Рішення
від 23.01.2024 по справі 916/3541/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3541/23

За позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552, електронна пошта: Odeska.obl@od.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (65032, м.Одеса, пр. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 00022585)

За участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Татарбунарського повстання, бу.132-А, код ЄДРПОУ 05540310); Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд.9А, код ЄДРПОУ - 44768034)

До відповідача: Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Молряків-Десантників, буд.18, код ЄДРПОУ 40594334)

про скасування рішення державного реєстратора; скасування реєстрації земельної ділянки; витребування земельної ділянки

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Білинська І.І.

Представники сторін:

Від прокуратури: Лянна О.А. - на підставі посвідчення;

Від позивача : не з`явився;

Від третьої особи: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

Суть спору: Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про:

- скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко Ірини Павлівни від 27.08.2021р. №60041690 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на земельну ділянку площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 (РНОНМ 1150890351223, номер відомостей про речове право 43669740);

- витребування на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 з одночасним закриттям поземельної книги відносно вказаної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 21.08.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України, підготовче засідання призначено на 14.09.2023р.

Ухвалою суду від 14.09.2023р. відкладено підготовче засідання на 03.10.2023р. Ухвалою суду від 03.10.2023р. залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та відкладено підготовче засідання на 17.10.2023р. Ухвалою суду від 17.10.2023р. закрито підготовче провадження у справі №916/3541/23 та призначено судовий розгляд справи по суті на 30.11.2023р. Ухвалою суду від 11.12.2023р. призначено судове засідання на 09.01.2024р. Ухвалою суду від 09.01.2024р. відкладено розгляд справи на 23 01.2024р.

Представник прокуратури у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.

Позивач Одеська обласна державна адміністрація, участь свого представника у судові засідання щодо розгляду справи по суті не забезпечив, позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у письмових поясненнях, що надійшли до суду 29.08.2023р.

Третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство (далі - ДСГП) «Ліси України», участь свого представника у судові засідання не забезпечила, свою позицію у даній справі третя особа виклала у письмових поясненнях, що надійшли до суду 16.10.2023р., згідно яких позовні вимоги прокурора підтримує у повному обсязі.

Третя особа - Дунайський біосферний заповідник участь свого представника у судові засідання не забезпечила, свою позицію у даній справі третя особа виклала у письмових поясненнях, що надійшли до суду 24.10.2023р., згідно яких позовні вимоги прокурора підтримує у повному обсязі.

Відповідач Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області участь свого представника у судові засідання не забезпечила. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлений належним чином, але відзив на позовну заяву від Вилківської міської ради до суду не надходив.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява №30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначає, що на території Ізмаїльського району Одеської області розташовані землі лісогосподарського призначення, зокрема Вилківське лісництво філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України» (раніше - ДП «Ізмаїльське лісове господарство») - квартали 1-16, 24-40

загальною площею 11256,2 га, які включені до складу території природно-заповідного фонду України міжнародного статусу Дунайського біосферного заповідника.

Прокурор зазначив, що в ході перевірки було установлено, що Кілійською районною державною адміністрацією у 2003 році здійснено неправомірне розпорядження землями державного лісового фонду, які знаходяться в кварталах № 3 та 4 Вилківського лісництва (без вилучення таких земельних ділянок із земель, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство»).

Так, між Кілійською районною державною адміністрацією та ВАТ «Агробуд» 08.05.2003р. укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 15 га, що розташована на території Кілійського району Одеської області (Приморське родовище (блок N 5) для розробки піщаного кар?єру, строком на 25 років. Договір зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди Кілійського районного відділу земельних ресурсів Одеської області 12.06.2003р. за N 33.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої 27.12.2016р. ФОП Петруняк Д.Ю., 10.01.2017р. проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 15 га із внесенням відомостей до Державного земельного кадастру про кадастровий номер: 5122310300:01:001:0048; місце розташування: Одеська область, Кілійський район, Вилківська міська рада, Приморське родовище (блок N 5); цільове призначення: J.11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов?язані з користуванням надрами; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки: для розробки піщаного кар?єру; форма власності: державна власність; площа земельної ділянки: 15 га.

Після проведення державної реєстрації (формування) земельної ділянки відомості про речові права на неї внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме рішенням державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Заєва О.І. від 19.01.2017р. №33482309 проведено державну реєстрацію: - права власності на земельну ділянку за Державою в особі Кілійської районної державної адміністрації (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1150890351223, номер відомостей про речове право 18628463); - права оренди земельної ділянки за ТДВ «Агробуд» (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1150890351223, номер відомостей про інше речове право 18629283).

У подальшому, на підставі розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 27.01.2017р. №53 «Про дострокове припинення договору оренди земельної ділянки шляхом його розірвання» між сторонами договору оренди 27.01.2017р. укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди від 08.05.2003р.

Відомості про припинення іншого речового права внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Заєва О.І. від 06.02.2017р. №33723283 (дата державної реєстрації 31.01.2017р.).

Відтак, як зазначає прокурор, з 31.01.2017р. власником земельної ділянки залишалась Держава в особі Кілійської районної державної адміністрації, інші речові права на земельну ділянку відсутні.

При цьому, на думку прокурора, увесь цей час перебування земельної ділянки в оренді ТДВ «Агробуд» ніяким чином не змінило право власності Держави та право постійного користування ДПІ «Ізмаїльське лісове господарство» на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 15 га, оскільки компетентними органами Держави у встановленому законодавством порядку рішення про вилучення такої земельної ділянки із земель, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», не приймалось.

Проте, рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко І.І. від 27.08.2021р. № 60041690 проведено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 за адресою: Одеська область, Кілійський район (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1150890351223, номер відомостей про речове право: 43669740).

Вказана реєстраційна дія здійснена державним реєстратором з посиланням на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. N 1423-IX.

Прокурор вважає, що територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області неправомірно набуто право власності на спірну земельну ділянку, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. N 1423-IX не передбачає віднесення до земель комунальної власності земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

Відтак, прокурор дійшов висновку, що земельна ділянка площею 15 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 підлягає витребуванню на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, а рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації права власності та державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі підлягають скасуванню.

В обгрунтування позову прокурор зазначив, що у ст. 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об?єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов?язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб?єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об?єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 80 Земельного кодексу України до суб?єктів права власності на землю віднесено, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередно або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; державу, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з п.п. «г» п. 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Як зазначає прокурор, про належність земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 до земель державного лісового фонду свідчить інформація ДП «Ізмаїльське лісове господарство», викладена у листах від 26.10.2022р. N 269 та від 25.11.2022р. за № 308, відповідно до якої земельна ділянка з незаконно присвоєним кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013-2014 років перебуває в постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво, квартали 3 та 4. Цими же листами надано схематичне зображення накладання земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 на землі державного лісового фонду.

Також, відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» від 20.06.2023р. №561 земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 3 та 4 кварталів Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України».

При цьому, прокурор зауважив, що ВО «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991р. №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Об?єднання створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Комплекс лісовпорядних робіт здійснюється для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища. ВО «Укрдержліспроект» є державним підприємством, яке забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обгрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.

Крім того, прокурор зауважив, що згідно з п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського 9призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Листом Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 20.05.2021р. № 04-01-19/384 повідомлено, що документами, які підтверджують право власності ДП! «Ізмаїльське лісове господарство» на землі Вилківського лісництва є Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство» у складі пояснювальної записки, таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, карти-схеми лісонасаджень ДІІ «Ізмаїльське лісове господарство».

Прокурор зазначив, що відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 149 Земельного кодексу України, у редакції станом до 27.05.2021р., земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених ч.ч.5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 3емельного кодексу України, у редакції станом до 27.05.2021р., Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст.149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов?язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За приписами п. 5 ст. 27 Лісового кодексу України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Таким чином, прокурор дійшов висновку, що вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею 15 га, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», і надання у користування такої земельної ділянки до 27.05.2021 р. належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 25.11.2022р. №24748/0/2-22 Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, відведення, вилучення, припинення права постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» земельної ділянки площею 15 га із кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 не приймалося.

Крім того, за ч. 1 ст. 149 3емельного кодексу України (у чинній редакції Закону України від 28.04.2021р. N 1423-IX) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, прокурор дійшов висновку про те, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021р. наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

Водночас, відповідно до листа Одеської обласної державної адміністрації від 08.12.2022р. №11910/5/01-46/10525/2-22 обласною державною адміністрацією не надавалась добровільна відмова, згода на вилучення, припинення права постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відведення будь-яким фізичним або юридичним особам або зміну цільового призначення земельної ділянки площею 15 га кадастровий номер 5122310300:01:001:0048.

Крім того, відповідно до листів ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 26.10.2022р. N 269 та від 25.11.2022р. N 308 дозвіл на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало і підстав для вилучення даної земельної ділянки немає. Кадастровий номер присвоєний без відома ДІ «Ізмаїльське лісове господарство».

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 116 3емельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Окрім того, прокурор вважає, що відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 площею 15 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оброни та іншого призначення всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.

Прокурор звернув увагу на те, що за ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з

природними комплексами та об?єктами, мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об?єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об?єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до ст. 6 цього Закону об?єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. Ha землях природно-заповідного фонду тa іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об?єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Указом Президента України від 10.08.1998р. N 861/98 із змінами, внесеними Указами Президента від 10.06.2003р. N502/2003, від 02.02.2004р. N 117/2004, створено у Кілійському районі Одеської області на базі природного заповідника «Дунайські плавні» Дунайський біосферний заповідник і підпорядковано його Національній академії наук України. Установлено площу Дунайського біосферного заповідника у розмірі 46402,9 га з акваторією Чорного моря, у тому числі 22662 га, що надаються йому в постійне користування, та 23740,9 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

При цьому, як зазначає прокурор до земель, які надано у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику включено, зокрема, землі площею 7143 га Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства. До складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства також включено 11575 га земель.

Прокурор зауважив, що на теперішній час межі Дунайського біосферного заповідника не встановлені в натурі. Отже, враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», для визначення меж вказаного об?єкта природно-заповідного фонду необхідно керуватися проєктом створення Дунайського біосферного заповідника, зокрема, первинними документи, які стали підставою для створення біосферного заповідника.

Відповідно до листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 26.04.2021р. N 100-01/21 до складу біосферного заповідника включені всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га. Межі Вилківського лісництва, визначені на місцевості на підставі відповідних матеріалів лісовпорядкування, стали відповідно і зовнішніми межами Дунайського біосферного заповідника.

Як вбачається з Проєкту створення Дунайського біосферного заповідника, наданого згідно листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 08.07.2021р. N 157-01/21, Ізмаїльський Держлісгосп у 1997 році за матеріалами лісовпровадження 1993-1994 років надав згоду на передачу Стенцівських плавнів в Кілійському районі Вилківського лісництва з виключенням з Держлісгоспу загальною площею 7143 га, без виключення земель із складу Ізмаїльського Держлісгоспу - площею 11575 га. Згода на передачу земель держлісгоспу надана для розширення заповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферного заповідника.

Згідно з інформацією ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 19.05.2021р. N 99 на території Ізмаїльського району в Державному лісовому фонді України, який знаходиться в підпорядкуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське

лісництво, відповідно лісовпорядкування 2013 року знаходиться Дунайський біосферний заповідник площею 11256,2 га (квартали No 1-16, 24-40).

Включення кварталів 3 та 4 Вилківського лісництва, на яких сформована земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048, до складу Дунайського біосферного заповідника також підтверджується листом ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 25.11.2022р. №308.

Також, відповідно до листа Національної академії наук України від 07.11.2022р. N 110/1260-12 земельна ділянка із кадастровим номером 5122310300:01:001:0048, площею 15 га, є колишнім піщаним кар?єром, заповненим водою, розташована в кварталах N 3 та 4 Вилківського лісництва та входить до складу земель Дунайського біосферного заповідника НАН України. Згідно з функціональним зонуванням території ДБ3 вона віднесена до зони антропогенних ландшафтів, режим якої визначається відповідно до ст. 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Президія НАН України не надавала будь-яких погоджень щодо вилучення земельної ділянки площею 15 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 3 та 4 кварталів Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство», прокурор вважає, що така земельна ділянка одночасно перебуває в межах Дунайського біосферного заповідника.

Також прокурор послався на позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постановах від 28.11.2018р. у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц, від 07.04.2020р. у справі №372/1684/14-ц, відповідно до якої набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Крім того, прокурор зазначив, що як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для державної реєстрації права власності на

земельну ділянку плошею 15 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області став лист Вилківської міської ради від 17.08.2021р. № 2342/02-13, адресований суб?єкту державної реєстрації прав, відповідно до якого міська рада з посиланням на положення пункту 24 Розділу Х Земельного кодексу України просить зареєструвати право комунальної власності на земельну ділянку.

В свою чергу, при державний реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державний реєстратор виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко І.П. здійснила посилання на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. N 1423-1X.

Прокурор зауважив, що дійсно, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. N 1423-IX внесено зміни та доповнення до ряду законодавчих актів, у тому числі розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено п.24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Одночасно, вказана норма містить перелік виключень, зокрема підпункт а) крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств,

установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Таким чином, ураховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 розташована в межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України», прокурор дійшов висновку, що така земельна ділянка не може перейти у комунальну власність в силу приписів п.п. а) п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України.

Відтак, Вилківська міська рада неправомірно заволоділа земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності.

Керуючись положеннями ст.ст.317, 319, 327, 381 Цивільного кодексу України, прокурор вважає, у даному випадку вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.

Крім того, прокурор зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

3 урахуванням викладеного, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах, прокурор вважає, що доцільним є обрання способу захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко Ірини Павлівни від 27.08.2021р. № 60041690.

У відповідності до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об?єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. N 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку. У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених y підпунктах 2, 3 цього пункту, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це за формою згідно з додатком 23 особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб?єктів таких прав.

Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: набувають статусу архівних за рішенням державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Пунктом 50 зазначеного Порядку передбачено, що Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки.

Згідно з п. 57 вказаного Порядку Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 1562 цього Порядку.

Прокурор зазначає, що державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке суперечить дійсному (землі лісогосподарського призначення) порушує вимоги закону.

При цьому, до того часу, поки в Державному земельному кадастрі продовжуватиме розміщуватися інформація про земельну ділянку з таким цільовим призначенням, яке суперечить дійсному, такі дані в розумінні ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» є офіційними.

Прокурор, посилаючись на положення ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України зазначив, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм

майном.

3 огляду на особливу цінність земель лісогосподарського призначення та територій природно-заповідного фонду, з урахуванням вимог наведеного вище законодавства, прокурор вважає, що ефективне поновлення порушеного права можливе при усуненні перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню земель лісогосподарського призначення, адже, у випадку скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України вона припинить своє існування як об?єкт цивільних прав, що у свою чергу дасть змогу запобігти можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства.

Таким чином, з урахуванням неправомірності державної реєстрації 10.01.2017р. у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 15 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 та цільовим призначенням J.11.01 «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов?язані з користуванням надрами» на землях лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України» на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, прокурор вважає, що належним додатковим способом захисту інтересів держави є також заявлення вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

В обгрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для її представництва прокурор у суді, заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначив, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зміст поняття «інтереси держави» розглянуто в рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 року: державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо повернення у володіння та розпорядження держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.07.2018р. у справі №926/1111/15 зазначив, що вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом.

Прокурор також зазначив, що необхідність пред`явлення позову у даній справі зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, адже на території Дунайського біосферного заповідника на даний час до Червоної книги відмічено 68 видів птахів, рідкісні види іхтіофауни, рідкісні та зникаючи види теріофауни та флори. також, спірна земельна ділянка розташована на території Смарагдової мережі - спеціальної території для збереження біологічного різноманіття, створеної (визначеної) відповідно до Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція).

Виходячи з системного аналізу ст.ст.122 та 149 Земельного кодексу України, прокурор вважає, що повноваженнями щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками із земель державної власності, наданих у постійне користування філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021р. наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

Крім того, відповідно до ч.3,5 ст.16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» обласні державні адміністрації є державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.

При цьому, прокурор зауважив, що у будь-якому випадку, додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України, беззаперечно становить державний інтерес, а допущені порушення законодавства у сфері розпорядження земельними ділянками порушують інтереси держави, адже, ст. 14 Конституції України, ст.1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває від особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прокурор зазначив, що з метою встановлення обставин для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 07.02.2023р. за №12-221вих-23, яким повідомлено про неправомірне набуття територіальною громадою Вилківської міської ради права власності на земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, а також витребувано інформацію про вжиті облдержадміністрацією заходи або намір їх вжити з метою захисту інтересів держави.

Листом від 15.02.2023р. за №1216/4/01-46/1669/2-23 повідомлено, що Одеська обласна державна адміністрація підтримує ініціативу органів прокуратури щодо вжиття необхідних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення і реагування на правопорушення, а також забезпечення законності і недопущення порушень інтересів держави. Але, будь-якої інформації щодо вжиття відповідних заходів або намір їх вжити наведено не було.

За таких обставин, прокурор вважає, що має місце бездіяльність облдержадміністрації, що має наслідком необхідність звернення органів прокуратури з відповідним позовом щоб інтереси держави не залишились незахищеними, адже прокурор в даних правовідносинах, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту.

На підставі вищевикладеного прокурор зазначає, що ефективним засобом захисту державних інтересів у подібних правовідносинах є звернення саме органами прокуратури до суду в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

Позивач - Одеська обласна державна адміністрація, повністю підтримує позовні вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури та просить суд задовольнити позов.

Відповідач Вилківська міська рада, своїм право на судовий захист не скористалася, відзив на позовну заяву до суду не надала.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника прокуратури та позивача, судом встановлено, що відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом ( ст.170 Цивільного кодексу України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц ). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р.у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц ).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18).

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів (п. 3 ч.1 ст.16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (п. 5 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» ).

У позовній заяві прокурор вказав, що у нього є підстави для звернення до суду, бо Одеська обласна державна адміністрація цього не зробила. Прокурор долучив до позовної заяви лист-відповідь Одеської обласної державної адміністрації від 15.02.2023р. № 1216/4/01-46/1669/2-23, у якому повідомила, що підтримує ініціативу органів прокуратури щодо вжиття необхідних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення і реагування на правопорушення, а та При цьому, відомостей стосовно наміру самостійно здійснити захист інтересів держави обласна державна адміністрація не надала.

За таких обставин, на думку суду, Одеська обласна державна адміністрація виявила бездіяльність, що дозволило прокурору звернутися до суду у порядку представництва інтересів держави в особі цієї адміністрації. Остання наявність підстав для такого представництва не оскаржила, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловила. Вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, які слід задовольнити, на що вказав у судовому засіданні представник позивача. З огляду на вказане, прокурор обґрунтував неналежне здійснення Одеською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави у спірних правовідносинах і наявність підстави для їхнього представництва ним самим.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч.2 ст.1 Лісового кодексу України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (ч.4 ст.1 Лісового кодексу України).

За змістом ч.2 ст.3 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (п. «е» ч.1 ст.19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ч.1 ст.5 Лісового кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст.63 Лісового кодексу України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч.1 ст.164 Земельного кодексу України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (п.5 розділу УІІІ «Прикінцеві положення « Лісового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 10.08.1998р. N 861/98 (із змінами, внесеними Указами Президента від 10.06.2003р. N502/2003, від

02.02.2004р. N 117/2004) створено у Кілійському районі Одеської області на базі природного заповідника «Дунайські плавні» Дунайський біосферний заповідник і підпорядковано його Національній академії наук України. Установлено площу Дунайського біосферного заповідника у розмірі 46402,9 га з акваторією Чорного моря, у тому числі 22662 га, що надаються йому в постійне користування, та 23740,9 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

При цьому, до земель, які надано у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику включено, зокрема, землі площею 7143 га Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства. До складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства також включено

11575 га земель.

На теперішній час межі Дунайського біосферного заповідника не встановлені в натурі.

Отже, враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», для визначення меж вказаного об?єкта природно-заповідного фонду необхідно керуватися проєктом створення Дунайського біосферного заповідника, зокрема, первинними документи, які стали підставою для створення біосферного заповідника.

Згідно з інформацією ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 19.05.2021р. № 99 на території Ізмаїльського району в Державному лісовому фонді України, який знаходиться в підпорядкуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво, відповідно

лісовпорядкування 2013 року знаходиться Дунайський біосферний заповідник площею 11256,2 га (квартали N 1-16, 24-40).

Включення кварталів 3 та 4 Вилківського лісництва, на яких сформована земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048, до складу Дунайського біофсерного заповідника також підтверджується листом ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 25.11.2022р. №308.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 3 та 4 кварталів Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство», така земельна ділянка одночасно перебуває в межах Дунайського біосферного заповідника.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку плошею 15 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області став лист Вилківської міської ради від 17.08.2021р. № 2342/02-13, адресований суб?єкту державної реєстрації прав, відповідно до якого міська рада з посиланням на положення п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України просить зареєструвати право комунальної власності на земельну ділянку.

Дійсно, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. N 1423-IX внесено зміни та доповнення до ряду законодавчих актів, у тому числі розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено п.24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Таким чином, ураховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0048 розташована в межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України», така земельна ділянка не може перейти у комунальну власність в силу приписів п.п. а) п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 317,319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст.8 Лісового кодексу).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абз.3 п.12 Розділу Х «Перехідні положення Земельного кодексу України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абз.1 п.12 Розділу Х «Перехідні положення Земельного кодексу України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п. 2 ч.1 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними(п.п.4, 5 ч.1 ст.31 Лісового кодексу України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч.1 та 2 ст. 149 Земельного кодексу України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч.ч.5,9 цієї статті (ч.6 ст. 149 Земельного кодексу України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (ч.5 ст. 149 Земельного кодексу України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст.150 цього Кодексу (ч.9 ст. 149 Земельного кодексу України).

З огляду на наведені приписи вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірної земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України», належало до повноважень саме Одеської обласної державної адміністрації.

У даній справі прокурор заявив, зокрема, вимогу про витребування на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048.

Згідно ст.2 ГПК України завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасний вирішення судом спорів, повязаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суде, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних осіб чи юридичних осіб, держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17, від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18, від 15.06. 2021р. у справі № 922/2416/17, від 14.12.2021 р. у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 р. у справі № 143/591/20,, від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 ).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.ст.387-388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст.391 Цивільного кодексу України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

За приписами ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача.

Вимогу прокурора про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння Вилківської міської ради треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі ст.ст.387-388 Цивільного кодексу України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц ).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника.

Суд також зазначає, що як вбачається з матеріалів справи при державний реєстрації права власності Вилківської міської ради на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державний реєстратор виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко І.П. здійснила посилання на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. N 1423-1X.

Частиною 2 ст. 117 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Суд повторно наголошує та тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021р. внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021р.) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державної форми власності. При цьому, Кабінетом Міністрів України, Одеською обласною державною адміністрацією рішення про передачу цієї земельної ділянки державної власності до земель комунальної власності не приймалось, з постійного користування ДП «Ліси України» земельна ділянка не вилучалась, акт приймання-передачі земельної ділянки не підписувався.

Враховуючи все викладене вище, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко І.П. від 27.08.2021р. №60041690.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Нормами ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

За визначенням ст.1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 6 ст.21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам законодавства, а також знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно з ч. 6. ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Частиною 4 ст.25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 50 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012р. передбачено, що Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки.

Згідно зі ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом, способів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020р. у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко Ірини Павлівни від 27.08.2021р. №60041690 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на земельну ділянку площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 (РНОНМ 1150890351223, номер відомостей про речове право 43669740); витребування на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 з одночасним закриттям поземельної книги відносно вказаної земельної ділянки.

Досліджуючи наявність у заступника керівника Одеської обласної прокуратури повноважень на звернення з даним позовом до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч.4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019р. у справі № 923/35/19, від 23.07.2020р. у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).

Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі не звертались з відповідним позовом до суду.

Матеріалами справи також підтверджується, що Одеською обласною прокуратурою листами від 24.01.2023р. повідомлено Головне управління Держгеокадастру в Одеській області та Міністерство освіти і науки України про намір звернутися до суду із позовом до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області щодо відновлення прав на земельну ділянку із кадастровим номером 5123383400:01:001:0246,.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко Ірини Павлівни від 27.08.2021р. №60041690 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на земельну ділянку площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 (РНОНМ 1150890351223, номер відомостей про речове право 43669740); витребування на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 з одночасним закриттям поземельної книги відносно вказаної земельної ділянки задовольнити повністю.

2. Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Даниленко Ірини Павлівни від 27.08.2021р. №60041690 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на земельну ділянку площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 (РНОНМ 1150890351223, номер відомостей про речове право 43669740).

3. Витребувати від Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м.Вилкове, вул.Молряків-Десантників, буд.18, код ЄДРПОУ 40594334) на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (65032, м.Одеса, пр.Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 00022585) земельну ділянку площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048.

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 15 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0048 з одночасним закриттям поземельної книги відносно вказаної земельної ділянки.

5.Стягнути з Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (68355, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Молряків-Десантників, буд.18, код ЄДРПОУ 40594334) на користь Одеської обласної прокуратури (р\р UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору у розмірі 583 685 грн 50 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 30.01.2024р.

Суддя Н.В. Рога


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	23.01.2024
Оприлюднено	01.02.2024
Номер документу	116638074
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою

Принцевська Н.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 23.01.2024 по справі 916/3541/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/3541/23

Рішення
від 23.01.2024 по справі 916/3541/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ