Постанова

від 16.01.2024 по справі 754/5909/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/5909/22 Головуючий у суді І інстанції: Таран Н.Г.

провадження №22-ц/824/4164/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Максимук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування дисциплінарного стягнення, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянський районний суд м. Києва з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №77від 03.03.2022 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога ОСОБА_1 » та № 61 від 24.06.22 «Про припинення трудового договору за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України» та наказу № 234 від 24.06.2022 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 ; поновити її на посаді лікаря - кардіолога відділення кардіології Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); стягнути з відповідача на її корить середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 30 000 грн., завдану внаслідок винесення незаконних наказів про оголошення дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи, а також стягнути судові витрати.

Позов обгрунтованим тим, що позивач з 15.08.2001 року працювала на посаді лікаря-кардіолога у Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня № 1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач). Згідно з наказом № 61 від 24.06.2022 року позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов`язків відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. З наказом ознайомлена і отримала його копію 24.06.2022 року. З 01.03.2022 року позивачу була надана щорічна відпустка терміном 19 календарних днів по 19.03.2022 року включно. З 24.02.2022 року на території України через військову агресію російської федерації проти України на всій території України був введений, а згодом продовжений воєнний стан. Оскільки за місцем проживання залишатись було небезпечно, позивач виїхала на територію Західної України, а згодом до Польщі. Після закінчення наданої їй відпустки, вона тричі надсилала заяви на ім`я директора відповідача ОСОБА_2 через VIBER з проханням надати їй відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з воєнним станом у країні.

02.05.2022 року позивачка повернулася до м. Києва і приступила до роботи. Завідуючий відділенням ОСОБА_3. запропонував позивачу написати пояснення з приводу своєї відсутності на роботі. Таке пояснення позивач написала та здала у відділ кадрів. У цей же день 02.05.2022 року позивача притягнули до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Підпис про ознайомлення позивач проставила, зробила відмітку про не згоду, але копію наказу їй не видали і навіть не дозволили сфотографувати, а тому офіційні підстави такого наказу та у чому конкретно проявилося порушення їй невідомі по даний час. Крім того у день виходу на роботу завідуючий кардіологічним відділенням ОСОБА_3 запропонував позивачу також написати пояснення з приводу лікування пацієнтки ОСОБА_4 , зокрема, призначень для лікування, обстежень. Крім цього, попросив відшкодувати йому кошти в сумі 7 134,00 грн, які він сплатив із власної банківської карти громадянці ОСОБА_5 в якості повернення її витрат, понесених нею на лікування її матері ОСОБА_4 .. Оскільки ОСОБА_3 є безпосереднім її керівником, позивач виконала вказівки: написала пояснення та віддала йому зазначену суму коштів, про що ОСОБА_3 написав власноруч розписку. В супереч ст. 149 КЗпП України письмові пояснення щодо лікування пацієнтки ОСОБА_4 в період з 30.12.2021 року по 05.01.2021 року у позивача були відібрані не до застосування дисциплінарного стягнення - 03.03.2021 року, а після - 02.05.2022 року.

Вказувала на те, що у постанові Верховного Суду України від 22.09.2021 року у справі № 705/3855/20 сформована правова позиція, згідно з якою безпосередній керівник порушника повинен написати на ім`я роботодавця службову записку, в якій об`єктивно викласти фактичні обставини справи та пропозиції щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а також додати відповідні документи, які підтверджують факт порушення. Це має визначитися функціональними обов`язками керівника структурного підрозділу.

Про звернення завідуючого відділенням з відповідною службовою запискою позивачу також нічого не відомо. Отже, притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулось у період перебування позивача у щорічній черговій відпустці, відповідно у зв`язку з цим вона не знала і не могла знати про оголошення догани до 02.05.2022 року, а відтак не пропустила строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України. Дисциплінарне стягнення вважає незаконним, оскільки не вчиняла проступку, який би давав підстави для догани щодо неї. Строк застосування дисциплінарного стягнення відповідачем пропущений, оскільки за події, які відбулися в період з 31.12.2021 року по 05.01.2022 року ОСОБА_1 оголошено догану лише 03.03.2022 року ймовірно «заднім числом».

У день повідомлення про звільнення ОСОБА_1 прибула за місцезнаходженням відповідача і намагалася особисто довідатись у представників відповідача, які саме обставини стали підставою для прийняття рішення про систематичне порушення нею трудової дисципліни, та отримати копії документів, на підставі яких відповідач обгрунтовує своє рішення про її звільнення. Проте відповідач відмовив позивачу у надані інформації та видачі документів. Тобто позивач не мала змоги навіть ознайомитись з документами, складеними відповідачем щодо застосування дисциплінарного стягнення та підстав звільнення. З метою отримання відомостей щодо звільнення та інформації, що міститься в особовій справі і стосується підстав для звільнення позивача, адвокат Якубовська П.А. звернулася із адвокатським запитом від 05.07.2022 року, але 18.07.2022 року отримала відмову. 11.07.2022 року та 18.07.2022 року позивач особисто зверталась до відповідача із письмовими заявами про видачу копій документів, а також довідки про середню заробітну плату, на що отримувала від них обіцянки видати копії документів без подальшого їх виконання по даний час. Позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням нею без поважних причин обов`язків покладених трудовим договором і правилами внутрішнього розпорядку за п.3 ст. 40 КЗпП України. Позивач зазначила, що її звільненню передувало накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді оголошення догани за невиконання посадових обов`язків та не забезпечення належної роботи.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 06.04.2022 у справі № 201/8614/18 для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупності таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина 1 статті 149 КЗпП України). Якщо працівник відмовляється надати такі пояснення, це не може бути перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. - за таких обставин складається відповідний акт. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосувалось вже за цей проступок, і попередня робота працівника. Для підтвердження вини працівника роботодавцю необхідно не лише провести внутрішнє розслідування, а й зажадати та проаналізувати письмові пояснення працівника на підставі ст. 149 КЗпП України, врахувати всі обставини проступку.

Позивач в обох випадках заперечує правомірність притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, що стосується її звільнення, яке ніби то проведене через неналежне надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_6 19.05.2022 року, то з даного приводу позивач надавала пояснення комісії з перевірки інформації, викладеної у рапорті заступника директора з хірургічної роботи ОСОБА_7 .. Про звернення з рапортом її безпосереднього керівника позивачу не відомо. ОСОБА_6 був доставлений до їх лікарні у тяжкому стані з лікарні № 9, де був оглянутий хірургами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , додатково обстежений, зроблено ЕКГ, Рентгенографію . Лікарі хірурги прийняли рішення про направлення хворого до чергової хірургії у лікарню № 9. Вона в той час була черговим лікарем, оглядала хворого і зробила запис. Проведене ЕКГ дослідження не вказувало на наявність термінового втручання лікаря-кардіолога. Будь-яких винних дій з її боку не було.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Позивачка позбавлена можливості провести будь-які розрахунки, оскільки відповідач протягом місяця на неодноразові заяви та запити такі не надав довідку про її заробітну плату. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь позивача моральну шкоду відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України. Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано:

наказ №77 від 03.03.2022 року Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога ОСОБА_1 » ;

наказ №61 від 24.06.2022 року Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «про припинення трудового договору за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України» та наказ №234 від 24.06.2022 року «про притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 »

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-кардіолога відділення кардіології Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 275 робочих дні в сумі 336520,25 грн.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн..

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору - 992,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката 93 725,00 грн.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь держави судові витрати по справі 2977,20 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» - Іванько О.І. подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції надав перевагу дослідженню доказів, які надавав позивач для з`ясування обставин, та на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, водночас, доказам відповідача не були надана належна правова оцінка, зокрема суд залишив поза увагою покази ОСОБА_11 , які були не на користь позивача.

Вказував, що судом першої інстанції залишив поза увагою той факт, що у позовній заяві зазначені неправдиві відомості про те, що письмові пояснення щодо лікування пацієнтки ОСОБА_4 у неї були відібрані після того, як вона 02.05.2022 року приступила до роботи, а не 21.02.2022 року, як було насправді.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначав також те, що не вмотивованим є висновок суду про безсторонність членів комісії при проведенні перевірки, оскільки жодною із сторін склад та компетенція членів комісії не ставився під сумнів, а підписаний всіма членами комісії акт не оспорювався. Входження до складу комісії ОСОБА_11 не могло вплинути на результати роботи комісії, оскільки, думка ОСОБА_11 не була вирішальною для встановлення всіх обставин та фактів у сукупності, жоден із членів комісії за своєю посадою не перебував у прямому підпорядкуванні ОСОБА_11 , кожен член комісії мав змогу відмовитися від підписання акту або висловити свою незгоду із актом.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки акту від 02.06.2022 року, складеному за результатами перевірки інформації щодо неналежного надання медичної допомоги гр. ОСОБА_6 .. У ньому члени комісії з числа фахівців в галузі медицини, з урахуванням думки запрошених лікарів, зокрема, головного лікаря-хірурга, професора ОСОБА_12 , одноголосно дійшли висновку, що з огляду на дані ЕКГ та відсутність підтвердження ЕХО КГ у хворого не можна було достовірно виключити наявність інфаркту міокарду.

Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінку факту особистого заповнення позивачкою всієї медичної документації щодо хворого ОСОБА_6 , який був перенаправлений до іншого закладу охорони здоров`я, де невдовзі помер.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині порушення судом порядку обчислення розміру середньої заробітної плати та тривалості вимушеного прогулу, представник апелянта вказував на те, що ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд допустив ряд порушень вимог закону та не врахував усі фактичні обставини спірних правовідносин. Так, в судовому засіданні 17.07.2023 року позивачка повідомила що знаходиться у трудових відносинах з іншим закладом охорони здоров`я. Після ухвалення судового рішення, вона надала до відділу кадрів позивача трудову книжку, з якої вбачається, що з 21.06.2023 року вона дійсно перебуває у трудових відносинах з державною установою «Головний медичний центр МВС України». Проте, всупереч вимогам ч. 2 ст. 235 КЗпП України суд першої інстанції ухвалив стягнути з відповідача середній заробіток не до завершення вимушеного прогулу, яке відбулось 20.06.2023 року, а до дня ухвалення судового рішення - 17.07.2023 року, в тому числі і за час, коли позивачка не знаходилась у вимушеному прогулі.

Крім того, вважає, що всупереч вимогам абзацу 3 пункту 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року середній заробіток позивачки безпідставно розрахований судом не за останні два місяці її роботи в КНП «Київська міська клінічна лікарня №1», а за інший період - грудень 2021 року/січень 2022 року.

Також представник апелянта вважає, що оскаржуване рішення в частині відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не обґрунтував будь-якими доводами та не надав оцінку наданим доказам і поясненням сторін у судовому засіданні. Крім того, вважає, що суд безпідставно зазначив, що моральні страждання позивачки були пов`язані з нібито втратою нею засобів для існування. Проте, ні у тексті позовної заяви, ні у наданих позивачкою доказах ні у її поясненнях у судовому засіданні такого аргументу як «втрата засобів до існування» висловлено не було. Також звернув увагу на те, що з огляду на розмір винагороди, яку позивачка сплатила за послуги адвоката (понад 90 000 грн), твердження суду першої інстанції «про втрату засобів до існування» є безпідставним.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказував на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну допомогу адвоката в сумі 93 725 грн, суд першої інстанції проігнорував доводи відповідача про неспівмірність і необгрунтованість таких витрат. Зазначив, що клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката судом першої інстанції не розглядалось, правової оцінки йому надано не було.

З урахуванням викладеного, представник апелянта вважає, що оскаржуване рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17.07.2023 року ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права. Висновки суду відображають лише позицію позивача, обставини викладені відповідачем не були повно і всебічно з`ясовані, а докази, на які відповідач посилався, не була надана належна правова оцінка.

31 жовтня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача - адвоката Журавель В.І., в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що наказ від 24.06.2022 року №234 та наказ №61 від 24.06.2022 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення є незаконними та підлягають скасуванню, а позивач поновленню на роботі, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів, відсутності будь-яких висновків медичних експертів щодо правильності постановлення ОСОБА_6 кардіологічного діагнозу - його виключення лікарем кардіологом ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав безпідставними твердження відповідача про очевидність ознак гострого інфаркту міокарду у пацієнта, який не діагностовано на час огляду позивачкою.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що враховуючи те, що звільнення позивача з роботи визнано судом протиправним та її поновлено на роботі, то з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути її середній заробіток за час вимушеного прогулу за 275 робочих дні, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 336520,25 грн.

Обчислюючи розмір середньомісячного заробітку позивачки, суд першої інстанції керувався ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 та враховував те, що з 24.02.2022 року на території України через військову агресію російської федерації проти України на всій території України був введений, а згодом продовжений воєнний стан, перебування позивача у відпустці та не нарахування заробітної плати щомісячно через відсутність, перебування у відпустці, для визначення середньоденного заробітку позивачки суд першої інстанції взяв за основу грудень 2021 - січень 2022 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки судом першої інстанції встановлено, що притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача було незаконним, дані події призвели до моральних страждань позивача, яка їх пов`язує не тільки шкодою для її ділової репутації, а й втратою засобів для існування, переживаннями за своє майбутнє, а тому суд першої інстанції вважав, що достатньою сатисфакцією моральної шкоди, що пов`язана із додатковими діями з організації свого життя, буде стягнення з підприємства на користь працівника 30 000,00 грн моральної шкоди.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 15.08.2001 року позивачку зараховано лікарем-кардіологом відділення невідкладної кардіології у Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 1», відповідно до наказу КНП «КМКЛ № 1» № 182 від 14.08.2001 року (а.с. 24 том 1).

Відповідно до наказу КНП «КМКЛ № 1» № 52 від 01.03.2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря-кардіолога відділення кардіології з 01.03.2019 року (а.с. 24, 30 том 1).

Відповідно до доданого до позовної заяви копію посвідчення № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , з якого вбачається що 16.05.2003 року вона проходила атестацію в атестаційній комісії при Головному управлінні охорони здоров`я та медичного забезпечення Київської МДА і наказом по Головному управлінню охорони здоров`я та медичного забезпечення від 19.05.2003 року за № 291/к їй підтверджена вища кваліфікаційна категорія лікаря за фахом кардіологія. Посвідчення дійсне до 16 травня 2008 року (а.с. 26 том 1).

Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_2 виданого на ім`я ОСОБА_1 вбачається те, що 30 травня 2008 року вона проходила в атестаційній комісії при Головному управлінні охорони здоров`я та медичного забезпечення і наказом по Головному управлінню охорони здоров`я та медичного забезпечення від 30 травня 2008 року за № 520/к, їй підтверджена вища кваліфікаційна категорія лікаря за фахом кардіологія, посвідчення дійсне до 29.05.2013 року (а.с. 27 том 1).

Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_3 виданого на ім`я ОСОБА_1 вбачається те, що 26 квітня 2013 року вона проходила атестацію в атестаційній комісії при Департаменті охорони здоров`я від 26 квітня 2013 року за № 465/к, їй підтверджено вища кваліфікаційна категорія лікаря за фахом кардіологія, посвідчення дійсне до 25 квітня 2018 року (а.с. 27 том 1).

Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_4 виданого на ім`я ОСОБА_1 вбачається те, що 26.04.2018 року позивачка проходила атестацію в атестаційній комісії при Департаменті охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської Ради (КМДА) і наказом по Департаменту охорони здоров`я від 02.05.2018 року за № 660/к їй підтверджено кваліфікаційна категорія зі спеціальності «кардіологія» вища. Посвідчення дійсне до 25 квітня 2023 року (а.с. 26 том 1).

Звертаючись з позовною заявою, позивачка зокрема додала до неї копії подяк виданих Дарницькою районною в місті Києві раді на ім`я ОСОБА_1 від 19.08.2010 року № 195 та від 17.07.2012 року № 667, за вагомий особистий внесок у створення духовних і матеріальних цінностей та досягнення високої майстерності у професійній діяльності (а.с. 28-29 том 1).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, в матеріалах справи міститься наказ Київської міської клінічної лікарні № 1 від 13 березня 2015 року № 39 відповідно до якого у зв`язку з грубим порушенням виконавчої дисципліни та неналежним виконанням функціональних обов`язків черговому лікарю-кардіологу ОСОБА_1 оголошено догану (а.с. 142 том 1).

Відповідно до вищевказаного наказу у відділенні загальної та судинної хірургії з 25.02.2015 року знаходилась на лікування хвора ОСОБА_13 , 1936 рока народження. У післяопераційному періоді 06.03.2015 року відповідальним черговим лікарем-хірургом ОСОБА_14 з приводу виниклого болю в грудній клітині зліва була викликана для консультації черговий лікар-кардіолог ОСОБА_1 , яка відмовилась оглядати хвору, про що свідчить запис відповідального чергового лікаря-хірурга ОСОБА_14 в медичній карті стаціонарної хворої № 4328. У зв`язку з виниклою ситуацією хвора оглянута лікарем відділення інтенсивної терапії загального профілю, про що також свідчить запис відповідального чергового лікаря-хірурга ОСОБА_14 .. У подальшому хвора знаходилась у відділенні анестезіології з палатами інтенсивної терапії. ІНФОРМАЦІЯ_1 в 18 год. 00 хв. хвора ОСОБА_13 померла. При патологоанатомічному розтині 12.30.2015 року знайдено інфаркт міокарду давності 5-6 діб.

Також в матеріалах справи міститься скарга від ОСОБА_15 адресована Головному лікарю КМКЛ № 1 ОСОБА_2., в якому просила притягнути до відповідальності лікаря ОСОБА_1 за неналежне виконання своїх обов'язків (а.с. 143 том 1).

Встановлено, що з 01.03.2022 року позивачу була надана щорічна відпустка терміном 19 календарних днів по 19.03.2022 року включно.

З 24.02.2022 року на території України через військову агресію російської федерації проти України на всій території України був введений, а згодом продовжений воєнний стан.

Оскільки за місцем проживання залишатись було небезпечно, позивач виїхала на територію Західної України, а згодом до Польщі. Після закінчення наданої їй відпустки, вона тричі надсилала заяви на ім`я директора відповідача ОСОБА_2 через VIBER з проханням надати їй відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з воєнним станом у країні (а.с. 31,32,34,35 том 1).

Зокрема в заяві адресованій головному лікарю КНП «КМКЛ № 1» ОСОБА_2 від лікаря кардіологічного відділення ОСОБА_1 від 21.03.2022 року вбачається, що позивачка просила надати відпустку без збереження заробітної плати з 21.03.2022 року по 31.03.2022 року, у зв`язку з сімейними обставинами та військовим станом (а.с. 31, 32 том 1).

У заяві адресованій головному лікарю КНП «КМКЛ № 1» ОСОБА_2 від лікаря кардіологічного відділення ОСОБА_1 від 24.03.2022 року вбачається, що позивачка просила надати відпустку без збереження заробітної плати за період з 01.04.2022 року по 25.04.2022 року у зв`язку з військовим станом та сімейними обставинами, які не дають можливість, змогу повернутись в Україну (а.с. 34 том 1).

У заяві адресованій головному лікарю КНП «КМКЛ № 1» ОСОБА_2 від лікаря кардіологічного відділення ОСОБА_1 від 28.03.2022 року вбачається, що позивачка просила надати відпустку без збереження заробітної плати за період з 01.04.2022 року по 15.04.2022 року у зв`язку з військовими діями та сімейними обставинами (а.с. 35 том 1).

У заяві адресованій головному лікарю КНП «КМКЛ № 1» ОСОБА_2 від лікаря кардіологічного відділення ОСОБА_1 від 05.04.2022 року вбачається, що позивачка просила надати відпустку без збереження заробітної плати за період з 16.04.2022 року по 30.04.2022 року у зв`язку з військовим станом в Україні та сімейними обставинами (а.с. 36 том 1).

02.05.2022 року позивачка повернулася до м. Києва і приступила до роботи, вказана обставина сторонами не оспорювались.

Встановлено, що в матеріалах справи міститься скарга ОСОБА_16 від 15.02.2022 року, в якій вона просила провести службове розслідування на предмет дотримання протоколів лікування її матері - ОСОБА_4 з боку лікарів ОСОБА_1 та ОСОБА_17 . Просила притягнути до відповідальності всіх винних осіб. Крім того просила перевірити цільове використання коштів, які виділяються на Київську міську лікарню № 1 для купівлі медикаментів та засобів гігієни, оскільки всі ліки, а також крапельниці, катетери, бинти ОСОБА_16 доводилось купувати за власні кошти (а.с. 139-141 том 1).

Встановлено, що в матеріалах справи міститься лист Національної служби здоров`я України, адресований КНП «Київській міській клінічній лікарні № 1», з якого встановлено, що до Національної служби здоров`я України надійшло звернення ОСОБА_16 щодо порушення права її матері, ОСОБА_18 , на отримання медичної допомоги та ймовірного вимагання неправомірної вигоди працівниками КПН «КМКЛ № 1» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) при наданні медичної допомоги (а.с. 90-93 том 1).

Так, з аналізу звернення вбачається, що 30.12.2021 року ОСОБА_4 бригадою швидкої медичної допомоги була госпіталізована у відділення кардіології Надавача з діагнозом «Інфаркт міокарда».

31.12.2021 року лікар-кардіолог ОСОБА_1 направила ОСОБА_4 на проходження ультразвукового дослідження, яке було оплачено за кошти пацієнтки у сумі 400 грн. Також даний лікар надав ОСОБА_4 перелік лікарських засобів та витратних матеріалів, які були придбані за власний кошт, що підтверджується фіскальними чеками (а.с. 94-95 том 1).

З вказаного листа також вбачається, що заявниця ОСОБА_16 повідомила про ймовірне неналежне медичне обслуговування та лікування її матері лікарем ОСОБА_1 , внаслідок чого ОСОБА_4 померла.

Крім того, з листа Національної служби здоров`я України встановлено, що відповідно до специфікації медичних послуг, закріпленої у пункту 8.2 додатку № 6 до Договорів надавач зобов`язується надавати наступний обсяг послуг, відповідно до потреб пацієнта/пацієнтки, зокрема проведення інструментальних досліджень у цілодобовому режимі: ангіографічне дослідження коронарних судин; електрокардіографія (ЕКГ); ехокардіографія (ЕХО-КГ); рентгенологічне дослідження органів грудної клітини; інші інструментальні дослідження відповідно до медичних потреб пацієнтів/пацієнток.

Відповідно до п. 7 розділу І Порядку, НСЗУ оплачує надані медичні послуги згідно з тарифами та коригувальними коефіцієнтами (які застосовуються шляхом множення), визначеними в цьому Порядку, на підставі звітів про медичні послуги, що складаються в порядку, передбаченому Типовою формою договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженою постановою КМУ від 25.04.2018 року № 410 «Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій», відповідно до укладеного договору в межах бюджетних асигнувань, визначених у плані асигнувань на відповідний період за відповідним напрямом. Вимагати та отримувати оплату від пацієнтів або їх представників за такі медичні послуги забороняється.

Відповідно до п. 36 Договору надавач не має права висувати незаконну вимогу щодо оплати за надані медичні послуги, виключаючи оплату лікарських засобів та медичних виробів, що входять до програми медичних гарантій і які надаються пацієнту безоплатно згідно з цим договором.

У разі подання пацієнтом (його законним представником) або іншою заінтересованою особою замовнику скарги про те, що надавач, працівники надавача або підрядник вимагали від пацієнта винагороду в будь-якій формі за медичні послуги, лікарські засоби та медичні вироби, що повинні бути надані пацієнтам безоплатно згідно з цим договором, замовник має право надіслати відповідну інформацію до правоохоронних органів (пункт 42 Договору).

Відповідно до акту від 21.02.2022 року за наказом директора КНП «КМКЛ № 1» від 17.02.2022 року № 65 комісією у складі Голови комісії ОСОБА_22 завідувача відділу з якості медичної допомоги та експертизи тимчасової непрацездатності), членів комісії: ОСОБА_19 (головна медична сестра), ОСОБА_7 (заступник директора з хірургічної роботи), ОСОБА_20 (юрисконсульт), ОСОБА_11 , (в.о. завідувачки відділення функціональної діагностики) здійснено перевірку інформації, яка викладена у зверненні гр. ОСОБА_16 за № 24/оп від 17.02.2022 року, стосовно надання медичної допомоги її матері ОСОБА_4 , комісія дійшла висновків про те, що з боку лікаря-кардіолога ОСОБА_1 вбачається порушення своїх посадових обов`язків, в частині неналежного надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_4 . Рекомендації комісії керівництву КНП «КМКЛ № 1» лікаря-кардіолога ОСОБА_1 за порушення пп. 1.5 та 1.7 правил внутрішнього трудового розпорядку в частині направлення пацієнтки на платне діагностичне обстеження, а також призначення медикаментів, не погодивши їх наявність із завідувачем відділення притягнути до дисциплінарної відповідальності (а.с. 96-101 том 1).

Зі змісту вищевказаного акту від 21.02.2022 року дії лікаря-кардіолога ОСОБА_1 стосовно виписування медикаментів відсутніх у відділені та направлення пацієнтки на платне ЕХО - кардіологічне обстеження свідчать про безвідповідальне ставлення лікаря до виконання норм діючого законодавства стосовно забезпечення пацієнтів безоплатними медичними послугами, не дивлячись на те, що КПН «КМКЛ № 1» створені всі умови для цього. Це природньо спричинило обурення родичів пацієнтки, які подали скаргу на лікарню стосовно порушення прав ОСОБА_18 (а.с. 96-101 том 1).

Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №1" від 05.02.2020 року №35, зокрема пп. 1.5 встановлено, що працівники зобов`язані вживати заходів до негайної ліквідації причин і умов, які перешкоджають чи заважають нормальній роботі (простої, аварії), негайно повідомити про це адміністрацію; пп.1.7 встановлено, що працівники зобов`язані ефективно використовувати засоби лікування та профілактики хвороб, прилади обладнання та пристосування (том 1 а.с. 180-181).

В матеріалах справи міститься пояснення ОСОБА_1 від 21.02.2022 року, стосовно обставин які відбулись 30.12.2022 року, пов'язані з пацієнткою ОСОБА_18 (а.с. 102 том 1).

Як зазначила позивач завідуючий кардіологічним відділенням ОСОБА_3 запропонував позивачу також написати пояснення з приводу лікування пацієнтки ОСОБА_4 , зокрема, призначень для лікування, обстежень. Крім цього, попросив відшкодувати йому кошти в сумі 7 134,00 грн, які він сплатив із власної банківської карти громадянці ОСОБА_5 в якості повернення її витрат, понесених нею на лікування її матері ОСОБА_4 .. Оскільки ОСОБА_3 є безпосереднім її керівником, позивач виконала вказівки: написала пояснення та віддала йому зазначену суму коштів, про що ОСОБА_3 написав власноруч розписку вказані твердження позивача не спростовані стороною відповідача належними та допустимими доказами в ході розгляду справи. ОСОБА_3 з`явився до суду в якості свідка, однак відмовився давати показання щодо даних обставин (а.с. 103 том 1).

03.03.2022 року за Наказом КНП «КМКЛ № 1» № 77 притягнуто до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога ОСОБА_21 та оголошено догану за порушення пп. 1.5 та 1.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП "КМКЛ №1". Підставою винесення Наказу були рекомендації комісії, викладені у акті від 21.02.2022 року. Створена комісія була за наказом КНП КМКЛ №1 від 17.02.2022 року №65 для перевірки інформації, викладеної у скарзі гр. ОСОБА_16 , стосовно надання медичної допомоги її матері ОСОБА_4 (том 1 а.с.89).

Відповідно до акту від 02.06.2022 року, згідно наказу директора КНП «КМКЛ № 1» від 30.05.2022 року № 201 комісією у складі Голова комісії: Бобошко І.М. (заступник директора з медичної частини), членів комісії: ОСОБА_12 (головний лікар-хірург, професор), ОСОБА_22 (завідувач відділу з якості медичної допомоги та експертизи тимчасової непрацездатності), ОСОБА_23 (юрист (за згодою)), ОСОБА_19 (голова профспілкового комітету), ОСОБА_11 (в.о. завідувача відділення функціональної діагностики лікар-кардіолог) здійснено перевірку інформації щодо неналежного надання медичної допомоги гр. ОСОБА_6 .. Висновок комісії: ОСОБА_6 , що мав ознаки гострого інфаркту міокарду та гострого перитоніту, необгрунтовано не був госпіталізований в КНП «КМКЛ № 1». Лікар-кардіолог ОСОБА_1. необгрунтовано виключила гостру кардіологічну патологію у хворого ОСОБА_6 та неадекватно оцінила його загальний стан.

Комісією встановлено, що 19.05.2022 року о 13 год 45 хв. в приймально-діагностичне відділення КНП`КМКЛ № 1», за направленням лікаря-терапевта приймального відділення КНП «КМКЛ № 8», з підозрою на гострий коронарний синдром був доставлений гр. ОСОБА_6 . Після доставки бригадою ЕМД ОСОБА_6 перебував у приймально-діагностичному відділенні КНП «КМКЛ № 1» більше години без проведення черговим лікарем-кардіологом ОСОБА_1 будь-яких лікувальних процедур і госпіталізації в стаціонар. Стан хворого на момент поступлення: підозра на наявність загрожуючої життю гострої патології кардіологічного та хірургічного профілю.

Після огляду хворого черговим лікарем-кардіологом ОСОБА_1 було проведене повторне ЕКГ (для уточнення) в умовах приймально-діагностичного відділення та виконаний тропоніновий тест. У подальшому ЕКГ-плівка і негативний тропоніновий тест були віддані бригаді ЕМД. Також, хворого було направлено на обзорну ренгенографію органів черевної порожнини та УЗД обстеження органів черевної порожнини. За результатами проведених інструментальних досліджень та консультації з черговим лікарем-хірургом ОСОБА_24 хворому було встановлено діагноз: гострий перитоніт. ОСОБА_1 виключила підозру про наявність у ОСОБА_6 гострої кардіологічної патології, а саме - інфаркту міокарда.

ОСОБА_24 , для визначення подальших дій викликав відповідального чергового лікаря-хірурга ОСОБА_25 , а вже останній, сумісно з лікарем-кардіологом ОСОБА_1 , прийняв рішення про направлення ОСОБА_6 на госпіталізацію до іншого медичного закладу, що було черговим по місту Києву.

В рецензії лікаря-кардіолога відділу з якості медичної допомоги та ЕТН ОСОБА_11 , яку підтримав завідувач відділення кардіології ОСОБА_3., зазначено, що на ЕКГ-плівці, яка міститься в журналі відмов, є ознак інфаркту-міокарда, давність яких невідома.

Комісія дійшла висновку про необгрунтоване сумісне рішення відповідального чергового лікаря-хірурга ОСОБА_25 та чергового лікаря-хірурга ОСОБА_24 про відмову у госпіталізації ОСОБА_6 , збільшило ризики для погіршення його здоров`я в подальшому. Хворий з важкою поєднаною патологією кардіологічного та хірургічного профілю, в результаті некваліфікованих дій був госпіталізований щонайменше лише через 5 годин після звернення за медичною допомогою (час ЕКГ-обстеження в КНП «КМКЛ №8 - 11:00, виїзд бригади з КНП «КМКЛ №1» - не раніше 15:00) не були задіяні наявні матеріально-технічні та кадрові ресурси КНП «КМКЛ № 1» для лікування хворого. Пацієнт безпідставно направлений для госпіталізації до іншого закладу охорони здоров`я.

Дії чергового лікаря-кардіолога ОСОБА_1 , відповідального чергового лікаря-хірурга ОСОБА_26 та лікаря-хірурга ОСОБА_24 не відповідають медичним стандартам та можуть бути кваліфіковані, як не неналежне виконання своїх посадових обов`язків, порушення трудової дисципліни.

Пропозиції комісії керівництву КНП «КМКЛ № 1» застосувати до лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 захід дисциплінарного впливу за порушення своїх посадових обов`язків (п. 1 розділу 2 посадової інструкції - обов`язок забезпечувати своєчасне і повне обстеження хворих, необхідний догляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму і дотримання правил медичної деонтології, п. 1 розділу 5 посадової інструкції - обов`язок своєчасно інформувати керівництво лікарні про випадки, які загрожують життю хворого). Взяти до уваги, що протягом останніх 12 місяців лікар-кардіолог ОСОБА_1 притягувалася до дисциплінарної відповідальності (а.с. 105-108 том 1).

В матеріалах справи містяться письмові пояснення лікаря ОСОБА_1 стосовно подій які відбулись 19.05.2022 року пов`язані з прибуттям в приймальне відділення КНП «КМКЛ № 1» пацієнта ОСОБА_6 та подальше його обстеження та діагнозування (а.с. 109 том 1).

Наказом № 234 від 24.06.2022 року Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №1" притягнуто до дисциплінарної відповідальності - звільнено лікаря кардіолога ОСОБА_1 .. Із змісту вказаного наказу вбачається, що: "лікар кардіолог ОСОБА_1 всупереч своїм посадовим обов`язкам та правилам внутрішнього трудового розпорядку для працівників КНП "КМКЛ №1" допустила ряд грубих порушень трудової дисципліни під час надання медичної допомоги гр-ну ОСОБА_6 .. Вказані дії створили додаткові, нічим не виправдані ризики для життя і здоров'я важко хворого пацієнта. Наказом по КНП "КМКЛ №1"№77 від 03.03.2022 року до лікаря-кардіолога відділення кардіології ОСОБА_1 вже було застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани. Таким чином, порушення трудової дисципліни з боку ОСОБА_1 містять систематичний характер..." (а.с. 111-112 том 1).

Наказом № 61 від 24.06.2022 року позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов`язків відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України Наказ №234 від 24.06.2022 року. Позивач з наказом ознайомлена і отримала його копію 24.06.2022 року (а.с. 39 том 1).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що на виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 08.11.2022 року відповідачем надано суду копії договорів укладених між КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» та Національною службою здоров`я України, а саме договір № 0066-Е122-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій (а.с. 3-78 том 2) та договір № 0395-Е420-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій (а.с. 79-154 том 2).

В матеріалах справи міститься копія медичної документації (форма первинної облікової документації 003/о, затверджено Наказ МОЗ України від 21.01.2016 № 29) - стаціонарної хворої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходилась на лікуванні з 30.12.2021 року у неврологічному відділенні № 1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у відділенні кардіології (а.с. 5-51 том 3).

Крім того судом апеляційної інстанції встановлено, що у судовому засіданні суду першої інстанції отримано показання позивача ОСОБА_1 в якості свідка, яка пояснила, що працювала в Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на посаді лікаря-кардіолога до моменту її незаконного звільнення. З приводу притягнення її до дисциплінарної відповідальності щодо неналежного надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_4 зазначила, що все почалося зі скарги доньки померлої пацієнтки на лікарню, а потім лікарня вирішила зробити її як лікуючого лікаря крайньою. Зазначила, що лікування призначено вірно, огляд пацієнтки проводився в присутності завідуючого лікування та призначення ліків з ним погоджено, про що свідчить його підпис у картці хворої. Список ліків донці пацієнтки не передавала ніколи. Після призначення лікування картка передається старшій медичній сестрі, яка і видає ліки для лікування. Щодо направлення на платне ЕХО пояснила, що вона дійсно дзвонила ОСОБА_11 та просила терміново провести ЕХО, оскільки проведення ЕХО призначено було пацієтці ще 30.12.2021 року іншим лікарем, до того як ОСОБА_4 поступила до неї у відділення. Оскільки це було 31.12.2021 року, а вона не могла призначити лікування без ЕХО та залишити хвору на новорічні дні без обстеження то просила терміново зробити обстеження. Проте, що взяти з гроші з пацієнтки вона не казала. Пацієнтку на обстеження відвозила санітарка, пацієнтка була лежача, сама не пересувалась, тому було зрозуміло, що це стаціонарна хвора, і чому з неї взяли гроші їй не відомо. Тому вважає, що не обгрунтовано притягнуто її до дисциплінарної відповідальності. Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення стягнення у вигляді звільнення показала, що дійсно швидкою допомогою був доставлений хворий ОСОБА_6 у важкому стані із лікарні КНП "КМКЛ №8" у зв`язку з підозрою на гостру коронарну патологію, вона як черговий лікар - кардіолог оглянула хворого та оскільки кардіологічний діагноз нею не підтверджено, але оглядом встановлено у хворого "гострий живіт" викликала лікарів хірургів. Після чого повідомила керівництво, що у доставленого важкого хворого відсутні ознаки кардіологічних хвороб, а тому вона його передала лікарям хірургам, оскільки він потребує оперативного втручання. Хворого оглядали лікарі-хірурги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Через деякий час їй зателефонували з приймального відділення та повідомили, що вона має заповнити журнал- відмову у госпіталізації, вона була здивована чому хворого не оперують та чому вона має заповнювати журнал-відмову, але сказали, що оскільки хворого доставляли саме по кардіо проблемах до неї як чергового лікаря вона має і заповнити документи. Рішення про направлення пацієнта ОСОБА_6 до іншої лікарні - за його місцем проживання вона не приймала, таке рішення прийнято було лікарями хірургами, вона лише оформила документи. Після проведено розтину ОСОБА_6 дійсно зазначено, що у нього був наявний гострий інфаркт міокарду, однак давність не зазначається, що не підтверджує, що на момент огляду нею хворого у нього був даний діагноз. Тому також вважає, що притягнення її до дисциплінарної відповідальності в даному випадку є необгрунтованим, а звільнення незаконним.

В судовому засіданні суду першої інстанції отримано показання свідка ОСОБА_11 , яка зазначила, що вона працює в Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на посаді в.о. завідувачки відділення функціональної діагностики та була членом комісії при здійсненні перевірки звернення громадянки ОСОБА_16 стосовно надання медичної допомоги її матері ОСОБА_4 та 21.02.2022 року підписувала акт лікарської комісії, якою надано висновок, що в діях лікаря-кардіолога ОСОБА_1 вбачаються порушення своїх обов`язків щодо неналежного надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_4 та рекомендовано керівництву лікарні притягнути лікаря-кардіолога ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення правил пп.1.5 та 1.7 правил внутрішнього трудового розпорядку в частині направлення пацієнтки на платне діагностичне обстеження, а також призначення медикаментів, не погодивши їх наявність із завідувачем відділення. Також, показала, що 31.12.2023 року їй зателефонувала ОСОБА_1 та сказала, що необхідно терміново провести обстеження хворій ЕХО. Пацієнтку ОСОБА_4 привезла на обстеження її донька, картки при ній не було. Вона видала квитанцію на оплату та провела ЕХО.

В судовому засіданні суду першої інстанції отримано показання свідка ОСОБА_3 , пояснив, що на сьогоднішній день відповідно до ст. 63 Конституції України відмовляється розголошувати дані щодо процесу лікування, стану здоров`я ОСОБА_4 . Відмовився відповідати чому отримував гроші від ОСОБА_1 . Також зазначив, що позивачка та її адвокат його не розшукували.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, та виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника(ст.ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відтак, такими, що систематично порушують трудову дисципліну визнаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Буквальне тлумачення вказаної норми свідчить про те, що систематичність може мати місце після другого проступку, вчиненого протягом року після накладення дисциплінарного чи громадського стягнення за перше порушення.

Виходячи із аналізу норм чинного законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

У постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 761/33305/15-ц зроблено висновок, що «при звільненні за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення; чи можна вважати його вчинення систематичним невиконання працівником без поважних причин обов`язків».

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено, що підставою звільнення позивачки було систематичне неналежне виконання без поважних причин посадових обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за що до позивачки було застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що позивачка двічі протягом року, а саме відповідно до наказу КНП «КМКЛ № 1» № 77 від 03.03.2022 року та відповідно до акту комісії КНП «КМКЛ № 1» від 02.06.2022 року, притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді догани за невиконання посадових обов`язків без наявності поважних причин, що вказує на наявність ознак систематичного порушення трудової дисципліни та вказує на наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України,

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно безсторонності членів комісії при проведенні перевірки, оскільки жодною зі сторін склад та компетенція членів комісії не ставилась під сумнів, а підписаний всіма членами комісії акт не оспорювався.

Суд апеляційної інстанції вважає також помилковими висновки суду першої інстанції про те, що до складу комісії, яка здійснювала перевірку доводів викладених у скарзі входила ОСОБА_11 , якою видавалась квитанція на оплату обстеження ЕХО та проводилось обстеження, а даний факт також перевірявся комісією, якою встановлено, що саме ОСОБА_1 направила пацієнтку на платне обстеження, що не може свідчити про безсторонність членів комісії при проведенні перевірки, оскільки як вбачається з матеріалів справи, склад комісії формувався із числа фахівців у галузі медицини, компетентних у питаннях правильності призначення препаратів, ведення медичної документації, дотримання медичних стандартів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що думка ОСОБА_11 не була вирішальною для встановлення всіх обставин та фактів у сукупності, жоден із членів за своєю не перебував у прямому підпорядкуванні ОСОБА_11 ..

Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про безпідставність твердження відповідача про наявність ознак гострого інфаркту міокарда у пацієнта ОСОБА_6 на час огляду позивачкою ОСОБА_1 через відсутність будь-яких висновків медичних експертів, оскільки в матеріалах справи міститься акт від 02.06.2022 року, складеного за результатами перевірки інформації щодо неналежного надання медичної допомоги ОСОБА_6 , відповідно до якого члени комісії з числа фахівців в галузі медицини, дійшли висновку про те, що з огляду на дані ЕКГ та відсутність підтвердження ЕХО КГ у хворого не можна було достовірно виключити наявність інфаркту міокарду.

Крім того, з медичної документації, яку власноручно заповнювала ОСОБА_1 , а також зі змісту позовної заяви вбачається, що пацієнт ОСОБА_6 перебував у важкому стані з діагнозом «перитоніт», однак всупереч п. 1 розділу 5 посадової інструкції позивачка не проінформувала керівництво про даний випадок, відмовила у госпіталізації пацієнта та перенаправила його до іншого закладу охорони здоров`я, де останній помер.

Посилання позивачки ОСОБА_1 на пропущений відповідачем місячний строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки письмові пояснення у ОСОБА_1 було відібрано 21.02.2022 року, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення виданий відповідачем 03.03.2022 року. Тому з урахуванням встановленого та положень ст.148 КЗпП України колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що дисциплінарне стягнення застосовано до позивача з порушенням строку для його застосування.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач, на підставі висновків комісії, правомірно застосував до позивачки ОСОБА_1 захід дисциплінарного впливу за порушення обов`язку передбаченого п. 1 розділу 2 посадової інструкції - забезпечення своєчасного повного обстеження хворих, необхідний догляд за хворими на основі принципів лікувально-охоронного режиму і дотримання правил медичної деонтології.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги пояснення позивача, про те що від неї в травні 2022 року відбирали пояснення, по догані за березень місяць, оскільки вони спростовуються самими поясненнями в яких позивач власноручно поставила дату «21.02.2022 року» та свій підпис.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивача на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення.

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачка ОСОБА_1 не довела факту спричинення їй роботодавцем порушення її трудових прав, з урахуванням того, що судом встановлено законні підстави звільнення позивачки.

Стосовно доводів позивача щодо компенсації моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки судом встановлено, що відповідачем не було порушено трудові права позивачки, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтвердили наявність винних дій відповідача, причинно-наслідкового зв`язку та наявності шкоди завданої позивачу.

Зазначені вище обставини справи не враховано судом першої інстанцій під час вирішення спору, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що трудове право позивача не було порушено відповідачем.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не повно та не вірно оцінив докази наявні в матеріалах справи та як наслідок дійшов до помилкових висновків про задоволення позовних вимог.

Що стосується судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях (Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19).

Отже, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях в частині позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає оплаті судовим збором позивачем.

У статті 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду необхідно сплатити 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

При подачі позовної заяви за вимогу немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу від 03.03.2022 року про оголошення догани ОСОБА_1 ) сплаті підлягав судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп., за вимогу немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу від 24.06.2022 року про звільнення ОСОБА_1 ) сплаті підлягав судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп., за вимогу немайнового характеру (про поновлення на роботі) сплаті підлягав судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп., за вимогу майнового характеру (стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу) - 3365 грн 20 коп., за вимогу майнового характеру (стягнення моральної шкоди) - 992 грн 40 коп., а всього 7334 грн 80 коп.

Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 11002,20 грн (7334,80*150%).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, та з огляду на те, що позивачка була звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заяви (крім позовної вимоги про стягнення моральної шкоди), тому колегія суддів вважає, що відповідачу належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 9513,60 грн, а з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги розмірі 1488 грн (за заявлену позивачкою в позовній заяві вимогу про стягнення моральної шкоди).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування дисциплінарного стягнення, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Компенсувати Комунальному некомерційному підприємству «Київська міська клінічна лікарня №1» судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 9513 (дев`ять тисяч п`ятсот тринадцять) грн 60 коп. за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 1488 (одна тисяча вісімсот вісім) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 1», код ЄДРПОУ: 01981738, адреса: 02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 121.

Повний текст постанови складено «22» січня 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Д.Р. Гаращенко

В.І. Олійник