Постанова

від 18.01.2024 по справі 438/904/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 438/904/23 Головуючий у 1 інстанції: Крамара О.В.

Провадження № 22-ц/811/3229/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю представника апелянта адвоката Щерби О.С., представника відповідача адвоката Сащука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради, директора комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сороки Івана Васильовича про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньо заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 23 «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 21 лютого 2023 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 28 «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 10 березня 2023 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 26 від 18 травня 2023 року про припинення трудового договору (контракту);

- поновити ОСОБА_1 на посаді юриста комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради;

- стягнути з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради та директора комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сороки Івана Васильовича солідарно на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 10 000 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з наказом № 20 від 05 квітня 2021 року позивач був прийнятий юристом в комунальне підприємство «Еко-місто» Бориславської міської ради з 06 квітня 2021 року. В подальшому, наказом № 26 від 18 травня 2023 року був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату. Вважає таке звільнення незаконним.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради, директора Комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сороки Івана Васильовича про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення з підприємства середньо заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення з підприємства завданої моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази з боку позивача, що підтверджували би підставність його позовних вимог.

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, адже розглянув справу лише на підставі наявних у ній доказів, та з урахуванням відзиву на позовну заяву, поданого з пропуском строку на його подання, визначеного ухвалою суду про відкриття провадження у справі, при цьому позбавивши позивача права подати відповідь на відзив на позовну заяву. Щодо суті спору, то судом не взято до уваги та не досліджено в судовому порядку всі порушення, які передували наказу про звільнення. Так, спірний наказ № 23 від 21 лютого 2023 року, видано без попереднього наказу, як того вимагає КЗпП України, про зміни в організації виробництва і праці. Не вказано про такі зміни і в тексті наказу № 23 від 21 лютого 2023 року, що свідчить, що проходило «удаване», фіктивне скорочення штату та штатних одиниць. Не дотримано процедури отримання згоди, не пізніше як за три місяці до намічуваного звільнення, від представника (уповноваженого) від трудового колективу. Таке звернення мало місце одночасно з виданням наказу 21 лютого 2023 року. Зазначає про те, що існують два накази № 23 від 21 лютого 2023 року, в яких вказані різні дати виведення з штатного розпису посад працівників, в одному з «22 травня 2023 року», в іншому «21 травня 2023 року». Це ставить під сумнів, з якого саме числа повинні бути виведені штатні одиниці, зокрема посада позивача, адже це пов`язується із днем його звільнення з роботи, оскільки у наказі про звільнення є посилання на наказ № 23 від 21 лютого 2023 року. Не дотримано роботодавцем і процедуру скорочення, адже знаючи, що на підприємстві, починаючи з 21 лютого 2023 року проводиться скорочення, 09 березня 2023 року відповідач поспішно приймає на роботу охоронником ОСОБА_3 , а вже 10 березня 2023 року повідомляє позивача про відсутність у нього будь-яких вакантних посад. 15 березня 2023 року позивачу надано повідомлення про наявність, станом на цю дату трьох вакантних посад, зокрема прибиральника території кладовищ, дорожнього робітника, землекопа, від яких він відмовився. Більше повідомлення позивачу про вакантні посади не надавались. Проте, поза увагою суду залишилось те, що станом на 15 березня 2023 року у відповідача була вакантна посада двірника, яка пропонувалась архіваріусу ОСОБА_4 , посада якої також скорочувалась, однак її позивачу запропоновано не було. Дана обставина відповідачем не заперечується, при цьому вказується, що ці посади є однорідними, тому і не пропонувалась позивачу. Вказує і на те, що позивача не можна було звільняти з 20 травня 2023 року, який був вихідним днем, наказом від 18 травня 2023 року, та з виплатою йому усіх сум нарахованих при звільненні - 19 травня 2023 року та видачею цього ж дня трудової книжки.

В грудні 2023 року від комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_5 , в якому міститься прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, і такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення.

Від іншого відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Також ним подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 06 квітня 2021 року прийнятий на роботу юристом КП «Еко-місто» Бориславської міської ради.

21 лютого 2023 року на підприємстві відбулися збори адміністративного персоналу, щодо внесення змін до штатного розпису. За результатами зборів, видано наказ КП «Еко-місто» Бориславської міської ради № 23 «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 21 лютого 2023 року. Наказом також визначено, що попередження працівників про майбутнє звільнення необхідно провести до 20 березня 2023 року, а саме звільнення відбудеться з 20 травня 2023 року.

10 березня 2023 року КП «Еко-місто» Бориславської міської ради видано наказ № 28 «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників», з якого вбачається, що позивача (під розписку) повідомлено про майбутнє звільнення із займаної посади юриста з 20 травня 2023 року, у зв`язку із скорочення штату та чисельності працівників. Станом на 10 березня 2023 року на підприємстві була відсутня будь-яка інша вакантна посада, про, що було повідомлено позивача.

15 березня 2023 року позивачу пропонувалися посади: прибиральник території кладовищ; дорожній робітник; землекоп, однак ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад.

Наказом КП «Еко-місто» Бориславської міської ради № 26 від 18 травня 2023 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 20 травня 2023 року з посади юриста у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою зазначено: наказ № 23 від 21 лютого 2023 року, наказ № 28 від 10 березня 2023 року, попередження про скорочення від 10 березня 2023 року, згода уповноваженого представника трудового колективу А. Дидика на скорочення штату та чисельності працівників.

Щодо внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників та попередження працівників про заплановане звільнення.

Відповідно до статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

У постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16 (провадження № 61-1350св17) вказано, що частиною третьою статті 64 ГК України) визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. На підставі викладеного суди дійшли правильних висновків, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18, від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19.

Відтак, пред`являючи вимогу про визнання незаконним та скасування наказу комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 23 «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 21 лютого 2023 року позивач обрав неефектний спосіб захисту, що є самостійно підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Оскільки відповідач видаючи наказ № 28 «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 10 березня 2023 року дотримався цієї норми, а такий наказ як акт одноразового застосування вичерпав свою дію у зв`язку з його виконанням, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив в даній частині законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги щодо вирішення цих позовних вимог вірних висновків суду не спростовують.

Щодо поновлення на роботі.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що «оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

У постанові Верховного Суду від 23 липня 2021 року в справі №766/12805/19 (провадження № 61-7098св21) зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

У справі, що переглядається апеляційний суд встановив, що згідно повідомлення від 15 березня 2023 року позивачу запропоновано посади: прибиральника території кладовищ, дорожнього робітника, землекопа, від яких від відмовився з мотивів того, що такі не відповідають його кваліфікації та досвіду роботи. Відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов`язку, передбаченого ст.49-2 КЗпП України. Так, в період з 10 березня 2023 року по 20 травня 2023 року у відповідача були наявні вакансії двірника, які позивачу не пропонувались. Відомостей про те, що він не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду таку роботу матеріали справи не містять. Твердження відповідача, що такі посади позивачу не пропонувались, адже за своїми посадовими обов`язками така посада є рівнозначною посаді прибиральника території кладовищ, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що такі посади є різними, адже включені до штатного розпису як окремі посади.

Відтак звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 26 від 18 травня 2023 року про припинення трудового договору (контракту), а також поновлення ОСОБА_1 на посаді юриста комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради з 20 травня 2023 року.

Щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

У постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі №501/2316/15-ц (провадження № 61-37956св18) вказано, що «статтею 235 КЗпП передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта). Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьомувідрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори».

Обчислення середньої заробітної плати працівника за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 2, якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Встановлено, що нарахована позивачу щомісячна заробітна плата за березень 2023 року становить 20044 грн 87 коп., а за квітень 18860 грн 40 коп., у березні позивачем відпрацьовано 23 дні, а квітні 20 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата нараховується наступним чином: 38905 грн 27 коп. (нарахована заробітна плата за фактично відпрацьований час протягом двох місяців) : 43 дні (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два місяці) = 904 грн 77 коп.

Розрахунок розміру середньоденної заробітної плати здійснено згідно довідки про доходи, наданої безпосередньо відповідачем.

Відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 158334 грн75 коп. (904,77 грн. середньоденна заробітна плата х 175 робочих дні вимушеного прогулу (з 20 травня 2023 року по 18 січня 2024 року включно).

Щодо визначення відповідачів у справі (в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди).

Вимога про солідарне стягнення моральної шкоди позивачем заявлена до двох відповідачів комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради та директора комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сороки Івана Васильовича.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України).

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21), постанову Верховного Суду від 29 березня 2023 року в справі № 592/5841/22 (провадження № 61-2616св23).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 (провадження № 61-77св21) вказано, що «директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзніков В.В. і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступник директора з навчально-виховної роботи Нелепенко Т.П. не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, на вказане уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про можливість розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзнікова В. В., виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи Нелепенко Т. П. про перешкоджання законній діяльності профспілки.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

З урахування викладеного, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзнікова В.В., виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи Нелепенко Т.П. підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року в справі №592/4106/22 (провадження № 61-8819св22) вказано, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_6 про поновлення на роботі заявлені до директора ОСОБА_8 як посадової особи комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області та стосуються її професійної діяльності на посаді директора школи. Позовна заява ОСОБА_6 не містить вимог до ОСОБА_8 , як фізичної особи. При цьому фактично трудовий спір ОСОБА_6 про поновлення на роботі існує із роботодавцем - комунальною установою Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області. Оскільки комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, то саме вказана установа має бути відповідачем за позовом ОСОБА_6 про поновлення на роботі. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що згідно змісту позовної заяви позовні вимоги, зокрема про відшкодування моральної шкоди пред`явлені до комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради та директора комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сороки Івана Васильовича.

Зважаючи на викладені вище правові висновки Верховного Суду, директор комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сорока Іван Васильович не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою юридичної особи, від імені якої діяв у відносинах з позивачем.

За таких обставин, суд першої інстанції, ухваливши рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, зробив помилковий висновок про те, що ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому оскаржене рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди належить скасувати та у цій частині закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши порушення відповідачем трудових прав позивача (незаконне звільнення), з врахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає за можливе визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 3 000 грн 00 коп., адже компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення.

Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід увигляді неустойки(штрафів,пені),відшкодування матеріальноїабо немайнової(моральної)шкоди,крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2024 року, враховуючи, що визначена судом апеляційної інстанції моральна шкоди у розмірі 3000,00 грн не перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, її стягнення слід проводити без утриманням податків та зборів.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про їх часткове задоволення

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2147 грн 20 коп. за розгляд справи судом першої інстанції, а саме за розгляд позовних вимог в задоволенні яких відмовлено та 1610 грн 40 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, а саме за розгляд однієї позовної вимоги немайнового характеру щодо вирішення якої рішення суду першої інстанції залишено без змін. Також з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 322 грн 08 коп. за розгляд справи судом першої інстанції, пропорційно до задоволених судом позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. З огляду на те, що позивач звільнений в силу вимог Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 656 грн 95 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та у розмірі 3 985 грн 42 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 377, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказів комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 23 «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 21 лютого 2023 року та № 28 «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» від 10 березня 2023 року залишити без змін.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до директора комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради Сороки Івана Васильовича про стягнення моральної шкоди скасувати, провадження у цій частині закрити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньо заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про їх часткове задоволення.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради № 26 від 18 травня 2023 року про припинення трудового договору (контракту).

Поновити ОСОБА_1 на посаді юриста комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради з 20 травня 2023 року.

Стягнути з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 травня 2023 року по 18 січня 2024 року в розмірі 158334 (сто п`ятдесят вісім тисяч триста тридцять чотири) грн 75 коп., з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 3 000 грн 00 коп., без утримання з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 1610 (одну тисячу шістсот десять) грн 40 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Стягнути з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі ---322 (триста двадцять дві) грн 08 коп. за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з комунального підприємства «Еко-місто» Бориславської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 2 656 (дві тисячі шістсот п`ятдесят шість) грн 95 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та у розмірі 3 985 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн 42 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 січня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич