Ухвала

від 16.01.2024 по справі 922/1203/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 січня 2024 року

м. Київ

Справа № 922/1203/23

Провадження № 12-71гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Банаська О. О.,Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду

справи № 922/1203/23

за позовом Приватного підприємства «Транс-Сервіс»

до 1) Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної військової адміністрації,

2) Управління транспорту Харківської обласної військової адміністрації

про визнання поновленими договорів,

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Транс-Сервіс»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2023 року (головуючий суддя Шевель О. В., судді Білоусова Я. О., Фоміна В. О.),

ВСТАНОВИЛА:

1. Приватне підприємство «Транс-Сервіс» (далі - ПП «Транс-Сервіс», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовами до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної військової адміністрації (далі - Департамент, відповідач-1) та Управління транспорту Харківської обласної військової адміністрації (далі - Управління, відповідач-2), в яких просило:

- визнати поновленими договори від 15 березня 2018 року № 82 та від 30 травня 2017 року № 48 на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 року № 512 (далі - постанова № 512);

- визнати укладеними договори від 01 серпня 2014 року № 1391 та від 09 листопада 2020 року № 153 до 13 серпня 2024 року та до 19 листопада 2025 року відповідно, та, за умови продовження в Україні воєнного стану після 13 серпня 2024 року та після 19 листопада 2025 року - на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів постанови № 512;

- визнати поновленим договір від 27 листопада 2017 року № 62 на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів постанови № 512;

- визнати укладеним договір від 20 березня 2018 року № 97 до 04 квітня 2023 року, та, за умови продовження в Україні воєнного стану після 04 квітня 2023 року - на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів постанови № 512;

- визнати поновленим договір від 30 травня 2017 року № 55 на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів постанови № 512.

2. Господарський суд Харківської області вищезазначені позови (подані у справах № 922/1203/23, № 922/1223/23, № 922/1246/23) об'єднав в одне провадження та розглянув у справі № 922/1203/23.

3. Господарський суд Харківської області рішенням від 18 травня 2023 року (суддя Жигалкін І. П.) позов задовольнив.

4. Розглянувши позовні вимоги по суті, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх задоволення, зокрема, з огляду на те, що:

- спірні договори позивач виконував належним чином, враховуючи ті обставини, що через збройну агресію рф в Україні введено воєнний стан та ведуться бойові дії у Харківській області, що не заперечується відповідачами;

- обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про укладення договору з викладенням умов щодо строків дій договорів у прохальній частині позову кореспондується з нормами, передбаченими статтями 15, 16 Цивільного кодексу України;

- відсутні фактичні і правові підстави для одностороннього розірвання замовником укладеного з перевізником договору в контексті приписів Закону України «Про автомобільний транспорт», постанов Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року № 1081 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування» та від 18 лютого 1997 року № 176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» (з урахуванням змін, внесених постановою № 512) тощо.

5. Розглянувши клопотання Управління про закриття провадження у справі, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні з огляду на те, що цей спір підлягає розгляду в господарському суді, адже стосується саме договірних відносин, які існують між замовником та перевізником, зокрема тих, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

6. За висновками суду першої інстанції, у визначенні адміністративного договору в чинній редакції Кодексу адміністративного судочинства України (пункт 16 частини першої статті 4), на відміну від попередньої редакції цього Кодексу, закріплено кумулятивні ознаки адміністративного договору та визначено його предмет, що дає можливість розмежовувати цей договір із господарськими договорами, що укладаються за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування як суб`єктів організаційно-господарських повноважень. Правовідносини, що складаються між організатором та учасниками конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування під час його організації та проведення, не мають ознак публічно-правових відносин у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Правовідносини, які складаються між сторонами договору про організацію перевезень під час його укладення та виконання, не мають ознак нерівності цих сторін або перебування їх у відносинах влади та підпорядкування. Договір про організацію перевезень, укладений за наслідками проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, не має ознак правового акта відповідно до визначення, наведеного у пункті 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції.

7. Східний апеляційний господарський суд постановою від 18 липня 2023 року рішення Господарського суду Харківської області від 18 травня 2023 року у справі № 922/1203/23 скасував. Провадження у справі закрив.

8. Закриваючи провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, адже з урахуванням норм чинного законодавства (статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт») та висновків щодо їх застосування, зокрема, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18), спірні у цій справі договори є публічно-правовими (адміністративними), тому положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, не поширюються на цей спір.

9. ПП «Транс-Сервіс» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2023 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 18 травня 2023 року у цій справі.

10. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про необхідність відступлення від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18), щодо визначення природи спірних договорів - господарських або адміністративних.

11. Обгрунтовуючи касаційну скаргу, ПП «Транс-Сервіс» вказує, що найменування, зміст, спосіб та порядок укладання договорів про організацію перевезень на автобусних маршрутах загального користування свідчать про їх господарський характер. Такі договори не відповідають установленим Кодексом адміністративного судочинства України ознакам та визначенню адміністративного договору, оскільки не укладались з метою делегування або контролю владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, натомість врегульовують паритетні відносини сторін з метою надання певних (транспортних) послуг.

12. Позивач зазначає, що звернувся до суду за захистом свого майнового права та просив суд захистити право позивача виконувати договір протягом установлених термінів, тобто відновити становище, яке існувало до того, як відповідач-2 відмовився від договору. Жодних управлінських дій відповідача-2 позивач не оскаржував. Спір не стосується незгоди з рішенням суб'єкта владних повноважень, а виник щодо зобов'язання прийняти виконання чинних договорів та терміну дії договорів. Спір у цій справі не стосується прав позивача як учасника конкурсу та процедури укладання договору.

13. Крім того, предметом розгляду в цій справі є не самі по собі дії Управління як суб'єкта владних повноважень і перевірка результату його дій під час здійснення владних управлінських функцій, а відповідність приписам чинного законодавства, укладеного сторонами договору як результату такої дії, тобто вирішення спору в договірних відносинах, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин;

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Транс-Сервіс», а ухвалою від 01 листопада 2023 року передав справу № 922/1203/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

15. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18) Велика Палата Верховного Суду, розглянувши спір про визнання недійсним рішення конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування та визнання недійсним договору про організацію перевезень пасажирів, вказала, що договір про організацію перевезення пасажирів є публічно-правовим договором, який передбачає обов`язки перевізника забезпечити певний парк автомобілів, їх технічний стан, умови щодо тарифів тощо. Таким чином, договір визначає умови, за яких перевізнику дозволяється здійснювати господарську діяльність з перевезення пасажирів.

16. При цьому відносини замовника перевезень та перевізника у різних випадках оформлюються різними документами: в одних випадках - договором, а в інших -дозволом. Водночас значення як дозволу, так і договору одне й те саме - встановлення вимог до перевізника щодо здійснення ним господарської діяльності. Тому і правова природа як дозволу, так і договору щодо організації перевезень - однакова. Отже, якщо відповідно до законодавства оформлюється не дозвіл, а договір, то такий договір має природу адміністративного.

17. За висновками Великої Палати Верховного Суду, орган виконавчої влади - це суб`єкт владних повноважень, що виступає у правовідносинах щодо організації та проведення конкурсу з перевезення пасажирів як організатор та контролюючий орган у цій сфері, відповідно й правовідносини, що складаються між організатором та учасниками конкурсу під час його організації та проведення, містять ознаки публічно-правових відносин у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а договір про організацію перевезень, укладений за наслідками проведення такого конкурсу, відповідає ознакам адміністративного договору.

18. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у справі № 903/605/17 дійшла висновку, що ця справа повинна розглядатися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства, а судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

19. Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на норми Закону України «Про автомобільний транспорт», зазначила, що договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування включає як умови організаційного, так і майнового характеру. При цьому обов'язки майнового характеру покладаються за цим договором на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

20. Суб'єкт владних повноважень як сторона договору на організацію перевезення під час укладення та виконання цього договору не здійснює безпосередньо управління поведінкою іншої сторони - суб'єкта господарювання, не впливає на нього, і сторони у таких правовідносинах є юридично рівними.

21. Під час укладення договору щодо надання послуг з перевезення пасажирів сторони не позбавлені права керуватися частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України. Зокрема, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договірне правовідношення мають права наполягати на зміні його змісту.

22. З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що договір про організацію перевезень не відповідає вказаним статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України ознакам та визначенню адміністративного договору, оскільки не укладається з метою делегування або контролю владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, лише врегульовує паритетні відносини сторін з метою надання певних (транспортних) послуг.

23. Якщо суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи) хоч і на реалізацію своїх повноважень вільно укладають договір відповідно до норм Цивільного кодексу України, під час укладання такого договору вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір є цивільним (господарським), а не адміністративним, оскільки в його змісті відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а суб'єкти такого договору виступають як рівні між собою.

24. Водночас колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах (стаття 43 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

25. Конкурс є способом укладання договорів в умовах конкуренції суб'єктів господарювання, за допомогою якого відбувається встановлення договірних відносин певного виду між його організатором (власником, уповноваженою ним особою, уповноваженим органом державної влади чи місцевого самоврядування, спеціалізованою організацією) і тим суб'єктом (переможцем конкурсу), який запропонував найкращі для організатора умови договору.

26. Відповідно до законодавства за конкурсом можуть укладатися господарські договори різного виду (купівлі-продажу майна в процесі приватизації, державних закупівель, оренди державного та комунального майна виробничого призначення, підряду на капітальне будівництво, щодо права користування надрами, концесій державного майна тощо), кожен з яких містить умови і майнового, і організаційного характеру.

27. Встановлена законом обов'язковість проведення конкурсу не перетворює відносини, що виникають у зв'язку із його організацією та проведенням, на публічно-правові.

28. Аналіз змісту норм частини першої статті 31, статей 43-46 Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року № 1081, не дає підстав для висновку про те, що його сторони перебувають у відносинах підпорядкування.

29. Сама процедура проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування є аналогічною за своєю правовою природою процедурі проведення публічних закупівель, де також замовниками товарів, робіт чи послуг є у тому числі й органи державної влади та органи місцевого самоврядування, існує чітко визначений механізм проведення відбору учасників та на заключному етапі з ними укладається договір, який повинен відповідати встановленим у законі вимогам (стаття 36 Закону України «Про публічні закупівлі»). Цей договір укладається відповідно до вимог господарського чи цивільного законодавства.

30. Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що предметом розгляду в цій справі є наявність або відсутність підстав вважати такі договори укладеними та поновленими, вирішення питання щодо терміну дії цих договорів, тобто вирішення спору у договірних відносинах, які існують між замовником та перевізником та виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, оскільки зачіпають майнові інтереси перевізника як контрагента договорів, що у свою чергу свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

31. З урахуванням зазначеного колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про передачу справи № 922/1203/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18).

32. Розглянувши наведені доводи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

33. Частиною четвертою статті 302 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

34. Згідно із частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертійстатті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

35. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

36. Велика Палата Верховного Суду зауважує на тому, що з тлумачення положень статей 302, 303 Господарського процесуального кодексу України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

37. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункт 54), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 23), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 41), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 62) від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 53).

38. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду просить, зокрема, відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18).

39. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом частин четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія суддів вважає за необхідне відступити саме від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

40. При цьому висновок щодо застосування норми права має стосуватися саме подібних правовідносин.

41. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

42. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.

43. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

44. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.

45. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

46. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід виходити з того, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

47. Так, у справі № 903/605/17 товариство звернулося з позовом до Департаменту інфраструктури та туризму обласної державної адміністрації (далі - Департамент інфраструктури та туризму) та фізичної особи-підприємця про визнання недійсними рішення конкурсного комітету, оформленого протоколом засідання конкурсного комітету № 130/18, пункту 18 наказу від 9 лютого 2017 року № 7 «Про введення в дію рішення конкурсного комітету з визначення переможця на приміських та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах» в частині визнання переможцем фізичної особи-підприємця в конкурсі, що відбувся 7 лютого 2017 року, та договору про організацію перевезень пасажирів від 9 лютого 2017 року № 2511.

48. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, введене в дію відповідним наказом, є протиправним, оскільки прийняте на підставі неправдивої інформації, поданої фізичною особою-підприємцем щодо сумарної пасажиромісткості автобусів, які є його власністю (співвласністю) або взяті у лізинг для міжміських перевезень. Отже, недійсним є і договір про організацію перевезень пасажирів, укладений на підставі вказаного вище рішення. Діючи всупереч вимогам чинного законодавства, Департамент інфраструктури та туризму вчинив дискримінаційні дії щодо товариства, чим порушив його добросовісне право на перемогу в конкурсі.

49. Закриваючи провадження у справі № 903/605/17, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року дійшла висновку, що предметом розгляду в цій справі є дії Департаменту як суб'єкта владних повноважень і перевірка результату його дій під час реалізації покладених на нього управлінських функцій, а також відповідність приписам чинного законодавства таких дій і укладеного сторонами за результатами цих дій договору, що має ознаки адміністративного, та свідчить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.

50. Тому з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб'єктний складу сторін як учасників таких правовідносин, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду цього спору за правилами Господарського процесуального кодексу України є неправильними й такими, що не відповідають наведеним приписам норм матеріального та процесуального права.

51. Разом з тим, у справі, що розглядається, позивач просив визнати поновленими договори від 15 березня 2018 року № 82, від 30 травня 2017 року № 48, від 27 листопада 2017 року № 62, від 30 травня 2017 року № 55 та визнати укладеними договори від 01 серпня 2014 року № 1391, від 09 листопада 2020 року № 153, від 20 березня 2018 року № 97.

52. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що між ПП «Транс-Сервіс» та Управлінням (сторона договорів згідно додаткових угод) було укладено низку договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, позивач належним чином виконував їх умови. Водночас відповідач-2 розірвав договори в односторонньому порядку, повідомивши про це позивача відповідними листами, чим, на думку ПП «Транс-Сервіс», порушив умови цих договорів, приписи статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України.

53. Таким чином предметом розгляду у справі № 922/1203/23 є визнання поновленими та укладеними договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, наявність або відсутність підстав вважати вказані договори укладеними та поновленими, вирішення питання щодо терміну дії цих договорів, належного їх виконання.

54. При цьому рішення конкурсного комітету з визначення переможця конкурсуна перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з підстав порушення проведення процедури конкурсу не оскаржується.

55. Тобто не розглядаються рішення/дії суб`єкта владних повноважень щодо проведення конкурсу з визначення переможця на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах та перевірка результату дій такого суб`єкта з реалізації покладених на нього управлінських функцій під час проведення конкурсу, а також відповідність приписам чинного законодавства таких дій і укладеного сторонами за результатами цих дій договору.

56. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини у справах № 903/605/17 та № 922/1203/23 не є подібними, а звідси підстави для передачі справи № 922/1203/23 на її розгляд відсутні.

57. Відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

58. З урахуванням зазначеного справу № 922/1203/23 слід повернути колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 922/1203/23 за позовом Приватного підприємства «Транс-Сервіс» до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної військової адміністрації та Управління транспорту Харківської обласної військової адміністрації про визнання поновленими договорів за касаційною скаргою Приватного підприємства «Транс-Сервіс» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 липня 2023 року у цій справі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко М. В. Мазур І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова