Рішення

від 22.01.2024 по справі 607/19710/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22.01.2024 Справа №607/19710/23 Провадження №2/607/184/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю: секретаря судового засідання Хавщ Я.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Гуцалюка А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду і відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» (далі за текстом ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі») про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду і відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що позивач працювала на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі». Наказом директора ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» № 43-к від 17.08.2021 позивач звільнена з даної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.11.2022 позивач поновлена на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі», а також стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на посаді допущене до негайного виконання. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28.03.2023 дане рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Разом з тим станом на даний час рішення суду не виконане та наказ про поновлення позивача на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» відповідачем не виданий. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з вимогою виконати судове рішення, однак такі вимоги позивача відповідач ігнорує.

Для забезпечення виконання судового рішення позивач звернулася до державної виконавчої служби. Однак вжиті державним виконавцем заходи також не дали позитивного результату, а тому станом на даний час наявне кримінальне провадження за фактом невиконання відповідачем судового рішення.

Унаслідок протиправних дій відповідача позивачеві спричинена моральна шкода, яка полягає у тому, що після кожного відвідування навчального закладу та відмови у поновленні на займаній посаді у позивача розпочинався головний біль. Позивач відчувала приниження своєї гідності зі сторони керівництва училища, що у свою чергу підривало авторитет позивача перед колективом та призвело до погіршення стану здоров`я позивача.

За таких підстав позивач просить стягнути з ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 10.11.2022 до 10.10.2023 у сумі 281485,35 грн та компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 50000 грн.

24.10.2023 відкрите провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначене судове засідання на 22.11.2023 та визначений сторонам строк для подання заяв по суті справи.

21.11.2023 відповідач подав до суду відзив, у якому позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. Відзив обґрунтував тим, що зі змісту судових рішень у справі про поновлення позивача вбачається, що зміни до штатного розпису ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» повинно погоджувати управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації, а не управління освіти і науки Тернопільської міської ради. За таких обставин відповідач 18.04.2023 направив до Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації на погодження штатний розпис із введенням раніше займаної позивачем та скороченої на даний час посади. Однак департамент направив відповідачу відповідь про те, що затвердження такого штатного розпису не належить до повноважень Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації. Також відповідач скерував запит до Міністерства освіти і науки України та отримав відповідь, що погодження такого штатного розпису віднесене до компетенції міської ради міста. Відповідач вживав усіх можливих заходів для скасування, роз`яснення чи перегляду рішення суду, однак такі заходи позитивних результатів не дали. Так само і під час примусового виконання рішення суду державним виконавцем позивач на посаді поновлена не була через неможливість виконання такого рішення у спосіб, який зазначений у самому рішенні.

22.11.2023 судове засідання відкладене на 13.12.2023 за клопотанням представника відповідача.

13.12.2023 судове засідання відкладене на 22.01.2024 у зв`язку з неотриманням позивачем відзиву.

22.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 22.01.2024 позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, та просили позов задовольнити повністю.

Позивач додатково пояснила, що моральна шкода їй завдана, у тому числі і тим, що тричі вона змушена була викликати поліцію, оскільки відповідач відмовлявся виконувати рішення суду. Позивач відчувала приниження перед колегами та перед учнями. Так само їй було соромно і перед членами своєї сім`ї, які цікавились, чому не виконується рішення про її поновлення на роботі. Через це позивач зверталась до лікаря, оскільки стан її здоров`я погіршився.

Представник позивача додатково пояснив, що розмір середньоденної заробітної плати позивача встановлений судовим рішенням про поновлення її на роботі. Зазначив, що моральна шкода, завдана позивачеві, також обґрунтовується і тривалістю невиконання рішення суду. Пояснив, що не долучив до позовної заяви витяг про внесення відомостей про кримінальне провадження, однак таке кримінальне провадження дійсно порушене за зверненням державного виконавця, що також ґрунтується на вимогах Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що у відповідача відсутні перешкоди для поновлення позивача на посаді, а усі обставини, на які посилається відповідач, є необґрунтованими та свідчать лише про небажання відповідача виконати судове рішення.

У судовому засіданні представник відповідача ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» адвокат Гуцалюк А.Р. позов не визнав з підстав, викладених у відзиві, та просив у позові відмовити повністю. Зазначив, що зі змісту рішення про поновлення позивача вбачається, що штатний розпис, яким повторно має бути введена посада позивача, не може бути затверджений Тернопільською міською радою. Відповідач вживає усі можливі заходи для того, щоб встановити належну особу, яка має затвердити такий штатний розпис, однак усі інші державні органи зазначають, що це не належить до їхньої компетенції. Відповідач звертався із заявами про роз`яснення рішення суду, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, однак це позитивних результатів не дало. Станом на даний час відповідач подав заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Зазначив, що відповідач не відмовляється виконати рішення суду, однак позбавлений можливості це зробити з незалежних від відповідача обставин.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частина 1 ст. 2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами даного спору, пов`язані із невиконанням судового рішення про поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та відшкодування завданої унаслідок цього моральної шкоди, та регулюються нормами КЗпП України та ЦК України.

Стаття 236КЗпП Українивизначає,що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Так,рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.11.2022 ОСОБА_1 поновлена на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі», а також стягнуто з ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 372518,91 грн з утриманням усіх необхідних податків, зборів та інших необхідних платежів (а.с. 11).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущене до негайного виконання.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28.03.2023 дане рішення суду першої інстанції залишене без змін (а.с. 10).

Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.11.2022 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28.03.2023 (а.с. 36-37).

Приписами статей 129, 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання, що є однією із основних засад судочинства.

Європейський Суд з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п. 40), рішення ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).

Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Разом з тим, як встановив суд та не заперечувалось учасниками судового процесу у судовому засіданні, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від10.11.2022 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» станом на даний час досі не виконане.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, що невиконання рішення суду має місце з підстав, незалежних від відповідача, оскільки останній вжив усіх заходів для встановлення належної особи, яка уповноважена затвердити штатний розпис із включеною до нього посадою заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі», однак такі заходи позитивного результату не дали.

Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що порядок виконання судового рішення про поновлення особи на посаді, яка раніше була скороченою, полягає у введенні такої посади до штатного розпису та поновлення особи на цій посаді або роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації.

Разом з тим, як встановив суд, у період з 11.11.2022 до 18.04.2023 відповідач жодних заходів, спрямованих на виконання судового рішення та поновлення позивача на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» або призначення позивача на рівнозначній посаді, не вчиняв.

При цьому подання апеляційної та касаційної скарг, а також заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не спростовують обов`язку відповідача негайно виконати судове рішення про поновлення позивача на займаній посаді, а також свідчать про фактичне бажання відповідача до скасування рішення суду першої інстанції, а не до поновлення порушеного права позивача.

Так само суд вважає, що направлення відповідачем запитів до Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації № 111 від 18.04.2023 (а.с. 32) та до Міністерства освіти і науки України № 11-04/1 від 11.04.2023 (а.с. 34) про необхідність роз`яснення, до повноважень якого органу належить затвердження штатного розпису ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» із включенням до нього раніше займаної позивачем посади, не є вжиттям усіх можливих заходів для виконання рішення суду від 10.11.2022. Зокрема, відповідач не надав докази того, що вживав такі заходи негайно після постановлення судового рішення, а також, що пропонував позивачеві зайняти рівнозначну посаду та що позивач відмовилась від зайняття такої посади.

Крім цього, як вбачається зі змісту ухвали Тернопільського апеляційного суду від 13.06.2023, наявної у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідачу відмовлено у роз`ясненні постанови Тернопільського апеляційного суду від 28.03.2023 та зазначено, що у разі утруднення чи неможливості виконання рішення суду роз`яснення рішення у цій частині здійснюється судом, що ухвалив рішення.

Разом з тим докази того, що відповідач звертався до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про роз`яснення порядку виконання рішення суду від 10.11.2022, суду не надані.

Крім цього, факт невиконаннясудового рішенняналежним чиномта очевиднавідсутність поважнихпричин такоїповедінки збоку боржникапідтверджується постановамиголовного державноговиконавця Відділудержавної виконавчоїслужби умісті ТернополіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції БачинськоїІ.М.від 12.05.2023та від18.05.2023,якими на ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» у межах виконавчого провадження № 71760682 накладені штрафи за невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» (а.с. 42, 43).

Так, Верховний Суд у постанові № 280/4402/21 від 05.05.2022 зазначив, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 справі № 640/19103/19).

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що відповідач не довів належними та достатніми доказами, що невиконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.11.2022 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» має місце з підстав, незалежних від волі відповідача, та що відповідач вжив усіх можливих заходів для виконання даного судового рішення.

На противагу цьому позивач довела, що має місце затримка виконання судового рішення роботодавцем, що у свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримання виконання рішення суду.

Щодо суми, яка підлягає стягненню, суд зазначає таке.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивач просила стягнути середній заробіток за період з 10.11.2022 до 10.10.2023, зазначивши, що розмір середньоденної заробітної плати становить 1197,81 грн. а відтак стягненню підлягає 281485,35 грн.

Суд зазначає, що позивач помилково визначила початок строку, з якого має місце невиконання рішення суду 10.11.2022, тобто дату постановлення цього рішення.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі № 569/10189/16-ц зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Відтак з урахуванням таких висновків Верховного Суду, приймаючи до уваги, що вище суд встановив наявність затримки у виконанні судового рішення, період, за який слід розраховувати середній заробіток, складає з 11.11.2022 до 10.10.2023, тобто 238 робочих днів.

При цьому ч. 4 ст. 82 ЦПК України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так,рішенням Тернопільськогоміськрайонного судуТернопільської областівід 10.11.2022у цивільнійсправі №607/17117/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлено таке:

«Відповідно до довідки про доходи про нараховану заробітну плату, яка видана ОСОБА_1 , остання працювала у ДПТНЗ «ТВПУ ресторанного сервісу і торгівлі», обіймала посаду заступник директора з навчальної роботи та отримала перед звільненням за останні два місяці наступну заробітну плату: у травні 2021 21896,54 гривень, у червні 2021 22422,77 гривень, разом 44319,31 гривень.

Число відпрацьованих робочих днів у травні 2021 року становить 18, у червні 2021 року 19, разом 37 відпрацьованих робочих днів.

Отже розмір середньоденної заробітної плати становить 1197,81 гривень (розрахунок: 44319,31 : 37 = 1197,81 гривень).».

Відповідач у судовому засіданні даний розрахунок не оспорював. Відтак суд вважає доведеними ті обставини, що розмір середньоденної заробітної плати позивача, який підлягає до застосування під час визначення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, становить 1197,81 грн. Отже, сума такого середнього заробітку складає 285078,78 грн (1197,81 грн х 238 днів = 285078,78 грн).

Разом з тим, зважаючи на положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, яка визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 11.11.2022 до 10.10.2023 у сумі 281485,35 грн, які були заявлені позивачем.

Щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України).

Так, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно дороз`яснень,що містятьсяу п.13постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31.03.1995«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» (даліза текстом Постанова), судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, враховуючи істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, наміру, з яким діяв відповідач.

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так,в обґрунтуванняпозовних вимогу ційчастині ОСОБА_1 зазначила,що Унаслідок протиправних дій відповідача позивачеві спричинена моральна шкода, яка полягає у тому, що після кожного відвідування навчального закладу та відмови у поновленні на займаній посаді у позивача розпочинався головний біль. Позивач відчувала приниження своєї гідності зі сторони керівництва училища, що у свою чергу підривало авторитет позивача перед колективом та призвело до погіршення стану здоров`я позивача.

Суд вважає доведеним, що унаслідок протиправних дій відповідача, які полягають у невиконанні рішення суду та у непоновленні позивача на займаній посаді, позивачеві спричинені моральні страждання, які полягають у приниженні гідності позивача перед колегами та учнями, зміні усталеного способу життя позивача, відчутті сорому перед рідними. Указане випливає з характеру спірних правовідносин, тривалості строку, протягом якого відповідач не виконує рішення суду, а також заходів, які позивач змушена вживати для відновлення свого порушеного відповідачем права.

Суд відхиляє доводи позивача, що стан здоров`я останньої погіршився лише внаслідок невиконання відповідачем судового рішення, оскільки з наданих позивачем медичних довідок вбачається, що позивач і до 10.11.2022 зверталась за допомогою до сімейного лікаря (а.с. 12). Однак суд враховує, що і після винесення рішення про поновлення позивача на посаді остання зверталась з приводу погіршення стану здоров`я до лікаря, що дає підстави вважати, що таке звернення було спричинене саме унаслідок протиправних дій відповідача (а.с. 13).

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги ступінь та характер страждань позивача, обсяг заподіяної їй шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 5000 грн. Указаний розмір відшкодування суд вважає таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і у повній мірі відшкодує завдану позивачеві моральну шкоду.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатила судовий збір у сумі 3314,85 грн, що підтверджується квитанціями від 11.10.2023 (а.с. 1, 2) та від 20.10.2023 (а.с. 18). Відтак приймаючи до уваги, що даний позов задоволено частково у сумі 286485,35 грн, що становить 86,42% від заявленої суми, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 86,42% судового збору у сумі 2864,69 грн, а 13,58% судового збору у сумі 450,16 грн необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст. 2, 4, 13, 76-81, 89, 133 ч. 1, 141 ч. 1, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду і відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 11.11.2022 до 10.10.2023 у сумі 281485 (двісті вісімдесят одна тисяча чотириста вісімдесят п`ять) гривень 35 копійок (за вирахуванням визначених законом податків і зборів).

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

У іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у сумі 2864 (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири) гривні 69 копійок.

Судовий збір у сумі 450 (чотириста п`ятдесят) гривень 16 копійок покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державний професійно-технічний навчальний заклад «Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі», місцезнаходження: проспект С.Бандери, буд. 32, м. Тернопіль; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02547688.

Представник відповідача: адвокат Гуцалюк Андрій Романович, місцезнаходження: бульвар Т.Шевченка, буд. 23, м. Тернопіль.

СуддяІ. В. Марциновська

Повне судове рішення складене 26.01.2024.