Постанова

від 18.01.2024 по справі 917/1673/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року м. Харків Справа №917/1673/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) - Дубінчин О.М. (адвокат), ордер ВІ№1181364 від 23.11.2023 року, свідоцтво №3783 від 23.03.2021 року;

відповідача - Лиска П.О. (адвокат), ордер серія АХ№1155010 від 08.11.2023 року, свідоцтво №996 від 01.07.2011 року;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> (вх.№2408П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 року та на додаткове рішення від 24.10.2023 року у справі №917/1673/22,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська торгово-фінансова компанія»,

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> про стягнення 772311,02 грн. згідно з договором суборенди №2 від 06.08.2019 року, у тому числі: 721686,64 грн. - заборгованості з орендної плати, 50624,38 грн. - заборгованості за комунальні послуги.

У подальшому, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.06.2023 року прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення 1872584,02 грн заборгованості з орендної плати за період грудень 2021 року - по 10 серпень 2022 року включно та про стягнення 50624,38 грн. заборгованості зі сплати комунальних послуг за період грудень 2021 року - січень 2022 року.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 року у справі №917/1673/22 (повний текст складено 23.10.2023 року, суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> (вул. Добровольського, буд. 14, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800; ідентифікаційний код 34633438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> (вул. Європейська, буд. 60А, м.Полтава, 36002; ідентифікаційний код 36903479) 1872584,02 грн. основного боргу з орендної плати, 28088,76 грн. відшкодування витрат з оплати судового збору.

В іншій частині - у позові відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року у справі №917/1673/22 (повний текст складено 27.10.2023 року, суддя Безрук Т.М.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> про розподіл судових витрат задоволено частково.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> (вул. Добровольського, буд. 14, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800; ідентифікаційний код 34633438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> (вул. Європейська, буд. 60А, м.Полтава, 36002; ідентифікаційний код 36903479) 17442,82 грн. - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач з вказаними рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішень норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 року скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> 1872584,02 грн. основного боргу з орендної плати, 28088,76 грн. відшкодування витрат з оплати судового збору;

- ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основним боргом з орендної плати з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> у розмірі 1872584,02 грн. в повному обсязі;

- в іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 року залишити без змін;

- додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> 17442,82 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в повному обсязі;

- ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> суму судових витрат у розмірі пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

- судові витрати відповідача покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції і невірне трактування спірних правовідносин. Наполягає на тому, що договір є розірваним і відповідачем було вчинено належні дії щодо його розірвання у відповідності до умов договору. Натомість, позивач своїми діями ухилявся від прийняття приміщення. Звертає увагу, що орендоване приміщення не використовувалося відповідачем з кінця січня, позивач був про це обізнаний і самостійно використовував це приміщення. В частині не згоди з додатковим рішенням апелянт наполягає на помилковості проведення судом розрахунку, а також на те, що заявлені позивачем судові витрати є неспіврозмірними зі складністю справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 року та на додаткове рішення від 24.10.2023 року у справі №917/1673/22. Встановлено позивачу та третій особі строк на протязі якого вони мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему Електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1673/22.

Вказана ухвала була направлена та доставлена до електронного кабінету позивача 14.11.2023 року о 21:08 год. та його представника 28.11.2023 року о 17:39 год. Відповідачу ухвала суду направлялась засобами поштового зв`язку, однак поштову відправлення повернулось до суду. Проте, відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету користувача - представника відповідача 14.11.2023 року о 21:08 год.

27.11.2023 року матеріали справи №917/1673/22 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача 30.11.2023 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14848), в якому зазначає, що згоден з рішенням та додатковим рішенням господарського суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та законними, прийнятими при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська торгово-фінансова компанія» надійшло клопотання (вх.№15032 від 05.12.2023 року), в якому просить розглядати дану справу без його участі.

07.12.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№15161) з клопотання про поновлення строку на його подання; Відповідне клопотання задоволено та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.12.2023 року оголошено перерву у розгляді справи та надано учасникам справи час для ознайомлення з матеріалами справи, зокрема, відповіддю на відзив.

У судовому засіданні 13.12.2023 року після заслуховування позиції представників позивача та відповідача оголошено перерву до 08.01.2024 року.

Ухвалою суду від 21.12.2023 року повідомлено учасників справи, що оскільки суддя-доповідач буде у відпустці станом на призначену дату судового засідання, дату та час судового засідання слід перенести на 18.01.2024 року.

Вказана ухвала суду була направлена та доставлена до електронного кабінету позивача, представнику відповідача та третій особі 21.12.2023 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Россолова В.В., для розгляду справи №917/1673/23 сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

У судовому засіданні 18.01.2024 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з`явився, однак надавав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, відповіді на відзив доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між ТОВ «Сіті Moлл Менеджмент» (орендар, позивач у справі) та ТОВ «Економ-Схід» (суборендар, відповідач у справі) укладено договір суборенди нерухомого майна №2 від 06.08.2019 року.

За умовами п 1.1. договору орендар зобов`язується передати, а суборендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення будівлі (надалі - об`єкт оренди), які знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, буд. 43.

Відповідно до ч.1 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч.3 ст. 774 Цивільного кодексу України).

У п.1.3 договору вказано, що об`єкт суборенди належить орендодавцю - ТОВ «Полтавська торгово-фінансова компанія» на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ номер 095314, виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення м.Полтави від 09.02.2005 року, що зареєстроване 10.02.2005 року Колективним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», номер запису 1043 в книзі 7, реєстраційний номер 9837187.

Згідно з п. 1.4 договору орендар має право на передачу об`єкту суборенди в піднайм суборендарю на підставі договору оренди від 01.08.2019 року, укладеного між ТОВ «Полтавська торгово фінансова компанія» (орендодавець) та ТОВ «Сіті Moлл Менеджмент» (орендар).

У п.3.1 договору оренди від 01.08.2019 року, укладеного між ТОВ «Полтавська торгово фінансова компанія» (орендодавець) та ТОВ «Сіті Moлл Менеджмент» (орендар), зазначено, що орендарю надається право без погодження з орендодавцем здавати площі в подальше користування.

Відповідно до п.5.1. договору суборенди об`єкт оренди передається суборендарю у фактичне використання по акту прийому -передачі об`єкта оренди в користування - акт №2 після завершення суборендарем опоряджувальних робіт.

Орендар передав об`єкт оренди, а суборендар прийняв об`єкт оренди в користування по договору, про що сторони підписали акт №2 приймання-передачі від 10.09.2019 року.

Згідно з п.4.1. договору строк оренди: тридцять п`ять місяців з дати підписання акту №2 прийому-передачі об`єкта оренди в користування.

Тобто на дату підписання вказаного акту сторони встановили строк оренди - з 10.09.2019 року по 10.08.2022 року.

Відповідач листом вих.№52 від 23.12.2021 року повідомив позивача про намір розірвати договір відповідно до п.6.5. договору (за обопільною згодою сторін) з 31.01.2022 року, оскільки магазин має негативний показник рентабельності.

Позивач листом від 17.01.2022 року №1 не погодив/не надав згоду відповідачу на розірвання договору.

20.01.2022 року відповідач на електрону пошту позивача (arcnda@konkord.nl.ua) надіслав лист вих.№3 від 20.01.2022 року, в якому знову повідомив про намір достроково припинити дію договору з 31.01.2022 року та підписати акт приймання-передачі приміщення.

Позивач листом вих.№3 від 21.01.2022 року відповів, що договір оренди укладений, за відповідачем рахується заборгованість по платежам по договору понад 10 (десять) календарних днів, а також заявив вимогу про її сплату.

Відповідач у листі від 31.01.2022 року запропонував позивачу підписати акт №3 прийому-передачі (повернення) об`єкта оренди по договору суборенди №2 від 06.08.2019 року або надати письмову відповідь про відмову підписати зазначений акт.

Позивач у листі від 01.02.2022 року №9 вказав, що пропозиція підписати акт приймання-передачі є передчасною, оскільки згідно з п. 4.1 договору строк оренди встановлений до 10.08.2022 року.

31.01.2022 року відповідач з комісією склав акт, в якому вказано, що станом на 31.01.2022 року відповідач повністю звільнив орендоване приміщення від речей, майна та обладнання суборендаря; приміщення готове до передачі позивачу.

Позивач у листі від 21.02.2022 року №11 вказав, що згідно з п. 4.1 договору строк оренди встановлений до 10.08.2022 року; об`єкт оренди згідно з п. 1.9 договору надавався для використання суборендарем для розташування магазину роздрібної торгівлі; з 31.01.2022 року по 21.02.2022 року зафіксовано факт відсутності здійснення суборендарем підприємницької діяльності на об`єкті оренди.

Відповідач вказує, що позивачем не була надана відповідь на лист суборендаря від 23.12.2021 року в 10-денний строк з моменту отримання звернення суборендаря. Оскільки позивачем фактично була порушена умова договору щодо надання відповіді на лист щодо розірвання договору (звернення з питань, пов`язаних з орендою), то позивач своїми конклюдентними діями підтвердив мовчазну згоду щодо розірвання договору з 31.01.2022 року.

Згідно з ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

У ч.6 ст. 283 Господарського кодексу України вказано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч.2 ст. 795 Цивільного кодексу України).

У ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України вказано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 1 ст. 291 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно з ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

У ст. 781 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Стаття 781 Цивільного кодексу України визначає, що наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов`язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначений порядок зміни та розірвання господарських договорів

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України).

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч.3 ст. 188 Господарського кодексу України).

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч.5 ст. 188 Господарського кодексу України).

В ч.4 ст. 291 Господарського кодексу України вказано, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як вірно відзначив суд першої доказів звернення до суду з позовом про розірвання договору відповідач не надав.

У п.2.4.6 договору зазначено, що суборендар має право звертатись письмово до орендаря (позивача) з питань оренди об`єкта і не пізніше десятиденного строку отримувати аргументовану відповідь. А у п.2.1.5 договору вказано, що орендар (позивач) зобов`язаний в 10-ти денний строк розглядати звернення суборендаря щодо питань пов`язаних з орендою і надавати аргументовану відповідь на них особисто або: уповноваженими особами.

Проте, у договорі відсутні положення щодо наслідків несвоєчасного надання такої відповіді.

На звернення відповідача у листі вих.№52 від 23.12.2021 року про розірвання договору відповідно до п.6.5. договору (за обопільною згодою сторін) з 31.01.2022 року, позивач листом від 17.01.2022 року №1 не погодив (не надав) згоду відповідачу на розірвання договору.

На інші листи відповідача щодо припинення договору, позивач давав відповідь про те, що договір діє, а згідно з п. 4.1 договору строк оренди встановлений до 10.08.2022 року.

Таким чином, твердження відповідача про те, що позивач своїми конклюдентними діями підтвердив мовчазну згоду щодо розірвання договору з 31.01.2022 року не відповідає обставинам та матеріалам справи.

У п.2.4.7 договору вказано, що суборендар має право на дострокове припинення оренди у випадках передбачених договором.

Права суборендаря на дострокове припинення договору встановлені у п.6.5 та у п. 8.3 договору.

Пунктом 6.5. договору встановлено, що у випадку дострокового припинення договору за обопільною згодою сторін, гарантійний платіж підлягає зарахуванню в якості платежів по договору.

Як вже зазначалось, відповідач листом вих.№52 від 23.12.2021 року повідомив позивача про намір розірвати договір саме відповідно до п.6.5. договору (за обопільною згодою сторін) з 31.01.2022 року.

На вказаний лист позивачем надано відповідь про не погодження (не надання згоди) відповідачу на розірвання договору. Таким чином, дострокового припинення договору за згодою сторін не відбулося.

Згідно з п.8.3. договору суборендар має право на дострокове припинення договору суборенди в односторонньому порядку з письмовим повідомленням про це орендаря за 3 (три) місяці. При цьому гарантійний платіж суборендаря не зараховується в рахунок договірних платежів останнього місяця оренди і не повертається.

Лист відповідача вих.№52 від 23.12.2021 року про розірвання договору з 31.01.2022 року направлений не за три місяці до запропонованої дати розірвання договору, що не відповідає умовам п. 8.3 договору.

При цьому, як вже зазначалось, листі підставою для розірвання договору визначено п.6.5. договору (за обопільною згодою сторін). Лист відповідача вих.№52 від 23.12.2021 року та інші листи вих.№3 від 20.01.2022 року, від 31.01.2022 року не містять посилання на п.8.3. договору, як на підставу припинення договору.

Таким чином, відповідач не виявляв наміру припинити договір згідно з п. 8.3 договору.

Отже, твердження відповідача про припинення дії договору 31.01.2022 року є необґрунтованими, суперечать діючому законодавству, що регулює правовідносини оренди та не відповідає умовам договору.

Щодо посилань відповідача на заяви свідків: директора ТОВ «Економ-Схід» Ломака С.М. та бухгалтера ТОВ «Економ-Схід» Іващенко О.В., то слід відзначити, що відповідно до приписів ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Так, у п. 12.4 договору суборенди вказано, що всі доповнення або зміни до договору мають вноситися у письмовій формі.

Доказів письмового внесення змін до договору щодо строку його дії чи розірвання відповідач суду не надав.

Таким чином, заяви свідків у розрізі предмету та підстав позову у даній справі не є належними доказами.

Як обґрунтування причин розірвання договору відповідач посилався на обставини, які свідчать, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, оскільки такі обставині і були змінені настільки що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Так за 2021 рік у ТОВ «Економ-Схід» значно впали обсяги торгівлі в магазині за адресою: м.Полтава, вул. Соборності, буд. 43, а проаналізувавши структуру витрат: розмір орендної плати та її щомісячну індексацію, оплату комунальних послуг - відповідач встановив негативний показник рентабельності.

Однак, відповідач не довів належними доказами існування підстав, які б свідчили про розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України вказано, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно із ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У наданому договорі перелік обставин істотної зміни не зазначений.

Позивач не надавав свою згоду на розірвання договору у зв`язку із зміною істотних обставин відповідно до ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Відповідач не звертався до суду з позовом про розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин на підставі ч.4 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження відповідача про те, що договір був розірваний у зв`язку з істотною зміною обставин є необґрунтованими.

Крім того слід звернути увагу, що між позивачем та відповідачем склались тривалі правовідносини. Так, з пояснень, які містяться в матеріалах справи вбачається, що у відповідача були труднощі пов`язані з оплатою оренди і позивачем неодноразово погоджувались «орендні канікули» чи відстрочення оплати. Однак, матеріали справи не містять доказів, що за такий тривалий час ініціювалось питання розірвання договору у зв`язку зі зміною істотних обставин.

У п.4.1. договору встановлено строк оренди: тридцять п`ять місяців з дати підписання акту №2 прийому-передачі об`єкта оренди в користування.

Оскільки датою підписання вказаного акту є 10.09.2019 року, то сторони встановили строк оренди - з 10.09.2019 року по 10.08.2022 року.

У ч.1 ст.286 Господарського кодексу України вказано, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі (ч. 3 ст. 286 Господарського кодексу України).

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

За умовами ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч.3 ст.762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.1 договору суборендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах і в строки, обумовлені цим договором.

У п.6.2 договору вказано, що після укладання договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку орендарем, суборендар з метою забезпечення виконання ним умов договору перераховує на розрахунковий рахунок орендаря гарантійний платіж першого місяця оренди в сумі 152351,47 грн., а також гарантійний останнього місяця оренди в сумі 190439,00 грн, які зараховуються відповідно в рахунок платежів по договору за перший та останній місяць оренди.

Орендна плата нараховується суборендареві з дати підписання сторонами акту №2 (п.6.6. договору).

Згідно з 6.8 договору орендна плата за останній місяць оренди утримується орендарем з частини гарантійного платежу, сплаченого в забезпечення виконання зобов`язань суборендаря по оплаті орендної плати за останній місяць оренди за договoром з відповідним донарахуванням у випадку недостатності суми забезпечення для оплати оренди за останній місяць в повній сумі.

Згідно з п. 6.9 договору орендна плата сплачується суборендарем щомісяця, авансом, впродовж 3 (трьох) банківських днів, після виставлення відповідного рахунку орендарем.

У п. 6.10 договору передбачено, що орендар до 15-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє суборендареві рахунок на оплату орендної плати, розрахованої відповідно до формули:

Згідно з п.2.2 підп. 2.2.5 договору починаючи з другого року користування орендар має право збільшувати орендну ставку на 5 (п`ять) відсотків кожного наступного року оренди. Підвищення здійснюється шляхом перерахунку, без укладання додаткових угод до договору.

У п.6.11 договору вказано, що суборендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання ним зазначених рахунків. При неотриманні суборендарем зазначених рахунків орендна плата розраховується орендарем самостійно відповідно до п. 6.10 цього договору.

Згідно з п.6.12 договору при підготовці розрахунків орендної плати не враховуються дні, коли суборендар не міг фактично використовувати об`єкт оренди за призначенням у випадках, передбачених договором.

Згідно з п.6.16 договору на суми платежів по договору додатково нараховується сума податку на додану вартість, за виключенням вартості комунальних витрат.

У додатковій угоді №1 від 22.02.2021 року до договору сторони погодили, що на період лютий, березень, квітень, травень 2021 року включно, розмір щомісячної орендної плати за об`єкт оренди становить 169000,00 грн. інші умови договору залишаються без змін.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті.

Відтак, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог заявив вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 1872584,02 грн за період грудень 2021 року - 10 серпня 2022 року включно. За період грудень 2021 року - 10 серпня 2022 року позивач нарахував відповідачу до сплати 2394634,33 грн. орендної плати.

Вказані нарахування проведені у відповідності до положень п. 6.10 та п. 2.2.5 договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач орендну плату сплатив частково: позивач врахував як оплату орендної плати авансові платежі відповідача в сумі 181611,31 грн. сплачені станом на 01.12.2021 року, кошти в сумі 150000,00 грн. сплачені 17.12.2021 року, суму гарантійного платежу в розмірі 190439,00 грн.

Матеріали справи інших доказів сплати коштів на погашення боргу з орендної плати не містять.

Таким чином, заборгованість відповідача з орендної плати становить 1872584,02 грн.

Відповідач посилався, що за умовами п. 5.9 договору, орендна плата не нараховується, оскільки був складений акт повернення з суборенди нерухомого майна.

Відповідно до п.5.9 договору, у випадку необґрунтованої письмової відмови однієї з сторін підписати акт прийому-передачі (повернення), факт передачі об`єкту оренди підтверджується актом про звільнення приміщення, складеним комісією у складі представників однієї з сторін та незалежної особи. Даний акт є підставою для припинення нарахування оренди плати. Дача підписання зазначеного акту вважається останнім днем оренди.

Проте, як вірно вказав суд першої інстанції та спростував апелянт, не було необґрунтованої відмови позивача від підписання акту прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди, оскільки, як було встановлено, договір оренди не припинив свою дію, і сторони не досягли згоди щодо його розірвання у двосторонньому порядку.

Тому складений відповідачем акт від 31.01.2022 року не є підставою для припинення нарахування оренди плати за умовами п. 5.9 договору.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач 28.01.2022 року опечатав приміщення, то це не є підставою для несплати орендної плати, оскільки вказані дії не перешкодили відповідачу знаходитися у орендованому приміщенні та розпоряджатися своїми речами, що там розташовувалися, про що свідчать складений акт від 31.01.2022 року.

Фактичне звільнення відповідачем орендованого приміщення від своїх речей не є підставою вважати договір оренди таким, що припинив свою дію та не є підставою для несплати орендної плати. При цьому, доказів існування фактичних та реальних перешкод у користуванні спірним орендованим приміщенням матеріали справи не містять, як і відсутні доказів звернення відповідачем до позивача чи до інших осіб з вимогами про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням згідно із ст. 396, 391 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 1872584,02 грн. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 1872584,02 грн. заборгованості є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивачем також була заявлена вимога про стягнення з відповідача 50624,38 грн заборгованості зі сплати комунальних послуг за період грудень 2021 року - січень 2022 року. Оскаржуваним рішенням у задоволенні таких позовних вимог відмовлено.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач рішення суду першої інстанції у відповідній частині не оскаржує. Позивач також не надав скарги на рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції у відповідності до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України не надає оцінку рішенню місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати комунальних послуг за грудень 2021 року - січень 2022 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи та наявним між сторонам правовідносинам, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2021 року у справі №917/1673/23 та залишення його без змін.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою апелянт просив суд:

- додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> 17442,82 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в повному обсязі;

- ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> суму судових витрат у розмірі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції протиправно була взята інша сума гонорару під час розрахунку необхідної до стягнення суми судових витрат - витрат на правничу допомогу.

Як свідчать матеріали справи, у суді першої інстанції - позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог прохав покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі на професійну правничу допомогу, розмір якої становить не менше 20 000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи складає: правові послуги приблизно 10% від ціни позову та фактичні витрати (пошта, ксерокопіювання тощо) - 2000,00 грн.

Згідно з частинами першою та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч.2 ст.161 ГПК України).

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивач надав до суду копію договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року про надання правничої допомоги, укладений між позивачем (клієнтом) та адвокатом Дубінчин Олегом Михайловичем та ордер на надання правничої допомоги серія ВІ№1129826 від 21.02.2023 року.

Право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Дубінчин О.М. підтверджено свідоцтвом серія ПТ№3783 від 23.03.2021 року.

Згідно з п. 1.1 договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року адвокат надає клієнту правничу допомогу, зокрема представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції у справі №917/1673/22.

Відповідно до п. 2.1 договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

За п.4.1 договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року правова допомога вважається наданою після підписання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на виконання умов даного договору та/або акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Між позивачем (клієнтом) та адвокатом Дубінчин О.М. до договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року укладено додаток №1 із розрахунком правових послуг, попереднім обсягом та їх ціною. Відповідно до п.2 додатку №1 до договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року сторони цього договору домовились, що гонорар (винагорода адвокату за надання послуг, передбачених договором №06/02/2023 від 06.02.2023 року) підлягає оплаті протягом 15 робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі послуг та виставленого адвокатом рахунку-фактури.

На виконання договору №06/02/2023 від 06.02.2023 року позивач та адвокат Дубінчин О.М. склали та підписали акт приймання-передачі послуг від 11.10.2023 року на суму 90000,00 грн., в якому зазначено, що послуги адвокатом надані в повному обсязі, якісно та у передбачений строк, отримано (прийнято) клієнтом без зауважень. Оплата наданих послуг на виконання умов договору здійснюється в сумі 90000,00 грн. на підставі виставленого рахунку-фактури у передбачений договором строк.

В підтвердження факту понесення відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, відповідач надав до суду копію договору від 19.01.2023 року про надання правової допомоги, укладений між позивачем (клієнтом) та адвокатом Лиска Павлом Олександровичем, додаткову угоду від 19.01.2023 року до нього та ордер на надання правничої допомоги від 19.01.2023 року.

Право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Лиска П.О. підтверджено свідоцтвом серія №996 від 01.07.2011 року.

Згідно з п.1 договору від 19.01.2023 року адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво клієнта та надати інші види правової допомоги з усіх правовідносин, що виникають у останнього, на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 8 договору від 19.01.2023 року гонорар адвоката визначається в додатковій угоді.

В додатковій угоді від 19.01.2023 року до договору від 19.01.2023 року сторони домовились, що:

- гонорар адвоката за комплекс дій, пов`язаних з наданням клієнту правової допомоги в межах господарської справи №917/1673/22, а також дій, необхідних для здійснення такого представництва в суді, визначається у розмірі 10% від заявленої позивачем ціни позову в межах справи №917/1673/22 (п. 1 додаткової угоди);

- загальна сума гонорару адвоката, визначена в п. 1 додаткової угоди включає в себе понесені фактичні витрати (поштові витрати, ксерокопіювання, транспортні витрати на відрядження адвоката до міста Полтава) (п. 1.1 додаткової угоди);

- сплата гонорару адвокату відбувається протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту здачі-приймання до договору чи направлення звіту (п. 1.2 додаткової угоди).

На виконання договору від 19.01.2023 року позивач та адвокат Лиска П.О. підписали акт здачі-приймання-передачі послуг від 13.10.2023 року на суму 192320,84 грн., в якому зазначено, що послуги надані адвокатом та прийняті клієнтом без зауважень.

Відповідач надавав до суду клопотання від 23.10.2023 року, в якому просив зменшити розмір заявлених позивачем витрат та відмовити позивачу повністю у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у цій справі. Відповідач вважає, що сума вказаних витрат є завищеною, непропорційною зі складністю спору, не вказувалася у позовній заяві, позивач подавав неправильні розрахунки у справі, не подані докази фактичної сплати гонорару адвокату.

Позивач у запереченні від 20.10.2023 року прохав відмовити відповідачу повністю у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, а у разі визнання заяви обґрунтованою - зменшити розмір витрат до 1331,42 грн. При цьому позивач вказував, що заявлена відповідачем сума витрат є завищеною, неспіврозмірною зі складністю спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Разом з цим, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони, яке в даній справі відповідачем не подавалось.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначила колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів врахує правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 року у справі №904/3583/19, в яких, зокрема, зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Також у постанові від 11.02.2021 року у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на обставини справи і подання позивачем разом із позовною заявою попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на оплату професійної правничої допомоги на суму 20000,00 грн., погоджується з висновками суду першої інстанції, що виходячи із критеріїв співмірності та розумності, то саме на таку суму вимоги про відшкодування судових витрат в цій частині є обґрунтованими.

У той час, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість обрахунку - визначення розміру витрат на правничу допомогу, заявлених відповідачем.

Так, відповідач заявив про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи, в розмірі 10% від ціни позову правових послуг та фактичних витрат (пошта, ксерокопіювання тощо) - 2000,00 грн. Тобто відповідачем з адвокатом було погоджено за умовами договору оплату послуг адвоката не у фіксовано розмірі, а ставку для визначення розміру, яка є динамічною і залежить від обставин справи за якою адвокатом надаються послуги.

Здійснюючи розрахунок, суд першої інстанції взяв за основу для розрахунку ціну позову станом на момент подання позовної заяви і не врахував, що ціна позову під час розгляду справи змінилась. При цьому аргументувань відхилення зміненого розміру ціни позову як основи для розрахунку ставки для витрат адвокатських послуг додаткове рішення не містить.

Предметом розгляду в цій справі були вимоги позивача про стягнення 1923208,40 грн, з яких 1872584,02 грн заборгованості з орендної плати та 50624,38 грн заборгованості зі сплати комунальних послуг (в редакції заяви про збільшення позовних вимог, прийняту судом ухвалою від 07.06.2023 року).

Рішенням від 10.10.2023 суд позовні вимоги задовольнив частково в сумі 1872584,02 грн. основного боргу з орендної плати.

Отже, сума витрат на правничу допомогу підлягає відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а обрахунок розміру витрат на адвокатські послуги необхідно здійснювати від ціни позову з урахуванням наданої зміни.

Відповідно до ч. 11 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Суд апеляційної інстанції здійснивши розрахунок встановив, що саме сума у розмірі 14473,66 грн. (приймаючи зарахування) підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення заяв позивача і відповідача та винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов помилкового висновку щодо суми витрат на правничу допомогу. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року у справі №917/1673/22 зміні в частині визначення розміру (суми) витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 232, 233, 236-241, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 року у справі №917/1673/22 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року у справі №917/1673/22 змінити.

Абзац 3 додаткового рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року справі №917/1673/22 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Економ-Схід»</a> (вул. Добровольського, буд. 14, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800; ідентифікаційний код 34633438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Молл Менеджмент»</a> (вул. Європейська, буд. 60А, м. Полтава, 36002; ідентифікаційний код 36903479) 14473,66 грн. - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В решті додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2023 року у справі №917/1673/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.02.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук