Постанова

від 30.01.2024 по справі 916/1214/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1214/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Лянна О.А.

від Біляївської міської ради Одеського району Одеської області: не з`явився

від Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області: не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю Перкарина ІГС: Каланжов В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 про залишення позову без розгляду, суддя в І інстанції Лічман Л.В., повний текст якої складено 10.10.2023, в м. Одесі

у справі №916/1214/23

за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Біляївської міської ради Одеського району Одеської області та Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Перкарина ІГС

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Біляївської міської ради Одеського району Одеської області та Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Перкарина ІГС, в якій з урахуванням заяв про зміну предмету позову просив:

-усунути перешкоди власникам - Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам в особі Біляївської ради та Лиманської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ Перкарина ІГС частиною Кучурганського водосховища (в межах території України) площею 1437 га, яке знаходиться на території Біляївської ради та Лиманської ради, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;

-усунути перешкоди власникам Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам в особі Біляївської ради та Лиманської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ Перкарина ІГС повернути Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам в особі Біляївської ради та Лиманської ради частину Кучурганського водосховища (в межах території України) площею 1437 га, яке знаходиться на території Біляївської ради та Лиманської ради, разом із земельною ділянкою під ним.

Позов мотивований тим, що ТОВ «Перкарина ІГС» використовує водосховище для рибогосподарських потреб за відсутності жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку та водний об`єкт.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/1214/23 позовну заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Біляївської міської ради Одеського району Одеської області, Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області по справі № 916/1214/23 залишено без розгляду.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що земельні ділянки під Кучурганським водосховищем не сформовані, їм не присвоєно кадастровий номер, вони не зареєстровані в Державному земельному кадастрі, право власності або інші речові права на землі під названим водосховищем не зареєстровано, тому ні Біляївська рада, ні Лиманська рада не наділені на теперішній час правом на передачу в оренду земельних ділянок під Кучурганським водосховищем, отже, подаючи позов у даній справі, Прокурор не довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Біляївської ради та Лиманської ради, в зв`язку з чим позов по справі № 916/1214/23 підлягає залишенню без розгляду згідно п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

24.10.2023 заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/1214/23 скасувати, справу №916/1214/23 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Біляївська міська рада та Лиманська селищна рада з урахуванням положень ст. 51 ВК України, ст. 122, п. 24 Розділу Х ЗК України є уповноваженими органами місцевого самоврядування на розпорядження спірними земельними ділянками в межах відповідних рад з розташованим на ній водним об?єктом - Кучурганським водосховищем, а також уповноваженими суб?єктами владних повноважень на виконання завдань із захисту інтересів Біляївської та Лиманської територіальних громад, у тому числі щодо раціонального використання земель і водних об?єктів комунальної власності.

Також прокурор вказав, що встановлення судом обставини звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду. Таким чином, навіть, якщо слідувати висновкам суду першої інстанції щодо неналежних позивачів у вказаній справі, суд з цих підстав мав би прийняти рішення про відмову у задоволенні позову, а не залишати позовну заяву без розгляду.

До суду апеляційної інстанції від прокуратури надійшло клопотання №12-1792ВИХ-23 від 14.11.2023 про долучення нових доказів, в якій прокурор просить долучити до матеріалів справи №916/1214/23 копії листа Одеської обласної прокуратури від 13.10.2023 №12-1635вих-23 та листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.10.2023 №10-15-0.3- 4819/2-23.

В обгрунтування долучення вказаних доказів прокурор зазначає, що з метою спростування висновків суду першої інстанції обласною прокуратурою відповідно до листа від 13.10.2023 №12-1635вих-23 витребувано від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області інформацію щодо віднесення земельної ділянки під Кучурганським водосховищем до складу відповідної сільської, селищної чи міської рад. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.10.2023 №10-15-0.3-4819/2-23 згідно з матеріалами проектів формування території та встановлення меж сільських, селищних та районних рад народних депутатів Біляївського та Роздільнянського районів Одеської області Кучурганський лиман (водосховище) розташований на території колишніх Граденицької сільської ради Біляївського району та Лиманської селищної ради і Кучурганської та Степової сільських рад Роздільнянського району Одеської області.

Таким чином, прокурор вказує, що з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №720-р Кучурганський лиман (водосховище) на теперішній час розташований на території Біляївської міської та Лиманської селищної об?єднаних територіальних громад.

Також зазначив, що 27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 №1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», основною метою якого є реформування системи управління у сфері земельних відносин. Так, нормами даного Закону внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема, розділ Х «Перехідні положення» доповнено пунктом 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються усі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім окремих випадків, визначених підпунктами а-е даного пункту. Враховуючи вищевказане, повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів, які не підпадають під вимоги підпунктів а-е пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, на теперішній час відносяться до компетенції територіальних громад. Таким чином, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області підтверджено, що Кучурганське водосховище знаходиться в межах Біляївської міської та Лиманської селищної рад, а розпорядження земельними ділянками під таким водосховищем належить саме цим територіальним громадам.

Додатково вказав, що згідно з положеннями ч. 6 ст. 83 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26, п. 21 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельні ділянки набувають статусу спільної власності територіальних громад виключно після прийняття рішень про це відповідними територіальними громадами. Для прийняття таких рішень земельні ділянки повинні бути сформованими, повинні мати відповідні кадастрові номери тощо. Спочатку проходить формування земельних ділянок відповідних рад, а потім уже після формування земель комунальної власності можливо об?єднання таких земель у спільну власність та воно залежатиме виключно від бажання та волевиявлення відповідних територіальних громад і такі питання будуть вирішуватися радами виключно у передбачений законом спосіб - прийняття рішень на пленарних засіданнях. Виходячи з наведених норм законодавства управління зазначеними земельними будуть здійснювати відповідні уповноважені органи, зокрема, обласна рада, лише після набуття земельними ділянками статусу спільної власності територіальних громад у встановленому законом порядку. У зв?язку з цим, висновки суду першої інстанції, що належним розпорядником земель під Кучурганським водосховищем є Одеська обласна рада, слід вважати необгрунтованими.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/1214/23 до розгляду на 05.12.2023 о 12:30.

04.12.2023 до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Перкарина ІГС надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, мотивоване тим, що 27.11.2023 року представника Відповідача, адвоката Каланжова В.М. було госпіталізовано, що підтверджується направленням на госпіталізацію №1890-9132-9662-8109 від 27.11.2023 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 розгляд справи №916/1214/23 відкладено на 20.12.2023 о 12:00.

Між тим, з огляду на технічну неможливість проведення вищенаведеного судового засідання внаслідок відсутності зв`язку з підсистемою відеоконференцзв`язку ЄСІТС через мережу "Інтернет" в результаті технічного збою (недоступність сайту), зазначене судове засідання у справі №916/1214/23 не відбулося, про що складено відповідні довідку та акт про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв`язку від 20.12.2023.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 розгляд справи №916/1214/23 призначено на 30.01.2024 о 15:15.

В судовому засіданні прийняв участь прокурор та представник Товариства з обмеженою відповідальністю Перкарина ІГС, від Біляївської міської ради Одеського району Одеської області та Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області представники не з`явились, про дату, час та місце судового засіданні були повідомленні належним чином, при цьому від Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області надійшло клопотання про розгляд даної справи без участі її повноважного представника.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Біляївської міської ради Одеського району Одеської області та Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області за наявними матеріалами справи яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши у судовому засіданні 30.01.2024 вищевказане клопотання прокурора про долучення нових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.

Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: винятковість випадку та причини, що об`єктивно не залежать від особи. При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 у справі № 910/5011/18, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14 та від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Наведений висновок також послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21.

Колегія суддів зауважує, що копії листа Одеської обласної прокуратури від 13.10.2023 №12-1635вих-23 та листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.10.2023 №10-15-0.3- 4819/2-23, які прокурор просить долучити до матеріалів справи, датовані після ухвалення рішення суду першої інстанції, яке оскаржується.

Таким чином, відсутність існування вищевказаних доказів станом на момент прийняття оскаржуваної ухвали судом першої інстанції взагалі виключає прийняття їх апеляційним судом.

Враховуючи викладене, колегія суддів протокольною ухвалою суду від 30.01.2024 відмовила у задоволенні клопотання прокуратури №12-1792ВИХ-23 від 14.11.2023 про долучення копії листа Одеської обласної прокуратури від 13.10.2023 №12-1635вих-23 та листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.10.2023 №10-15-0.3- 4819/2-23.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, заявлені прокуратурою вимоги подано до суду в інтересах держави в особі Біляївської міської ради Одеського району Одеської області та Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області як органів місцевого самоврядування відповідно Біляївської міської та Лиманської селищної територіальних громад.

Як зазначає прокурор, необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні охорони навколишнього природного середовища, у томі числі його складових землі та водних об`єктів як національного багатства.

Вказує, що відомості про розташування земельних ділянок під Кучурганським водосховищем в межах Біляївської міської та Лиманської селищної територіальних громад підтверджено листами Біляївської ради від 10.02.2023 р. № 11-18/169 та Лиманської ради від 21.02.2023 р. № 281, а також графічними матеріалами, доданими до позовної заяви.

Прокурор стверджує, що вказані органи місцевого самоврядування є розпорядниками земельних ділянок під Кучурганським водосховищем, оскільки відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, оскільки Законом України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28.04.2021 р. № 1423-ІХ розд.X ЗК України доповнено п.24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

На думку прокурора, враховуючи, що земельні ділянки під Кучурганським водосховищем розташовані в межах Біляївської міської та Лиманської селищної територіальних громад, за межами населених пунктів, такі земельні ділянки з урахуванням положень п.24 розд.X ЗК України відносяться до земель комунальної власності відповідних рад.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що ні Біляївська рада, ні Лиманська рада не наділені на теперішній час правом на передачу в оренду земельних ділянок під Кучурганським водосховищем, отже, подаючи позов у даній справі, прокурор не довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Біляївської ради та Лиманської ради, в зв`язку з чим позов по справі №916/1214/23 підлягає залишенню без розгляду згідно п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з абзацами першим - третім частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).

У Рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У постанові ж від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та додатково зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі N 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі N911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі N 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, Прокурор, обираючи суб`єкта владних повноважень, в інтересах держави в особі якого відбувається звернення до суду, повинен встановити, чи наділений такий суб`єкт повноваженнями представляти державу у спірних правовідносинах, та навести відповідне обґрунтування в тексті позову.

Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об?єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження із здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Згідно ст. 10 ВК України до відання сільських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території серед іншого належить здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, встановлення правил загального користування водними об?єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу та ін.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 Nє 1423-IX Розділ Х ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Обґрунтовуючи подачу позову в інтересах держави в особі Біляївської ради та Лиманської ради як органів місцевого самоврядування відповідно Біляївської міської та Лиманської селищної територіальних громад, Прокурор, зокрема, повідомив, що ТОВ «Перкарина ІГС» користується частиною Кучурганського водосховища для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації за відсутності правовстановлюючого документа на земельні ділянки під водним об`єктом, а саме договору оренди з позивачами.

Як вже зазначалося вище, фактичними підставами позову в частині належності Біляївській раді та Лиманській раді права на укладання договорів оренди земель водного фонду Прокурор називає те, що земельні ділянки під водосховищем розташовано в межах Біляївської міської та Лиманської селищної територіальних громад, що підтверджується листами Біляївської ради від 10.02.2023 р. № 11-18/169 та Лиманської ради від 21.02.2023 р. № 281, а також графічними матеріалами, доданими до позовної заяви.

Так, Біляївська міська рада у своєму листі від 10.02.2023 р. № 11-18/169 (т.1 а.с.62) повідомила, що відповідно до проекту утворення території та встановлення меж колишньої Граденицької сільської ради під водою числиться 1322,7 га.

У листі від 21.02.2023 р. № 281 (т.1 а.с.67) Лиманська селищна рада зазначила, що частина Кучурганського водосховища розташована на території Лиманської селищної територіальної громади Роздільнянского району Одеської області.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що земельні ділянки під спірною частиною Кучурганського водосховища не сформовані, їм не присвоєно кадастровий номер, вони не зареєстровані в Державному земельному кадастрі, право власності або інші речові права на землі під названим водосховищем не зареєстровано, в той час як за правилами ст.79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування.

Так, судова колегія не заперечує той факт, що земельні ділянки, стосовно яких у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване право державної власності, та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 Розділу ХХ «Перехідні положення» ЗК України, тобто з 27 травня 2021 року.

Водночас, колегія суддів наголошує, що листами Біляївської ради від 10.02.2023 №11-18/169 та Лиманської ради від 21.02.2023 №281, а також графічними матеріалами, доданими до позовної заяви прокурором належним чином у розумінні вимог ст. 73-77 ГПК України не доведено той факт, що земельні ділянки під водосховищем розташовано саме в межах Біляївської міської та Лиманської селищної територіальних громад, оскільки Біляївська міська рада у своєму листі від 10.02.2023 р. № 11-18/169 лише зазначила, що відповідно до проекту утворення території та встановлення меж колишньої Граденицької сільської ради під водою числиться 1322,7 га, у листі від 21.02.2023 №281 Лиманська селищна рада вказала, що частина Кучурганського водосховища розташована на території Лиманської селищної територіальної громади Роздільнянского району Одеської області, а наявні в матеріалах справи графічні матеріали лише демонструють існування вказаного водосховища без зазначення його меж на території України та його розмірів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що у розділі 3 Режиму рибогосподарської експлуатації частини Кучурганського водосховища взагалі зазначено, що Кучургунське водосховище є заплавною водоймою річки Дністер та має статус трансграничної водойми між Молдовою та Україною. З 1965 року водойма є охолоджувачем Молдавської ГРЕС. Це визначає гідролого-гідрохімічний режими водойми. Водний баланс водойми формується, в основному, за рахунок води, яка закачується з річки Турунчук та високомінералізованих вод річки Кучурган (т.1 а.с.39).

Крім того, п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України право територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України (місцеве самоврядування) здійснюється через сільські, селищні, районні, міські, обласні ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до положень статей 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

У пункті 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені статтями 8-12 Земельного кодексу України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо).

Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Так, відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

З урахуванням приписів ст.79-1 ЗК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що Біляївська міська та Лиманська селищна ради не були позбавлені можливості в порядку, передбаченому Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельним кодексом України, здійснити формування земельних ділянок під спірною частиною Кучурганського водосховища, визначити межі земельних ділянок за проектами землеустрою, зареєструвати в Державному земельному кадастрі право власності на земельні ділянки під названим водосховищем, визначити межі та площу спірної частини Кучурганського водосховища, з подальшим присвоєнням кадастрових номерів, тощо.

Вказана обставина щодо недоведеності прокурором розташування Кучурганського водосховища в межах зазначених останнім територіальних громад має безпосереднє значення для вирішення питання щодо належного представництва прокурором інтересів держави в особі Біляївської міської ради та Лиманської селищної ради.

Втім, колегія суддів вважає, що з наявних в матеріалів справи неможливо встановити яку саме площу земельної ділянки під водосховищем займає Біляївська міська рада та Лиманська селищна рада, в яких межах та розмірах визначена спірна земельна ділянка під водосховищем, тобто хто є власником спірної частини Кучурганського водосховища, яка підлягає поверненню згідно позовних вимог.

Як вже зазначалося вище, заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Біляївської міської ради Одеського району Одеської області та Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Перкарина ІГС, в якій з урахуванням двох заяв про зміну предмету позову просив:

-усунути перешкоди власникам - Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам в особі Біляївської ради та Лиманської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ Перкарина ІГС частиною Кучурганського водосховища (в межах території України) площею 1437 га, яке знаходиться на території Біляївської ради та Лиманської ради, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;

-усунути перешкоди власникам Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам в особі Біляївської ради та Лиманської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ Перкарина ІГС повернути Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам в особі Біляївської ради та Лиманської ради частину Кучурганського водосховища (в межах території України) площею 1437 га, яке знаходиться на території Біляївської ради та Лиманської ради, разом із земельною ділянкою під ним.

Як вказує сам прокурор у позовній заяві, зайняття земельної ділянки водного фонду та водного об?єкта з порушенням приписів ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов?язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов?язання повернути земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об?єктом, а також припинення використання водосховища слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Тобто прокурором у даній справі заявлено саме негаторний позов, про що останній сам зазначив безпосередньо в позовній заяві.

Слід зазначити, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Як вже було зазначено вище, прокурор не довів належним чином приналежність частини Кучурганського водосховища Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам, так і яку саме площу водосховище займає Біляївська міська та Лиманська селищна ради, а також яку використовує відповідач.

Тобто, на підставі наявних в матеріалах справи документів наразі неможливо встановити, чи заявлено даний позов в інтересах власників частини Кучурганського водосховища.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що Кучурганське водосховище не сформоване в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим, вказана ділянка не є об`єктом цивільних прав. Надані до позовної заяви докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки листи сільських рад та графічні матеріали не є належними доказами у розумінні вимог статей 73-77 ГПК України задля можливості розгляду позовних вимог прокурора про усунення перешкод власникам - Біляївській міській та Лиманській селищній територіальним громадам у користуванні та розпорядженні майном, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок та встановлення її між на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Таким чином, судова колегія на підставі наявних матеріалів справи погоджується із висновком суду першої інстанції, що ні Біляївська рада, ні Лиманська рада не наділені на теперішній час правом на передачу в оренду земельних ділянок під Кучурганським водосховищем, отже, подаючи позов у даній справі, Прокурор не довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Біляївської ради та Лиманської ради, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Щодо аргументів скаржника, що суд мав би прийняти рішення про відмову у задоволенні позову, а не залишати позовну заяву без розгляду, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, прийшов до висновку, що позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, позовну заяву прокурора належить вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Отже, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає, що підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали немає.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/1214/23.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/1214/23 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/1214/23- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.02.2024.

Головуючий суддя А.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська