Постанова

від 15.01.2024 по справі 910/10939/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2024 р. Справа№ 910/10939/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача - не прибув,

від відповідача - Литвин І.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Іванцової Марини Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 у справі №910/10939/22 (суддя В.В. Бондарчук) за позовом Фізичної особи-підприємця Іванцової Марини Валеріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" про визнання договору недійсним.

Встановив наступне.

Іванцова Марина Валеріївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Райдужна, будинок 13 , загальною площею 341,8 кв.м., б/н від 01.02.2018, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Іванцовою Мариною Валеріївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018 не містить істотних умов, зокрема, в договорі не зазначено об`єкт оренди та не зазначено склад та вартість майна, що передається, що є порушенням ст. 284 Цивільного кодексу України. Крім того, на момент укладення оспорюваного договору від 01.02.2018, вже було укладено договір оренди від 01.11.2017 між відповідачем та Самойленко А.В., який не було розірвано. Таким чином, оспорюваний договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018 підписано позивачем внаслідок омани відповідача, що також є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог Іванцової М. В. відмовлено повністю, з огляду на не встановлення судом обставин підстав недійсності договору.

Позивачка звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду першої інстанції від 13 березня 2023 року, в якій просила скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами що й позовна заява.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції скаржника, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Іванцовою Мариною Валеріївною (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень №13) (в літ. А) загальною площею 341,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, будинок 13, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування назване майно та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Об`єкт оренди надається орендарю для здійснення ним господарської діяльності по наданню послуг громадського харчування (п. 1.2. договору).

У відповідності до п. 2.1. договору приймання та передача об`єкту оренди в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, що підписується сторонами протягом 3-ох днів з дати підписання цього договору.

В п. 3.1. договору сторони погодили, що строк оренди об`єкту оренди становить з 01.02.2018 по 31.01.2019 з дати передачі об`єкту оренди за актом приймання-передачі цього майна.

Згідно п. 4.1. договору розмір щомісячної орендної плати за оренду об`єкту оренди складає 5 000,00 грн без ПДВ. Орендна плата нараховується з моменту передачі приміщення згідно акту прийому-передачі. За неповний місяць оренди сплачується орендна плата, що розраховується виходячи з кількості днів у цьому місяці, протягом яких здійснювалась оренда об`єкту оренди.

Орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця, вказаного у договорі або в готівковій формі шляхом внесення у касу підприємства не пізніше 5 (п`ятого) числа кожного поточного місяця (п. 4.2. договору).

В п. 6.1. договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний утримувати об`єкт оренди у повній справності. Негайно повідомляти орендодавця про будь-які пошкодження, аварії або інші події, внаслідок яких нанесені (можуть бути нанесені) збитки об`єкту оренди в тому числі і при проведенні опоряджувальних робіт, а також своєчасно вжити всіх можливих заходів щодо запобігання пошкодження (знищення) об`єкта оренди; за згодою орендодавця, здійснювати за власний рахунок поточний ремонт об`єкту оренди.

Відповідно до п. 7.1. договору повернення орендодавцю об`єкту оренди здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майна в останній день оренди, визначеного договором.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невідповідності стану об`єкту оренди вимогам договору орендодавець має право відмовитись від його прийняття у цілому або частково до приведення орендарем цього майна в необхідний стан, а також вимагати відшкодування збитків і сплати орендної плати за фактичний час утримання майна.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.02.2018 та діє до 31.01.2019 ( п. 9.2. договору).

В п. 9.3. договору сторони погодили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

01.02.2018 за актом приймання-передачі об`єкту оренди за договором оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, відповідач передав, а позивач прийняв нежилі приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень №13) (в літ. А) загальною площею 341,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, будинок 13.

Фізична особа-підприємець Іванцова М.В., посилаючись на непогодження сторонами договору таких його істотних умов, як склад та вартість майна, що передається в оренду, порядок використання амортизаційних відрахувань, а також вказуючи про те, що оспорюваний договір був укладений внаслідок обману, звернулася до суду з даним позовом про визнання вказаного договору оренди недійсним.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вже вказувалося, позивачем однією із підстав недійсності договору визначено те, що у договорі не зазначено склад та вартість майна, яке передається в оренду.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вже вказувалося, 01.02.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень №13) (в літ. А) загальною площею 341,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, будинок 13, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування назване майно та сплачувати орендодавцю орендну плату.

В п. 3.1. договору сторони погодили строк оренди об`єкту оренди з 01.02.2018 по 31.01.2019. Крім того, у п. 4.1. договору сторони погодили розмір орендної плати, а у п. 7.1. договору погоджено порядок повернення орендованого майна.

Таким чином, зі змісту договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018 вбачається, що сторони погоди об`єкт оренди, орендну плату та строк, на який укладається договір, тобто істотні умови договору оренди.

Стосовно доводів скаржника про те, що у договорі не зазначено склад та вартість майна, яке передається в оренду, слід зазначити, що в акті прийманні-передачі об`єкту оренди від 01.02.2018 наведено перелік обладнання, яке передається в оренду разом із нежитловим приміщенням, при цьому вартість зазначеного в акті майна не впливає на умови договору, тому не є обов`язковою умовою оспорюваного договору.

Щодо посилань апелянта, як на підставу недійсності договору, на відсутність у ньому такої істотної умови як порядок використання амортизаційних відрахувань, колегія суддів зазначає наступне.

Частина перша ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ні нормами Цивільного кодексу України, ні Господарського кодексу України не передбачено визнання недійсним договору оренди майна в разі відсутності в ньому істотних умов, які визначені чинним законодавством, та зокрема, умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору оренди є підставою для визнання такого договору неукладеним.

В свою чергу, в контексті наведеного колегія суддів вказує про вчинення сторонами дій по виконанню спірного договору, зокрема, передання відповідачем позивачу нерухомого майна за актом, та прийняття його останнім, а також здійснення користування ним.

Отже, вказані доводи скаржника не можуть бути підставою для визнання оскаржуваного договору оренди недійсним.

Стосовно доводів апелянта про те, що оспорюваний договір був укладений внаслідок обману, оскільки станом на момент його укладення був чинний інший правочин з аналогічним об`єктом оренди, укладений з ОСОБА_2 , слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

В даному випадку факт обману, та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, а саме Фізична особа-підприємець Іванцова Марина Валеріївна.

Разом з тим, позивачем, враховуючи наявність укладеного між ним та відповідачем договору оренди, а також акту приймання-передачі об`єкту оренди за договором оренди нежитлового приміщення від 01.02.2018, підписаного ФОП Іванцовою Мариною Валеріївною без зауважень та який свідчить про фактичну передачу їй в оренду майна, не доведено того, яким чином наявність іншого правочину вплинула на дійсність оскаржуваного наразі.

Одночасно, колегія суддів вказує, що в матеріалах даної справи відсутні докази виконання договору оренди, укладеного між відповідачем та Самойленко А.В.

У будь - якому випадку позивачем не доведено обставини як факту його обману, так і істотності значення обставин, щодо яких його введено в оману.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іванцової Марини Валеріївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 у справі №910/10939/22 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 31.01.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко