Постанова

від 14.05.2024 по справі 607/19710/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/19710/23Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В. Провадження № 22-ц/817/436/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №607/19710/23 за апеляційною скаргою Державного професійно-технічного навчального закладу Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі від імені якого діє адвокат Гуцало Андрій Романович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року (ухвалене суддею Марциновською І.В., повний текст рішення складено 26 січня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду і відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що працювала заступником директора з навчальної роботи Державного професійно-технічного навчального закладу Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі (далі ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі).

Наказом директора ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі №43-к від 17 серпня 2021 року була звільнена із займаної посади у зв`язку із скорочення чисельності штату працівників, з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2022 року у справі №607/17117/21, яке є чинним, було задоволено її позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку було допущено до негайного виконання.

Звертала увагу на те, що після набрання законної сили рішенням суду у справі про її поновлення на роботі відповідач по сьогоднішній час його не виконав та не видав наказ про її поновлення на роботі.

Вказувала, що вона неодноразово зверталася до керівництва ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі з вимогою виконати судове рішення, проте відповідач відмовляв їй в поновленні на роботі.

Вважала, що зазначені обставини можна розцінювати як неправомірні дії зі сторони відповідача, оскільки рішення суду про поновлення її на посаді заступника директора з навчальної роботи Державного професійно-технічного навчального закладу Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі не виконано, тому згідно зі статтею 236 КЗпП України існують підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 10 листопада 2022 року до 10 жовтня 2023 року у сумі 281 485, 35 грн.

Також зазначала, що у результаті неправомірних дій зі сторони відповідача їй завдано моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв`язку з постійними відвідуваннями нею навчального закладу з вимогою поновити її на роботі, які були проігноровані, в результаті чого вона відчувала приниження своєї гідності зі сторони керівництва та постійні фізичні головні болі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Стягнуто з ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 11 листопада 2022 року до 10 жовтня 2023 року в сумі 281 485 гривень 35 копійок (за вирахуванням визначених законом податків і зборів).

Стягнуто з ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 5 000 гривень.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 864 гривні 69 копійок.

Судовий збір у сумі 450 гривень 16 копійок покладено на позивача ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Вказують на те, що висновок суду щодо не доведеності належними та допустимими доказами тих обставин, що невиконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10.11.2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі має місце з підстав, незалежних від волі відповідача та що відповідач вжив усіх можливих заходів для виконання судового рішення у справі №607/17117/21, не відповідає обставинам справи, оскільки ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі надав докази звернення до Департаменту освіти і наук Тернопільської обласної військової адміністрації та Міністерства освіти і науки, які є на їх думку обов`язковими при виконанні рішення суду від 10 листопада 2022 року.

Звертають увагу, що компенсація моральної шкоди, яка була стягнута з відповідача на користь ОСОБА_1 є не доведеною, оскільки проблеми зі здоров`ям позивачки почалися задовго до винесення судового рішення, що встановлено судом першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №43-к від 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 , заступника директора з навчальної роботи звільнено з ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» у зв`язку зі скороченням чисельності працівників і штату за п.1 ст. 40 КзпП України (а.с. 9).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2022 року у справі №607/17117/21, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 березня 2023 року ОСОБА_1 поновлена на посаді заступника директора з навчальної роботи, а також стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 372 518, 91 грн. з утриманням усіх необхідних податків, зборів та інших необхідних платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущене до негайного виконання (а.с. 10-11).

Згідно запиту №111 від 18 квітня 2023 року директора ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» до Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації про затвердження штатного розпису із введенням посади Заступник директора з навчальної роботи, надано відповідь №3.2-04 1050-26 від 21 квітня 2023 року про відсутність у вищезазначеного органу повноважень погоджувати, затверджувати штатний розпис ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» (а.с. 32-33).

Відповідно представником відповідача за вих. 11-04/1 від 11 квітня 2023 року було зроблено адвокатський запит до Міністерства освіти і науки про надання інформації чи повинно Міністерство освіти і науки погоджувати штатні розписи ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» (а.с. 34).

Як вбачається з отриманої відповіді за №1/5764-23 від 24 квітня 2023 року Міністерства освіти і науки, даний орган не погоджує штатний розпис ДПТНЗ «Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі» (а.с. 35).

08 травня 2023 року Головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Бачинською І.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №71760682 та надано відповідачу строк - 10 робочих днів для виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи Державного професійно-технічного навчального закладу Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі(а.с.40).

Вподальшому головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Бачинською І.М. винесено постанови про накладення штрафів: від 12 травня 2023 року та 18 травня 2023 року за невиконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 (а.с. 42, 43).

18 травня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №71760682 , у зв`язку з повторним невиконанням без поважних причин судового рішення про поновлення на роботі (а.с. 44).

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1Конституції України).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-76цс12 від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 зроблено висновки про те що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом "статті 236 КЗпП" України потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 зазначено, що: «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі №721/910/19 зазначено, що у разі скорочення посади,на якійпрацював незаконнозвільнений працівник,для виконаннярішення судуроботодавець повиненпоновити працівникана рівнозначнійпосаді абовнести відповіднізміни доштатного розкладу-ввести скороченупосаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

У вирішенні питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Правова позиція щодо порядку обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу для здійснення виплат, передбачених статтею 236 КЗпП, сформована Верховним Судом у постановах від 26 жовтня 2016 року у справі N 2а/2470/372/12, у якій Суд відступив від попередніх позицій , та від 31 жовтня 2018 року у справі N 569/10189/16-ц. У цих постановах Верховний суд зазначив, що середня заробітна плата для цілей, передбачених статтею 236 КЗпП України, повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідності до статті 236 КЗпП України за час затримки виконання рішення суду за період 11 листопада 2022 року до 10 жовтня 2023 року підлягає до стягнення середній заробіток в розмірі 281 485, 35 грн., сума якого була заявлена позивачем та не заперечена відповідачем у суді першої інстанції та в апеляційному суді (виходячи із змісту апеляційної скарги).

Виходячи з вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з вини відповідача ДПТНЗ Тернопільське ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі не виконано судове рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 , а тому наявні підстави для стягнення в користь останньої середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України).

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що порушення відповідачем трудових прав позивача ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення про поновлення на роботі, призвели до її моральних страждань та погіршення стану здоров`я. Проте, з урахуванням періоду затримки та того, що позивач обґрунтовувала завдану їй моральну шкоду ще іншими порушеннями її прав, а також виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним залишити без змін визначений судом першої інстанції розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 5 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу Тернопільське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 14 травня 2024 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.