Постанова

від 16.01.2024 по справі 466/7019/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/7019/21 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/811/2627/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року в складі судді Ковальчука О.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до ЛКП «Залізничнетеплоенерго», ТзОВ УК «Наш дім Рясне», ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків,-

встановив:

У серпні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ЛКП «Залізничнетеплоенерго», ТзОВ УК «Наш дім Рясне», ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків.

Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру позивачка набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.2008, виданого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник З.В.

Другим співвласником вищевказаної квартири є брат позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.08.2007.

На даний час між співвласниками склалися складні стосунки і вони не можуть дійти згоди щодо порядку користування спірною квартирою. Крім того, відповідач ОСОБА_4 повністю відмовляється приймати участь у витратах по оплаті комунальних послуг за квартиру, а на пропозицію укласти договір про порядок користування спільним майном відповідно до часток у праві спільної часткової власності, відповідач категорично не погодився.

Відповідач ОСОБА_4 фактично проживає у АДРЕСА_2 та відмовляється брати участь в утриманні спірної квартири, зокрема не сплачує комунальні послуги плата за які нараховується від площі квартири (централізоване опалення та утримання будинку та прибудинкової території).

При таких обставинах, внаслідок бездіяльності відповідача ОСОБА_4 , яка полягає у несплаті комунальних послуг та відмові укласти договір про порядок користування спільним майном, позивачка немає можливості розділити особові рахунки на сплату комунальних послуг, які надаються ЛКП «Залізничтеплоенерго» та ТзОВ Управлінська компанія «Наш дім Рясне».

Як вбачається з технічного паспорта, спірна квартира розташована на 2 поверсі п`яти поверхового будинку та складається з трьох кімнат, житловою площею 37.8 кв.м., в тому числі 1-а кімната - 12.1 кв.м.; 2-га кімната - 11.4 кв.м.; 3-я кімната - 14.3 кв.м., кухня площею 9.1 кв.м., ванна кімната площею 2.2 кв.м., вбиральня площею 1.4 кв.м., коридор площею 11 кв.м., дві комірки площею 0.7 та 1.2 кв.м., балконом 0.5 кв.м., лоджія 1.7 кв.м., загальна площа квартири становить 66.2 кв.м. Кімнати в квартирі ізольовані.

Таким чином, враховуючи те, що спірна квартира є трикімнатною, а співвласників в квартирі є двоє, відтак позивачка вважає можливим встановити порядок користування житловими приміщеннями у спірній квартирі таким чином: позивачці в користування кімнату площею 12.1 м.кв., відповідачу ОСОБА_4 кімнату площею 11.4 м.кв. з лоджією 1.7 м.кв., а кімнату площею 14.3 м.кв. залишити у спільному користуванні, оскільки такий порядок користування не буде порушувати права сторін та максимально відповідатиме часткам співвласників.

Всі інші приміщення, а саме, кухню площею 9.1 кв.м., ванну кімнату площею 2.2 кв.м., вбиральню площею 1.4 кв.м., коридор площею 11.6 кв.м., дві комірки площею 0.7 та 1,2 кв.м., балкон 0.5 кв.м. залишити у спільному користуванні.

Крім того, позивачка вказує, що згідно із ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України).

Відповідно до п. 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року №572, мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласників розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

Особові рахунки на сплату комунальних послуг, які надаються ЛКП «Залізничтеплоенерго» та ТзОВ Управлінська компанія «Наш дім Рясне» оформлені на ім`я позивачки, що підтверджується копіями квитанцій. Відповідач ОСОБА_4 оплачувати комунальні послуги відмовляється і на неодноразові прохання позивачки звернутись разом із заявою про розподіл особових рахунків не реагує.

На сьогоднішній день у позивачки виникла заборгованість з сплату вищевказаних послуг, оскільки її невеликої пенсії не вистачає щоб їх покривати.

Таким чином, у зв`язку із тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності, власники зобов`язані відповідно до своїх часток брати участь у оплаті за житлово-комунальні послуги, відтак рішення суду про зобов`язання відповідачів ЛКП «Залізничтеплоенерго» та ТзОВ Управлінська компанія «Наш дім Рясне» розділити особові рахунки буде таким, що максимально захищає права позивачки.

Просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування кімнату № НОМЕР_1 , площею 12,1 кв.м; у користування ОСОБА_4 кімнату АДРЕСА_3 , площею 11,4 кв.м. з лоджією, площею 1,7 кв.м; залишити в загальному користуванні: кімнату № 3, площею 14,3 кв.м, кухню, площею 9,1 кв.м, ванну кімнату, площею 2,2 кв.м., вбиральню, площею 1,4 кв.м, коридор, площею 11,6 кв.м, дві комірки, площею 0,7 кв.м та 1,2 кв.м., балкон, площею 0,5 кв.м., а також зобов`язати Львівське комунальне підприємство розділити особові рахунки на оплату послуг з централізованого теплопостачання, що надаються в квартиру АДРЕСА_1 у співвідношенні 1/2 витрат за ОСОБА_1 в одному рахунку та 1/2 витрат за ОСОБА_4 в одному рахунку; зобов`язати ТзОВ Управлінська компанія «Наш дім Рясне» розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг, що надаються в квартиру АДРЕСА_1 у співвідношенні 1/2 витрат за ОСОБА_1 в одному рахунку та 1/2 витрат за ОСОБА_4 в окремому рахунку.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року позов задоволено частково.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 в наступному порядку:

- виділено у користування ОСОБА_1 кімнату №1, площею 12,1кв.м;

- виділено у користування ОСОБА_4 кімнату №2, площею 11,4кв.м. з лоджією, площею 1,7кв.м;

- залишено в загальному користуванні: кімнату №3, площею 14,3кв.м, кухню, площею 9,1кв.м, ванну кімнату, площею 2,2кв.м., вбиральню, площею 1,4кв.м, коридор, площею 11,6кв.м, дві комірки, площею 0,7кв.м та 1,2кв.м., балкон, площею 0,5кв.м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень.

Рішення суду оскаржили позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо розподілу особових рахунків ухвалене з порушенням норм матеріального права без врахування об`єктивних обставин справи, а саме щодо встановленого порядку користування користування квартирою та за відсутності згоди між власниками щодо оплати за комунальні послуги.

Покликаючись на законодавчі акти, які регулюють питання надання центрального теплопостачання, зазначає, що з квитанцій ЛКП «Залізничнетеплоенерго» вбачається, що у квартирі відсутній лічильник для обліку теплової енергії, нарахування відбувається згідно площі на дві особи, при цьому, у разі відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про окремі приміщення, базою для розподілу загального обсягу спожитої енергії є дані, зазначені у документах, що посвідчують право власності на такі приміщення.

В свою чергу, вирішити питання про поділ особових рахунків можливо лише у випадку визначення конкретної житлової площі, якою користується кожна з осіб, яка претендує на оформлення особового рахунку на свої ім`я.

Питання розподілу особових рахунків є наслідком вирішення позовної вимоги щодо встановлення порядку користування квартирою між співвласниками.

Таким чином, відкриття окремих особових рахунків на кожного із співвласників можливе лише після виділення часток кожного із співвласників або встановлення порядку користування спірною квартирою, оскільки для відкриття окремих особових рахунків має бути зазначено, яка площа приміщення виділяється особі в користування і яка площа залишається в спільному користуванні.

Покликається на судову практику касаційного суду.

Намір розподілити особовий рахунок на оплату комунальних послуг виникає у зв`язку з відсутністю згоди із співвласником ОСОБА_4 на розподіл та сплату комунальних платежів, що створює заборгованість за такі полуги та можливість судового рішення про її стягнення від компаній.

Крім цього, розподіл особових рахунків дає можливість кожному, за ким такий рахунок закріплений, здійснювати оплату та нести цивільно-правову відповідальність за невиконання обов`язків.

Просить скасувати рішення Шевченківського районногосуду м.Львова від10серпня 2023рокув частинівідмови узадоволенні позовноївимоги щодорозподілу особовихрахунків та ухвалити нове яким позовні вимоги у цій частині задовольнити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що виділення кімнат у квартирі є незаконним, оскільки таке проведено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивачка не зверталася до нього з пропозицією про порядок користування квартирою, при цьому, надаючи пояснення у суді, позивачка зазначила, що їй у квартирі добре самій і більше нікого для проживання вона не потребує.

У матеріалах справи відстутні відомості про те, що він порушує права позивачки, значний час остання проживає у квартирі самостійно, оскільки створила такі умови, що його дочка з дитиною не змогла там проживати, тому у суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог.

У цьому контексті покликається на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладні у рішенні від 28.03.2012 у справі № 6-5382св12.

Також позивачка повідомила, що дві кімнати позначені у технічному паспорті під № 7 та № 8 закриті, оскільки позивачка проживає сама, а запропонований позивачкою порядок користування квартирою наданий без погодження з експретом.

Зазначає, що позивачка фактично користується кімнатою площею 12,1 кв.м., тому просить залишити йому у користування кімнату площею 14,3 кв.м., а кімнату площею 11,4 кв.м. з лоджією 1,7 кв.м. залишити у спільному користуванні, такий порядок не буде порушувати прав сторін та максимально відповідатиме часткам співвласників, оскільки він проживатиме у квартирі з дочкою, а позивачка є одинокою, обрана нею кімната є оптимальною для проживання, а вихід через кімнату площею 11,4 кв.м. на лоджію буде їй просто необхідний.

Покликається на норми матеріального права, які регулюють право членів сім`ї власника житла, які проживають разом з ним на користування житлом, а також питання переобладнання і перепланування житлового будинку.

Просить скасувати рішення Шевченківського районногосуду м.Львова від10серпня 2023рокута ухвалити нове про відмову у задоволенні позовної заяви.

14.12.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , просить залишити рішення без змін у частині встановлення порядку користування квартирою, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном потрібно розмежовувати.

Оскільки у даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Врахувавши правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-1500цс15), постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року (справа № 761/44705/19), від 22 липня 2022 року (справа № 344/698/18), суд, виходив з того, що спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно, при цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, а таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зважаючи на те, що позивачка користується житловою кімнатою площею 12,1 кв.м, а відповідач не проживає на даний час в спірній квартирі, виділення ОСОБА_1 у користування кімнати, площею 12,1 кв.м., не тягне за собою порушення прав відповідача.

Щодо запропонованого відповідачем порядку користування квартирою, суд врахував, що відповідачем не надано варіантів встановлення порядку користування квартирою, запропонованих відповідним фахівцем, який має спеціальні знання, клопотання щодо проведення судової будівельно-технічної експертизи з метою відповідності площі кімнат розмірам часток сторін у спільній частковій власності, учасники справи не заявляли.

При цьому, сама по собі відсутність звернень співвласників до правоохоронних чи інших органів з приводу користування квартирою не може свідчити про відсутність спору як такого, при цьому, звернення позивачки до суду є свідченням відсутності згоди щодо користування спільним майном та несення витрат на його утримання.

Щодо позовної вимоги про розподіл особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг між співвласниками квартири, суд прийшов переконання про те, що відкриття окремих особових рахунків на кожного із співвласників на оплату житлово-комунальних послуг: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, вивезення побутових відходів та послуги на утримання будинків та споруд та прибудинкової території, можливе лише після виділення часток кожного із співвласників в натурі, та встановлення окремих обчислювальних приладів щодо окремих видів житлово-комунальних послуг.

Оскільки між співвласники встановлено порядок користування спільною частковою власністю без виділення часток у натурі, житлово-комунальні послуги отримують відповідно до вимог чинного законодавства, підстави для задоволення позовних вимог про розподіл особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг, відсутні

Також, відповідачем ОСОБА_4 частково спростовано наявність суперечностей стосовно сплати комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанцією від 19.07.2022 про оплату коштів за утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 3685,20 грн.

При цьому, суд звернув увагу на те, що якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Крім цього, суд стягнув у дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1073,60 грн., оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом встановлено, щопозивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є рідними братом та сестрою.

Сторонам у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, належить по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями Витягів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та копіями свідоцтв про право на спадщину за законом (а.с. 5-8).

Згідно із технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 2007 рік, квартира складається з трьох кімнат, загальна площа квартири становить 66,2 кв.м, житлова площа 37,8 кв.м, кімната №1 площею 12,1 кв.м, кімната № 2 площею 11,4 кв.м., кімната № 3 площею 14,3 кв.м, кухня площею 9,1 кв.м, ванна кімната площею 2,2 кв.м., вбиральня площею 1,4 кв.м, коридор площею 11,6 кв.м, дві комірки площею 0,7 кв.м та 1,2 кв.м., балкон площею 0,5 кв.м., лоджія, площею 1,7 кв.м. (а.с. 9).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка зазначає, що між співвласниками квартири виникли неприязні відносини, часті конфлікти щодо порядку користування спірною квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Факт не проживання у спірній квартирі відповідача та його дочки, підтверджує сам відповідач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, як і зазначає про наявність неприязних відносини між сторонами.

Звертаючись із позовними вимогами, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що між співвласниками квартири склалися складні стосунки і вони не можуть дійти згоди щодо порядку користування спірною квартирою, відповідач ОСОБА_4 повністю відмовляється приймати участь у витратах по оплаті комунальних послуг за квартиру, як і укласти договір про порядок користування спільним майном відповідно до часток у праві спільної часткової власності, тому позивачка немає можливості розділити особові рахунки на сплату комунальних послуг, які надаються ЛКП «Залізничтеплоенерго» та ТзОВ Управлінська компанія «Наш дім Рясне». Особові рахунки на сплату комунальних послуг, які надаються ЛКП «Залізничтеплоенерго» та ТзОВ Управлінська компанія «Наш дім Рясне» оформлені на ім`я позивачки, тому просила встановити порядок користування квартирою та зобов`язати відповідачів розділити особові рахунки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, при цьому, такі вимоги необхідно розмежовувати, тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Відповідно до частини першоїстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першоюстатті 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першоїстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першоїстатті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із статтею 150 ЖК Українигромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини першоїстатті 156 ЖК Україничлени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

У статті 358 ЦК Українирегламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьоїстатті 358 ЦК Українипри встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд відповідно до частини третьоїстатті 358 ЦК Українивиділяє у користування сторонам спору в натурі частки, яка відповідає частці у праві спільної часткової власності. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми є підстави для висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

При встановленні порядку користування майном кожному зі співвласників передається в користування конкретна його частина з урахуванням його частки в праві спільної власності. Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 753/13373/18, провадження № 61-16130св19, від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц, провадження № 61-8050св19, від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19, провадження № 61-1084св21.

Квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Як роз`ясненов п.2Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від22.12.1995року за№ 20«Про судовупрактику усправах запозовами прозахист праваприватної власності»(зізмінами),судовий захистправа приватноївласності громадянздійснюється шляхомрозгляду справ,зокрема,за позовамипро визначенняпорядку володіння,користування ірозпорядження майном,що єспільною власністю.

Враховуючи наведені норми та правові висновки, а також обставини спірних правовідносин, заявлені ОСОБА_1 вимоги щодо встановлення порядку користування квартирою є цілком виправданими та підставними.

Доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відстутні відомості про те, що він порушує права позивачки, щодо проживання позивачки у спірній квартирі самостійно чи про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, висновків суду не спростовують, оскільки про протилежне не свідчать.

Крім цього, за таких обставин відповідачу ОСОБА_4 також виділено відповідну кімнату у користування, у якій останній зможе проживати чи забезпечити, за відповідних обставин, проживання своєї дочки з дитиною.

Таким чином, висновок суду про наявність підстав для встановлення порядку користування квартирою є обгрунтованим, з огляду на те, що про таке, реалізовуючи своє суб`єктивне право, заявлено позов одним із власників.

При цьому, реалізації такого права не повинна передувати пропозиція чи будь яке звернення одного співвласника до іншого про порядок користування квартирою, оскільки власне такі обставини свідчать про наявність та вчинення співвласниками один одному, відповідних перешкод.

Покликання сторони відповідача у цьому контексті на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладні у рішенні від 28.03.2012 у справі № 6-5382св12 є нерелевантним.

Що стосується доводів про те, що запропонований позивачкою порядок користування квартирою наданий без погодження з експретом, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції правильно виходив із порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , який склався.

Зокрема, позивачкою ОСОБА_1 повідомлено, що вона користується житловою кімнатою площею 12,1 кв.м.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач не проживає в спірній квартирі, колегія суддів погоджується з тим, що виділення ОСОБА_1 у користування кімнати, площею 12,1 кв.м., не тягне за собою порушення прав відповідача, якому виділено в користування кімнату № НОМЕР_2 , площею 11,4 кв.м. з лоджією, площею 1,7 кв.м.

Більше того, як зазначено вище, встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

При цьому, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав варіантів встановлення іншого порядку користування квартирою, при цьому не звертався із зустрічним позовом про встановлення іншого порядку користування, ніж запронований позивачкою.

Поряд з цим, зазначена категорія справи, а також зміст пред`явлених вимог не свідчать про обов`язкову необхідність висновку експерта з приводу таких.

Покликання ОСОБА_5 на норми матеріального права, які регулюють право членів сім`ї власника житла, які проживають разом з ним на користування житлом, а також питання переобладнання і перепланування житлового будинку є безпідставними, оскільки не стосуються предмету доказування.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_4 не знайшла свого підтвердження, а відповідні висновки суду, як і вимоги ОСОБА_1 є підставними та відповідають обставинам справи.

Що стосується вимоги про розподіл особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг між співвласниками квартири, колегія суддів зауважує таке.

Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг є ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Зокрема, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно із статтею 6 Закону учасниками правовідносину сферінадання житлово-комунальнихпослуг є: споживачі(індивідуальніта колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Фактично позивачка ОСОБА_1 просить про зобов`язання розділити особові рахунки на оплату послуг з централізованого теплопостачання та на оплату комунальних послуг, які надаються в квартиру АДРЕСА_1 з тих підстав, що самостійно сплачує за такі послуги, а її доходів не достатньо для покриття таких витрат.

Колегія суддів звертає увагу, якщо об`єкт побутового споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в заяві-приєднанні.

Відкриття окремих особових рахунків на кожного із співвласників на оплату житлово-комунальних послуг: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, вивезення побутових відходів та послуги на утримання будинків та споруд та прибудинкової території, можливе тільки після виділення часток кожного із співвласників в натурі, та встановлення окремих обчислювальних приладів щодо окремих видів житлово-комунальних послуг.

При цьому, окремий рахунок на оплату за постачання комунальних послуг є результатом вольової діяльності відповідного співвласника, як суб`єкта правовідносин та не може бути наслідком вимог чи бажання іншого співвласника.

Так, згідно наявних у матеріалах справи копій квитанцій на оплату житлово-комунальних послуг, квартира АДРЕСА_1 має особові рахунки, які відкриті на ім`я ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки між співвласники встановлено порядок користування спільною частковою власністю без виділення часток у натурі, підстави для задоволення позовних вимог про розподіл особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг, відсутні.

Крім цього, відповідач ОСОБА_4 надав докази часткової сплати комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанцією від 19.07.2022 про оплату коштів за утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 3685,20 грн. (а.с. 84).

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для зобов`язання розділити особові рахунки на оплату послуг з централізованого теплопостачання та на оплату комунальних послуг не знайшли свого підтвердження, а висновки суду першої інстанції у цій частині є обґрунтованими.

В свою чергу, дійсно усталеним, як в доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Так, не проживання відповідача у належній йому квартирі не звільняє його від обов`язку утримання такої, що також передбачено статтею 322 ЦК України.

Втім, споживач наділений правом відмовитися від надання послуг у випадку тривалої відсутності в житловому приміщенні.

Так, пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Разом з цим, відповідачем не надано доказів, що він звертався з відповідними заявами про припинення нарахування оплати за певні комунальні послуги.

Кожен споживач зобов`язаний брати участь у сплаті наданих житлово-комунальних послуг. Споживач, який виконав такий солідарний обов`язок щодо їх сплати, має право вимагати від іншого споживача, який проживає та/або зареєстрований у спільному житлі, їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із споживачів відмовляється сплачувати надані йому послуги, інший споживач може оплатити їх самостійно і вимагати від такого споживача відшкодування понесених витрат у судовому порядку у відповідній частці.

Близький за змістом висновок у сфері застосування Закону України «Про житлово-комунальні послуги» викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц (провадження №61-26462св18) та від 14 листопада 2018 року у справі № 204/3354/15-ц (провадження № 61-18521св18).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 17 січня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк