працевлаштуванняпозивача,не запропонувавйому посаду мисливствознавцячи будь-яку іншу посадув Державномупідприємстві «Осмолодськелісове господарство» дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення та поновлення позивача на роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

За правилами частини другої статті235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції, також дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100.

Оскільки ОСОБА_2 не оскаржує рішення у цій справі, то не підлягає задоволенню його клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про середньомісячну заробітну плату для визначення розміру стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, так як вказана вимога може бути вирішена судом першої інстанції у порядку, передбаченому ст.ст.270 ЦПК України - шляхом ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів,яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні відомості, що відповідно до вимог статті 104-109 ЦК України на підставі передавального акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, реєстратор виключив Державне підприємство «Брошнівське лісове господарство, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір та дійшов вірного висновку про задоволення позову, проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів такого задолення позову.

Відповідно до частини четвертоїстатті 376 ЦПК Українизміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції щодо його мотивів.

Щодо витрат на правничу допомогу слід виходити з наступного.

Відповідно до пункту «в» частини 4 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 141 ЦПК України).

Встановлено, що представник ОСОБА_2 адвокат Бурак Б.В. подавав відзив на апеляційну скаргу та приймав участь у прегляді цієї справи у апеляційному порядку (а.с.197 ).

Подання особою апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).

Перегляд судових рішень (як рішень, постанов та ухвал) у апеляційному та касаційному порядках унормовано спеціальними статтями ЦПК України. Доступ до апеляційного та касаційного переглядів є одним із принципів цивільного процесу і передбачений у пункті 8 частини третьої статті 2 та статті 17 ЦПК України.

При подачі апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).

У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.

Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).

Відтак, подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом пункту 3 частин першої, третьої статті 270 ЦК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, у відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, що адвокат Бурак Б.В. представляє інтереси ОСОБА_2 в Івано-Франківськогому апеляційному суді на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 23.11.2023 року, виданого на підставі догвору про надання правової допомоги №25 від 07 липня 2023 року

Державним підприємством «Брошнівське лісове господарство» витрати понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу під час апеляційного провадження не спростовані.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно акту від 19 квітня 2023 року розмір гонорару адвоката Бурака Б.В. становить 20400 грн, яка складається: стадія провадження у суді під час представництва інтересів клієнта першої інстанції - 5000 грн 00 коп; апеляційної інстанції - 5000 грн 00 коп. усна консультація з вивченням документів - 1500 грн 00 коп, вивчення примірних судових рішень, аналіз судової практики з аналогічних спорів (2 год *500 грн) 1000 грн 00 коп. складання документів процесуального характеру: позовна заява 3000 грн 00 коп; заперечення на клопотання 2500 грн 00 коп; складання та направлення адвокатських запитів (3 шт ? 800 грн) 2400 грн.

Разом з тим, згідно з урахуванням складністю справи та виконаних адвокатом робіт, зокрема складання відзиву на апеляційну скаргу та участь представника ОСОБА_2 адвоката Бурака Б.В. в судових засідань 14 грудня 2023 року та 09 січня 2024 року, заявлений розмірі 20 400 грн витрат на правову допомогу не є співмірними зі складністю та обсягом виконаної роботи, оскільки вклаючає і пердставництво інтересів в суді першої інстанції, тому підлягає зменшення до 5000 грн, які складаються:витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги за подання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі та участь у судових засіданнь .

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих позивачу юридичних послуг, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також відсутність клопотання Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, слід стягути з Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» на користь ОСОБА_2 5 000. 00 грн (п`ять тисяч гривень) витрат понесених на правничу допомогу в апеляційній інстанції..

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» адвоката Левицького Андрія Олександровича задовольнити частково. Рішення Рожнятівського районного суду від 19 липня 2023 року змінити та викласти мотивувальну частину цього рішення в редакції цєї постанови.

В решті оскаржуване рішення залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Брошнівське лісове господарство» на користь ОСОБА_2 5000. 00 грн (п`ять тисяч гривень) витрат понесених на правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 17 січня 2024 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л. В.Василишин

І.О.Максюта