Постанова

від 10.06.2024 по справі 759/8814/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8207/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/8814/23

10 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Кирилюк Г.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ключника А.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 18 березня 2021 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від нього грошові кошти у позику в розмірі 2 629 040,00 грн, що за домовленістю сторін є еквівалентом 94 400,00 доларів США, за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний банк» на дату укладання цього договору. Факт отримання відповідачем коштів прямо підтверджено пунктом 1.2. вказаного договору позики.

Відповідно до умов договору сторони домовились, що позика є безпроцентною та остаточний розрахунок за цим договором має бути здійснений не пізніше 18 березня 2022 року і позичальник зобов?язується повертати грошові кошти щомісячно, але не пізніше 18 числа кожного місяця наступним чином: з квітня 2021 року по лютий 2022 року включно щомісячна сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалентна сумі 1200,00 (одна тисяча двісті) доларів США 00 центів за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу; до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики має становити еквівалент 81 200,00 (вісімдесят одна тисяча двісті) доларів США 00 центів за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Зобов`язання за договором може виконуватисьпозичальником як у готівковій формі, так і в безготівковій формі шляхом перерахування грошових сум на картковий рахунокпозикодавця № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДПОУ 14282829, номер картки НОМЕР_2 у національній валюті України по комерційному курсу продажу долара США, на день повернення грошових коштів.

Зазначав, що позичальником лише частково були повернуті кошти, узяті ним у позику, в загальній сумі 132 771,40 грн, що в еквіваленті в доларах США складає - 4 828 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Залишилися не виконаними зобов`язання позичальника по сплаті частини позики у розмірі 89 572,00 доларів США, що підлягає сплаті відповідачем у національній валюті - гривні за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Крім того, з відповідача підлягає стягненню пеня відповідно до пункту 6.1 договору позики, яким передбачено, що за прострочення виконання зобов?язань позичальником більш ніж на 3 дні, останній на користь позикодавця сплачує пеню у розмірі, що еквівалентна 3% в день від суми прострочення, починаючи з першого дня прострочення.

Посилаючись на положення статті 625 ЦК України, позивач вважав, що відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час простроченнявключно до 23 лютого 2022 року, а також 3% річних від простроченої суми.

Ухилення відповідача від виконання узятих ним на себе зобов`язань та неповернення коштів позивачеві завдає останньому втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, що виразилось у емоційному стресі, душевних стражданнях, негативних емоціях, переживаннях з приводу відсутності повернення відповідачем наданих грошових коштів, на поверненя яких позивач має право законного очікування їх повернення.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентної 89 572,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу, пеню у розмірі 704 894,24 грн, що включає період з 19 травня 2021 року по 18 червня 2021 року, з 19 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року; 3% річних за період з 19 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 4 964,14 грн; інфляційні втрати за період з 19 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 7 903,36 грн, моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а також судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позикизадоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті - гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу; пеню у розмірі 704 894,24 грн; 3% річних у розмірі 4964,14 грн; інфляційні витрати у розмірі 7903,36 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13 956,80 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 37 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лобач Ігор Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, та у скасованій частині прийняте нове судове рішення, яким: позовні вимоги про стягнення пені задовольнити частково, суму пені зменшити на 99 % (із заявлених до стягнення 704 894,24 грн до 7 048,94 грн); позовні вимоги про стягнення 3 % річних задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 1 860,92 грн; у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та про стягнення моральної шкоди відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним та необгрунтованим.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилалась в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені у заявленому у позові розмірі - 704 894,24 грн, оскільки позивачем невірно проведені розрахунки, що призвело до завищення суми пені і такий розрахунок не є арифметично правильним.

Стороною відповідача під час судового розгляду справи в суді першої інстанції надані доводи на спростування розрахунку пені, здійсненого позивачем, у тому числі, контрозрахунок, які місцевий суд безпідставно проігнорував.

За проведеними розрахунками сторони відповідача розмір пені становить 679 234,03 грн.Натомість позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 704 894,24 грн, яка і була стягнута місцевим судом, без наведення формулирозрахунку пені, за якою суд здійснював перевірку підрахованої позивачем суми пені.

Крім того, заявлена позивачем до стягнення та стягнута місцевим судом сума пені є неспівмірно великою, що спотворює її мету та правове призначення.

Так, заявлена позивачем до стягнення та стягнута місцевим судом пеня була нарахована всього лише на 7 200 доларів США (1 200 х 6), які відповідач вчасно не зміг повернути позивачу, та які становлять гривневий еквівалент 196 992,00 грн, тоді як позивачем нараховано до стягнення пеню в сумі 704 894,24 грн, що становить 357.83 % від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Відповідне клопотання представника відповідача - адвоката Лобача І.А. про зменшення розміру неустойки місцевий суд протокольною ухвалою залишив без розгляду.

Наразі сторона відповідача звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що стягнення пені, яка становить 357,83 % від суми невиконаного грошового зобов`язання є надмірним та непропорційним видом юридичної відповідальності, що явно спотворює мету та дійсне, правове призначення неустойки.

Просила врахувати, що відповідач ОСОБА_1 є батьком двох малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому стягнення пені у надмірному розмірі суттєво вплине також і на життєвий рівень обох малолітніх дітей відповідача та його безпосередній батьківський обов`язок по їх забезпеченню.

Тому, виходячи із принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності у цивільному праві, сторона відповідача вважає, що розмір пені в сумі 704 894,24 грн повинен бути зменшений на 99 %.

Місцевий суд також безпідставно стягнув з позивача 3 % річних у розмірі 4 964,14 грн та не мав права взагалі стягувати інфляційні втрати.

В цій частині вимог сторона відповідча зазначає, що у розрахунках 3 % річних від простроченої суми позики, що здійснені позивачем та з якими повністю погодився місцевий суд, допущено помилку.

За проведеними розрахунками сторони відповідача 3 % річних становить 1 860,92 грн. Натомість позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 4 964,14 грн,тобто. більше ніж на 166,83 % від дійсної суми трьох процентів річних.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд не наводить формулу розрахунку (перерахунку) заборгованості 3 % річних, за якою він здійснював перевірку нарахованої позивачем суми трьох процентів річних.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, місцевий суд не врахував, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З умов пункту 3.1. договору позики відомо, що за домовленістю сторін загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400,00 (дев`яносто чотири тисячі чотириста) доларів США 00 центів за комерційним курсом продажу доларів США в AT «Перший український міжнародний банк» на дату здійснення платежу.

Отже, грошове зобов`язання за договором позики виражене в гривні з визначенням еквіваленту в іноземній валюті - доларах США.

Висновки Верховного Суду проте, що «у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають» є усталеними та послідовними.

Також сторона відповідача вважає, що у місцевого суду були відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивач не довів, що «наявна у нього моральна шкода» виникла саме через порушення відповідачем умов договору позики. А надана позивачем медична документація свідчать про те, що позивач проходив обстеження у відповідних медичних закладах та в нього наявний певний перелік захворювань, по-друге, стосуються фізичного (а не морального) стану позивача.

Тому, на переконання сторони відповідача, всі медичні документи, як у сукупності, так і окремо не підтверджують факт заподіяння моральної шкоди позивачу, а саме його душевних страждань від невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики в частині своєчасного повернення коштів.

Натомість місцевий суд частково задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача 50 000,00 грн моральної шкоди без встановлення наявності причинного зв`язку між «моральною шкодою» ОСОБА_2 і діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 .

Крім того, на думку сторони відповідача, заявивши вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач змінив одночасно як предмет, так і підстави первісного позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Конддратов Микола Іванович просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги сторони відповідача зводяться лише до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права і спотворення дійсних обставин справи, встановлених судом, та доказів, яким судом вже надана відповідна належна правова оцінка.

Зазаначає, що відповідач не був позбавлений можливості подати до суду відповідний відзив на позов. Проте, діючи на власний розсуд та користуючись своїми процесуальними правами, не вважав це за необхідне.Так само відповідач не просив суд надати йому додатковий час для підготовки контррозрахунку і жодних доказів, в т.ч. будь-якого контррозрахунку, на спростування обставин, доводів та вимог позивача ним у суді першої інстанції надано не було.

В той же самий час нормами ч.2.ст. 222 ЦПК України імперативно встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважених причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Звертає увагу на те, що сторона відповідача лише на стадії апеляційної інстанціївперше надає нові докази на підтвердження заяви про зменшення розміру пені апеляційним судом.

При цьому жодних доказів поважності причин їх не подання в суді першої інстанції стороною відповідача не вказано і не надано.Всилу припису процесуального закону апеляційний суд не має будь-яких підстав для їх прийняття.

Вважає, що усі розрахунки проведені стороною позивача є вірними та відповідають дійсним обставинам та умовам договору позики.

Будь-яких підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача не існує, а посилання відповідача на нібито надання усних пояснень його представником у суді та нібито повне викладення його контррозрахунків по пені, 3% річним та інфляційним втратам не відповідають дійсності. Вказане спростовується змістом звукозапису судового засіданні, в якому суду і були надані сторонами свої пояснення.

Розміри заявлених до стягнення пені та трьох процентів річних не перевищують суми основної заборгованості, а становлять лише незначну її частину - 0,56 % від загального розміру невиконаних відповідачем його грошових зобов`язань, а відтак, відповідач не довів існування виключних обставин, які можуть бути підставою для зменшення належних до стягнення пені та трьох процентів річних, а тому і його апеляційна скарга в цій частині не підлягає до задоволення.

Аналогічно не існує жодних підстав і для задоволення вимог апелянта щодо скасування рішення суду в частині стягнення інфляційних витрат у сумі 7 903,36 грн. Доводи апелянта з цього приводу вважає безпідставними, оскільки сам відповідач не заперечує, що валютою зобов`язання є національна валюта - гривня.

Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав кредитора, відшкодування йому матеріальних збитків, завданих знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційного процесу, а також відшкодування неналежного виконання зобов`язань боржником.

В частині доводів апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача зазначає, що такі твердження відповідача є безпідставними та такими, що суперечать також і правовим висновкам Верховного Суду.

Так, у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14- 527цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог.

Спір в даному випадку виник у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору позики і не повернення її позивачу протягом вже 3 років.

Основна вимога є стягнення з відповідача, який порушив зобов?язання та не повернув позику, заборговаості по договору позикик, що є в даному випадку підставою для стягнення моральної шкоди, завданої відповідачем позивачу невиконанням вказаного договору.

Вказує, що судом першої інстанції ухвалене правильне по своїй суті, законне та обґрунтоване рішення з урахуванням усіх дійсних обставин справи. Будь-яких підстав для скасування судового рішення не існує.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Фелді Олексій Вікторович повністю підтримав доводи апеляційної скарни та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кондратов Микола Іванович в судовому засіданні протм доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Н.О., реєстровий номер 237.

Згідно з п.1.1. зазначеного договору позики позикодавець передає позичальнику у позику грошову суму в розмірі 2 629 040,00 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний банк» на дату укладання цього договору (1 долар США = 27,85 гривень) є еквівалентом 94 400 дол США.

Відповідно до умов п. 1.2. договору позики від 18 березня 2021 року грошові кошти, зазначені в п.1.1. цього договору передані позикодавцем та одержані позичальником в повному обсязі в момент підписання цього договору. Підписи сторін на цьому договорі свідчать про відсутність будь-яких претензій стосовно передачі грошових коштів у позику за цим договором.

Пунктом 1.3 договору позики від 18 березня 2021 року визначено, що сторони за цим договором домовились про те, що вказана позика є безпроцентною.

Відповідно до п. 1.4. договору позики від 18 березня 2021 року сторони домовилися про те, що остаточний розрахунок за цим договором має бути здійснений не пізніше 18 березня 2022 року.

Умови повернення позики узгоджені сторонами в п.3. договору позики від 18 березня 2021 року.

Згідно п. 3.1. зазначеного договору сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400,00 дол США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Пунктом 3.2. договору позики від 18 березня 2021 року визначено, що позичальник зобов`язується повертати грошові кошти щомісяця, не пізніше 18 числа кожного місяця наступним чином: з квітня 2021 року по лютий 2022 року включно щомісячна сума повернення позики має становити суму у гривнях, яка еквівалента сумі 1200,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу; до 18 березня 2022 року включно сума повернення позики має становити еквівалент 81 200,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Умовами договору позики сторони визначили та погодили за прострочення виконання зобов`язань позичальником більше, ніж на 3 дні, сплату позичальником на користь позикодавця пені в розмірі, що еквівалентна 3% в день від суми прострочення, починаючи з першого дня прострочення (п. 6.1. Договору позики від 18 березня 2021 року).

В порушення умов договору позичальником лише частково були повернуті кошти, узяті у позику. Так 20 квітня 2021 року відповідачем було повернуто частину отриманої ним позики двома платежами на загальну суму 34 000,00 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент в сумі 1210 доларів США.

18 червня 2021 року аналогічно двома платежами відповідачем було повернуто частину узятої ним позики на загальну суму 65 520 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент в сумі 2400 доларів США.

19 червня 2021 року відповідачем було повернуто частину узятої ним позики у сумі 491,40 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент 18 доларів США.

21 липня 2021 року відповідачем було повернуто частину узятої ним позики у сумі 32 760 грн, що за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу складає грошовий еквівалент в сумі 1200 доларів США.

Відповідно відповідачем було повернуто лише частину узятої ним позики в загальній сумі 132 771,40 грн, що в еквіваленті в доларах США складає 4828 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Згідно п.3.1. договору позики, сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором, буде відповідати гривневому еквіваленту суми 94 400,00 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення платежу.

Таким чином, судом встановлено, відповідачем не заперечувалося, що не виконане ним основне зобов`язання щодо повернення залишку узятої суми позики складає суму еквіваленту 89 572 доларів США.

Вказані обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками, інформацією про рух коштів з рахунку позивача в АТ АТ «Перший Український Міжнародний Банк», розрахунками суми заборгованості, відомостями про курс долара США з офіційного сайту вказаного банку, які досліджені судом.

Жодних доказів на їх спростування відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, умови п. 6.1 договору позики від 18 березня 2021 року, приписи ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу; пеню у розмірі 704 894,24 грн; 3% річних у розмірі 4964,14 грн; інфляційні витрати у розмірі 7903,36 грн, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 13 956,80 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 37000 грн.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 березня 2021 року в національній валюті гривні в сумі еквівалентній 89 572 доларів США за комерційним курсом продажу доларів США в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на дату здійснення боржником платежу сторонами не оскаржується, а відтак, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені в розмірі 704 894,24 грн; 3% річних у розмірі 4964,14 грн; інфляційних витрат у розмірі 7903,36 грн, моральної шкоди у розмірі 50 000 грн не відповідає.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тлумачення статті 549 свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Колегія суддів зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

В подальшому відповідними постановами Кабінету Міністрів України встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 неодноразово пролонгувался і лише 27.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що з огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договором позики».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 серпня 2023 рокупо справі № 709/1320/21 (провадження № 61-7203св22) вказав, що тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання.

У даній справі, що переглядається колегіяєю суддів встановлено, що позивач (позикодавець) просить стягнути з позичальника пеню за час прострочення повернення позики з 19.05.2021 року до 23.02.2022 року, тобто, за період який мав місце під час карантину, встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19.

Колегія суддів враховує, що законодавець на рівні акту цивільного законодавства (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню) і такий обов`язок припиняється без його виконання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені в розмірі 704 894,24 грн в повному обсязі.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Суд першої інстанції, стягуючи інфляційні втрати на вищезазначені положення закону та висновки Верховного Суду уваги не звернув та не врахував, що оскільки предметом укладеного між сторонами договору позики від 18 березня 2021 року є грошові кошти, виражені в гривнях 2 629 040,00 грн з визначенням еквіваленту в іноземній валюті 94 400 дол США, то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшов помилкового висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 7903,36 грн.

З таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 7903,36 грн в повному обсязі.

Крім того, відповідно до приписів ст.ст. 12, 13, 76-89, 175 ЦПК України, обв`язок надання суду обґрунтованого розрахунку позовних вимог та надання доказів на підтвердження його обґрунтованості, тобто доведення перед судом його правильності та достовірності, покладено на позивача. Суд, в свою чергу, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто, суд перевіряє правильність та обґрунтованість розрахунку позовних вимог в ракурсі відповідності останнього вимогам чинного законодавства та умовам договору на підставі наданих позивачем доказів.

Дотримуючись вказаних положень чинного законодавства України, колегія суддів здійснила перевірку розрахунку 3 процентів річних, наданого позивачем до матеріалів позовної заяви.

Перевіркою розрахунків позивача (за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон») колегією суддів установлено, щоза період прострочення з19.05.2021 року до 17.06.2021 року зі сплати 32 844,00 грн сума 3 процентів річних становить 80,99 грн (32 844,00 грн x 3 % x 30 : 365 : 100); за період прострочення з19.08.2021 року до 23.02.2022 року зі сплати 31 677,60грн сума 3 процентів річних становить 492,09 грн (31 677,60 x 3 % x 189 : 365 : 100); за період прострочення з19.09.2021 року до 23.02.2022 року зі сплати 32 160грн сума 3 процентів річних становить 417,64 грн (32 160,00 x 3 % x 158 : 365 : 100); за період прострочення з19.10.2021 року до 23.02.2022 року зі сплати 31 800грн сума 3 процентів річних становить 334,55 грн (31 800,00 x 3 % x 128 : 365 : 100); за період прострочення з19.11.2021року до 23.02.2022 року зі сплати 31 920грн сума 3 процентів річних становить 254,49 грн (31 920,00 x 3 % x 97 : 365 : 100); за період прострочення з19.12.2021року до 23.02.2022 року зі сплати 32 800грн сума 3 процентів річних становить 180,73 грн (32 800,00 x 3 % x 67 : 365 : 100); за період прострочення з19.01.2022 року до 23.02.2022 року зі сплати 34 200грн сума 3 процентів річних становить 101,19 грн (34 200,00 x 3 % x 36 : 365 : 100); за період прострочення з19.02.2022 року до 23.02.2022 року зі сплати 34 260грн сума 3 процентів річних становить 14,08 грн (34 260,00 x 3 % x 5 : 365 : 100).

Разом три проценти річних за період з 19.05.2021 року по 23.02.2023 року становлять 1 875,76 грн.

Таким чином, розрахунок 3 процентів річних, наданий позивачем до матеріалів справи на загальну суму 4964,14 грн, є арифметично неправильним. Проте, суд першої інстації вимог закону щодо перевірки правильності та обґрунтованості розрахунку позовних вимогзі стягнення 3 процентів річних не виконав, як наслідок, прийшов до необгрунтованих висновків про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 4 964,14 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині стягнення 3% річних, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 процентів річних з 4 964,14 грн до 1 875,76 грн.

Відповідно достатті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.

Жодним пуктом Договору позики від 18 березня 2021 року не передбачено обвязку позичальника сплатити на користь позикодавця моральну шкоду у разі порушення договірних зобовязань.

Приписами ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20(провадження № 61-21130сво21) вказано на те, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.

Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що у зв`язку з протиправними діями відповідача по припиненню оплати позики та порушення його прав, він поніс моральні страждання і має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн.

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (з наступними змінами і доповненнями), позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та сукупності доказів, які містяться в матеріалах справи та, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи даний спір, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами завдання відповідачем йому моральної шкоди в розиірі 100 000 грн.

Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача про те, що надана позивачем медична документація свідчить про те, що позивач проходив обстеження у відповідних медичних закладах та в нього наявний певний перелік фізичних захворювань. Також, надана медична документіція не підтверджує виникнення у позивача тих чи інших фізичних захворювань внаслідок невиконання відповідачем свого обовязку за договором позики від 18 березня 2021 року.

Також, надані позивачеммедичні документи, як у сукупності, так і окремо не підтверджують факт заподіяння моральної шкоди позивачу, а саме його душевних страждань від невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики від 18 березня 2021 року в частині своєчасного повернення коштів.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Відтак, формальний підхідсуду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкодивідповідачем, то позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат, моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог; а в частині стягнення 3% річних змінено, зменшено суму стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних з 4 964,14 грн до 1 875,76 грн, то колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року шляхом зменшення суми судових витрат з судового збору, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 13 956,80 грн до 10 895,70 грн, зменшеннявитрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, з 37 000,00 грн до 30 040,30 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 12 347,16 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 14, 203, 205, 207, 524, 526, 527, 530, 533, 549, 610, 611,625, 626-628, 638, 639, 106, 1047, 1049, 1167 ЦК України, ст.ст. 76, 81, 89, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимогОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат, моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 січня 2024 року в частині стягнення 3% річних та судових витрат змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) 3% річних з 4 964,14 грн до 1 875,76 грн, та зменшивши суму судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ), які складаються із судового збору з 13 956,80 грн до 10 895,70 грн, та витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, з 37 000,00 грн до 30 040,30 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 12 347,16 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: