Рішення

від 18.01.2024 по справі 910/16001/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2024Справа № 910/16001/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/16001/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича

до 1) Приватного акціонерного товариства "Аврора";

2) Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича;

про визнання договору недійсним та спонукання до виконання договору,

За участю представників сторін:

від позивача: Борисенко О.В.;

від відповідача-1: Тимошик І.О.;

від відповідача-2: Пазюк Є.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Мозольов Олексій Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Аврора" та фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича визнання договору недійсним та спонукання до виконання договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.06.2021 йому стало відомо про те, що договір № 206/1 розірвано на підставі його заяви про розірвання договору в односторонньому порядку, та укладено новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021. Проте, укладення відповідачами оспорюваного договору оренди від 24.05.2021 та розірвання договору оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021 із позивачем відбулося за відсутності волевиявлення позивача, як орендаря спірного нерухомого майна, оскільки останній не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 № 206/1, що підтверджується висновком експерта від 26.01.2022 № СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Горбатовим Д. згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021 старшого слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Отже, позивач просить суд: визнати недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. та ПрАТ "Аврора"; визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, б-р Перова, 36, площею 180 кв.м., за № 210/1 від 24.05.2021, укладений між ПрАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М.; зобов`язати ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

31.10.2023 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16001/23, справу вирішено розглядати за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 23.11.2023.

15.11.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує повністю.

21.11.2023 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 просить закрити провадження у справі на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України в частині визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. та ПрАТ "Аврора", а в іншій частині вимог - в позові відмовити з огляду на їх безпідставність.

22.11.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

23.11.2023 через канцелярію суду від представника відповідача-2 надійшло два клопотання про витребування доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 07.12.2023.

Присутній у судовому засіданні 07.12.2023 представник позивача позов підтримав, просив призначити справу до судового розгляду та заперечив проти задоволення клопотань відповідача-2 щодо витребування доказів у справі.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавав.

Представник відповідача-2 просив задовольнити клопотання про витребування доказів.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотань відповідача-2 про витребування доказів, оскільки відповідачем-2 не доведено належним чином як дослідження оригіналів договору оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021 та Акта № 2 приймання-передачі об`єкта оренди, укладених між позивачем і відповідачем-1, а також оригіналу договору оренди приміщення від 24.05.2021, укладеного між відповідачами, може вплинути на вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 07.12.2023, враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки судом вирішені всі питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.01.2024.

Присутній у судовому засіданні 18.01.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.

Представники відповідачів проти позову заперечили, посилаючись на відсутності доказів порушення прав позивача, на неефективний спосіб захисту порушених прав та зазначили, що в частині позовних вимог щодо визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. і ПрАТ "Аврора" та зобов`язання ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців, провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України з огляду на наявність рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 у справі № 910/13917/22, яке у встановленому порядку набрало законної сили.

Також під час судових дебатів представники відповідачів зазначили про намір подати протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.01.2024, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

15.03.2021 між ФОП Мозольовим О.М. (за договором - орендар) та ПрАТ "Аврора" (за договором - орендодавець) було укладено Договір оренди № 206/1, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення, загальною площею 180,00 кв.м. (надалі - "об`єкт оренди"), користується ним та сплачує орендарю орендну плату та інші платежі, що встановлюються цим договором.

Згідно з пунктом 1.4. договору, об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності відповідно свідоцтва про право власності, виданого ПрАТ "Аврора" на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва 18.01.2008 за № 32-В, записаного у реєстрову книгу № 80 п - 50 за реєстровим № 5908-п від 24.01.2008 року.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до закінчення строку оренди, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1 договору).

У пункті 10.2 договору зазначено, що строк оренди об`єкта оренди відповідно до цього договору розпочинає обчислюватися з дати підписання акту № 1 і закінчує свою дію 31.03.2022 включно.

Припинення дії Договору оренди за ініціативою орендаря визначено у п. 10.8 договору оренди, що передбачає розірвання договору оренди на підставі письмової заяви орендаря, направленої поштовим повідомленням за 90 днів до оголошеної дати розірвання договору.

01.04.2021 між ПрАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. було підписано Акт № 1 приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 15.03.2021 № 206/1, згідно з яким орендодавець передав орендареві об`єкт оренди в будівлі ТРК "Квадрат", розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площа об`єкта оренди 180,00 кв.м., поверх 0.

Як вбачається з позовної заяви, 30.06.2021 позивачу стало відомо про те, що Договір №206/1 розірвано на підставі його заяви про розірвання договору в односторонньому порядку, та укладено відповідачем-1 новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до ПрАТ "Аврора" із листом від 02.07.2021, в якому повідомив, що не подавав та не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 № 206/1. Відтак, просив розірвати укладений договір оренди між ПрАТ "Аврора" і Фащевським О. М., та укласти нову угоду оренди з ФОП Мозольовим О.М.

Водночас, ПрАТ "Аврора" у листі від 13.07.2021 № 13/07-21 зазначило, що до ПрАТ "Аврора" від ФОП Мозольова О.М. надійшов лист про намір дострокового розірвання договору оренди № 109/3 від 01.11.2017, який містив підпис ФОП Мозольова О.М. та був скріплений печаткою з відтиском ФОП Мозольова О.М. На підставі зазначеного листа, 30.06.2021 договір оренди від №109/3 від 01.11.2017, укладений між ПрАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. розірвано. Інформації щодо втрати документів, печатки виданих на ім`я ФОП Мозольова О.М. до ПрАТ "Аврора" не надходило. При цьому, оскільки ФОП Мозольов О.М. не є стороною договору, укладеного з ФОП Фащевським О.М., то відсутні підстави для вимоги розірвання зазначеного договору.

До матеріалів справи надано копію повідомлення від імені ФОП Мозольова О.М. до ПрАТ "Аврора" про розірвання договору оренди від 15.03.2021 № 206/1, останнім днем оренди зазначено 30.06.2021.

Тобто, відповідач-1 фактично повідомив позивача про неможливість поновлення договору, у зв`язку з чим позивач звернувся з заявою до поліції про вчинення кримінального правопорушення. На підставі заяви позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення. В межах кримінального провадження було проведено експертне дослідження зразків почерку і печатки повідомлення Позивача про розірвання договору оренди.

Відповідно до висновку експерта від 26.01.2022 № СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Горбатовим Д. згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021 старшого слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві, відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. у повідомленні від 24.05.2021, нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку; відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. в акті № 2 приймання-передачі об`єкта оренди від 15.03.2021 № 206/1 від 30.06.2021 нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку.

Також до матеріалів справи позивачем надано копію договору оренди від 24.05.2021 №210/1, укладеного між ПрАТ "Аврора", як орендодавцем, та ФОП Фащевським О.М., як суборендарем.

Згідно з пунктом 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення, загальною площею 180,00 кв.м. (надалі - "об`єкт оренди"), користується ним та сплачує орендарю орендну плату та інші платежі, що встановлюються цим договором.

24.05.2021 між ПрАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. підписано Акт № 1 приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 24.05.2021 № 210/1, за яким передано в оренду об`єкт оренди в будівлі ТРК "Квадрат", розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площа об`єкта оренди 180,00 кв.м., поверх 0.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду та обґрунтовуючи порушення прав на оренду нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, б-р Перова, 36, позивач зазначив, що укладений між відповідачами Договір оренди від 24.05.2021 спірного нежитлового приміщення є недійсним, оскільки укладення відповідачами Договору оренди № 210/1 від 24.05.2021 та розірвання договору оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021 із позивачем відбулося за відсутності волевиявлення останнього, як орендаря спірного нерухомого майна.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 вказав, що погодив розірвання Договору оренди від 15.03.2021 № 206/1 на підставі поданого позивачем повідомлення, та не мав можливості звіряти оригінальність підпису та печатку позивача. У той же час, висновок експертизи, проведеної у рамках кримінального провадження, не є належним доказом, який доводить недійсність оспорюваного договору у даній справі. Одночасно відповідач-1 надав заперечення проти поновлення договору оренди від 15.03.2021 № 206/1, укладеного з позивачем.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 наголосив, що оскільки позивач просив визнати недійсним припинення договору на підставі того, що не підписував повідомлення про розірвання договору оренди та акт приймання-передачі нерухомого майна, то позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Крім того, відповідач-2 також заперечив проти висновку експерта, який вважає неналежним доказом у справі. Серед іншого, відповідач-2 зазначив, що поновлення договору оренди від 15.03.2021 № 206/1 з позивачем у судовому порядку є неможливим, оскільки суд не може втручатися в господарську діяльність сторін.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Як встановлено судом, 01.04.2021 між ПрАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. було підписано Акт № 1 приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 15.03.2021 № 206/1, згідно з яким орендодавець передав орендареві об`єкт оренди в будівлі ТРК "Квадрат", розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площа об`єкта оренди 180,00 кв.м., поверх 0.

За твердженнями позивача, 30.06.2021 йому стало відомо, що Договір №206/1 від 15.03.2021 розірвано на підставі повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку та укладено новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до ПрАТ "Аврора" із листом від 02.07.2021, в якому повідомив, що не подавав та не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 № 206/1. Відтак, просив розірвати укладений договір оренди між ПрАТ "Аврора" і Фащевським О. М., та укласти нову угоду оренди з ФОП Мозольовим О.М.

Водночас, ПрАТ "Аврора" у листі від 13.07.2021 № 13/07-21 зазначило, що до ПрАТ "Аврора" від ФОП Мозольова О.М. надійшов лист про намір дострокового розірвання договору оренди № 109/3 від 01.11.2017, який містив підпис ФОП Мозольова О.М. та був скріплений печаткою з відтиском ФОП Мозольова О.М. На підставі зазначеного листа, 30.06.2021 договір оренди від №109/3 від 01.11.2017, укладений між ПрАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. розірвано. Інформації щодо втрати документів, печатки виданих на ім`я ФОП Мозольова О.М. до ПрАТ "Аврора" не надходило.

Отже, позивач просить визнати недійсним односторонній правочин про розірвання Договору оренди №206/1 від 15.03.2021, як такий, що вчинений поза його волею.

При цьому, на підтвердження підробки повідомлення від 24.05.2021 про дострокове розірвання договору оренди від 15.03.2021 № 206/1 позивачем до справи надано копію Висновку експерта від 26.01.2022 № СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Горбатовим Д.М. згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021, винесеної старшим слідчим відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Відповідно до висновку експерта відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. у повідомленні від 24.05.2021, нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку; відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М., а також підпис від імені Генерального директора Малкової Ж.О. відбиток печатки ПрАТ «Аврора» в акті № 2 приймання-передачі об`єкта оренди від 15.03.2021 № 206/1 від 30.06.2021 нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку.

У своїх запереченнях під час розгляду справи відповідач-1 зазначив, що акт № 2 приймання-передачі об`єкта оренди від 15.03.2021 № 206/1 від 30.06.2021 безпосередньо було підписано від імені Генерального директора Малковою Ж.О. та нанесено відбиток печатки ПрАТ «Аврора».

Суд звертає увагу, що у разі недотримання сторонами письмової форми правочину, для з`ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 ЦК України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

За приписами ст. 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог жодних доказів, з яких можливо дійти висновку щодо нікчемності одностороннього правочину, окрім копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, суду представлено не було.

Щодо визнання недійсним Договору оренди № 210/1 від 24.05.2021, укладеного між ПрАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М., суд відзначає наступне.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір оренди, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Судом встановлено, що при укладенні Договору оренди № 210/1 від 24.05.2021 між ПрАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. сторонами було погоджено предмет, ціну договору, права й обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші умови.

У той же час, при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами, у розумінні вимог ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження наявності обставин недійсності Договору оренди № 210/1 від 24.05.2021.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір оренди № 210/1 від 24.05.2021 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Що стосується порушеного права позивача при зверненні суду з вказаним позов, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Предметом позову у даній справі фактично є вимоги, які направлені на відновлення статусу позивача як наймача за Договору оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021.

Водночас, відповідно до п. 10.2. Договору оренди, строк суборенди Об`єкта суборенди відповідно до цього Договору розпочинає обчислюватись з дати підписання Акту №1 і закінчує свою дію « 31» березня 2022 року включно.

Отже, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк дії договору оренди закінчився.

При цьому, відповідач-1, як орендодавець заперечує проти продовження строку дії Договору оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, що викладено у відзиві на позовну заяву.

Положення чинного законодавства та висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду встановлюють, що обов`язковою підставою для поновлення договору оренди, є відсутність заперечень з боку орендодавця.

Таким чином, враховуючи наявність заперечень орендодавця майна - ПрАТ «Аврора», вказане виключає можливість продовження строку дії Договору оренди приміщення за №206/1 від 15.03.2021 лише за заявою орендаря.

У статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положення ст. 162 ГПК України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.

Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/ відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18.

Суд наголошує, що вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що правомірність позовних вимог у частині визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1, укладеного між ФОП Мозольовим О.М. та ПрАТ "Аврора", та визнання недійсним Договору оренди № 210/1 від 24.05.2021, укладеного між ПрАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. не доведена належними засобами доказування та не ґрунтується на нормах цивільного законодавства, а вимога про зобов`язання ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців - не відповідає належному способу захисту у цій справі.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Водночас, не підлягають задоволенню клопотання відповідачів про закриття провадження у справі, на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України, в частині позовних вимог щодо визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. і ПрАТ "Аврора" та зобов`язання ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців, з огляду на наявність рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 у справі №910/13917/22, предметом розгляду якої також були вказані вимоги.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 у справі №910/13917/22, підставою для відмови в позові стало те, що позивач просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, б-р Перова, 36, площею 180 кв.м. від 01.07.2021. Натомість, відповідно до наявної у матеріалах справи копії укладеного між відповідачами договору оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, б-р Перова, 36, площею 180 кв.м., останній датований 24.05.2021. В задоволенні інших позовних вимог судом було відмовлено, оскільки такі вимоги є похідними вимогами від вимоги про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, б-р Перова, 36, площею 180 кв.м. від 01.07.2021, тобто вказаним вимогам не надавалася судом відповідна правова оцінка.

Відповідно до п. 3 ч. ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 175 ГПК України встановлено, що Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Здійснивши оцінку предмету і підстав заявленого позову у справі № 910/13917/22 та у справі № 910/16001/23, суд дійшов висновку, що підстави позову в частині позовних вимог щодо визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. і ПрАТ "Аврора" та зобов`язання ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців, у вказаних справах є різними.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Аврора» та Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича про закриття провадження у справі, на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України, в частині позовних вимог щодо визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. і ПрАТ "Аврора" та зобов`язання ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців.

2. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано після виходу з відпустки: 29.01.2024.

Суддя А.І. Привалов