Ухвала

від 29.01.2024 по справі 953/10959/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/10959/23 (1-кс/953/389/24) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/818/172/24 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11 січня 2024 року, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 22023220000001350 від 25.09.2023,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою продовжено підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на строк 38 днів в межах строку досудового розслідування, тобто до 17 лютого 2024 року включно, без визначення розміру застави.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просила ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_7 більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначила, що жодний ризик, передбачений ч.1 ст. 177 КПК України не доведені прокурором. Зазначала, що у підозрюваний має міцні соціальні зв`язки. Вважала, що жодним чином не обґрунтовано та не доведено судом неможливість застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Також посилалась на практику ЄСПЛ.

В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг був повідомлений належним чином, про що свідчать відомості телефонного повідомлення (арк. 257), причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторони, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду без участі прокурора.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника ОСОБА_6 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Згідно ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

В силу ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).

Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Відповідно до вимог п.п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

З матеріалів цього провадження об`єктивно вбачається, що в повідомленні про підозру ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, вказано зміст підозри та правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: відомостях оперативного підрозділу, згідно яких оперативним підрозділом УСБУ в Харківській області отримано інформацію про причетність ОСОБА_7 до надання допомоги представникам країни-агресора рф у проведенні підривної діяльності проти України, а також отримано інформацію про використання підозрюваним засобів зв`язку для вчинення злочину; протоколі затримання ОСОБА_7 від 17.11.2023 року; протоколі огляду речей, документів і комп`ютерних даних від 07.11.2023 року;№ протоколі за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з електронних інформаційних систем, в яких зафіксовані обставини передачі підозрюваним представнику рф інформації оборонного характеру та характер такої інформації; протоколі обшуку автомобіля «Шевролет» моделі «Авео», д.р.н. НОМЕР_1 .

Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об`єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби судового розгляду виправдовують таке втручання у права обвинуваченого, як вжиття запобіжного заходу у зв`язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_7 до вчинення злочину, згідно оголошеної підозри.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання захисника про відсутність доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину, оскільки на цьому етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Колегія суддів приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений можуть здійснити дії, передбачені п.п. 1, 2, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Надаючи оцінку продовження існування ризику переховування обвинувачених від органів досудового розслідування або суду, колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_7 , згідно підозри, класифікуються як особливо тяжкий злочин, а саме - державної зради, тобто діяння, умисне вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту та надання допомоги іноземній державі агресору - РФ, представника ЗС РФ та інших військових формувань РФ в проведенні підривної діяльності проти України з використанням умов воєнного стану, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес який свідчить про те, що більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,2,5 ч.1 ст.177 КПК України.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що продовжують існувати ризики того, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також негативно вплине на дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до обвинуаченого іншого більш м`якого виду запобіжного заходу.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання ОСОБА_7 під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з обставин кримінального провадження.

Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, одружений, офіційно працевлаштований, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1,2,5 ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих обвинуваченому дій, однак, згідно обвинувачення, вони не стали для нього стримуючим фактором для уникнення від вчинення таких дій.

З врахуванням зазначених обставин, суті обвинувачення, висновки суду, про те, що продовження саме такого суворого виду запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та слугуватиме досягненню процесуальним задачам є законними та обґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційних скарг захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність відмови в задоволенні клопотань прокурора.

Крім того, відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.

Тобто, відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_7 законно та обґрунтовано було продовжено строк тримання під вартою.

На час апеляційного розгляду відсутні будь-які рішення Конституційного Суду України щодо легітимності цієї норми Закону, а тому такі твердження апелянта є необґрунтованими.

Поряд з цим, відповідно до вимог ч.5 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо не призначення ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, обґрунтувавши це у мотивувальній частині ухвали.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 січня 2024 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :