Рішення

від 12.01.2024 по справі 461/6132/23

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/6132/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2024 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Штогрина В.-Н.Л.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном.

Свої вимогимотивує тим, що є власником квартири АДРЕСА_3 . Право власності на дану квартиру зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.09.2022 року. В квартирі АДРЕСА_4 проживає разом зі сім`єю, що підтверджується довідкою від 25.04.2022 № 1307-5001474708 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач стверджує, що ОСОБА_5 , який є власником квартири АДРЕСА_5 , самовільно захопив частину коридору на першому поверсі та встановив двері до своєї квартири, зробивши виступ у загальний коридор, тим самим збільшив площу своєї квартири за рахунок зменшення площі спільного загального коридора, яким користуються усі мешканці будинку. Також відповідачем самовільно захоплено місце під сходовою кліткою на першому поверсі та здійснено добудову із встановленням стіни.

Позивач зазначає, що з метою фіксації порушень з боку відповідача, звернувся у ЛКП «Княже місто», а також до Галицької районної адміністрації. У відповідь на звернення працівниками ЛКП «Княже місто» встановлено, що власником квартири АДРЕСА_6 зайнято частину коридору та площу під сходовою кліткою на першому поверсі, що є місцями загального користування.

Окрім того,ЛКП «Княжемісто» булоскеровано відповідачупопередження,у якомуйого було зобов`язано до 16.02.2023 року представити дозвільні документи на зайняті частину коридору та площі сходової клітки (під сходами) першого поверху будинку АДРЕСА_7 . Проте, жодних дозвільних документів, а також згоди від мешканців будинку, відповідачем надано не було.

Станом на день подання цієi позовної заяви ОСОБА_6 не звільнив мiсця загального користуванням, чим і надалі порушує права позивача як мешканця багатоквартирного будинку. Стверджує, що зазначене перепланування, яке здійснено без наявності дозвільних документів, а також за відсутності згоди інших учасників права спільної сумісної власності, чинить перешкоди та позбавляє позивача у здійсненні права як мешканця будинку на користування в рівній мірі приміщеннями загального користування.

Позивач вказує, що відповідач обмежив йому як мешканцю багатоквартирного будинку доступ до технічного пристрою, що необхідний для експлуатації будинку, а саме будинкового електролічильника (щитової), оскільки такий лічильник в результаті здійсненого перепланування знаходиться фактично у квартирі відповідача. Також самовільно захопивши місце під сходовою кліткою та встановивши стіну, відповідач збільшив площу своєї квартири за рахунок місць спільного користування та фактично обмежив його та інших мешканців будинку у можливості тимчасово розмістити інвентар, велосипеди, дитячі візочки тощо.

Тому просить позовні вимоги задовольнити та зобов`язати відповідача, ОСОБА_7 , усунути перешкоди в здійсненні права користування загальним коридором першого поверху та місцем під сходовою кліткою та привести за власний рахунок загальний коридор першого поверху та місце під сходовою кліткою у відповідність до технічних характеристик поверхового плану першого поверху в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_7 шляхом демонтажу самовільно зведених стін у загальному коридорі на першому поверсі, а також під сходовою кліткою. Також просить стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02.08.2023 року у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

01.12.2023 року на адресу Галицького районного суду м. Львова надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на таке. Стверджує, що на час вселення у квартиру АДРЕСА_5 і під час проживання у квартирі він та члени його сім`ї не здійснювали будівельні роботи по перебудові коридора загального користування. Вказує, що на час придбання квартири під сходовою кліткою розташовувалася комора двірника, а хто збудував загородку йому не відомо. Вказує, що загальна електрощитова знаходиться в іншому місці при вході до будинку, доступ до якої мають всі мешканці будинку, в тому числі і позивач. Вважає вимогу проводити демонтаж елементів будинку за його рахунок безпідставною, оскільки не він є власником матеріалів, з яких зроблена прибудова та не він є виконавцем будівельних робіт.

08.12.2023 року на адресу Галицького районного суду м. Львова надійшло клопотання від представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат, понесених на правову допомогу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне. ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується долученими до позовної заяви: копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 29.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик І.І., що зареєстровано в реєстрі за №881; копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.09.2022, номер запису про право власності 48009957, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2640206346060.

Згідно довідки від 25.04.2022 № 1307-5001474708 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_4 фактично проживає за адерсою: АДРЕСА_8 .

З листа-відповіді ЛКП «Княже місто» від 27.01.2023 року №228/01-12 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_6 зайнято частину коридору та площу під сходовою кліткою на першому поверсі будинку АДРЕСА_7 . Згідно наявного в ЛКП «Княже місто» поверхового плану на будинок, зазначена площа є місцем загального користування. Іншою інформацією щодо статусу зайнятої площі не володіють. Житловий будинок АДРЕСА_7 списаний з балансу ЛКП згідно розпорядження Галицької районної адміністрації № 464 від 06.12.2019 р. Згідно Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. № 417-VIII усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спірні питання щодо місць загального користування власники квартир можуть вирішити шляхом переговорів або в судовому порядку.

З листа Галицької районної адміністрації від 14.02.2023 року №31вих-16834 вбачається, що на момент візуального обстеження будинку АДРЕСА_7 встановлено, що власником квартири АДРЕСА_6 в зазначеному будинку зайнято частину коридору загального користування (вхід в квартиру) та площу під сходовою кліткою на першому поверсі. ЛКП «Княже місто» листом скеровано попередження власнику квартири АДРЕСА_5 щодо надання дозвільних документів стосовно зайнятої частини коридору загального користування (вхід в квартиру) та площі під сходовою кліткою на першому поверсі.

З листа-відповіді ЛКП «Княже місто» від 21.06.2023 №383/01-10 вбачається, що на момент візуального обстеження будинку АДРЕСА_7 працівниками ЛКП «Княже місто» встановлено, що власником квартири АДРЕСА_6 зайнято частину коридору та площу під сходовою кліткою на 1-му поверсі, що є місцями загального користування. Складено протокол № 5 від 16.02.2023 р. за ст. 150 КУпАП, акт не складався. По даному питанню була надана відповідь мешканцю квартири АДРЕСА_4 на його письмове звернення. Галицькою районною адміністрацією вищевказаний протокол було повернуто ЛКП «Княже місто», з зауваженнями, що зазначене порушення не кваліфікується за ст. 150 КУпАП. В зв`язку з чим, ЛКП «Княже місто» звернулось з листом в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для перевірки самовільно проведених робіт власником квартири АДРЕСА_6 .

Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист порушеного цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 Цивільного кодексу України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, умови, що цi змiни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

У ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку власник квартири або нежитлового приміщення багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

За приписами ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. ст. 6,7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням, додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм, додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства.

Конституційний суд у рішенні від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначив, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що частина коридору та площа під сходовою кліткою входить до переліку допоміжних приміщень будинку та призначене для обслуговування будинку та підвищення життєвого комфорту його мешканців, а тому належить співвласникам жилих квартир на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що частина коридору загального користування та площа під сходовою кліткою на першому поверсі будинку АДРЕСА_7 зайнято відповідачем, який є власником квартири АДРЕСА_6 . Зокрема, з долучених фотознімків та копії поверхового плану1-го поверху будинку вбачається, що власник квартири АДРЕСА_6 зробив виступ у загальний коридор, збільшивши площу своєї квартири за рахунок зменшення площі спільного загального коридору. Крім цього, власником квартири АДРЕСА_6 здійснено добудову зі встановленням стіни під сходовою кліткою на першому поверсі.

Відповідачем не надано суду будь-яких дозвільних документів стосовно зайнятої частини коридору загального користування (вхід в квартиру) та площі під сходовою кліткою на першому поверсі. Також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що зайняття частини коридору загального користування та площі під сходовою кліткою відбулося за згодою інших співвласників багатоквартирного будинку.

Крім цього, суд дійшов висновку, що фактичне зменшення відповідачем місць спільного користування обмежує інших співвласників багатоквартирного будинку у можливості користування спільним майном.

Таким чином, враховуючі встановлені обставини справи, суд, керуючись принципом змагальності, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити. Оскільки зайнята відповідачем частина коридору загального користування (вхід в квартиру) та площа під сходовою кліткою на першому поверсі є спільним майном багатоквартирного будинку та відповідно є спільною сумісною власністю співвласників, а тому слід зобов`язати відповідача усунути перешкоди у здійснені права на користування спільним майном.

Згідно ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн.

Відповідно до приписів п.13 ч.3 ст. 2 ЦПК України однією із основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення

Відповідно до положення ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами

Відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульованоГлавою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема,стаття 903 Цивільного кодексу Українипередбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

В п. 28 постанови від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

В п. 64 цієї ж постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

У постанові Верховного суду від 02.12.2021 року у справі 280/5176/20 зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20).

До матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №01-06-1 від 01.06.2023 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги №01-06-101.06.2023 року, акт № 27/07-1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.07.2023 року, платіжна інструкція від 01.06.2023 року про оплату надання правової допомоги №01-06-1 у розмірі 5000,00 грн.; договір про надання правової допомоги №16/08-1 від 16.08.2023 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги №16/08-1 від 16.08.2023 року; акт № 22/11-1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.11.2023 року, квитанцію Приват-Банку №0.0.3214889131.2 про оплату за участь в судовому засіданні 18.08.2023 у розмірі 1000,00 грн., квитанцію Приват-Банку №0.0.3260123651.2 про оплату за участь в судовому засіданні 19.10.2023 у розмірі 2000,00 грн., квитанцію Приват-Банку про оплату за участь в судовому засіданні 18.08.2023 у розмірі 2000,00 грн., квитанцію Приват-Банку про оплату за участь в судовому засіданні 22.11.2023 у розмірі 2000,00 грн., квитанцію Приват-Банку про оплату за участь в судовому засіданні 14.11.2023 у розмірі 2000,00 грн.

З актів приймання-передачі наданих послуг вбачається, що адвокатом на виконання умов договору про надання правничої допомоги були надані такі послуги: аналіз законодавства та релевантної судової практики; підготовка та відправка адвокатських запитів, підготовка позовної заяви з належним чином оформленими додатками; представництво інтересів позивача у судових засіданнях 18.08.2023, 25.09.2023, 19.10.2023, 14.11.2023, 22.11.2023.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) передбачено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Суд приходить до висновку, що розмір витрат на оплату послуг про надання правової позиції є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Тому з відповідача необхідно стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 14000 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст259, 351 - 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Задовольнити позов ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном.

Зобов`язати ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) усунути перешкоди у здійсненні права користування загальним коридором першого поверху та місцем під сходовою кліткою та привести за власний рахунок загальний коридор першого поверху та місце під сходовою кліткою у відповідність до технічних характеристик поверхового плану першого поверху в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_7 шляхом демонтажу самовільно зведених стін у загальному коридорі на першому поверсі, а також під сходовою кліткою.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу в розмірі 14000 грн.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 17.01.2024 р.

Суддя В.Є. Радченко