Рішення

від 15.02.2024 по справі 910/16001/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2024Справа № 910/16001/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяви Приватного акціонерного товариства "Аврора"

заяви Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича

про ухвалення додаткового рішення у справі

у справі № 910/16001/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича

до 1) Приватного акціонерного товариства "Аврора";

2) Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича;

про визнання договору недійсним та спонукання до виконання договору,

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Пазюк Є.С.

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Мозольов Олексій Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Аврора" та фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича визнання договору недійсним та спонукання до виконання договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.06.2021 йому стало відомо про те, що договір № 206/1 розірвано на підставі його заяви про розірвання договору в односторонньому порядку та укладено новий договір оренди приміщення з ФОП Фащевським О.М. від 24.05.2021. Проте, укладення відповідачами оспорюваного договору оренди від 24.05.2021 та розірвання договору оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021 із позивачем відбулося за відсутності волевиявлення позивача, як орендаря спірного нерухомого майна, оскільки останній не підписував лист про розірвання договору оренди від 15.03.2021 № 206/1, що підтверджується висновком експерта від 26.01.2022 № СЕ-19/111-21/62858-ДД, складеного судовим експертом Горбатовим Д. згідно з постановою про призначення технічної експертизи від 23.12.2021 старшого слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Отже, позивач просив суд: визнати недійсним припинення дії договору оренди №206/1 між ФОП Мозольовим О.М. та ПрАТ "Аврора"; визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, б-р Перова, 36, площею 180 кв.м., за № 210/1 від 24.05.2021, укладений між ПрАТ "Аврора" та ФОП Фащевським О.М.; зобов`язати ПрАТ "Аврора" поновити з фізичною особою-підприємцем Мозольовим Олексієм Миколайовичем договір оренди приміщення за № 206/1 від 15.03.2021, розташованого за адресою: м. Київ, бул. Перова, 36, строком на 9 місяців.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16001/23, справу вирішено розглядати за правилами загального провадження.

В судовому засіданні 18.01.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення у справі № 910/16001/23 про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

23.01.2024 через систему «Електронний суд» до суду від представника відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі.

24.01.2024 через систему «Електронний суд» до суду від представника відповідача-1 - Приватного акціонерного товариства "Аврора" надійшла заява про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі.

Враховуючи, що справа № 910/16001/23 розглядалася в порядку загального позовного провадження та рішення ухвалювалось в судовому засіданні за участю представників сторін, з огляду на приписи ч. 3 ст. 244 ГПК України, суд ухвалою від 26.01.2024 призначив на 15.02.2024 розгляд заяв відповідачів про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі.

13.02.2024 через система «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на заяви відповідачів про відшкодування витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні 15.02.2024 представник відповідача-2 заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у справі, підтримав повністю.

Представник позивача і відповідача-1 в засідання суду не з`явилися. Клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавали.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача і відповідача-1 не є перешкодою для прийняття додаткового рішення у даній справі.

Розглянувши заяви відповідачів про ухвалення додаткового рішення, суд відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частин 2, 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Судом встановлено, що при прийнятті Господарським судом міста Києва рішення від 18.01.2024 у справі №910/16001/23 судом не було вирішено питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзивах на позовну заяву відповідачами був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачі очікували понести, у зв`язку із розглядом даної справи.

Так, відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, а у відповідача-2 - 110 000,00 грн.

У судовому засіданні 18.01.2024 представники відповідачів до початку судових дебатів повідомили суду, що протягом 5 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції будуть надані докази понесення витрат на правничу допомогу.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідач-1 просить суд стягнути з позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2023 між Приватним акціонерним товариством «Аврора» та Адвокатським об`єднанням «Легал Асістенс» укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги № 21/03/23, за умовами якого Адвокатське об`єднання зобов`язалось за дорученням Клієнта на умовах та в порядку, передбаченому даним Договором надати правову (правничу) допомогу Клієнту, що полягає у підготовці та супроводженні в судах України (всіх інстанції та юрисдикцій) судових справ, у яких Клієнт є стороною або учасником судового процесу.

В межах виконання вказаного договору, адвокат Ірина Тимошик здійснювала представництво інтересів Приватного акціонерного товариства «Аврора» та приймала участь у судових засіданнях 23.11.2023 та 18.01.2024.

19.01.2024 між Приватним акціонерним товариством «Аврора» та Адвокатським об`єднанням «Легал Асістенс» підписано Акт надання послуг № 1 на загальну суму 3000,00 грн без ПДВ.

На виконання вказаного договору та акту Приватним акціонерним товариством «Аврора» сплачено на користь Адвокатського об`єднання «Легал Асістенс» гонорар на загальну суму 3 000,00 грн, що підтверджується долученими до заяви копіями платіжних інструкцій № 6177 від 24.11.2023 та № 6342 від 19.01.2024.

Судом встановлено, що Тимошик І.О. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Суд зазначає, що заявлений відповідачем-1 до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а тому вимоги відповідача-1 є обґрунтованими та з позивача на користь відповідача-1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. При цьому, позивачем належними засобами доказування не доведено суду необґрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу, заявлених відповідачем-1.

Водночас, відповідачем-2 заявлено до стягнення з позивача 92000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Так, між адвокатом Пазюком Є.С. та ФОП Фащевським О.М. було укладеного Договір про надання правової допомоги № 15/01 від 15.11.2023, за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання надати правову допомогу і здійснювати захист прав та інтересів клієнта.

У п. 4.1. договору сторони визначили, що сума винагороди, яку клієнт зобов`язується сплатити адвокату за надання правової допомоги (гонорар) складає 80 000,00 грн. Також сума винагороди, що клієнт сплачує за участь адвоката в судових засіданнях становить 4000,00 грн (за кожне судове засідання), яку клієнт сплачує адвокату за обсягом усіх призначених судових засідань перед початком судових дебатів.

22.01.2024 між адвокатом Пазюком Є.С. та ФОП Фащевським О.М. було підписано Акт № 1 про прийняття-передачу наданих послуг на загальну суму 92000,00 грн.

На виконання вказаного договору та акту ФОП Фащевським О.М. було сплачено згідно прибуткового касового ордеру № 13/04 від 22.01.2024 адвокату Пазюку Є.С. 92000,00 грн гонорару.

Судом встановлено, що Пазюк Є.С. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Водночас, судом встановлено, що позивач подав заперечення на клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якому зазначив, що враховуючи предмет та підстави позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи відповідач вважає, що кількість год, витрачених для надання кожного із зазначених виду послуг, відображених в Звіті адвоката, а також їх вартість є явно завищеними.

За приписами ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини іn основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N9 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, приймаючи до уваги співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає, що заявлений відповідачем-2 до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн, враховуючи обсяг послуг, необхідних для розгляду даної справи.

Таким чином, приймаючи до уваги вище вказані обставини, суд дійшов висновку про повне задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "Аврора" про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі, та про часткове задоволення заяви Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича про ухвалення додаткового рішення справі.

Керуючись ст. 123, 126, 129, 232, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Приватного акціонерного товариства "Аврора" про прийняття додаткового рішення задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Аврора" (б-р Перова, 36, м. Київ, 02139; код ЄДРПОУ 24370724) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

3. Заяву Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мозольова Олексія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Фащевського Олега Миколайовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

5. В іншій частині вимог - відмовити.

6. Видати накази після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до апеляційного господарського суду суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано: 20.02.2024.

Суддя А.І. Привалов