Постанова

від 01.02.2024 по справі 138/3126/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/3126/20

Провадження № 22-ц/801/231/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Цибульський О. Є.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 рокуСправа № 138/3126/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребуванняземельної ділянкиз чужогонезаконного володінняза апеляційноюскаргою представниці ОСОБА_2 адвоката Королюк О. В. на заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Цибульського О. Є. від 20 грудня 2022 року,

встановив:

В грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся з позовом, за яким просив поновити йому строк позовної давності, витребувати у ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння земельну ділянку загальною площею 1,7099 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522684800:01:000:0032, яка знаходиться на території Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області та скасувати реєстрацію договору оренди б/н від 18 квітня 2014 року, номер запису 6055378 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтовування вимог позову зазначав, що йому належить зазначена земельна ділянка відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії АВ № 397296 від 24 березня 2006 року. В 2020 році він отримав податкове повідомлення-рішення, з якого довідався про те, що право оренди на його ділянку на підставі договору оренди від 18 квітня 2014 року зареєстроване за ОСОБА_2 строком на 49 років. Такого договору він не укладав, орендної плати не отримував.

В червні 2021 року представниця ОСОБА_1 адвокат Совгира Л. В. подала заяву про «уточнення позовних вимог», згідно з якою замість вимоги про витребування земельної ділянки просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,7099 га з кадастровим номером 0522684800:01:000:0032, яка знаходиться на території Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522684800:01:000:0032, загальною площею 1,7009 га, яка знаходиться на території Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, якою користується ОСОБА_2 згідно з договором оренди землі б/н від 18 квітня 2014 року.

Скасовано реєстрацію договору оренди землі б/н від 18 квітня 2014 року, номер запису 6055378 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та речових прав на нерухоме майно.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим,що оскільки ОСОБА_2 від наданняна вимогусуду оригіналудоговору орендиземлі №б/нвід 18квітня 2014року ухилився,що унеможливилопроведення судовоїпочеркознавчої експертизи,а томусуд прийшовдо висновку,що уданій справівідповідач неспростував доводівпозивача проте,що оспорюванийдоговір орендиземлі небув підписанийним,відповідно івідсутність йоговолевиявлення наукладання оспорюваногодоговору оренди. Відповідно ефективним способом захисту прав позивача вважав скасування державної реєстрації права оренди, зазначивши при цьому у резолютивній частині рішення про скасування державної реєстрації договору оренди.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_2 адвокат Королюк О. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на те, що суд першої інстанції не конкретизував позовні вимоги, зокрема не з`ясував і не зазначив у своєму рішенні яким саме чином позивач вимагає усунення перешкод у користування його земельною ділянкою. Звертала увагу, що позовна давність у негаторних позовах не застосовується, оскільки порушення права триває, але протягом шести років позивач погоджувався на використання його земельної ділянки, що вказує на існування договірних відносин між сторонами. Скасування державної реєстрації речового права належить до владних повноважень державного реєстратора, а тому спір у цій частині є публічно-правовим і не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Зазначала, що довідка від 04 листопада 2020 року та висновок спеціаліста від 18 червня 2021 року не є належними доказами у справі, оскільки містять інформацію про стан позивача (його сліпоту) станом на час їх видачі, а не на час укладення (підписання) спірного договору оренди землі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Встановлено, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка загальною площею 1,7099 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522684800:01:000:0032, яка знаходиться на території Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (державний акт на право власності на земельну ділянку серії АВ № 397296 від 24 березня 2006 року на а. с. 10).

18 червня 2014 року державним реєстратором Могилів-Подільського міськрайонного управління юстиції Бантя Н. О. право оренди цієї земельної ділянки зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі від 18 квітня 2014 року строком на 49 років (а. с. 12 13).

Звертаючись із позовом ОСОБА_1 стверджував, що такого договору не укладав, про реєстрацію права оренди його земельної ділянки довідався в 2020 році з податкового повідомлення-рішення.

Очевидно, що заперечуючи проти таких доводів позивача, принцип змагальності цивільного процесу (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України ) саме на відповідача покладає обов`язок спростування цього твердження шляхом надання оригіналу підписаного сторонами договору. ОСОБА_2 оригіналу договору ні з власної ініціативи ні на вимогу суду першої інстанції не надав, а тому суд прийшов до правильного по суті висновку про те, що спірний договір між сторонами не укладався.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що через перебування за межами України йому не було відомо про розгляд справи, відповідно він не міг надати оригінал витребуваного судом договору оренди для проведення почеркознавчої експертизи з огляду на таке.

Відповідно до частин третьої п`ятої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Тобто особа може брати участь у судовому процесі як особисто, так і через представника і у разі, якщо його повноваження не обмежені, то усі дії вчинені в судовому процесі представником, вважаються такими, що вчинені особою, яку він представляє.

На аркуші справи 27 є ордер адвоката Королюк О. В., виданий на підставі договору з ОСОБА_2 про надання правничої (правової) допомоги від 08 лютого 2021 року (а. с. 29). Жодних застережень щодо повноважень адвоката ордер та договір не містять, а тому перешкод у наданні оригіналу договору оренди землі, факт укладення якого заперечує позивач, у встановлений процесуальним законом строк відповідач не мав. Письмового повідомлення про неможливість своєчасного подання цього доказу у справі немає.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що про наявність у відповідача оригіналу договору оренди землі від 18 квітня 2014 року, укладеного з ОСОБА_1 , зазначено як у заяві про перегляд заочного рішення, так в апеляційній скарзі, але ні до заяви, ні до матеріалів апеляційної скарги він не долучений.

Разом з тим з рештою висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог погодитись не можна, тому що суд дійшов до них із порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін.

Щодо «поновлення строку звернення до суду».

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини третя п`ята статті 267 ЦК України).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення узаконіпозовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваногозакономінтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Такі висновки містяться, зокрема у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № № 234/3341/15-ц.

Тобто позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, наслідком її спливу, якщо про це заявлено відповідною стороною у спорі, є відмова у позові, але якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визнавши поважною причину пропущення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до винесення судового рішення, суд не може поновити строк звернення до суду, а повинен постановити рішення по суті позовних вимог (захистити порушене право).

У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати і правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (такі самі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року № 922/1832/19).

Таким чином, ураховуючи предмет позову, за яким суд вирішував цей спір (відповідно до заяви про «уточнення позовних вимог»), суд не мав підстав для застосування позовної давності.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на чергове грубе нехтування судом першої інстанції норм цивільного процесуального права при вирішенні питання про прийняття заяви про зміну предмету позову («уточнення позовних вимог»).

Право позивача на зміну підстав або предмета позову припиняється із закінченням підготовчого засідання, а у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

Підготовче провадження у справі було закрито судом 07 квітня 2021 року, заява про зміну предмета позову подана 17 червня 2021 року.

За загальним правилом право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Тобто заява представниці позивача про зміну предмета, як така, що подана з порушенням процесуального строку на її подання, підлягала залишенню судом першої інстанції без розгляду, а справу необхідно було розглядати у межах предмету позову, визначеного у позовній заяві.

Щодо заочного розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тобто умовами проведення заочного розгляду є неявка належним чином повідомленого відповідача в жодне судове засідання без поважних причин чи неповідомлення причин неявки, неподання ним відзиву.

Як зазначалось учасник справи може брати участь в цивільному процесі особисто або через представника.

З матеріалів справи видно, що представниця відповідача адвокат Королюк О. В. брала участь в судовому засіданні 07 грудня 2021 року, 14 лютого 2022 року.

Тобто відповідач, в особі повноважного представника, брав участь у судових засіданнях, висловив свою позицію щодо предмета позову, а тому підстав для ухвалення заочного рішення у справі суд першої інстанції не мав, що є черговим грубим порушенням судом норм процесуального права.

Не правильно суд застосував і норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Так у частині першій статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до статті 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й у статті 13 Закону України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено,що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини першоїстатті 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Підпис (відповідно до статей 205,207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 стверджував, що будь-яких договорів з ОСОБА_2 не підписував, тому договір є неукладеним.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови).

Оскільки позивач не підписував договір оренди землі, тобто не виявив свою волю до вчинення цього договору, відтак така угода є неукладеною.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, однак його висновки по суті позовних вимог є фактично відтворенням змісту позовної заяви без аналізу цих вимог на предмет їх відповідності змісту порушеного права, визначених законом способів захисту такого права та їх ефективності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип juranovitcuria (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (damihifactum, dabotibijus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу juranovitcuria. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом juranovitcuria неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовував позов фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем.

Задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції не уточнив позовних вимог та не визначився зі способом, у який таке усунення має здійснюватися.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору.

У цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди землі від 18 квітня 2014 року, то апеляційний суд звертає увагу на таке.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Таким чином державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону № 161-XIV у редакції від 01 січня 2013 року) підлягало право оренди земельної ділянки.

Саме правооренди зареєстрованеза відповідачемв Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майноза номеромзапису 6055378,а томуочевидно,що скасуватиреєстрацію договору,яка нездійснювалась іне моглабути здійсненав силузакону,суд неміг.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IVсудове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14)).

Отже задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення є ефективним, тобто таким, що повністю відновлює права позивача на користування і розпорядження земельною ділянкою, способом захисту його права і не потребує застосування додаткових засобів захисту, зокрема скасування державної реєстрації права оренди, тому що таке рішення (про усунення перешкод) є достатньою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_2 адвокат Королюк О. В. задовольнити частково.

Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 грудня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522684800:01:000:0032, загальною площею 1,7009 га, яка знаходиться на території Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, якою користується ОСОБА_2 , шляхом її повернення ОСОБА_1 .

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета