Постанова

від 17.04.2024 по справі 910/16001/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа №910/16001/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Макуха О.А.

представники учасників справи:

від позивача: Єрмак О.В.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Пазюк Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 (повний текст складено 29.01.2024)

у справі №910/16001/23 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича

до 1) Приватного акціонерного товариства "Аврора"

2) Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича

про визнання договору недійсним та спонукання до виконання договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Мозольов Олексій Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Аврора" (далі - ПАТ "Аврора") та Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича про визнання недійсним припинення дії договору оренди від 15.03.2021 №206/1, укладеного між позивачем та відповідачем-1, визнання недійсним договору оренди від 24.05.2021 №210/1, укладеного між відповідачами, а також зобов`язання ПАТ "Аврора" поновити з ФОП Мозольовим О.М. договір оренди приміщення за №206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.06.2021 позивачу стало відомо, що договір №206/1 розірвано на підставі його заяви про розірвання договору в односторонньому порядку, та укладено новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021. Проте, укладення відповідачами оспорюваного договору оренди від 24.05.2021 та розірвання договору оренди приміщення від 15.03.2021 №206/1 з позивачем відбулося за відсутності волевиявлення останнього, як орендаря спірного нерухомого майна, оскільки він не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1, що підтверджується висновком експерта від 26.01.2022 №СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Д. Горбатовим, згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021 старшого слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірність позовних вимог у частині визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1, укладеного між ФОП Мозольовим О.М. та ПАТ "Аврора", та визнання недійсним договору оренди від 24.05.2021 №210/1, укладеного між ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. не доведена належними засобами доказування та не ґрунтується на нормах цивільного законодавства, а вимога про зобов`язання ПАТ "Аврора" поновити з ФОП Мозольовим О.М. договір оренди приміщення за №206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців, не відповідає належному способу захисту у цій справі.

Крім того, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевського О.М. про закриття провадження у справі, на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в частині позовних вимог щодо визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. і ПАТ "Аврора" та зобов`язання ПАТ "Аврора" поновити з ФОП Мозольовим О.М. договір оренди приміщення за №206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП Мозольов О.М. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ФОП Мозольов О.М. посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, скаржник зазначає, що предметом судового захисту було безпосередньо порушене право скаржника на користування об`єктом оренди відповідно до укладеного договору.

Також, апелянт вказує, що встановивши характер спірних правовідносин щодо поновлення права на користування об`єктом оренди, порушеного внаслідок недійсного правочину, відсутність волевиявлення скаржника відносно розірвання договору оренди, суд першої інстанції не мав правових підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог, як в частині задоволення основної вимоги щодо визнання недійсним припинення договору оренди №206/1, так і у задоволенні похідної вимоги щодо покладення обов`язку укладення договору оренди на безпідставно припинений договір.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи позовної заяви та апеляційної скарги є тотожними за своїм змістом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2024 апеляційну скаргу ФОП Мозольова О.М. у справі №910/16001/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16001/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ФОП Мозольова О.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/16001/23.

07.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16001/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу ФОП Мозольова О.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

19.03.2024, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/16001/23. Розгляд апеляційної скарги ФОП Мозольова О.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 призначено на 17.04.2024. Сторонам надано строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 09.04.2024.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

08.04.2024, через систему "Електронний суд", ПАТ "Аврора" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, у своєму відзиві відповідач зазначає, що йому не зрозумілі аргументи, що наводяться позивачем у позовній заяві. Зокрема але не виключно, щодо порушень договору оренди від 15.03.2021 №206/1 позивачем, що могло слугувати причиною для дострокового розірвання, а також, одностороння відмова від зобов`язань. ПАТ "Аврора" не відмовлялось ні від договору оренди, ні від його сумлінного виконання та дотримувалось положень частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також, відповідачу-1 не зрозумілі вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди від 01.07.2021 нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площею 180 кв.м, укладеного між ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. Наведений договір оренди, станом на сьогодні, є недійсним, адже термін його дії вже закінчено.

ПАТ "Аврора" зауважує, що задоволення судом вимоги про визнання розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1 недійсним, призведе до ситуації, що його буде поновлено в дії саме на тих умовах, що діяли на момент укладення договору. Тобто, його термін буде закінчуватись 31.03.2022. Навіть, у разі продовження його ще на 9 місяців, жодним чином не відновить інтереси позивача, адже його строк закінчиться під час судового розгляд справи.

09.04.2024, через систему "Електронний суд", ФОП Фащевським О.М. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП Мозольова О.М. - без задоволення.

Так, у відзиві відповідач-2, зокрема зазначає, що визнання недійсним припинення договору не є належним та допустимим способом захисту порушених, на думку позивача, прав та законних інтересів, оскільки жодним чином не відновить становища позивача.

Крім того, на думку відповідача-2, правильними є висновки суду першої інстанції в частині того, що позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог жодних доказів, з яких можливо дійти висновку щодо нікчемності одностороннього правочину, окрім копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, суду представлено не було.

Також, відповідач-2 вказує, що висновки суду першої інстанції в частині того, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами, у розумінні вимог 76-79, 91 ГПК України, на підтвердження наявності обставин недійсності договору оренди віл 24.05.2021 №210/1, є правильними та відповідають обставинам справи.

Відповідач-2 стверджує, що ПАТ "Аврора" не зобов`язана укладати з ФОП Мозольовим О.М. новий договір оренди або ж поновлювати старий договір на тих же умовах, які існували раніше. Більше того, кон`юнктура ринку оренди нерухомості суттєво змінилася, відповідно, поновлення договору оренди, укладеного між позивачем та ПАТ "Аврора" раніше, на тих самих умовах неможливе.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 17.04.2024 з`явилися представники позивача та відповідача-2.

Відповідач-1 свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення ухвали від 19.03.2024 до його електронного кабінету.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, відповідач-1 повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом. При цьому, явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/16001/23 розглядається за його відсутності.

Представник позивача у судовому засіданні 17.04.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 17.04.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.03.2021 між ФОП Мозольовим О.М. (орендар) та ПАТ "Аврора" (орендодавець) укладено договір оренди №206/1, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення, загальною площею 180,00 кв.м, користується ним та сплачує орендарю орендну плату та інші платежі, що встановлюються цим договором.

Згідно з пунктом 1.4 договору об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності, відповідно до свідоцтва про право власності, виданого ПАТ "Аврора" на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва 18.01.2008 за №32-В, записаного у реєстрову книгу №80п-50 за реєстровим №5908-п від 24.01.2008.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до закінчення строку оренди, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1 договору).

Пунктом 10.2 договору встановлено, що строк оренди об`єкта оренди, відповідно до цього договору, розпочинає обчислюватися з дати підписання акта №1 і закінчує свою дію 31.03.2022 включно.

Припинення дії Договору оренди за ініціативою орендаря визначено у пункті 10.8 договору оренди, що передбачає розірвання договору оренди на підставі письмової заяви орендаря, направленої поштовим повідомленням за 90 днів до оголошеної дати розірвання договору.

01.04.2021 між ПАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. підписано акт №1 приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 15.03.2021 №206/1, згідно з яким орендодавець передав орендареві об`єкт оренди в будівлі ТРК "Квадрат", розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площа об`єкта оренди 180,00 кв.м, поверх 0.

Як стверджує позивач, 30.06.2021 йому стало відомо, що договір №206/1 розірвано на підставі його заяви про розірвання договору в односторонньому порядку, та укладено відповідачем-1 новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021.

Позивач звернувся до ПАТ "Аврора" з листом від 02.07.2021, в якому повідомив, що не подавав та не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1. Просив розірвати укладений договір оренди між ПАТ "Аврора" і Фащевським О.М. та укласти нову угоду оренди з ФОП Мозольовим О.М.

У листі від 13.07.2021 №13/07-21 відповідач-1 зазначив, що до ПАТ "Аврора" від ФОП Мозольова О.М. надійшов лист про намір дострокового розірвання договору оренди від 01.11.2017 №109/3, який містив підпис ФОП Мозольова О.М. та був скріплений печаткою з відтиском ФОП Мозольова О.М. На підставі зазначеного листа, 30.06.2021 договір оренди від 01.11.2017 №109/3, укладений між ПАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. розірвано. Інформації щодо втрати документів, печатки виданих на ім`я ФОП Мозольова О.М. до ПАТ "Аврора" не надходило. При цьому, оскільки ФОП Мозольов О.М. не є стороною договору, укладеного з ФОП Фащевським О.М., то відсутні підстави для вимоги розірвання зазначеного договору.

До матеріалів справи надано копію повідомлення від імені ФОП Мозольова О.М. до ПАТ "Аврора" про розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1, останнім днем оренди зазначено 30.06.2021.

Тобто, відповідач-1 фактично повідомив позивача про неможливість поновлення договору, у зв`язку з чим позивач звернувся з заявою до поліції про вчинення кримінального правопорушення. На підставі заяви позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення. В межах кримінального провадження проведено експертне дослідження зразків почерку і печатки повідомлення Позивача про розірвання договору оренди.

Відповідно до висновку експерта від 26.01.2022 №СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Д. Горбатовим, згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021 старшого слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві, відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. у повідомленні від 24.05.2021, нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку; відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. в акті №2 приймання-передачі об`єкта оренди від 15.03.2021 №206/1 від 30.06.2021 нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку.

Також до матеріалів справи позивачем надано копію договору оренди від 24.05.2021 №210/1, укладеного між ПАТ "Аврора", як орендодавцем, та ФОП Фащевським О.М., як суборендарем.

Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення, загальною площею 180,00 кв.м, користується ним та сплачує орендарю орендну плату та інші платежі, що встановлюються цим договором.

24.05.2021 між ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. підписано акт №1 приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 24.05.2021 №210/1, за яким передано в оренду об`єкт оренди в будівлі ТРК "Квадрат", розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площа об`єкта оренди 180,00 кв.м, поверх 0.

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач стверджує, що укладений між відповідачами договір оренди від 24.05.2021 спірного нежитлового приміщення є недійсним, оскільки укладення відповідачами договору оренди від 24.05.2021 №210/1 та розірвання договору оренди приміщення від 15.03.2021 №206/1 з позивачем відбулося за відсутності волевиявлення останнього, як орендаря спірного нерухомого майна.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення ЦК України та ГПК України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.04.2021 між ПАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. підписано акт №1 приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 15.03.2021 №206/1, згідно з яким орендодавець передав орендареві об`єкт оренди в будівлі ТРК "Квадрат", розташований за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, площа об`єкта оренди 180,00 кв.м, поверх 0.

За твердженнями позивача, 30.06.2021 йому стало відомо, що договір від 15.03.2021 №206/1 розірвано на підставі повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку та укладено новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до ПАТ "Аврора" з листом від 02.07.2021 в якому повідомив, що не подавав та не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1. Відтак, просив розірвати укладений договір оренди між ПАТ "Аврора" і Фащевським О.М., та укласти нову угоду оренди з ФОП Мозольовим О.М.

У той же час, ПАТ "Аврора" у листі від 13.07.2021 №13/07-21 зазначило, що до ПАТ "Аврора" від ФОП Мозольова О.М. надійшов лист про намір дострокового розірвання договору оренди №109/3 від 01.11.2017, який містив підпис ФОП Мозольова О.М. та був скріплений печаткою з відтиском ФОП Мозольова О.М. На підставі зазначеного листа, 30.06.2021 договір оренди від №109/3 від 01.11.2017, укладений між ПАТ "Аврора" та ФОП Мозольовим О.М. розірвано. Інформації щодо втрати документів, печатки виданих на ім`я ФОП Мозольова О.М. до ПАТ "Аврора" не надходило.

З огляду на наведене, позивач просить визнати недійсним односторонній правочин про розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1, як такий, що вчинений поза його волею.

При цьому, на підтвердження підробки повідомлення від 24.05.2021 про дострокове розірвання договору оренди від 15.03.2021 №206/1 позивачем до справи надано копію висновку експерта від 26.01.2022 №СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Горбатовим Д.М., згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021, винесеної старшим слідчим відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Відповідно до висновку експерта відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. у повідомленні від 24.05.2021, нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку; відбиток печатки ФОП Мозольов О.М. та підпис від імені Мозольова О.М. , а також підпис від імені генерального директора Малкової Ж.О. відбиток печатки ПАТ "Аврора" в акті №2 приймання-передачі об`єкта оренди від 15.03.2021 №206/1 від 30.06.2021 нанесено за допомогою кольорового лазерного друкуючого пристрою електрографічним способом друку.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 зазначив, що акт №2 приймання-передачі об`єкта оренди від 15.03.2021 №206/1 від 30.06.2021 безпосередньо підписано від імені генерального директора Малкової Ж.О. та нанесено відбиток печатки ПАТ "Аврора".

Так, у разі недотримання сторонами письмової форми правочину, для з`ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини 2 статті 205 ЦК України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

За змістом статей 76-78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог жодних доказів, з яких можливо дійти висновку щодо нікчемності одностороннього правочину, окрім копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, суду представлено не було.

Щодо визнання недійсним договору оренди від 24.05.2021 №210/1, укладеного між ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М., колегія суддів зазначає таке.

Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Місцевий господарський суд слушно звернув увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору. На свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір оренди, а тому всі умови спірного договору, з моменту його укладення, стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 759 ЦК України та частиною 1 статті 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Судом першої інстанції також встановлено, що при укладенні договору оренди від 24.05.2021 №210/1 між ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. сторонами було погоджено предмет, ціну договору, права й обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші умови.

Разом із тим, позивачем не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами, у розумінні вимог статей 76-79, 91 ГПК України, наявності обставин недійсності договору оренди від 24.05.2021 №210/1.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду, що позивачем не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір оренди від 24.05.2021 №210/1 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо порушеного права позивача при зверненні до суду з вказаним позовом судова колегія зазначає таке.

За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Так, предметом позову у даній справі фактично є вимоги, які направлені на відновлення статусу позивача як наймача за договором оренди приміщення від 15.03.2021 №206/1.

Разом із тим, згідно з пунктом 10.2 договору оренди, строк суборенди об`єкта суборенди, відповідно до цього договору, розпочинає обчислюватись з дати підписання акта №1 і закінчує свою дію 31.03.2022 включно.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно встановив, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк дії договору оренди закінчився.

При цьому, відповідач-1, як орендодавець заперечує проти продовження строку дії договору оренди приміщення від 15.03.2021 №206/1.

Положення чинного законодавства та висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду встановлюють, що обов`язковою підставою для поновлення договору оренди, є відсутність заперечень з боку орендодавця.

Отже, враховуючи наявність заперечень орендодавця майна - ПАТ "Аврора", вказане виключає можливість продовження строку дії договору оренди приміщення від 15.03.2021 №206/1 лише за заявою орендаря.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі статтею 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положення статті 162 ГПК України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.

За приписами частини 1 статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес, у вузькому розумінні, зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.

Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що правомірність позовних вимог, в частині визнання недійсним припинення дії договору оренди №206/1, укладеного між ФОП Мозольовим О.М. та ПАТ "Аврора", та визнання недійсним договору оренди №210/1 від 24.05.2021, укладеного між ПАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М. не доведена належними засобами доказування та не ґрунтується на нормах цивільного законодавства, а вимога про зобов`язання ПАТ "Аврора" поновити з ФОП Мозольовим О.М. договір оренди приміщення від 15.03.2021 №206/1, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців - не відповідає належному способу захисту у цій справі.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ФОП Мозольова О.М. задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ФОП Мозольова О.М.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича.

4. Матеріали справи №910/16001/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 01.05.2024 після виходу головуючого судді Сітайло Л.Г. з відпустки.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран