Ухвала

від 08.01.2024 по справі 712/3269/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 січня 2024 року

м. Київ

справа № 712/3269/22

провадження № 61-17522ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глущенко Олександр Сергійович, на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 20 червня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містер Мані»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», ОСОБА_2 , про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містер Мані»</a> (далі - ТОВ «Містер Мані»),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»), ОСОБА_2 , про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання недійсним договору позики.

Позовна заява мотивована тим, що 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з даними Українського бюро кредитних історій та дізнався, що від його імені 26 серпня 2019 року, під час його перебування за кордоном, укладений договір позики з ТОВ «Містер Мані» на суму 1 250 грн. На момент отримання цієї інформації загальна сума заборгованості за договором позики складала 1 558 грн, а право вимоги за цим договором уступлено кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс».

ОСОБА_1 також зазначав, що договір позики від 26 серпня 2019 року на суму 1 250 грн укладений без відома та поза волею позивача, а сума позики, знята через банкомати у місті Черкаси, не могла бути ним використана, оскільки на момент укладення договору позики він перебував за кордоном, що підтверджується протоколом затримання особи від 18 вересня 2020 року, складеним у Республіці Польща.

Упродовж перебування за кордоном його карта ПриватБанку, а також копії особистих документів перебували за його згодою у розпорядженні

ОСОБА_2 , яка не мала повноважень укладати правочини.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики від 26 серпня 2019 року на суму 1 250 грн.

Соснівський районний суд міста Черкаси рішенням від 20 червня 2023 року

(у складі судді Токової С. Є.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Черкаський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2023 року (у складі колегії суддів Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.) рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 20 червня 2023 року залишив без змін.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги, тому підстав для задоволення позову немає.

07 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глущенко О. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 20 червня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалою від 03 жовтня 2022 року справу № 712/3269/22 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України

(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України

(абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України

(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим, вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору позики від 26 серпня 2019 року на суму 1 250 грн.

З огляду на зміст судових рішень, сума за договором позики від 26 серпня 2019 року, з укладенням якого не погоджується заявник, складає 1 250 грн; загальна сума заборгованості, яка виникла за договором позики

від 26 серпня 2019 року, склала 1 558 грн, що станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 250 = 620 250 грн).

При цьому, Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява

№ 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глущенко О. С., зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не обґрунтував,

у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глущенко О. С., зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки позивач є особою з інвалідністю

ІІ групи, має мінімальну пенсію по інвалідності, тому існування кредиту ставить позивача у скрутне матеріальне становище.

Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття такого судового рішення.

З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані, Судом під час вивчення касаційної скарги такі винятки не встановлені.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Зазначення у постанові Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,

394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глущенко Олександр Сергійович, на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 20 червня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містер Мані»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», ОСОБА_2 , про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання недійсним договору позики.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк