Рішення

від 13.12.2023 по справі 757/8554/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8554/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

справа № 757/8554/20-ц

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Управління адміністративними справами і будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України

предмет і підстави позову - про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку провадження в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративними справами і будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень, -

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корната Володимира Володимировича №25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018» та розпорядження № 32 від 23.03.2018 «Про оголошення догани ОСОБА_1 » є незаконним, оскільки зазначені в ньому обставини є надуманими та неправдими та не відповідають фактичним обставинам подій.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- дії начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корната Володимира Володимировича щодо винесення ним Розпорядження № 25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018» - визнати протиправними;

- розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України № 25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018» - скасувати як незаконне;

- дії першого заступника начальника Управління - Глухова Сергія Анатолійовича; заступника начальника Управління - Нестерука Ігоря Анатолійовича; заступника начальника Управління - Лазарчука Романа Вікторовича; начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 - Верцімаги Ірини Володимирівни ; начальника відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання - Павлюка Ігоря Петровича; начальника відділу кадрів - Шалун Людмили Володимирівни; заступника начальника відділу організації виробництва та договірно-правової роботи - Павлика Олександра Миколайовича , які згідно Розпорядження № 25 від 03.03.2018 були у складі комісії - визнати протиправними;

- дії начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корната Володимира Володимировича щодо винесення Розпорядження № 32 від 23.03.2018 «Про оголошення догани ОСОБА_1 » - визнати протиправними;

- розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України № 32 від 23.03.2018 «Про оголошення догани ОСОБА_1 » - скасувати, як незаконне;

- стягнути з відповідача Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь позивача ОСОБА_1 витрати пов`язані з наданням йому правничої допомоги адвоката, які станом на 04.02.2020 становлять 243000,00 грн.

24.02.2020 ухвалою суду було відкрито провадження та призначеного до розгляду в порядку позовного (загального) провадження.

30.11.2021 представник відповідача Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України - Павло Будянський подав відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 147(1) КЗпП України право застосування дисциплінарного стягнення та догани надається тому органові, якому надано право прийняття на роботу цього працівника.

При притягненні до адміністративної відповідальності слід обов`язково встановлювати чи був насправді факт порушення трудової дисципліни, в якій формі вини проявилось порушення трудової дисципліни, причини, що спонукали працівника вчинити дисциплінарний проступок, обставини за яких його вчинено. Разом з тим, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, вважає, що розпорядження № 32 від 23.03.2018 прийняте відповідно до вимог передбачених статтями 147-149 КЗпП України, а неетична поведінка працівника Управління повністю відтворює складові дисциплінарного проступку.

02.12.2021 ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про передачу за підсудністю цивільної справи №757/8554/20-ц до Окружного адміністративного суду м. Києва.

18.02.2022 на адресу суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, Голови Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Рахункова Палата про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень.

Ухвалою суду від 18.02.2022 уточнену позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05.10.2023 уточнену позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з невиконанням вимог ухвали у передбачений строк.

Ухвалою суду від 05.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити на підставі наявних доказів, які містяться в матеріалах справи.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що вони є необґрунтованими.

Заслухавши пояснення учасників процесу, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судовим розглядом встановлено, що 21.02.2018 о 15 год. 16 хв. ОСОБА_1 приніс до громадської приймальні Апарату Верховної Ради України запит на отримання публічної інформації щодо черги на отримання житла працівниками Апарату Верховної Ради України. Позивач відмовився подати запит без відмітки на копії запиту печатки особистого прийому. Збирався надіслати запит на отримання публічної інформації до громадської приймальні Апарату Верховної Ради України поштою.

22.02.2018 о 10 год. 35 хв. ОСОБА_1 повторно приніс до громадської приймальні Апарату Верховної Ради України запит на отримання публічної інформації щодо черги на отримання житла працівниками Апарату Верховної Ради України. Позивач відмовився подати запит без відмітки на копії запиту печатки особистого прийому. Збирався надіслати запит на отримання публічної інформації до громадської приймальні Апарату Верховної Ради України поштою.

23.02.2018 о 12 год. 05 хв. позивач перебував у одній із адміністративних будівель Верховної Ради України у відділі звернень громадян Апарату Верховної Ради України з метою подачі документів особистого характеру. Перебуваючи у громадській приймальні ОСОБА_1 у грубій емоційній формі вимагав особистої зустрічі з керівництвом Відділу, вживаючи при цьому нецензурну лексику, ображаючи та безпідставно звинувачуючи працівників у непрофесійності та некомпетентності. Незважаючи на спроби з боку заступника керівника та головного консультанта Відділу з`ясувати обставини візиту і спільно відшукати шляхи мирного врегулювання ситуації, ОСОБА_1 силоміць увірвався до кабінету керівника підрозділу та з підвищеною інтонацією у зневажливій формі висловив свої надумані звинувачення на адресу співробітників Відділу, які, на думку позивача, перешкоджали у реалізації його права на доступ до публічної інформації, оскільки під час реєстрації поданих ним запитів на інформацію відмовлялися проставити штамп на копіях документів. Спроби керівника підрозділу роз`яснити позивачу причини вчинення працівниками відділу звернення громадян саме таких дій. а не інших. ОСОБА_1 не брав до уваги та залишив кабінет керівника відмовившись від подальшого конструктивного спілкування.

Про цей інцидент 10-тьма працівниками Відділу складено та підписано акт від 23.02.2018 про факт неетичної поведінки завідувача сектору зеленого господарства ОСОБА_1 , в якому детально описано про перебіг подій, що відбулися у громадській приймальні (а.с. № 26).

В подальшому, керівником відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України Адамовичем Н.М. направлено лист Першому заступнику керівника Апарату Верховної Ради України Боднару С.А. № 09-2/1-58 від 26.02.201, в якому описано ситуацію, що сталася у відділі звернень громадян та доручено керівництву Управління провести відповідну роз`яснювальну роботу, направлену на ознайомлення ОСОБА_1 з загальноприйнятими етичними нормами поведінки, вимогами трудового законодавства, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також нормативно-правовим актами, якими керується Верховна Рада України та Апарат при здійсненні своєї діяльності (а.с. № 27).

Розпорядженням Управління № 25 від 03.03.2018 створено комісію для вивчення ситуації викладеної у листі керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України Адамовича Н.М .

За результатами роботи комісії прийнято розпорядження № 32 від 23.03.2018, в якому, керуючись статтями 147-149 Кодексу законів про працю України, оголошено догану ОСОБА_1 , завідувачу сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки.

Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.12.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів визначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

З ст. 149 КЗпП України вбачається, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Статтею 150 КЗпП визначено, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава ХV цього Кодексу).

Так, підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права: КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку для завідувача сектору зеленого господарства встановлений наступний режим роботи: понеділок вівторок середа, четвер з 07:00 до 16:00 год. з перервою з 11:00 до 11:45 год. та в п`ятницю з 07:00 до 14:45 з перервою 11:00 до 11:45.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до розпорядження № 32 від 23.03.2018, підставою для оголошення догани позивачу слугувало те, що протягом 21-23.02.2018, завідувачем сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 ОСОБА_1 були допущені порушення п. 3.3, 4.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, які стосувалися самовільного залишення робочого місця а також порушення посадової інструкції завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 в частині недотримання норм етики поведінки та правил ділового етикету.

Тобто, оскаржуване розпорядження містить чіткі посилання на те, які саме порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку були вчинені ОСОБА_1 та який саме конкретно дисциплінарний проступок вчинив позивач.

Суд не бере до уваги твердження позивача що в обов`язки останнього входить здійснення керівництва виробничою діяльністю з озеленення усіх територій відділів утримання будинків та прибудинкових територій Верховної Ради України на якій знаходяться рослини та насадження, як відкритого так і закритого ґрунту (кімнатні рослини), де ОСОБА_1 виконує свої прямі посадові обов`язки, а відповідно і, як таке, визначене інструкціє місце постійної роботи позивача, у відповідності до Постанови Міністерства праці України № 41 від 01.09.1992, є вся територія Верховної Ради, оскільки відповідно до основних термінів та визначень вказаних у Постанові Міністерства праці України № 41 від 01.09.1992, робоче місце це місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Разом з тим, судом встановлено та сторонами не заперечується, що 21.02.2018 о 15:16 год., 22.02.2018 о 10:35 год. та 23.02.2018 о 12:05 год. ОСОБА_1 перебував у громадській приймальні Апарату Верховної Ради України в робочий день та години не у зв`язку з виконанням функціональних обов`язків, а з метою вирішення особистих питань.

Крім того, суд не приймає до уваги обґрунтування позивача викладені у позовній заяві щодо відсутності у начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корната В.В. повноважень на прийняття ним Розпорядження № 32 від 23.03.2018 «Про оголошення догани ОСОБА_1 » та будь-яких інших рішень, оскільки в Управлінні адміністративними будинками право прийняття та звільнення працівників надано начальнику Управління адміністративними будинками, відповідно до п. 6.8. Положення про Управління адміністративними будинками, затвердженого розпорядженням Управління справами Апарату Верховної Ради України № 14 від 20.03.2018.

Окрім цього, згідно з п. 7.6. розділу 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку Управління адміністративними будинками, дисциплінарне стягнення застосовується керівництвом Управління адміністративними будинками.

Відтак, сукупність даних обставин вказує на те, що проступок позивача є свідомим і відповідно умисним. Відповідач, притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності, врахував всі конкретні обставини, сукупність допущених позивачем порушень, і дотримавшись процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовано наклав на працівника дисциплінарне стягнення, у вигляді догани. Тому відсутні підстави для скасування оспорюваного розпорядження, визнання дій незаконними.

Щодо вимоги позивача про скасування розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України № 25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018» як незаконного, слід зазначити таке.

Дослідивши позовну заяву, судом не встановлено обґрунтування на які б позивач посилався як на підставу для скасування вищевказаного розпорядження, а також порушення з боку відповідача, які б давали підстави вважати розпорядження № 25 від 03.03.2018 незаконним. Однак, з документів долучених до матеріалів справи, вбачається що позивач наголошує на тому що комісія створена безпідставно і особи які входять в її склад не можуть вивчати ситуацію що відбулася, оскільки у ОСОБА_1 з кожним членом комісії конфліктні відносини.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про незаконність розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України № 25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018», а самі лише посилання, не є належним підтвердженням та є надуманими, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що вимоги про визнання дій начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корната Володимира Володимировича щодо винесення ним Розпорядження № 25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018» та дії першого заступника начальника Управління - Глухова Сергія Анатолійовича; заступника начальника Управління - Нестерука Ігоря Анатолійовича; заступника начальника Управління - Лазарчука Романа Вікторовича; начальника відділу утримання будинків та прибудинкових територій № 1 - Верцімаги Ірини Володимирівни; начальника відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання - Павлюка Ігоря Петровича; начальника відділу кадрів - Шалун Людмили Володимирівни; заступника начальника відділу організації виробництва та договірно-правової роботи - Павлика Олександра Миколайовича, які згідно Розпорядження № 25 від 03.03.2018 були у складі комісії протиправними, як похідні від скасування незаконного розпорядження № 25 від 03.03.2018 теж не підлягають задоволенню, а отже, позов є не обґрунтований і задоволенню не підлягає.

Щодо вимог сторони позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 243000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування, представником позивача надано копію Договору № 2/ФО/08-18 про надання правової допомоги від 15.08.2018; копію протоколу № 1 погодження договірної ціни від 15.08.2018; копію рахунку-фактури № 1 від 04.02.2020 у адміністративній справі № 826/6378/18 за виконані виконавцем роботи у період з 14.06.2018 по 03.02.2020 у адміністративній справі № 826/6378/18 про скасування розпорядження № 32 від 23.03.2018; акт приймання-передачі № 1 виконаних робіт з надання правової допомоги у адміністративній справі № 826/6378/18 згідно із рахунком-фактурою № 1 від 04.02.2020.

Проте, надані позивачем документи стосуються адміністративної справи № 826/6378/18, однак, судом розглядається цивільна справа № 757/8554/20-ц, що виключає підстави звернення до суду з вимогою про стягнення витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги у іншій справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову позивачу в стягненні витрат на професійну правову допомогу в розмірі 243000,00 грн.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що розпорядження начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Корната Володимира Володимировича № 25 від 03.03.2018 «Про створення комісії по факту, який стався 23.02.2018» є правомірним та відповідач правомірно застосував дисциплінарне стягнення у вигляді догани, оскільки позивачем було порушено вимоги Правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції, що засвідчено актом від 23.02.2018 та звітом комісії від 14.03.2018. Щодо інших посилань позивача щодо неправомірності дій, видачі доручення не уповноваженою особою, суддя прийшов до висновку, що дані твердження не підкріплюються належними доказами та спростовуються доводами відповідача.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що доводи позивача спростовано встановленими судовим розглядом обставинами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 140, 147, 148, 149, 150 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління адміністративними справами і будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

відповідач: Управління адміністративними справами і будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, 01008, м. Київ, вул. Банкова, 6-8, код ЄДРПОУ 26252302

предмет і підстави позову - про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень

Суддя Р.В. Новак