Рішення

від 10.01.2024 по справі 759/8814/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8814/23

пр. № 2/759/390/24

10 січня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., представника позивача - адвоката Кондратова М.І., представника відповідача - адвоката Лобача І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2023 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 березня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у позику в розмірі 2 629 040, 00 грн., що за домовленістю сторін є еквівалентом 94 400, 00 дол. США, за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний банк" на дату укладання цього договору. На підтвердження цього посилається на п.1.2. вказаного вище Договору позики, в якому відповідачем підтверджено, що грошові кошти, зазначені в п.1.1. цього Договору передані Позикодавцем та одержані Позичальником в повному обсязі в момент підписання цього Договору.

Позивач посилається на те, що свої зобов`язання він виконав, а саме: надав відповідачу грошові кошти у позику у вказаній вище сумі.

Відповідач же ухиляється від виконання узятого ним на себе обов`язку щодо повернення позики. Належним чином не виконує узяті на себе зобов`язання, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що згідно умов Договору отриману суму позики позичальник зобов`язався повернути в строк до 18 березня 2022 року.

Згідно п.1.4. Договору позики остаточний розрахунок за цим Договором має бути здійснений в строк не пізніше 18 березня 2022 року.

В зазначений строк зобов`язання відповідачем виконанні не були, позика не повернута.

В п. 3. цього ж Договору сторонами були узгоджені умови повернення позики, згідно яких (п.3.2.) позичальник зобов`язався повертати позику з квітня 2021 року по лютий 2022 року щомісячно рівними платежами сумами, що мали становити суму у гривнях, яка еквівалентна сумі 1200,00 дол. США, за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу. У подальшому згідно умов п. 3.2. Договору позики до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики мала становити вже еквівалент 81200,00 доларів США, за комерційним курсом продажу доларів США в АТ " Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.

Вказані зобов`язання позичальником виконані не були.

Позичальником лише частково були повернуті кошти, узяті ним у позику в загальній сумі 132771,40 грн., що в еквіваленті в доларах США складає - 4828 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.

Таким чином позивач стверджує, що Відповідач ухиляється від виконання узятих ним на себе зобов`язань. Отримані у позику кошти не повертає, що завдає позивачу і моральну шкоду. У зв`язку з чим позивачем 24.07.2023 року були змінені та доповнені його позовні вимоги вимогою стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Ухвалою суду від 18 травня 2023 року відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Своїм правом на подання відзиву Відповідач не скористався. Відзив на позов не подавав.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 25 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 10 січня 2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, наявні докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 18 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, який був посвідчений нотаріально.

Згідно норм статті 1046 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно п.1.1. зазначеного Договору позики позикодавець передає позичальнику у позику грошову суму в розмірі 2 629 040,00 грн., що є еквівалентом 94 400 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний банк" на дату укладання цього договору (1 долар США = 27,85 гривень).

Судом встановлено, що обумовлені в п.1.1 Договору позики грошові кошти у сумі 2 629 040,00 грн., що є еквівалентом 94 400 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний банк" на дату укладання цього договору передані позикодавцем та отримані позичальником.

Зазначені обставини підтверджуються п. 1.2. Договору позики від 18 березня 2021 року, відповідно до умов яких відповідачем підтверджено, що грошові кошти, зазначені в п.1.1. цього Договору передані Позикодавцем та одержані Позичальником в повному обсязі в момент підписання цього Договору. Договір позики підписаний відповідачем. Відповідач отримання ним вказаних коштів від позивача в судовому засіданні також не заперечував.

З урахуванням зазначеного судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором позики виконав. Передав відповідачу визначену договором суму позики у повному обсязі.

Відповідно до п. 1.4. Договору позики сторони домовилися про те, що остаточний розрахунок за цим Договором має бути здійснений не пізніше 18 березня 2022 року.

Умови повернення позики узгоджені сторонами в п.3. Договору позики від 18 березня 2021 року. Згідно п.3.1. зазначеного Договору сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400,00 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.

В п. 3.2. умови повернення позики сторонами були конкретизовані та визначено, що позичальник зобов`язується повертати грошові кошти щомісяця не пізніше 18 числа кожного місяця наступним чином: з квітня 2021 року по лютий 2022 року включно щомісячна сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалента сумі 1200,00 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.

Крім цього також узгоджено сторонами, що до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики має становити еквівалент 81 200,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу. Судом встановлено, що вказані зобов`язання позичальником виконані не були.

В порушення умов договору позивальником лише частково були повернути кошти, узяті у позику. Так 20 квітня 2021 року відповідачем було повернуто частину узятої ним позики двома платежами у загальній сумі 34 000,00 грн., що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент в сумі 1210 дол. США.

18 червня 2021 року аналогічно двома платежами відповідачем було повернуто частину узятої ним позики у загальній сумі 65 520 грн., що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент в сумі 2400 дол. США.

19 червня 2021 року відповідачем було повернуто частину узятої ним позики у сумі 491,40 грн., що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент 18 дол. США, 21 липня 2021 року відповідачем було повернуто частину узятої ним позики у сумі 32760 грн., що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент в сумі 1200 дол. США.

Відповідно відповідачем було повернуто лише частину узятої ним позики в загальній сумі 132 771,40 грн., що в еквіваленті в доларах США складає 4828 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу. Відповідач вказане фактично і не заперечує.

Згідно п.3.1. Договору позики, сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400,00 дол. США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що невиконані позичальником грошового зобов`язання щодо повернення суми позики (не виконане основне зобов`язання щодо повернення залишку узятої відповідачем суми позики) складають суму еквіваленту 89 572 дол. США (в гривневому їх еквіваленті на дату здійснення платежу за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк"), що і передбачено умовами п.3.1. Договору позики від 18 березня 2021 року.

Вказані обставини підтверджуються умовами Договору позики та відповідними, наданими позивачем банківськими виписками, Інформацією про рух коштів з рахунку позивача в АТ "ПУМБ", Розрахунками суми заборгованості, відомостями про курс долара США з офіційного сайту вказаного банку, які досліджені судом.

Жодних доказів на їх спростування відповідачем не надано. Тобто Відповідач фактично вказані обставини також не заперечує, а подав до суду з пропуском строку вже на стадії розгляду справи по суті та без попереднього їх надіслання позивачу лише його контрозрахунок пені та 3% річних.

Нормами ст. 81 ЦПК України встановлений обов`язок доказування і подання доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Подання доказів врегульовано норми ст. 83 ЦПК України. Частиною третьою статті 83 ЦПК України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно норм частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно норм частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступним.

Вказані вимоги процесуального закону та його процесуальні обов`язки відповідачем не виконані. Доказів надіслання позивачу вказаного контррозрахунку суду не надано.

Аналогічно і будь-яких доказів на спростування обставин, доводів та аргументів позивача під час підготовчого провадження відповідачем не надано. Зазначення будь-яких об`єктивних причин їх неподання відповідачем не здійснено. Так саме і з будь-яким клопотанням про визнання причин їх неподання відповідач до суду не звертався.

Нормами частини другої статті 222 ЦПК України імперативно встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З урахуванням цього судом у судовому засіданні 10 січня 2024 року поданий представником відповідача контррозрахунок пені та 3 % річних протокольною ухвалою залишений без розгляду.

Судом досліджені та перевірені надані позивачем докази та Розрахунки, в т.ч. основної заборгованості по сумі позики, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань. Вказані Розрахунки виконані арифметично вірно, вказані в них суми заборгованості та пені відповідають умовам Договору позики . Підстав не брати викладене в них у суду немає.

Згідно норм статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків серед іншого є договори та інші правочини.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір позики укладений між сторонами в належній формі, він містить усі істотні умови, передбачені законом. Тому підлягає до його виконанню.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18.

Згідно статті 1049 Цивільного Кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що позика відповідачем не повернута.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Договором позики від 18.03.2021 року сторони узгодили, що сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалента сумі платежу в доларах США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на дату здійснення платежу.

Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається в обумовленому сторонами в договорі порядку.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Умови договору відповідачем не виконані.

Позивач просить суд стягнути з відповідача також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує умови Договору позики від 18.03.2021 року та висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Умовами Договору позики сторони визначили та погодили за прострочення виконання зобов`язань позичальником більш ніж на 3 дні сплату позичальником на користь Позикодавця пені в розмірі, що еквівалентна 3% в день від суми прострочення, починаючи з першого дня прострочення (п. 6.1. Договору).

Судом встановлено, що платежі, що були здійснені позичальником у рахунок повернення позики були здійснені з порушенням строків їх сплати. Тому умови договору про стягнення з відповідача на користь позивача пені погоджені сторонами та враховуються судом.

Розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача підтверджується відповідним Розрахунком, який є арифметично правильним та відповідає умовам Договору позики.

Згідно норм статей 549-552 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

З урахуванням вказаних норм суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені в наданому його представником в судовому засіданні 10.01.2024 року клопотанні про зменшення розміру неустойки, оскільки належних та обґрунтованих підстав для цього відповідачем не надано, а посилання відповідача у вказаному клопотанні на відсутність збитків суд з урахуванням вказаних вище норм вважає безпідставними.

Право позивача на стягнення неустойки передбачено нормами ст.ст. 549-552, 1050 Цивільного Кодексу України.

Нормами ст. 1050 Цивільного Кодексу України встановлені наслідки порушення договору позичальником. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З урахуванням цього, умов договору позики, наданого позивачем Розрахунку заборгованості по пені, який перевірений судом та який є арифметично правильним та відповідає умовам договору суд погоджується з вимогами позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 704 894,24 грн.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань суд враховує, що їх стягнення передбачено нормами діючого законодавства, а також враховує і правові висновки Верховного суду.

При цьому судом врахована, що позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати нараховуються лише в строк до 23 лютого 2022 року, оскільки враховується норми п. 18 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України в редакції відповідно до Закону України № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі №910/3945/17 викладено правову позицію про те, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт).

Отже за прострочення повернення позики позивач вправі нарахувати відповідачу інфляційні нарахування та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Оскільки валютою договору позики була національна валюта гривня і зобов`язання відповідача повернути суму позики також були визначені в гривні із застосуванням сторонами за їх згодою лише еквіваленту до долару США, суд відхиляє доводи відповідача та його заперечення в частині стягнення інфляційних нарахувань.

З урахуванням цього, умов договору позики, наданого позивачем Розрахунку заборгованості 3% річних та Розрахунку інфляційних нарахувань, які перевірені судом, є арифметично правильними, відповідають умовам договору та нормам діючого законодавства, суд погоджується з вимогами позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 4964,14 грн. та інфляційних витрат у розмірі 7903,36 грн.

Як вбачається з досліджених судом доказів та умов договору позики позичальником належним чином зобов`язання не виконані. В передбачені договором позики кошти позивачу не повернуті .

Будь-яких доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов договору позики.

Тому за встановлених обставин з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року.

Оскільки на день розгляду справи з боку відповідача не надано доказів про виконання свого обов`язку щодо повернення боргу, суд вважає, що позов в частині стягнення боргу за договором позики є обґрунтованим. Обставини, викладені в ньому, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Таким чином суд вважає обґрунтованими та доведеними і такими, що підлягають до їх задоволенню вимоги позивача. в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу; пені у розмірі 704 894,24 грн.; 3% річних у розмірі 4964,14 грн.; інфляційні витрати у розмірі 7903,36 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди суд бере до уваги принципи справедливості та розумності і врахування справедливого балансу інтересів сторін.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Тому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що договором позики не передбачено стягнення моральної шкоди.

Також не заслуговують на увагу усі інші посилання відповідача та його заперечення проти задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Згідно статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, встановленого договором або законом.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи вид та обставини вчинення неправомірних дій відповідачем, поведінку відповідача під час вже розгляду справи у суді, характер та обсяг страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, та їх доведеність, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем позивачеві, частково - у сумі 50 000 грн.

В судовому засіданні до закінчення розгляду справи представником позивача подано також заяву про розподіл судових витрат.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про задоволення вказаної заяви позивача та стягнення з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на правому допомогу.

При цьому суд враховує, що стягнення вказаних витрат передбачено нормами ст. 141 ЦПК України, а докази, надані позивачем підтверджують їх обґрунтованість, розумність та наявність підстав для їх стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази надані суду. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Визначений позивачем розмір витрат на правову допомогу відповідає вказаним вимогам.

І лише у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачем не доведено наявність таких підстав .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Такі докази є наявними у справі та дослідженні судом.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копії Договору про надання правової/правничої допомоги від 30 березня 2023 року, Додаткової Угоди №1 до Договору про надання правової/правничої допомоги від 30 березня 2023 року, Акту прийняття-передачі наданих послуг (правової/ правничої допомоги ) від 18 жовтня 2023 року, Деталізований Розрахунок витрат за Договором про надання правової/правничої допомоги від 30 березня 2023 року у цивільній справі № 759/8814/23, Рахунку на оплату витрат на правову допомогу за зазначеним Договором № 30/03/23 від 30.03.2023 року на суму 37 000, 00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та наданої ним правової /правничої допомоги , часом, витраченим ним на надання такої правової допомоги, її обсягу, а також й значенням справи для позивача та ціною позову, яка складає більш ніж 3 000 000,00 грн., які не повертає позивачу відповідач тривалий час. При цьому розмір витрат на правову допомогу щодо їх стягнення з відповідача складає тільки 37 000, 00 грн., тобто менше ніж 0,003% від ціни позову та є відповідно справедливим і розумним.

Також суд бере до уваги доводи позивача та його посилання на правові висновки Верховного суду, викладені в Постановах Верховного Суду від 16.04.2020 р. по справі № 727/4597/19, від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, від 16.05.2019 року у справі № 823/2638/18 , від 05.09.2019 р. у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 р. у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 р. у справі № 826/13270/16, які застосовні і в даній справі.

Суд враховує при цьому приписи ч. 4 ст. 137 ЦПК України, згідно яких суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, якщо неспівмірність таких витрат буде доведена стороною, яка заявила таке клопотання (ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Водночас у правовому висновку, викладеному у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В матеріалах справи є наявними докази надіслання позивачем відповідачу заяви про розподіл судових витрат та стягнення витрат на правову допомогу. Проте, жодних змістовних та таких, що би заслуговували б на увагу суду заперечень проти цього відповідачем суду надано не було.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 37 000 грн.

Також за наслідками розгляду справи з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13956,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-16, 22, 23, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1046 -1050, 1167 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 83, 89, 95, 141, 222, 258-259, 263-265, 273, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) - заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу; пеню у розмірі 704 894,24 грн.; 3% річних у розмірі 4964,14 грн.; інфляційні витрати у розмірі 7903,36 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) - моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) - судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13956,80 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 37000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя: Ключник А.С.