Постанова

від 13.06.2024 по справі 461/6132/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/6132/23 Головуючий у 1 інстанції: Радченка В.Є.

Провадження № 22-ц/811/551/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року м.Львів

Справа №461/6132/23

Провадження № 22ц/811/551/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 12 січня 2024 року у складі судді Радченка В.Є., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном,-

встановив:

31 липня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном. В обґрунтування позову посилається на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на цю квартиру зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 вересня 2022 року. В цій квартирі він (позивач) проживає разом зі сім`єю, що підтверджується довідкою від 25 квітня 2022 року № 1307-5001474708 про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи. Стверджує, що ОСОБА_5 , який є власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку, самовільно захопив частину коридора на першому поверсі та встановив двері до своєї квартири, зробивши виступ у загальний коридор. Цим він збільшив площу своєї квартири за рахунок зменшення площі спільного загального коридора, яким користуються усі мешканці будинку. Також відповідачем самовільно захоплено місце під сходовою кліткою на першому поверсі та здійснено добудову із встановленням стіни. Зазначає, що з метою фіксації порушень з боку відповідача, звернувся у ЛКП «Княже місто», а також до Галицької районної адміністрації. У відповідь на звернення працівниками ЛКП «Княже місто» встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 зайнято частину коридора та площу під сходовою кліткою на першому поверсі, що є місцями загального користування. Також ЛКП «Княже місто» скеровано відповідачу попередження, у якому його зобов`язано до 16 лютого 2023 року надати дозвільні документи на зайняті місця загального користування. Проте жодних дозвільних документів, а також згоди від мешканців будинку відповідачем надано не було. Стверджує, що станом на день подання цієi заяви вiдповiдач не звільнив мiсця загального користуванням, чим порушує його (позивача) права, як мешканця багатоквартирного будинку. Вказує, що зазначене перепланування, яке здійснено без дозвільних документів, а також за відсутності згоди інших учасників права спільної сумісної власності, чинить перешкоди та позбавляє його (позивача) можливості користуватися місцями загального користування. Вказує, що відповідач обмежив йому доступ до технічного пристрою, що необхідний для експлуатації будинку - будинкового електролічильника (щитової), оскільки такий лічильник в результаті здійсненого перепланування знаходиться фактично у квартирі відповідача. Також самовільно захопивши місце під сходовою кліткою та встановивши стіну, відповідач збільшив площу своєї квартири за рахунок місць спільного користування та фактично обмежив його та інших мешканців будинку у можливості тимчасово розмістити інвентар, велосипеди, дитячі візочки тощо. Просить позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 12 січня 2024 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні права користування загальним коридором першого поверху та місцем під сходовою кліткою; привести за власний рахунок загальний коридор першого поверху та місце під сходовою кліткою у відповідність до технічних характеристик поверхового плану першого поверху в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3 шляхом демонтажу самовільно зведених стін у загальному коридорі на першому поверсі, а також під сходовою кліткою. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що на час вселення у квартиру АДРЕСА_4 і під час проживання у цій квартирі він (відповідач) та члени його сім`ї не здійснювали будівельні роботи по перебудові коридора загального користування. Вказує, що на час придбання квартири під сходовою кліткою розташовувалася комора двірника та йому не відомо хто збудував загородку. Зазначає, що загальна електрощитова знаходиться в іншому місці при вході до будинку, доступ до якої мають всі мешканці будинку, в тому числі і позивач. Вважає вимогу проводити демонтаж елементів будинку за його рахунок безпідставною, оскільки він не є власником матеріалів, з яких зроблена прибудова та не є виконавцем будівельних робіт.

З аслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 29 вересня 2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик І.І., зареєстрованим в реєстрі за №881; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 вересня 2022 року (№ запису про право власності 48009957), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2640206346060.

З довідки № 1307-5001474708 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 від 25 квітня 2022 року вбачається, що він (позивач) фактично проживає за адерсою: АДРЕСА_5 .

З листа-відповіді ЛКП «Княже місто» від 27 січня 2023 року №228/01-12 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_4 .

Згідно наявного в ЛКП «Княже місто» поверхового плану на будинок зазначена площа є місцем загального користування. Інша інформація щодо статусу зайнятої площі відсутня.

Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_3 знятий з балансу ЛКП згідно розпорядження Галицької районної адміністрації № 464 від 6 грудня 2019 року.

Згідно Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спірні питання щодо місць загального користування власники квартир можуть вирішити шляхом переговорів або в судовому порядку.

З листа Галицької районної адміністрації від 14 лютого 2023 року №31вих-16834 вбачається, що на момент візуального обстеження будинку АДРЕСА_6 встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку зайнято частину коридора загального користування (вхід в квартиру) та площу під сходовою кліткою на першому поверсі.

ЛКП «Княже місто» ОСОБА_1 скеровано попередження щодо надання дозвільних документів на зайняття частини коридора загального користування (вхід в квартиру) та площі під сходовою кліткою на першому поверсі.

З листа-відповіді ЛКП «Княже місто» від 21 червня 2023 року №383/01-10 вбачається, що на момент візуального обстеження будинку АДРЕСА_3 працівниками ЛКП «Княже місто» встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 зайнято частину коридору та площу під сходовою кліткою на 1-му поверсі, що є місцями загального користування. Складено протокол № 5 від 16 лютого 2023 року за ст. 150 КУпАП, акт не складався.

Галицькою районною адміністрацією вказаний протокол повернуто ЛКП «Княже місто», оскільки зазначене порушення не кваліфікується за ст. 150 КУпАП. У зв`язку з цим ЛКП «Княже місто» звернулось в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для перевірки самовільно проведених робіт власником квартири АДРЕСА_2 .

Оскаржуване рішення мотивоване наступним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист порушеного цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, умови, що цi змiни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно із ч. 1 ст. 368 цього Кодексу спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, у якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку власник квартири або нежитлового приміщення багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно ії ст. ст. 6,7 цього Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням, додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм, додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до рішення Конституційного суду від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно із постановами Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 18 липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 6 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Встановлено, що частина коридору та площа під сходовою кліткою входять до переліку допоміжних приміщень будинку і призначені для обслуговування будинку та підвищення життєвого комфорту його мешканців, а тому належать співвласникам жилих квартир на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників.

Відповідно до ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що частина коридору загального користування та площа під сходовою кліткою на першому поверсі будинку АДРЕСА_7 . зайняті відповідачем, який є власником квартири АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зробив виступ у загальний коридор, збільшивши площу своєї квартири за рахунок зменшення площі спільного загального коридора; а також здійснив добудову зі встановленням стіни під сходовою кліткою на першому поверсі.

Відповідачем не надано суду дозвільних документів на зайняття частини коридора загального користування (вхід в квартиру) та площі під сходовою кліткою на першому поверсі, а також доказів того, що таке зайняття відбулося за згодою інших співвласників багатоквартирного будинку.

Фактичне зменшення відповідачем площі місць загального користування обмежує інших співвласників багатоквартирного будинку у можливості користування спільним майном.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову, оскільки зайнята відповідачем частина коридора загального користування (вхід в квартиру) та площа під сходовою кліткою на першому поверсі є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема, у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії»: п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 18 червня 2024 року.

Головуючий

Судді